Постанова суду № 280/5043/19 від 15.12.2021 про визнання протиправними та скасування постанов, провадження по якій відкрито

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 280/5043/19

адміністративне провадження № К/9901/9507/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Бевзенка В.М.,

суддів: Стародуба О. П., Чиркіна С.М.,

секретар судового засідання - Шевченко В.В.,

представник позивача - Русаков С. О.,

представники відповідача - Чепор О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 280/5043/19

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Управління з питань праці Запорізької міської ради

про визнання протиправними та скасування постанов, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Управління з питань праці Запорізької міської ради

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2020 (суддя Лазаренко М. С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021 (головуючий суддя Лукманова О. М., судді Божко Л. А., Дурасова Ю. В.)

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 році фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1,) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Управління з питань праці Запорізької міської ради (далі - відповідач), у якій просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами № ОМС-ЗП2328/1047/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС, прийняту 03.01.2019 начальником управління з питань праці Запорізької міської ради Швецем Ю. А., якою на позивача на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) накладено штраф у розмірі 111 690 гривень;

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами № ОМС-ЗП790/1047/НД/НП/СПТД-ФС, прийняту 04.04.2019 начальником управління з питань праці Запорізької міської ради Швецем Ю. В., якою на позивача на підставі абзацу 7 частини другої статті 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 417 300 гривень.

На обґрунтування позовних вимоги зазначив, що відповідачем порушено процедуру проведення інспекційного відвідування та не доведено, що позивач здійснює в кіоску за адресою: АДРЕСА_1 свою господарську діяльність. Позивач наголошує на тому, що не має жодного відношення до вказаного кіоску. Таким чином, позивач вважає, що в його діях відсутні порушення частин першої та третьої статті 24 КЗпП України, а тому просив суд визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2020 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що 12.12.2019 Верховною Радою України ухвалено Закон України від 12.12.2019 № 378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" (далі - Закон № 378-IX), який набув чинності 02.02.2020. Оскільки цим нормативно-правовим актом пом`якшено фінансову відповідальність суб`єктів господарювання за порушення законодавства про працю, враховуючи приписи статті 58 Конституції України, дійшов висновку про скасування оскаржуваних постанов про накладення штрафу.

Окрім того вважав, що постанова відповідача від 04.04.2019 № ОМС-ЗП790/1047/НД/НП/СПТД-ФС про накладення на позивача штрафу у розмірі 417 300 грн є похідною від постанови відповідача №ОМС-ЗП2328/1047/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС від 03.01.2019 про накладення на позивача штрафу у розмірі 111 690 гривень.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021, апеляційну скаргу відповідача задоволено частково:

- рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2020 у справі № 280/5043/19 скасовано у частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови від 04.04.2019 № ОМС-ЗП790/1047/НД/НП/СПТД-ФС у розмірі штрафу 66 768,00 грн та в цій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено;

- в іншій частині рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу № ОМС-ЗП2328/1047/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС від 03.01.2019 у розмірі 111 690 грн, дійшов висновку про її протиправність та необхідність скасування з огляду на те, що відповідачем було порушено вимоги пункту 6 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509) щодо належного повідомлення позивача про розгляд його справи 03.01.2019, у зв`язку із чим відповідач позбавив позивача права бути присутнім під час розгляду справи та надати пояснення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови № ОМС-ЗП790/1047/НД/НП/СПТД-ФС, прийняту від 04.04.2019, апеляційний суд підтримав позицію суду першої інстанції щодо застосування до позивача положення закону, яким пом`якшено відповідальність за порушення трудового законодавства на підставі статті 58 Конституції України, однак не погодився із висновком про скасування постанови відповідача від 04.04.2019 № ОМС-ЗП790/1047/НД/НП/СПТД-ФС повністю, оскільки Законом № 378-IX відповідальність не була скасована.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем виконано вимоги Порядку здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 та Порядку № 509, а тому вважав, що постанова від 04.04.2019 року №ОМС-ЗП790/1047/НД/НП/СПТД-ФС є законною.

Проте зазначив, що Законом №378-IX (набув чинності 02.02.2020) внесено зміни до частини другої статті 265 КЗпП України, згідно яких пом`якшено фінансову відповідальність за порушення законодавства про працю, а саме: юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення; вчинення дій, передбачених абзацом сьомим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у шістнадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Вважав, що оскільки станом на момент розгляду цієї адміністративної справи розмір санкції абзацу 7 (в новій редакції 8) частини другої статті 265 КЗпП України передбачав штраф у розмірі 66 768 гривень, а не 417 300 грн (на момент винесення оскаржуваної постанови) до позивача має бути застосований штраф згідно нової редакції. Враховуючи наведене дійшов висновку про скасування постанови № ОМС-ЗП790/1047/НД/НП/СПТД-ФС від 04.04.2019 в частині розміру штрафу 350 532 грн (417 300 грн - 66768 грн).

Суд апеляційної інстанції вважав хибним висновок суду першої інстанції про те, що постанова відповідача №ОМС-ЗП790/1047/НД/НП/СПТД-ФС від 04.04.2019 про накладення штрафу у розмірі 417300 грн є похідною від постанови №ОМС-ЗП2328/1047/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС від 03.01.2019 про штраф у розмірі 111690 грн, оскільки вищевказані постанови прийняті за різні порушення.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2021 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Бевзенко В. М, судді: Стародуб О. П., Чиркін С. М., та скаргу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2021 відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано справу № 280/5043/19 з суду першої інстанції.

Разом з касаційною скаргою відповідачем заявлено клопотання про розгляд цієї справи за його участю в судовому засіданні.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18.03.2021 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, надійшла касаційна скарга відповідача, у якій скаржник просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021 і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу.

Скаржник зазначає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті за неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконних рішень, які відповідно до вимог статті 353 КАС України, мають бути скасовані.

Вказує про дотримання ним положень Порядку № 509 щодо належного повідомлення позивача про розгляд його справи (03.01.2019) про накладення на позивача штрафу за порушення трудового законодавства.

Звертає увагу, що відповідно до вимог Порядку № 509 інформація про дату час та місце розгляду справи про накладення штрафу зазначається уповноваженою особою у відповідному рішенні щодо розгляду справи про накладення штрафу. Відповідне рішення відповідачем прийнято 20.12.2018 та разом із повідомленням про розгляд справи від 21.12.2018 направлено позивачеві у спосіб та строки встановлені приписами Порядку № 509.

Зазначає, що позивач мав об`єктивну можливість протягом дев`яти днів до дня розгляду справи про накладення штрафу отримати повідомлення про розгляд його справи, проте до відділення поштового зв`язку не звернувся та відповідно його не отримав.

Скаржник зазначає, що відповідно до вимог Порядку № 509 розглянув справу (03.01.2019) у п`ятнадцятиденний строк з моменту прийняття рішення про розгляд справи про накладення штрафу (20.12.2018) і у нього не було підстав для відкладення розгляду справи з огляду на те, що єдиною такою підставою відповідно до вимог Порядку № 509, є відповідне клопотання суб`єкта господарювання про відкладення. Проте жодних клопотань від позивача не надійшло.

Вважає, що факт неотримання позивачем повідомлення про розгляд його справи не залежить від відповідача та не може вказувати про протиправність оскаржуваної постанови про накладення штрафу № ОМС-ЗП2328/1047/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС від 03.01.2019.

У зв`язку із зазначеним, стверджує, що неучасть ОСОБА_1 у розгляді його справи не призвела до неправильного висновку відповідача щодо вчиненого позивачем порушення трудового законодавства.

Також зазначає, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення у цій справі не врахував висновків викладених у постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 809/1198/17, від 12.06.2019 у справі № 813/3415/18, від 16.01.2020 у справі № 2040/7558/18, від 23.04.2020 у справі № 280/5473/18, від 30.09.2020 у справі 540/635/19.

Окрім того у касаційній скарзі відповідач висловлює незгоду із позицією судів попередніх інстанцій щодо застосування до позивача положення закону (Закон № 378-IX), яким пом`якшено відповідальність за порушення трудового законодавства.

Наголошує, що до цих правовідносин суди застосували Закон № 378-IX, який не підлягає застосуванню у цьому випадку.

Вказує про неможливість застосування до позивача положень статті 58 Конституції України, як норми прямої дії, щодо зворотної дії в часі закону яким пом`якшено відповідальність особи, з огляду на те, що: позовна заява подана позивачем як фізичною особою-підприємцем до якої застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють господарську діяльність юридичних осіб, а не фізичною особою; спірні правовідносини виникли саме внаслідок діяльності позивача як суб`єкта господарювання, а не фізичної особи; в оскаржуваних постановах до позивача застосовані штрафи у розмірі встановленому абзацами 2, 7 частини другої статті 265 КЗпП України саме на момент виявлення порушення (30-ти та 100- кратний розмір мінімальної заробітної плати відповідно); оскаржувані постанови у цій справі ухвалені до набрання Законом №378-ІХ чинності; у Законі №378-ІХ відсутні будь-які норми щодо надання йому зворотної сили у часі.

Враховуючи наведене, вважає що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення пункту 6 Порядку № 509, Закону №378-ІХ, статті 58 Конституції України та дійшли помилкових висновків про часткове задоволення позовних вимог.

Позиція інших учасників справи

Позивач скористався своїм процесуальним правом та подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстровано фізичною особою-підприємцем 21.06.2016 року. Видами діяльності якого є, зокрема за кодом КВЕД 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); за кодом КВЕД 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; за кодом КВЕД 47.25 роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; за кодом КВЕД 47.26 роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах; за кодом КВЕД 47.29 роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; за кодом КВЕД 47.99 інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.

16.10.2018 ОСОБА_2 звернулася до Управління з питань праці Запорізької міської ради звернулася із заявою, в якій просила провести перевірку кіоску " ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1, де вона працювала продавцем без оформлення трудового договору дві неділі у вересні 2018 року. Також зазначила, що разом із з нею без оформлення трудових договорів працювали інші особи.

Відповідно до наказу Управління з питань праці Запорізької міської ради від 28.11.2018 року № 01-21/141р, направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) від 28.11.2018 року № 01-25/76н, посадовими особами відповідача у період з 04.12.2018 по 11.12.2018 проведене інспекційне відвідування позивача за адресою: АДРЕСА_1 (кіоск " ІНФОРМАЦІЯ_1"). У ході перевірки перевірялись питання оформлення трудових відносин, своєчасної та у повному обсязі оплати праці.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 05.12.2018 складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування, яким зафіксовано відсутність документів, ведення яких передбачено законодавством про працю та вимогу № ОМС-ЗП 2328/1047/НД, якою зобов`язано позивача у строк до 10.12.2018 надати необхідні для проведення інспекційного відвідування оригінали документів для огляду та належним чином завірені копії документів: свідоцтво про державну реєстрацію, витяг з ЄДРПОУ, наказ про призначення керівника, витяг із статуту в частині повноважень керівника, трудові книжки працівників, штатний розпис на 2018 рік, правила внутрішнього розпорядку, заяви працівників та накази про прийом, переведення, переміщення, звільнення, відсторонення від роботи працівників, надання відпусток, встановлення їм доплат, премій, надбавок, суміщення професій (посад), виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника, утримання коштів із заробітної плати з 01.08.2018 по теперішній час, особові картки працівників (форма - П2), повідомлення ДФС про початок роботи всіх працівників, трудові договори, укладені з працівниками, табелі обліку використання робочого часу з 01.08.2018 по теперішній час, бухгалтерські та інші документи, які відображають нарахування та виплати заробітної плати з 01.08.2018 по теперішній час, договори цивільно-правового характеру за період з 01.08.2018 по теперішній час, графіки роботи (змін) працівників за період з 01.08.2018 по теперішній час, документи, що підтверджують повноваження уповноваженої особи, яка буде присутня під час здійснення інспекційного відвідування, усні та письмові пояснення керівника підприємства (за необхідністю).

З долучених відповідачем до матеріалів справи відеодоказів про фіксування інспекційного відвідування 04.12.2018 року фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, кіоск " ІНФОРМАЦІЯ_1", судами встановлено, що 04.12.2018, при прибутті інспекторів праці о 12 год 40 хв, в приміщенні кіоску " ІНФОРМАЦІЯ_1" на робочому місці перебувала працівниця ОСОБА_3, яка надала письмові пояснення про те, що вона з 03.12.2018 працює у позивача продавцем, у посадові обов`язки входить продаж товару, який знаходиться в кіоску, для оформлення на роботу надала копію паспорта та трудової книжки. Під час інспекційного відвідування інспектор розмовляла по телефону з ОСОБА_1, який пообіцяв впродовж години приїхати, однак не приїхав. У телефонній розмові ОСОБА_1 було роз`яснено, що у разі ненадання документів для інспекційного відвідування буде складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування та накладено штраф. Під час перебування інспекторів праці на об`єкті відвідування до кіоску " ІНФОРМАЦІЯ_1" приїхав представник Запорізького пивного заводу для перевірки наявності на торгівельній точці кегів, які належать заводу, який повідомив, що за цією адресою завод відвантажує товар фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 .

Акт від 05.12.2018 про неможливість проведення інспекційного відвідування, яким зафіксовано відсутність документів, ведення яких передбачено законодавством про працю та вимогу № ОМС-ЗП 2328/1047/НД від 05.12.2018, якою зобов`язано позивача у строк до 10.12.2018 року надати відповідачеві відповідні документи одержано позивачем 07.12.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Станом на 10.12.2018 будь-яких документів на виконання вимоги № ОМС-ЗП 2328/1047/НД від 05.12.2018 позивачем надано не було.

