П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 грудня2021 року
м. Київ
Справа № 9901/132/20
Провадження № 11-283заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
представника відповідача - Шевчука А. О.,
розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя(далі - ВРП, Рада) про визнання протиправним іскасування рішення
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 червня 2021 року (судді Васильєва І. А., Гусак М. Б., Усенко Є. А., Пасічник С. С., Юрченко В. П.),
УСТАНОВИЛА:
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнень, просила суд визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 23 квітня 2020 року № 1044/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України" (далі - рішення ВРП від 23 квітня 2020 року, спірне рішення ВРП).
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послалася на незгоду з рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 11 грудня 2019 року № 3412/3дп/15-19 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності (далі - рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 11 грудня 2019 року) та рішенням ВРП від 12 березня 2020 року № 740/0/15-20 (далі - рішення ВРП від 12 березня 2020 року), ухваленим за результатами розгляду скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП, оскільки останні не відповідають критеріям обґрунтованості, вмотивованості та пропорційності. Спірне рішення ВРП, на думку позивачки, не містить посилань на визначені законом підстави та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, прийнято в порушення частини третьої статі 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ), під час перебування у щорічній відпустці (наказ від 20 квітня 2020 року № 57/1-В, відпустка у період з 21 квітня по 21 червня 2020 року); без її участі, чим порушено право на захист.
21 липня 2020 року представник позивачки надіслав уточнену позовну заяву, якою збільшено позовні вимоги додатковими вимогами про визнання протиправним та скасування рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП і деталізовано обґрунтування незаконності цього рішення та спірного рішення ВРП.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 2 червня 2021 року в задоволенні позову відмовив.
За висновком суду першої інстанції, спірне рішення ВРП ухвалено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон
№ 1798-VIII) немає.
Щодо обґрунтованості наведених у спірному рішенні мотивів звільнення позивачки з посади судді суд першої інстанції виходив з того, що обставини вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку як підстави звільнення за пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України були перевірені судом та підтвердилися під час розгляду адміністративної справи № 11-171сап20, рішення в якій набрало законної сили.
Суд першої інстанції зауважив, що оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП реалізувала стягнення, накладене на позивачку рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 11 грудня 2019 року, законність якого підтвердила Велика Палата Верховного Суду.У межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи стосовно судді (в тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться в основному до незгоди з рішеннями ВРП від 12 березня 2020 року та її Третьої Дисциплінарної палати від 11 грудня 2019 року, а також з постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 11-171сап20 та їх аналізом.
Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що ні суд першої інстанції, ні Велика Палата Верховного Суду в попередній справі не дослідили, не навели правової оцінки і не вивчили жоден її аргумент про незаконність, необґрунтованість, невмотивованість та безпідставність мотивів ВРП під час її звільнення.
Зазначає, що в результаті судових справ з грубим порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) було порушено її право на мирне володіння своїм майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, будучи звільненою з посади судді, вона була позбавлена можливості отримати в користування службове житло.
На думку ОСОБА_1, ВРП та суд першої інстанції протиправно не застосували до неї положення частини третьої статті 40 КЗпПУ та Конституції України. На час прийняття рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності вона перебувала на лікарняному, а на час прийняття рішення про її звільнення - у відпустці.
Не погоджується заявниця й з висновком суду першої інстанції проте, що рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 11 грудня 2019 року не підлягає оскарженню в судовому порядку.
ВРП у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає правильним його висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Зазначає також, що факт вчинення суддею ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку та, як наслідок, правомірність рішень ВРП та її дисциплінарного органу про застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі № 11-171сап20 та не потребує доказування.
На переконання ВРП, її рішення про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі. У такому рішенні ВРП не оцінює обставин та висновків дисциплінарного органу щодо змісту, характеру дисциплінарного проступку, виду дисциплінарної відповідальності та інших пов`язаних із цим питань.
Відповідач наголошує, що спірне рішення ВРП ухвалене повноважним складом Ради та підписане всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні, воно містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
ОСОБА_1 та її представник - адвокат Мамай А. С. у судове засідання не з`явились, належним чином повідомлені про розгляд справи.
Представник ВРП у судовому засіданні підтримав відзив на апеляційну скаргу та надав пояснення, аналогічні наведеним у зазначеному процесуальному документі доводам.
У ході судового розгляду встановлено такі фактичні обставини справи.
Указом Президента України від 13 травня 2008 року № 432/2008 ОСОБА_1 призначено суддею Перевальського районного суду Луганської області строком на п`ять років, Постановою Верховної Ради України від 23 травня 2013 року № 307-VII вона обрана на посаду судді Ленінського районного суду міста Луганська безстроково. Указом Президента України від 14 лютого 2015 року № 81/2015 переведена на посаду судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.
Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 11 грудня 2019 року суддю Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності з підстав вчинення нею істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді і підриває суспільну довіру до суду, та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.
Рішенням ВРП від 12 березня 2020 року рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 11 грудня 2019 року залишено без змін.
Рішення ВРП від 12 березня 2020 року позивачка оскаржила в порядку частини сьомої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до Великої Палати Верховного Суду.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2021 року у справі
№ 11-171сап20 рішення ВРП від 12 березня 2020 року залишено без змін.
20 березня 2020 року до ВРП надійшло подання її Третьої Дисциплінарної палати про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України відповідно до рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 11 грудня 2019 року.
23 квітня 2020 року ВРП прийняла спірне рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Не погодившись із рішенням ВРП від 23 квітня 2020 року, позивачка звернулася до суду.
Надаючи оцінку викладеним у скарзі та відзиві на неї доводам учасників справи щодо наявності підстав для скасування спірного рішення ВРП та оскаржуваного позивачкою рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України передбачено, що підставою звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади (пункт 4 частини першої цієї статті).
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII).
Статтею 108 Закону № 1402-VIII передбачено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.
Відповідно до статті 109 Закону № 1402-VIII до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді, зокрема, подання про звільнення судді з посади.
Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнано, зокрема, факт, що суддя допустив поведінку, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Згідно з положенням статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.
Статтею 115 Закону № 1402-VIII передбачено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).
Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначає Закон № 1798-VIII.
Відповідно до статті 1 цього Закону ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.
Відповідно до частин першої та третьої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
За частиною третьою статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді відповідно до пунктів 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.
За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.
Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону
№ 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.
Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 23 квітня 2020 року № 30 та копія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що на засіданні ВРП були присутні 15 її членів, тобто більшість від складу, які проголосували "за" звільнення позивачки з посади судді, "проти" - 0. Це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 15 членами, які брали участь у його ухваленні.
Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування спірного рішення ВРП.
Оцінюючи рішення ВРП від 23 квітня 2020 року на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.
Так, підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення ВРП від 12 березня2020 року № 740/0/15-20, яким залишено без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 11 грудня 2019року про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Зазначені рішення ВРП та її дисциплінарного органу були предметом судової перевіркив порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 КАС, за наслідками якої Велика Палата Верховного Суду постановою від 25 березня 2021 року (справа № 11-171сап20) скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення ВРП від 12 березня 2020 року - без змін.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення ВРПвід 12 березня 2020 року містить обґрунтовані мотиви, з яких цей орган дійшов висновку про наявність правових підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення, його ухвалено на підставі закону та з урахуванням принципу пропорційності. Передбачених статтю 52 Закону № 1798-VIII обов`язкових підстав для скасування рішення ВРП від 12 березня 2020 року немає. ВРП діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, у силу вимог частини четвертої статті 78 КАС факт учинення ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді, та, як наслідок, правомірність рішень ВРП і Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади не потребують доказування.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що в межах судового розгляду, предметом якого є законність рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді (у тому числі мотиви ВРП й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).
Рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, за своєю суттю таке рішення є кадровим.
Необґрунтованим є посилання скаржниці й на порушення ВРП частини третьої статті 40 КЗпПУ.
Так, відповідно до частини третьої статті 40 КЗпПУ не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 1402-VIII голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.
Отже, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період перебування працівника у відпустці, в період його тимчасової непрацездатності.
Разом із цим голова місцевого суду видає на підставі акта про звільнення судді з посади відповідний наказ.
Аналізуючи наведене у взаємозв`язку з нормами статті 24 Закону № 1402-VIII, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що звільнення ОСОБА_1 з посади судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська покладено на голову цього суду шляхом видання відповідного наказу, відтак рішення ВРП від 23 квітня 2020 року не порушує вимог частини третьої статті 40 КЗпП України.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2020 року, 15 квітня та 30 червня 2021 року у справах № 9901/223/19, 9901/2/20, 9901/979/18 відповідно.
Не є обґрунтованими доводи скаржниці про те, що рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 11 грудня 2019 року підлягає оскарженню в судовому порядку, оскільки відповідно до частини четвертої статті 35 Закону № 1798-VIII рішення Дисциплінарної палати ВРП може бути оскаржено до ВРП. Власне, ОСОБА_1 і дотрималася вимог закону щодо процедури оскарження рішень ВРП та її дисциплінарного органу, про що свідчить постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2021 року (справа № 11-171сап20).
Таким чином, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для скасування спірного рішення ВРП, оскільки, приймаючи його, цей орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Згідно із частиною шостою статті 139 КАС, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 243, 250, 266, 308, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду