ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Прокопенка О. Б.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)
за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» (далі - ДП «Бориспільський лісгосп», ДП), до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області (далі - Сільрада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Березова роща» (далі - ТОВ «Березова роща»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілквей комунікейшн» (далі - ТОВ «Сілквей комунікейшн», Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена садиба» (далі - ТОВ «Зелена садиба»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , Реєстраційна служба Бориспільського міськрайонного управління юстиції (далі - Служба), Головне територіальне управління юстиції в Київській області (далі - Управління), приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Мурга Світлана Геннадіївна, про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння
за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року, ухвалене у складі судді Борця Є. О., та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів Сліпченка О. І., Гуля В. В., Іванової І. В.
У квітні 2016 року перший заступник прокурора Київської області, діючи в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Бориспільський лісгосп», звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому з урахуванням заяви від 07 грудня 2016 року, в якій прокурор сформулював остаточні позовні вимоги, просив:
- визнати недійсним рішення Сільради від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV;
- визнати недійсними рішення Сільради від 24 лютого 2004 року № 153.77-16-XXIV, № 153.78-16-XXIV, № 153.79-16-XXIV, № 153.80-16-XXIV, № 153.81-16-XXIV, № 153.82-16-XXIV, № 153.83-16-XXIV, № 153.84-16-XXIV, № 153.85-16-XXIV, № 153.86-16-XXIV, № 153.87-16-XXIV;
- визнати недійсним рішення Сільради від 27 травня 2010 року № 1052-35-V;
- визнати недійсними рішення Сільради від 21 березня 2013 року № 1604-24-VI, № 1605-24-VI, № 1606-24-VI, № 1607-24-VI;
- визнати недійсними видані: ОСОБА_3 державний акт серії ЯЛ № 008262 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 площею 0,99 га; ОСОБА_4 державний акт серії ЯЛ № 008261 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021 площею 0,99 га; ОСОБА_1 державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯМ № 338380 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 площею 0,10 га та серії ЯМ № 338381 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024 площею 0,10 га;
- визнати недійсними видані: ТОВ «Березова роща» свідоцтва на право власності від 29 грудня 2015 року серії СТВ № 125647 на земельну ділянку площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 та від 29 грудня 2015 року серії СТВ № 125646 на земельну ділянку площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014; ТОВ «Сілквей комунікейшн» свідоцтва на право власності від 04 січня 2016 року серії СТВ № 125864 на земельну ділянку площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 та від 04 січня 2016 року серії СТВ № 125863 на земельну ділянку площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015;
- визнати недійсними: рішення приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурги С. Г. від 29 липня 2013 року № 4476870 та № 4475393 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022, площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020; рішення Служби від 22 квітня 2013 року № 1855673 про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 та від 22 квітня 2013 року № 1856869 про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021;
- визнати недійсними рішення Управління від 28 грудня 2015 року № 27581652 і № 27578999 про державну реєстрацію за ТОВ «Березова роща» права власності на земельні ділянки площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, а також від 31 грудня 2015 року № 27737496 і № 27737520 про державну реєстрацію за ТОВ «Сілквей комунікейшн» права власності на земельні ділянки площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015;
- визнати недійсними договори іпотеки від 19 липня 2016 року № 1896, укладений між ТОВ «Сілквей комунікейшн» і ТОВ «Зелена Садиба», та № 1894, укладений між ТОВ «Березова роща» та ТОВ «Зелена садиба»;
- витребувати на користь держави та ДП з незаконного володіння ОСОБА_1 - земельні ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 і площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024; ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019; ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021; ОСОБА_2 - земельні ділянки площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022 і площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020; ТОВ «Березова роща» - земельні ділянки площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014; ТОВ «Сілквей комунікейшн» - земельні ділянки площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015 та цільовим призначенням «землі лісогосподарського призначення» загальною нормативною грошовою оцінкою 4 278 640,86 грн, які розташовані в с. Проліски Бориспільського району Київської області.