У зв`язку із ненаданням витребуваних документів відповідачем 11.12.2018 складено акт інспекційного відвідування №ОМС-ЗГІ2328/Ю47/НД/НП/АВ, в якому зафіксовано виявлене порушення законодавства про працю, та припис від 12.12.2018 про усунення виявлених порушень №ОМС-3112328/1047/НД/НП/АВ/П.

Вказаний акт та припис 12.12.2018 були направлені позивачеві засобами зв`язку (в матеріалах справи наявна копія конверта та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за адресою: АДРЕСА_2, згідно якого поштове відправлення повернуто у зв`язку з закінченням терміну зберігання).

20.12.2018 відповідачем прийнято рішення про розгляд справи про накладення штрафу відносно ОСОБА_1 за результатами інспекційного відвідування та відповідно до акту від 11.12.2018 №ОМС-ЗП2328/1047/НД/НП/АВ, розгляд справи призначено на 03.01.2019.

Вказане рішення та повідомлення про розгляд справи від 21.12.2018 № 01-15/1405 22.12.2018 були направлені позивачеві засобами зв`язку рекомендованою поштою.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.11.2020 зобов`язано відповідача надати до суду докази отримання/неотримання позивачем повідомлення про розгляд справи від 21.12.2018 року №01-15/1405, який відбувся 03.01.2019 року.

Постановою відповідача №ОМС-ЗП2328/1047/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС від 03.01.2019 на позивача накладено штраф у розмірі 111690 грн відповідно до абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.

Вказану постанову 03.01.2019 року направлено позивачеві засобами зв`язку рекомендованою поштою. В матеріалах справи наявна копія конверта та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за адресою: АДРЕСА_2, згідно якого поштове відправлення повернуто і зв`язку з закінченням терміну зберігання.

У зв`язку з ненадходженням в установлений строк підписаного примірника акта інспекційного відвідування від 11.12.2018 №ОМС-ЗП2328/1047/НД/НП/АВ та припису від 12.12.2018 №ОМС-ЗП2328/1047/НД/НП/АВ/П інспектором праці 23.01.2019 складено акт про відмову від підпису №ОМС-ЗП2328/Ю47/НД/НП/АВ/ВП, один примірник якого 23.01.2019 направлено позивачеві рекомендованою поштою, проте у матеріалах справи відсутнє повідомлення про вручення акту.

Приписом про усунення виявлених порушень №ОМС-ЗП2328/Ю47/НД/НП/АВ/П від 12.12.2018 інспектором праці зобов`язано позивача у строк до 16.01.2019 усунути виявлене порушення законодавства про працю - фактичний допуск працівника до роботи без укладання трудового договору та без повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу.

У зв`язку з ненаданням інформації про усунення вказаних порушень, Управлінням з питань праці Запорізької міської ради 15.02.2019 року було прийнято наказ №61р про організацію інспекційного відвідування, на підставі направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) від 15.02.2019 року №51н, посадовими особами Управління, інспекторами праці у період з 27.02.2019 по 13.03.2019 було здійснено захід контролю з перевірки стану виконання припису № ОМС-ЗП2328/Ю47/НД/НП/АВ/П від 12.12.2018.

За результатами інспекційного відвідування 28.02.2019 складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ОМС-ЗП790/10467/НД/НП у зв`язку з відсутністю документів, ведення яких передбачено законодавством про працю та вимогу про надання документів №ОМС-ЗП790/1047/НД, яка була складена у присутності продавця ОСОБА_4 .

Вказаною вимогою зобов`язано позивача надати у строк до 10.03.2019 наступні документів: свідоцтво про державну реєстрацію, витяг з ЄДРПОУ, наказ про призначення керівника, витяг із статуту в частині повноважень керівника, трудові книжки працівників, штатний розпис на 2018-2019 роки, правила внутрішнього розпорядку, заяви працівників та накази про прийом, переведення, переміщення, звільнення, відсторонення від роботи працівників, надання відпусток, встановлення їм доплат, премій, надбавок, суміщення професій (посад), виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника, утримання коштів із заробітної плати з 01.12.2018 року по теперішній час, повідомлення ДФС про початок роботи всіх працівників, трудові договори, укладені з працівниками, табелі обліку використання робочого часу з 01.12.2018 по теперішній час, договори цивільно-правового характеру за період з 01.12.2018 по теперішній час, графіки роботи (змін) працівників за період з 01.12.2018 по теперішній час, документи, що підтверджують повноваження уповноваженої особи, яка буде присутня під час здійснення інспекційного відвідування, письмові пояснення роботодавця стосовно працівниці ОСОБА_4, яка під час інспекційного відвідування 27.02.2019 рок працювала у приміщенні кіоску " ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1 .

