Постанова
Іменем України
17 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 683/1732/17
провадження № 61-15821св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 квітня 2021 року у складі судді Цішковського В. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина ОСОБА_3, оскільки на той час у шлюбі не перебувала, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проведено на підставі частини першої статті 135 СК України, тобто здійснений за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записали за її вказівкою. Зазначає, що біологічним батьком дитини є ОСОБА_2, з яким вона зустрічалася і мала близькі стосунки у період 2004 року, який запевняв її про офіційну реєстрацію відносин. Після народження дитини відповідач заперечував той факт, що дитина народжена від нього. Тому на її пропозицію про звернення в орган РАЦС з відповідною заявою щодо визначення походження дитини від нього, відповідач не зробив цього. Крім того, вона неодноразово пропонувала відповідачу провести ДНК тест на батьківство, для підтвердження, що саме він є батьком її сина, проте він відмовлявся без причин. Відповідач не визнає себе батьком дитини, не надає матеріальну допомогу на його утримання.
Посилаючись на викладене, позивач просила визнати ОСОБА_2 батьком малолітнього ОСОБА_3 та внести відповідні зміни до актового запису про народження дитини.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 квітня 2021 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3, народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 матір`ю ОСОБА_1 . Внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_3, складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану Старокостянтинівського районного управління юстиції у Хмельницькій області від 05 грудня 2005 року за № 338, вказавши його батьком громадянина України ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Раманове, Ленінського району, Автономної Республіки Крим, проживаючого на АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що факт батьківства заявника ОСОБА_2 відносно дитини, повністю підтверджується зібраними у справі доказами: свідоцтвом про народження ОСОБА_3 ; довідкою про склад сім`ї ОСОБА_1, виданої Відділом з питань реєстрації місця проживання виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради від 23 червня 2017 року за № 6126; Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України від 16 травня 2019 року за № 00022863122.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що справа перебувала у провадженні суду більше трьох років, а ОСОБА_2, який був обізнаний про судовий розгляд і належним чином повідомлений про дату та місце проведення молекулярно-генетичної експертизи, не з`явився для забору біологічних зразків, що свідчить про його ухилення від проведення експертизи з метою встановлення істини у справі. Системне та неодноразове нез`явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини, спростувати доводи позивача про його батьківство щодо дитини. При цьому судом першої інстанції вжито належних процесуальних заходів з метою проведення експертизи та забезпечення участі відповідача у ній. ОСОБА_2 не довів поважність причин своєї неявки до експертної установи для відібрання біологічного матеріалу.
Встановлення карантину з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не є поважною причиною неявки відповідача до експертної установи, оскільки міжміське та міждержавне транспортне сполучення не припинялося. ОСОБА_2 ухилився від участі в експертизі, та в сукупності з визнанням сторонами обставин свого знайомства та підтримування стосунків, обґрунтовано встановив факт батьківства ОСОБА_2 щодо малолітнього ОСОБА_3 .
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У вересні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 квітня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 6030св18), від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц (провадження № 14438св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 30047св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 562/1155/18 (провадження № 61-11709св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 15 квітня 2021 року у справі № 361/2653/15-ц (провадження № 61-2239св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 644/7809/18 (провадження № 61-2900св21).
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що відповідач жодного разу не з`явився для проведення експертизи, клопотання про призначення якої він же і подавав.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини, встановлені судами
Із 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мали близькі стосунки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_3 . Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проведено в порядку, передбаченому статтею 135 СК України, тобто за прізвищем та за вказівкою матері. Неповнолітній ОСОБА_3 проживає з ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні. ОСОБА_2 не визнає своє батьківство щодо дитини.
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 125 СК України передбачено, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Положеннями статті 128 СК України визначено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19) зроблено висновок що застосуваннястатті 130 СК України та вказано, що "закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України".
Європейський суд з прав людини зауважив, що "в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства" (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).
Статтею 109 ЦПК України визначено наслідки ухилення від участі в експертизі. Так закон визначає, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.