Позов мотивований тим, що рішенням Сільради від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV вилучено землі лісогосподарського призначення державної власності, а також змінено цільове призначення. У подальшому на підставі рішень Сільради передано у власність низку земельних ділянок, частина яких була згодом відчужена на користь інших фізичних та юридичних осіб. На думку прокурора, рішення Сільради від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV прийняте всупереч законодавству, а тому і всі подальші рішення Сільради про передачу громадянам у власність земельних ділянок за рахунок земель лісогосподарського призначення державної власності є протиправними.
Позивач вважав, що власники земельних ділянок, які незаконно приватизували ці об`єкти нерухомого майна, не мали права відчужувати земельні ділянки та змінювати їх цільове призначення.
Також прокурор ставив під сумнів добросовісність відповідачів у справі, бо останні, на його думку, знаючи про наявність на земельних ділянках лісової (деревної) рослинності, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу природних ознак спірних земель знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону.
21 листопада 2017 року рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що обставини, на які посилається прокурор як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого повного підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, при цьому заперечення відповідачів ґрунтуються на законі та письмових доказах, у тому числі на чинних судових рішеннях.
Приватизація земельних ділянок ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_22 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 була проведена з порушенням частини дев`ятої статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та частини другої статті 42 Лісового кодексу України в редакції, чинній на той час.
Водночас суд зробив висновок, що прокурором пропущено строк позовної давності в частині оскарження рішення Сільради № 1052-35-V від 27 травня 2010 року. У частині визнання недійсними рішень Сільради № 1604-24-VI, № 1605-24-VI, № 1606-24-VI та № 1607-24-VI від 21 березня 2013 року суд обґрунтував відмову в позові тим, що прокурор послався лише на їх прийняття внаслідок допущених порушень лісового та земельного законодавства при ухваленні рішення Сільради № 1052-35-V від 27 травня 2010 року.
У частині витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів суд першої інстанції виснував, що прокурор не має права вимагати такого витребування у зв`язку з тим, що підстави набуття відповідачами права власності на земельні ділянки не визнані недійсними, а тому держава не є ані власником, ані володільцем спірних земельних ділянок.
Суд першої інстанції вказав, що в грудні 2014 року перший заступник прокурора Київської області вже звертався до суду з позовом про оспорювання законності припинення права ДП «Бориспільський лісгосп» на користування земельною ділянкою та подальшого набуття земельних ділянок у власність ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_23 та ОСОБА_10 . Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 14 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 серпня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. Цей позов, аналогічний до позову, поданого прокурором у грудні 2014 року, зі збільшенням кількості відповідачів та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, та частковою зміною його юридичних підстав свідчить про зловживання заступником прокурора Київської області правом на звернення до суду.
20 березня 2018 року постановою Апеляційного суду Київської області апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року - без змін.
Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував усі обставини справи, дав належну правову оцінку доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає.
Водночас апеляційний суд вказав на необхідність виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на зловживання з боку першого заступника прокурора Київської області правом на звернення до суду з огляду на те, що вказане питання вирішується в іншому порядку.
У травні 2018 року перший заступник прокурора Київської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року, посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просив оскаржувані судові рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
23 листопада 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави, задоволено частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року в частині позовних вимог, заявлених в інтересах ДП, скасовано. Позов у цій частині залишено без розгляду.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано та закрито провадження в частині позовних вимог в інтересах держави про:
- визнання недійсними рішень Сільради від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV; від 27 травня 2010 року № 1052-35-V; від 21 березня 2013 року № 1604-24-VI, № 1605-24-VI, № 1606-24-VI, № 1607-24-VI;
- визнання недійсними виданих ТОВ «Березова роща» свідоцтв на право власності від 29 грудня 2015 року серії СТВ № 125647 на земельну ділянку площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 та від 29 грудня 2015 року серії СТВ № 125646 на земельну ділянку площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, а також виданих ТОВ «Сілквей комунікейшн» свідоцтв на право власності від 04 січня 2016 серії СТВ № 125864 на земельну ділянку площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 та від 04 січня 2016 року серії СТВ № 125863 на земельну ділянку площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015;