Акт про неможливість інспекційного відвідування від 28.02.2019 року №ОМ-ЗП790/1047/НД/НП та вимога від 28.02.2019 №ОМС-ЗП790/1047/НД 28.02.2019 направлені позивачеві за допомогою поштового зв`язку, рекомендованою поштою. В матеріалах справи наявна копія конверта та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за адресою: АДРЕСА_2, згідно якого поштове відправлення повернуто у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

З долучених відповідачем до матеріалів справи відеодоказів про фіксування інспекційного відвідування судами встановлено, що 27.02.2019 о 15 год в приміщенні кіоску " ІНФОРМАЦІЯ_1", у якому здійснює свою діяльність позивач, на робочому місці знаходилась працівник - продавець ОСОБА_4, якій було пред`явлено посвідчення та надано направлення на проведення інспекційного відвідування позивача. Інспектор зателефонував позивачеві та повідомив про необхідність проведення інспекційного відвідування з перевірки стану виконання припису та запропонував прибути до кіоску " ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1 та надання документів, які підтверджують стан виконання припису з питання оформлення трудових відносин, а також документи на підтвердження оформлення трудових відносин з працівником, який на даний час знаходиться на робочому місці. 27.02.2019 . Проте позивач до кіоску не прибув та документи не надав.

У зв`язку із ненаданням позивачем у строк, встановлений у вимозі від 28.02.2019 №ОМС-ЗП790/1047/НД, до 12.03.2019 року документів, 13.03.2019 року інспекторами праці було здійснено інспекційне відвідування за адресою АДРЕСА_1, кіоск " ІНФОРМАЦІЯ_1", в якому знаходилась працівниця ОСОБА_4, яка повідомила, що ОСОБА_1 жодних документів до кіоску не приносив. Ці обставини також зафіксовані відеодоказами.

Відеодоказами зафіксовано, що інспектори праці 27.02.2019 та 13.03.2019 виходили за адресою місця проживання позивача: АДРЕСА_2, однак їм ніхто не відчинив двері.

Встановлено, що 13.03.2019 інспекторами праці було складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ОМС-ЗП790/1047/НД/НП, яким зафіксовано створення перешкод ОСОБА_1 у діяльності інспекторів праці, а саме: ненадання на усну та письмову вимогу інспекторів праці для ознайомлення документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію та/або відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, їх завірених об`єктом відвідування копій або витягів; ненадання керівником (його уповноваженим представником) усних та/або письмових пояснень з питань, що стосується законодавства про працю; відсутність об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням.

Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування від 13.03.2019 № ОМС-ЗП790/1047/НД/НП 14.03.2019 надіслано позивачеві. В матеріалах справи є копія конверта та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за адресою: АДРЕСА_2, згідно якого поштове відправлення повернуто і зв`язку із закінченням терміну зберігання.

22.03.2019 відповідачем прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ОМС-ЗП790/1047/НД/НП/СП 04.04.2019 та направлено повідомлення про розгляд справи від 25.03.2019 №01-15/418 про розгляд справи 04.04.2019, які були 25.03.019 направлені позивачеві за допомогою послуг зв`язку рекомендовано поштою. В матеріалах справи є копія конверта та повідомлення про причини повернення без вручення: за закінченням терміну зберігання.

04.04.2019 начальником Управління з питань праці Запорізької міської ради прийнято постанову №ОМС-ЗП790/1047/НД/НП/СПТД-ФС, якою на позивача накладено штраф у розмірі 417 300 грн за порушення абзацу 7 частини 2 статті 265 КЗпП України, яку 05.04.2019 направлено позивачеві за допомогою послуг зв`язку рекомендованою поштою. В матеріалах справи є копія конверта та повідомлення про вручення поштового відправлення за адресою: АДРЕСА_2, згідно якого поштове відправлення повернуто і зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Позивачем на підтвердження того, що за адресою АДРЕСА_1, ним не здійснюється господарська діяльність, було надано копію договору оренди тимчасової споруди по АДРЕСА_1 від 01.08.2018, згідно якого ЧП ОСОБА_8 (орендодавець) надала в оренду вказану споруду ОСОБА_5 на період з 01.08.2018 по 02.08.019 для реалізації товарів.

Суд апеляційної інстанції на підставі листа районної адміністрації по Вознесенському району Запорізької міської ради від 05.11.2018 №01-23/2628 встановив, що за адресою АДРЕСА_1 розташована тимчасова споруда (кіоск) для провадження підприємницької діяльності, що належить юридичній особі ПФ "Снов", директором якого є ОСОБА_6 .

Судами встановлено, що 16.11.2018 інспекторами праці Управління з питань праці Запорізької міської ради було здійснено інспекційне відвідування ПФ "Снов" за адресою АДРЕСА_1 з питань порядку оформлення трудових відносин та встановлено, що за цією адресою здійснює господарську діяльність ОСОБА_1 . Окрім того, в матеріалах справи є пояснення ОСОБА_7 на адресу Управління з питань праці Запорізької міської ради, надані 16.11.2018 року про те, що за адресою АДРЕСА_1 вона працює продавцем-стажером у ОСОБА_1 .

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що згідно паспорту позивача його місце проживання/реєстрація є адреса: АДРЕСА_2 . Місце проживання позивача: АДРЕСА_3, значиться і витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Окрім того, саме цю адресу вказав позивач поданій ним у позовній заяві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ключові питання, які ставить скаржник у цій касаційній скарзі перед судом касаційної інстанції: можливість застосування до позивача законодавчих змін, передбачених Законом України від 12.12.2019 № 378-ІХ "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України", що набули чинності 02.02.2020; дотримання ним положень Порядку № 509 щодо належного повідомлення позивача про розгляд його справи (03.01.2019) про накладення штрафу за порушення трудового законодавства.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд виходить із такого.

Що стосується застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень статті 58 Конституції України щодо пом`якшення відповідальності колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.01.2019 відповідачем прийнято постанову № ОМС-ЗП2328/1047/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС, якою на позивача на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 111 690 гривень.

Окрім того 04.04.2019 відповідачем прийнято постанову № ОМС-ЗП790/1047/НД/НП/СПТД-ФС, якою на позивача на підставі абзацу 7 частини другої статті 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 417 300 гривень.

Відповідно до абзаців 2, 6, 7 частини другої статті 265 КЗпП України (в редакції до 02.02.2020) юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 02.02.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" №378-ІХ від 12.12.2019, яким змінено розмір санкцій, що застосовуються за порушення законодавства про працю, та, зокрема, зменшено розмір штрафу, що накладається відповідно до абзацу 7 частини другої статті 265 КЗпП України.

Так, згідно із абзацами 2, 7, 8 частини 2 статті 265 КЗпП України (в редакції чинній з 02.02.2020р.) юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

вчинення дій, передбачених абзацом сьомим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у шістнадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Суд зауважує, що хоча приписи статті 265 КЗпП України у редакції Закону №378-ІХ і пом`якшують відповідальність за скоєне позивачем порушення трудового законодавства, проте, це не може бути підставою для їх застосування у цьому випадку, з огляду на таке.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 51 Цивільного кодексу України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно - правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Суд звертає увагу на те, що у межах цієї справи до позивача застосовані санкції у вигляді штрафу як до суб`єкта підприємницької діяльності, а саме фізичної особи-підприємця.

Відповідно до пункту 3 рішення Конституційного Суду України у справі №1-7/99 від 09.02.1999 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України, в Конституції України стаття 58 міститься у розділі II "Права, свободи та обов`язки людини і громадянина", в якому закріплені конституційні права, свободи і обов`язки насамперед людини і громадянина та їх гарантії. Про це свідчить як назва цього розділу, так і системний аналіз змісту його статей та частини другої статті 3 Конституції України. Положення окремих статей Конституції України, в яких насамперед визначається правовий статус церкви і релігійних організацій в Україні (стаття 35), політичних партій та громадських організацій (статті 36, 37), гарантують їх діяльність через реалізацію прав та свобод людини і громадянина, а саме - права на свободу віросповідання і світогляду, права на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Отже, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується лише людини і громадянина (фізичної особи) і не поширюється на фізичних осіб-підприємців.

Поширення принципу зворотної дії в часі на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність фізичних осіб-підприємців, можливо виключно у випадку наявності прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

У цьому випадку пряма вказівка у Законі №378-ІХ або іншому нормативно-правовому акті про зворотну дію закону в часі відсутні, тому у судів попередніх інстанцій не було правових підстав поширювати норму закону, що набрав чинності з 02.02.2020, на правовідносини, що виникли до цієї дати і стосувалися господарюючого суб`єкта - фізичної особи-підприємця.

Зважаючи на те, що позивачем у справі є фізична особа-підприємець, до неї застосовані санкції як до суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця, а закон, яким пом`якшено відповідальність за вчинене позивачем порушення законодавства про працю, не містить прямої вказівки на його зворотну дію в часі щодо фізичних осіб-підприємців, нова редакція такого закону не може бути застосована у цих правовідносинах.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що, оскільки законодавцем прийнято нормативно-правовий акт, який пом`якшує відповідальність особи, слід застосовувати положення статті 58 Конституції України до правовідносин, що склались у цій справі.