- визнання недійсними рішень Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області від 28 грудня 2015 року № 27581652 і № 27578999 про державну реєстрацію за ТОВ «Березова роща» права власності на земельні ділянки площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, а також від 31 грудня 2015 року № 27737496 і № 27737520 про державну реєстрацію за ТОВ «Сілквей комунікейшн» права власності на земельні ділянки площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015;
- визнання недійсними договору іпотеки від 19 липня 2016 року № 1896, укладеного між ТОВ «Сілквей комунікейшн» та ТОВ «Зелена Садиба», і договору іпотеки від 19 липня 2016 року № 1894, укладеного між ТОВ «Березова роща» та ТОВ «Зелена садиба»;
- витребування на користь держави: з незаконного володіння ТОВ «Березова роща» - земельних ділянок площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014; з незаконного володіння ТОВ «Сілквей комунікейшн» - земельних ділянок площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015, які розташовані в с. Проліски Бориспільського району Київської області.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року змінено в мотивувальній частині, викладено її в редакції цієї постанови та залишено без змін у резолютивній частині щодо вирішення позовних вимог в інтересах держави про:
- визнання недійсними рішень Сільради від 24 лютого 2004 року № 153.77-16-XXIV, № 153.78-16-XXIV, № 153.79-16-XXIV, № 153.80-16-XXIV, № 153.81-16-XXIV, № 153.82-16-XXIV, № 153.83-16-XXIV, № 153.84-16-XXIV, № 153.85-16-XXIV, № 153.86-16-XXIV, № 153.87-16-XXIV;
- визнання недійсними виданих: ОСОБА_3 державного акта серії ЯЛ 008262 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 площею 0,99 га; ОСОБА_4 державного акта серії ЯЛ № 008261 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021 площею 0,99 га; ОСОБА_1 державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯМ № 338380 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 площею 0,10 га та серії ЯМ № 338381 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024 площею 0,10 га;
- визнання недійсними: рішень приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурги С. Г. від 29 липня 2013 року № 4476870 та № 4475393 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022, площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020; рішень Служби від 22 квітня 2013 року № 1855673 про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 та від 22 квітня 2013 року № 1856869 про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог в інтересах держави про витребування на користь держави з володіння:
ОСОБА_3 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019,
ОСОБА_4 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021.
Ухвалено в частині цих позовних вимог нове рішення. Витребувано на користь держави з володіння:
ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019;
ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021.
Постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог в інтересах держави про витребування на користь держави з володіння:
ОСОБА_1 - земельних ділянок площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 і площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024;
ОСОБА_2 - земельних ділянок площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022 і площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020.
Справу в цій частині направлено на новий розгляд до Апеляційного суду Київської області.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Визначаючи ефективний спосіб захисту права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які вибули з володіння власника, Велика Палата Верховного Суду вказала, що такому способу відповідає вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Щодо позовних вимог в інтересах ДП «Бориспільський лісгосп» Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права. Не вбачала підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства та вказала, що позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів державного підприємства, а не держави, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ у частині таких вимог. У зв`язку із цим скасувала судові рішення в частині розгляду по суті позову прокурора, поданого в інтересах ДП «Бориспільський лісгосп», із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині.
Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними рішень Сільради від 27 травня 2010 року № 1052-35-V, від 21 березня 2013 року №1604-24-VI, № 1605-24-VI, № 1606-24-VI та № 1607-24-VI та закрила провадження в цій частині на підставі пункту 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), пославшись на те, що спір у справі в цій частині та спір у справі № 359/12541/14-ц є спорами між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. При цьому у справі № 359/12541/14-ц набрало законної сили рішення Бориспільського міськрайонного суду від 14 квітня 2015 року.
Також на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення та закрила провадження в частині позовної вимоги про визнання недійсним рішення Сільради від 24 лютого 2004 року №153.12-16-XXIV, зробивши висновок про те, що спір у частині цієї позовної вимоги є земельним спором між державою та територіальною громадою, який виходячи із суб`єктного складу сторін належить до господарської юрисдикції, що унеможливлює її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що спір у частині позовних вимог до юридичних осіб з огляду на суб`єктний склад сторін віднесений до юрисдикції господарських судів, що унеможливлює його розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства, у зв`язку із чим скасувала оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а провадження у справі в цій частині закрила.
Виснувала, що позовні вимоги про: визнання недійсними рішень Сільради від 24 лютого 2004 року № 153.77-16-XXIV, № 153.78-16-XXIV, № 153.79-16-XXIV, № 153.80-16-XXIV, № 153.81-16-XXIV, № 153.82-16-XXIV, № 153.83-16-XXIV, № 153.84-16-XXIV, № 153.85-16-XXIV, № 153.86-16-XXIV, № 153.87-16-XXIV; визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, видані фізичним особам; визнання недійсними рішень нотаріуса та Служби про державну реєстрацію за фізичними особами права власності на земельні ділянки, - не відповідають належному способу захисту, яким у таких випадках є витребування майна.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові в частині зазначених позовних вимог, але з інших підстав, то мотивувальні частини судових рішень змінила, виклавши їх у редакції цієї постанови, а в решті - залишила без змін.
Вирішуючи питання щодо витребування на користь держави спірних земельних ділянок у відповідачів - фізичних осіб, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що не допускається відмова в задоволенні віндикаційного позову з тих мотивів, що підстави набуття відповідачами права власності на земельні ділянки не визнані недійсними або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, а висновок, що зазначене свідчить про відсутність права власності позивача, є помилковим. Суди попередніх інстанцій зробили передчасний висновок про відсутність права власності позивача на спірні земельні ділянки.
Щодо наявності підстав для витребування на користь держави спірних земельних ділянок у відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Велика Палата Верховного Суду вказала, що суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про те, що Сільрада не мала повноважень на прийняття рішення від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV про припинення права ДП «Бориспільський лісгосп» на користування земельною ділянкою площею 10,0 га та залишення її в запасі земель сільської ради як зелені насадження, що тимчасово не надана у власність або користування громадянам чи юридичним особам, оскільки відповідно до статті 149 ЗК України в редакції, чинній на той час, повноваження щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, належали не органам місцевого самоврядування, а органам державної влади - районним державним адміністраціям, обласним державним адміністраціям, Київській, Севастопольській міським державним адміністраціям, Раді міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінету Міністрів України (частини п`ята - дев`ята зазначеної статті). З тих же причин Сільрада не вправі була розпоряджатися спірними земельними ділянками, зокрема передавати їх у власність приватним особам у порядку приватизації.
Крім того, суди встановили, що відсутні докази на підтвердження того, що Київське обласне управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель на землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства.
Таким чином, Сільрада відчужила державне майно, не маючи на це права, а крім того, протиправно змінила цільове призначення земельних ділянок.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що особи, яким були відчужені земельні ділянки рішенням Сільради від 27 травня 2010 року № 1052-35-V, проявивши розумну обачність, не могли не знати про незаконність набуття ними цих земельних ділянок, які були заліснені. Тому ці особи не можуть вважатися такими, що покладалися на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.
Оскільки зазначені відповідачі не набули права власності на спірні земельні ділянки, які перебувають у державній власності, то підлягає застосуванню стаття 387 ЦК України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Отже, суди помилково відмовили в позові в зазначеній частині до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Велика Палата Верховного Суду вважала, що до вимог про віндикацію земельних ділянок до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 267 ЦК України. Зазначила, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, тому, що суди не встановили обставин, які свідчать про сплив позовної давності. Зазначила, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у розділі 6 її постанови, спростовують аргументи про пропуск позовної давності, наведені у заявах відповідачів, у тому числі у заяві ОСОБА_2 від 06 червня 2016 року, яка стосується представництва ним інтересів відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Вказала, що повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів які полягають у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість суспільних інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
Не вбачала порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Вважала, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що судові рішення в частині витребування від ОСОБА_4 та ОСОБА_3 спірних земельних ділянок підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення - про задоволення позову в зазначеній частині.
У частині вимог щодо витребування на користь держави спірних земельних ділянок у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки висновки судів попередніх інстанцій про необхідність відмови в задоволенні вказаних вимог є передчасними та не ґрунтуються на дослідженні усіх наданих учасниками справи доказів. Вказала, що під час нового розгляду суду необхідно дослідити докази, дати правову оцінку рішенню Сільради від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV, яким передбачено, зокрема, залишити земельну ділянку площею 10,0 га у запасі земель Сільради, та наступним рішенням Сільради, які стосуються спірних земельних ділянок, зробити висновки про законність чи незаконність приватизації земельних ділянок з наданням відповідної оцінки доводам позивача про відсутність повноважень Сільради на таку приватизацію та доводам інших учасників справи.
Погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що належним способом захисту порушених прав є звернення з віндикаційним позовом.
Проте з іншими висновками Великої Палати Верховного Суду ми не погоджуємося та висловлюємо окрему думку відповідно до статті 35 ЦПК України.
Суди встановили, що 05 листопада 2003 року листом директора ДП «Бориспільський лісгосп» № 174 надано згоду на передачу земельної ділянки площею до 10 га до запасу Сільради.
У матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що Київське обласне управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель на землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства
24 лютого 2004 року рішенням Сільради № 153.12-16-XXIV припинено право ДП «Бориспільський лісгосп» на користування земельною ділянкою площею 10,0 га, а також передано цю земельну ділянку до земель запасу Сільради.
24 лютого 2004 року Сільрада ухвалила рішення № 153.77-16-XXIV - № 153.87-16-XXIV, якими передала у власність ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_22 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 земельні ділянки площею по 0,25 га, а у власність ОСОБА_17 та ОСОБА_21 земельні ділянки площами 0,145 га та 0,12 га для будівництва та обслуговування жилого будинку в с. Проліски Бориспільського району Київської області.
21 квітня 2004 року зазначеним особам видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії КВ № 071981 - 071984 та № 111502 - 111508.
22 грудня 2004 року ОСОБА_25 , діючи від імені ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , уклав з ОСОБА_5 договори купівлі-продажу, за якими відчужено у власність ОСОБА_5 земельні ділянки кожна площею по 0,25 га з кадастровими номерами 3220888000:03:001:0007, 3220888000:03:001:0008, 3220888000:03:001:0010, 3220888000:03:001:0011, а також площами 0,145 га та 0,12 га з кадастровими номерами 3220888000:03:001:0003 та 322888000:03:001:0009 та з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташовані в с. Проліски Бориспільського району Київської області.
22 та 29 грудня 2004 року ОСОБА_26 , діючи від імені ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_22 та ОСОБА_15 , уклав з ОСОБА_7 договори купівлі-продажу, за якими відчужено у власність ОСОБА_7 земельні ділянки кожна площею по 0,25 га з кадастровими номерами 3220888000:03:001:0001, 3220888000:03:001:0002, 3220888000:03:001:0004-3220888000:03:001:0006 та з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташовані в с. Проліски Бориспільського району Київської області.
24 травня 2005 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯБ № 284109 та № 284110.
16 травня 2007 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 уклали з ОСОБА_6 договори купівлі-продажу, за якими вони відчужили у власність ОСОБА_6 вказані земельні ділянки.
25 червня 2007 року ОСОБА_6 видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯД № 781577, № 781578 та № 781580, а також серії ЯЕ № 613497.
Після цього ОСОБА_6 передав придбані ним земельні ділянки до статутних фондів ТОВ «Березова роща», ТОВ «Сілквей комунікейшн». Рішеннями Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області № 27581652 та № 27578999 від 28 грудня 2015 року, № 27737496 та № 27737520 від 31 грудня 2015 року за ТОВ «Березова роща» і ТОВ «Сілквей комунікейшн» було зареєстровано право власності на вказані земельні ділянки. Ці обставини підтверджуються інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 56825656, № 56825713, № 56825755 та № 56825802 від 06 квітня 2016 року.
19 липня 2016 року ТОВ «Сілквей комунікейшн» і ТОВ «Березова роща» уклали з ТОВ «Зелена садиба» договори іпотеки, за якими вони передали придбані ними земельні ділянки в іпотеку ТОВ «Зелена садиба». Ця обставина підтверджується інформаційними довідками № 74996328, № 74996755, № 74996059, № 74994637 від 06 грудня 2016 року.
27 травня 2010 року рішенням Сільради № 1052-35-V затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в с. Проліски Бориспільського району Київської області.