Зважаючи на вищевикладені мотиви, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій при постановлені оскаржуваних рішень застосували Закон № 378-ІХ, який не мав застосовуватися до цих правовідносин.

Отже суд апеляційної інстанції дійшов до необґрунтованого висновку про часткове задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови № ОМС-ЗП790/1047/НД/НП/СПТД-ФС від 04.04.2019 в частині розміру штрафу у сумі 350 532 гривні.

Відповідно до приписів частини третьої статті 351 КАС України неправильне застосування закону, який не підлягає застосуванню є підставою для скасування судових рішень повністю або частково з ухваленням нового рішення у відповідній частині.

Оскільки в ході касаційного розгляду справи Судом встановлено неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень норм матеріального права, яке призвело до постановлення незаконних рішень, Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2020 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021 в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Управління з питань праці Запорізької міської ради №ОМС-ЗП790/1047/НД/НП/СПТД-ФС від 04.04.2019 року та ухвалення у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги у повному обсязі.

Щодо доводів скаржника про дотримання ним положень Порядку № 509 щодо належного повідомлення позивача про розгляд його справи (03.01.2019) про накладення штрафу за порушення трудового законодавства Суд зазначає таке.

Фактично підставою для скасування судами попередніх інстанцій постанови № ОМС-ЗП2328/1047/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС від 03.01.2019, з урахуванням мотивування викладеного в постанові суду апеляційної інстанції, стало порушення відповідачем процедури розгляду справи про накладення штрафу, а саме те, що за відсутності відомостей про завчасне повідомлення позивача про розгляд справи, відповідачем було розглянуто справу без участі позивача та винесено оскаржувану постанову, чим порушено права позивача на захист при розгляді його справи.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначається Порядком № 509.

Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Згідно із пунктом 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 509 справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Згідно із пунктом 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Колегія суддів зауважує, що особі, до якої застосовуються такі суттєві санкції відповідальності, має бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.

Положення пункту 6 Порядку № 509 покладає цей обов`язок на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.

Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов`язок з`ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.

З`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.

Для надання оцінки доводам відповідача щодо належного повідомлення позивача про проведення відповідачем розгляду справи важливим є встановлення, чи не ухилявся позивач від одержання повідомлення або ж не вчиняв інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.12.2018 року відповідачем прийнято рішення про розгляд справи про накладення штрафу відносно ОСОБА_1 за результатами інспекційного відвідування та відповідно до акту від 11.12.2018 № ОМС-ЗП2328/1047/НД/НП/АВ, розгляд справи призначено на 03.01.2019.

Вказане рішення та повідомлення про розгляд справи від 21.12.2018 року №01-15/1405 22.12.2018 року були направлені позивачеві засобами зв`язку - - рекомендованою поштою.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.11.2020 року зобов`язано відповідача надати до суду докази отримання/неотримання позивачем повідомлення про розгляд справи від 21.12.2018 року №01-15/1405, який відбувся 03.01.2019 року.

Судом апеляційної інстанції з листа відповідача від 15.12.2020 встановлено, що повідомлення про розгляд справи від 21.12.2018 № 01-15-/1405 (розгляд якої відбувся 03.01.2019) надіслано на адресу позивача рекомендованим відправленням за № 6900504044400. Проте, зазначений рекомендований лист та/або повідомлення про вручення цього поштового відправлення відповідачу, як відправнику, повернуто не було.

Однак у цьому контексті судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та не надано оцінки доводам відповідача, що зазначене повідомлення у позивача була можливість забрати протягом дев`яти днів до дня розгляду справи про накладення штрафу, та, відповідно, не спростовано доводи відповідача щодо того, що позивач ухилявся від отримання повідомлення.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій повинні були з`ясувати не лише факт поінформованість/непоінформованість особи про час та місце розгляду справи, а і надати оцінку поведінці особи, яка притягується до відповідальності, оскільки ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.

Натомість до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення.

Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Одночасно колегія суддів звертає увагу, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що мотиви оцінки доказів не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів наголошує, що для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині рішення, правильно застосовуючи при цьому відповідні норми матеріального права та дотримуючись норм процесуального права.

Зазначені вище обставини свідчать про неповне з`ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, що призвело до передчасних висновків судів щодо наявності підстав для задоволення позову в частині. З урахуванням неповного з`ясування судом всіх обставин у справі, суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати їм правову оцінку.

З огляду на викладене, відповідно до положень статті 353 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу № ОМС-ЗП2328/1047/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС від 03.01.2019 з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зазначені висновки Суду, викладені у цій постанові, узгоджуються з практикою Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, а саме Закону № 378-ІХ, статті 58 Конституції України у подібних правовідносинах, викладених, зокрема у постанові від 14 травня 2021 року у справі № 280/4139/18.

Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків викладених у постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 809/1198/17, від 12.06.2019 у справі № 813/3415/18, від 16.01.2020 у справі № 2040/7558/18, від 23.04.2020 у справі № 280/5473/18, від 30.09.2020 у справі 540/635/19.

Висновки Верховного Суду у справі № 813/3415/18, викладені у постанові від 12.06.2019, на які посилається відповідач, не можуть бути застосовані. У цій справі спірним було інше правове питання. Лист від 10.07.2018 № 286/2/11-39 про розгляд справи про накладення штрафу 18.07.2018 о 15:30, за адресою м. Львів, пл. Міцкевича, 8 було скеровано позивачу 11.07.2018. Лист не було вручено Позивачу 13.07.2018 "з інших причин", 18.07.2018 - "відправлення вручено особисто". Обставин, які б свідчили про ухилення від отримання повідомлення судами не встановлено.

Висновки Верховного Суду у справі 809/1198/17, викладені у постанові від 20.06.2018, на які посилається відповідач, не можуть бути застосовані. У цій справі спірним було інше правове питання. Судами попередніх інстанцій встановлено невідповідність між доводами відповідача та наявними в матеріалах справи доказами на підтвердження належного повідомлення ПП "Прикарпатський експрес" про виклик на розгляд справи про накладення штрафу. Тобто, в цьому випадку відповідачем порушено право позивача на захист. Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції відхилив посилання касатора щодо належного повідомлення позивача.

Висновки Верховного Суду у справі 2040/7558/18, викладені у постанові від 16.01.2020, на які посилається відповідач, не можуть бути застосовані. У цій справі спірним було інше правове питання. Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановлено, що відповідач належним чином повідомив позивача про розгляд справи про накладення штрафу.

Висновки Верховного Суду у справі 540/635/19, викладені у постанові від 30.09.2020, на які посилається відповідач, не можуть бути застосовані. У цій справі спірним було інше правове питання. Судами попередніх інстанцій встановлено, що письмове повідомлення про розгляд справи (вих.№ 01-08/1/3563 від 27.12.2018), яким позивача повідомлялося про те, що розгляд справи відбудеться 04.01.2019 о 10:00 год. за адресою: вул.Тираспільська,1, м. Херсон, 3 поверх, було направлено позивачеві 27.12.2018. Проте, 25.01.2019 до відповідача повернулося поштове відправлення з відміткою "за письмовою заявою відправника, одержувача", тобто позивача належним чином не повідомлено про дату, час та місце розгляду справи. Окрім того позивачем особисто надано відповідачу документи, які стосуються порушень, викладених у акті інспекційного відвідування до розгляду справи про накладення штрафу. Отже, в цьому випадку позивачем реалізовано право на подачу пояснень для розгляду справи.

Також не заслуговують на увагу посилання відповідача в касаційній скарзі про те, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.04.2020 у справі №280/5473/18, оскільки у вказаній справі Верховним Судом не було сформовано правовий висновок, а за результатами розгляду касаційної скарги Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.04.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19.08.2019 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови відповідача про накладення штрафу, скасовані зазначені судові рішення та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Тоді як у цій справі судом апеляційної інстанції з листа відповідача від 15.12.2020 за № 01-15-/1405 встановлено, що повідомлення про розгляд справи від 21.12.2018 № 01-15-/1405 (розгляд якої відбувся 03.01.2019) надіслано на адресу позивача рекомендованим відправленням за № 6900504044400. Проте, зазначений рекомендований лист та/або повідомлення про вручення цього поштового відправлення відповідачу, як відправнику, повернуто не було.

Оскільки правовідносини, які склалися між сторонами у справі, яка розглядається, відрізняються від правовідносин в указаних вище справах, то наведені у них висновки не можуть бути застосовані у цій справі.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, правила розподілу судових витрат відрізняються залежно від суб`єктного складу осіб, які беруть участь у справі.

Відповідачу, який є суб`єктом владних повноважень, не компенсуються витрати, утому числі пов`язані зі сплатою судового збору, крім зазначених витрат на доказування, оскільки суб`єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов`язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді.

Такі обмеження у можливостях суб`єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.

Таким чином, з огляду на положення статті 139 КАС України, перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 341, 344, 349, 351, 353, 356, 359 КАС України, Суд, -

................

Перейти до повного тексту