27 серпня 2010 року вказаним особам видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 008261 - 008264.
01 жовтня 2010 року ОСОБА_27 , діючи від імені ОСОБА_8 , уклав з ОСОБА_9 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу, за яким він відчужив у їх власність земельну ділянку площею 0,8210 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0018 та з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», розташовану в с. Проліски Бориспільського району Київської області.
30 грудня 2011 року ОСОБА_9 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 338371, а ОСОБА_1 - державні акти серії ЯМ № 338380 та № 338381 на право власності на земельні ділянки.
21 березня 2013 року рішеннями Сільради № 1604-24-VI - № 1607-24-VI були затверджені проекти землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, набутих у власність ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , з «ведення особистого селянського господарства» на «під будівництво готельно-ресторанного комплексу та обслуговування автотранспорту».
29 липня 2013 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 уклали з ОСОБА_2 договори купівлі-продажу, за якими вони відчужили у власність ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020 та площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022 га, відповідно, з цільовим призначенням «під будівництво готельно-ресторанного комплексу та обслуговування автотранспорту», розташовані в с. Проліски Бориспільського району Київської області.
У грудні 2014 року перший заступник прокурора Київської області вже звертався до суду з позовом про оспорювання законності припинення права ДП «Бориспільський лісгосп» на користування земельною ділянкою та подальшого набуття земельних ділянок у власність ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_28 та ОСОБА_10
14 квітня 2015 року рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області у справі № 359/12541/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 серпня 2015 року, у задоволенні позову було відмовлено.
Щодо позовних вимог в інтересах ДП «Бориспільський лісгосп» (повноваження прокурора)
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів державного підприємства, а не держави, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ у частині таких вимог.
Наведені висновки не враховують такого.
Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Частина перша статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (тут і далі - в редакції на час звернення позивача до суду) (далі - Закон № 1697-VII) визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, ключовим для застосування повноважень прокурора як субсидіарного представника є доведення ним порушення інтересів держави. У Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року зазначено, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що поняття «інтереси держави» є оціночним, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося або може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
З огляду на те, що поняття «інтереси держави» охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів держави, їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом в інтересах держави. Якщо інтереси держави збігаються з інтересами державного підприємства, якому державні органи передали частину своїх функцій, тоді прокурор не може бути позбавлений права звернення до суду.
В абзаці третьому частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII указано, що не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.
Тобто законодавець передбачив обмеження прав прокурора на представництво інтересів держави щодо певного кола осіб (державних компаній) та щодо певних правовідносин (пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань).
Зазначене обмеження звузило сферу, в якій прокурор може здійснювати представництво державних інтересів.
Стаття 23 Закону № 1697-VII містить процесуальні норми, які не підлягають розширеному тлумаченню.
Так, відповідно до абзацу третього частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII представництво прокурором інтересів держави в особі державних компаній заборонено.
Господарським кодексом України не визначено поняття «державна компанія» як окрема організаційно-правова форма господарювання.
Державний класифікатор України ДК 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» (далі - КОПФГ), затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97, містить визначення поняття «державна акціонерна компанія (товариство)».
Згідно з положеннями КОПФГ (підпункт 3.2.1.3 пункту 3.2 розділу 3) державна акціонерна компанія (товариство) - акціонерне товариство, державна частка у статутному фонді якого перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цієї компанії. При цьому державну акціонерну компанію (товариство) виділено як окрему організаційно-правову форму господарювання із присвоєнням коду 235.
Таким чином, державне підприємство та державна акціонерна компанія є різними організаційно-правовими формами господарювання.
Тому, якщо законодавцем виключено можливість представництва прокурором державних компаній, то така норма не може тлумачитися у спосіб розширення обсягу процесуальної заборони на інших суб`єктів господарювання державного сектору економіки (державні установи, організації, підприємства).
Висновки Великої Палати Верховного Суду про законодавче обмеження права прокурора на представництво інтересів держави виключно в особі суб`єктів владних повноважень з посиланням на приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ вважаємо помилковими та такими, що звужують мету законодавця, з якою прокурору надано ці повноваження, - для захисту суспільного інтересу (інтересу держави), який є значно ширшим, ніж інтереси окремих суб`єктів владних повноважень, та може проявлятися не тільки у реалізації повноважень органів державної влади, місцевого самоврядування, а й у реалізації повноважень окремих державних установ, фондів, підприємств, приватних осіб, про що зазначено у Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року.
Сфера представництва прокурором інтересів держави не може звужуватися у спосіб тлумачення положень абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ як такий, що дозволяє йому представництво тільки суб`єктів владних повноважень, оскільки частина державних інтересів, які залишаться поза сферою діяльності суб`єктів владних повноважень, залишаться поза межами їх можливого захисту прокурором.
Вважаємо, що у Великої Палати Верховного Суду не було правових підстав для залишення без розгляду позовних вимог прокурора в інтересах держави саме в особі ДП «Бориспільський лісгосп», яке згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та статутом за організаційно-правовою формою є саме «державним підприємством» і не є власником земель лісового фонду, оскільки таким власником є держава. Не враховано підстав для спільного представництва інтересів Кабінету Міністрів України та ДП «Бориспільський лісгосп» внаслідок вилучення земель лісогосподарського призначення та зміни їх цільового призначення уповноваженим державою органом місцевого самоврядування.
Висновки Великої Палати Верховного Суду про неможливість представництва прокурором інтересів держави в особі уповноваженого державного підприємства не відповідають і критеріям індивідуального підходуЄвропейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо можливості участі прокурора у захисті інтересів держави, які збігаються з інтересами державної організації (державного підприємства, наділеного певною компетенцією державним органом), та ставлять під сумнів правильність застосування статті 6 Конвенції, як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 26 травня 2009 року у справі «Бацаніна проти Російської Федерації».
Прокурор зазначав про порушення інтересів держави у розпорядженні державною власністю - землями лісового фонду, які були в користуванні ДП «Бориспільський лісгосп».
Крім того, до 2008 року згоду на вилучення земель лісового фонду надавали саме лісгоспи у віданні яких такі землі перебували, і лише 10 квітня 2008 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення таких земельних ділянок, їх передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення.
У контексті визначення саме такого складу осіб (позивачів), в інтересах яких звернувся прокурор, звертаємо увагу на складові права власності, визначені частиною першою статті 317 ЦК України (право володіння, користування та розпорядження майном). З огляду на складну систему управління державним майном та об`єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють різні органи державної влади (у цьому випадку Кабінет Міністрів України), вони можуть передати окремі правомочності щодо об`єкта державної власності (у цьому випадку право користування спірними земельними ділянками було передано ДП «Бориспільський лісгосп»). Отже, відбулося розщеплення правомочностей власника.
За таких обставин витребування на користь власника - держави без залучення особи (державного підприємства, у користування якого передано спірні земельні ділянки) та без зазначення «з правом постійного користування ДП «Бориспільський лісгосп» вимагатиме вчинення додаткових розпорядчих дій з можливого повернення спірних ділянок їх належному користувачу та не відповідатиме критеріям ефективного способу захисту в суді.
Вважаємо, що відсутні підстави для залишення без розгляду позовних вимог прокурора в частині його позовних вимог в інтересах держави в особі державного підприємства.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним рішення Сільради від 24 лютого 2004 року №153.12-16-XXIV та позовних вимог до юридичних осіб
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в цій справі спір у частині позовної вимоги про визнання недійсним рішення Сільради від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV є земельним спором між державою та територіальною громадою, який виходячи з суб`єктного складу сторін належить до господарської юрисдикції, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.
Також Велика Палата Верховного Суду констатувала, що спір у частині позовних вимог до юридичних осіб з огляду на суб`єктний склад сторін віднесений до юрисдикції господарських судів, що унеможливлює його розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства, у зв`язку із чим скасувала оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а провадження у справі в цій частині закрила.
При цьому Великою Палатою Верховного Суду при визначенні юрисдикційності вказаних вище вимог не враховано таке.
Статтею 19 ЦПК України в чинній редакції встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України в редакції, яка діяла під час розгляду справи судом першої інстанції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в чинній редакції юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до статті 1 ГПК України в редакції, яка діяла під час розгляду справи