Постанова
Іменем України
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 128/979/20
провадження № 61-4308св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08 грудня 2020 року в складі судді: Васильєвої Т. Ю. та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Сопруна В. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулося з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності на 1/2 частку у праві власності на житловий будинок та земельну ділянку.
Позов мотивований тим, що 11 серпня 1956 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_9, який 11 серпня 2003 року розірвано. Під час перебування в шлюбі вони побудували житловий будинок з верандою та погребом, що розташований по АДРЕСА_1, який був збудований протягом 1988-2000 років. Після розірвання шлюбу з нею ОСОБА_9 отримав свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок та здійснив реєстрацію права власності на нього. ОСОБА_1 не було відомо про реєстрацію права власності на будинок за ОСОБА_9 та про даний факт вона дізналася лише після його смерті.
Позивач зазначала, що оскільки будинок побудований під час перебування в шлюбі, є їх спільною з ОСОБА_9 сумісною власністю. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер, після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема і на зазначений будинок, та протягом 6 місяців з моменту відкриття спадщини до державного нотаріуса звернулись відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 . Позивач звернулась до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, а саме на 1/2 частку в праві власності на вказаний житловий будинок, однак їй було відмовлено у видачі такого свідоцтва та рекомендовано звернутися до суду.
Житловий будинок знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_1, кадастровий номер 0520680500:04:001:0389, площею 0,0419 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка була передана ОСОБА_9 у власність в порядку приватизації. Позивач вважала, що вона має право на 1/2 частку земельної ділянки, оскільки їй належить право власності на 1/2 частку розташованого на ній житлового будинку.
ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на:
1/2 частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;
1/2 частку земельної ділянки АДРЕСА_1, кадастровий номер 0520680500:04:001:0389, площею 0,0419 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08 грудня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності на частку у праві власності на нерухоме майно відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що житловий будинок та погріб збудовані у 1988 році, решта господарських будівель та споруд були збудовані протягом 2000 - 2007 років. На якій підставі було зведено в 1988 році вказане в матеріалах інвентаризаційної справи нерухоме майно суду не доведено. Оскільки збудований в 1988 році житловий будинок було прийнято до експлуатації вперше лише 2010 року, згідно висновку про технічний стан збудованого 1988 року нерухомого майна від 14 грудня 2010 (а. 46 інвентарної справи), на підставі чого було видано свідоцтво про право власності на нього та здійснено державну реєстрацію відповідного права 17 грудня 2011 року, і саме 17 грудня 2011 року ОСОБА_9 набув право власності на вказаний житловий будинок, свідоцтво та реєстрація засвідченого ним права власності є чинними, ніким не скасованими, в зв`язку з чим в ОСОБА_1 відсутні підстави претендувати на вказане в ньому майно як на частку в спільному майні подружжя.
Суд першої інстанції вказав, що земельну ділянку площею 0, 0419 га на території Бохоницької сільської ради було передано ОСОБА_9 на підставі рішення 14 сесії 21 скликання Бохоницької сільської ради від 27 грудня 1993 року для садівництва, тобто для іншого цільового призначення та вже після зведення будинку в 1988 році, право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) було зареєстровано ОСОБА_9 лише 07 грудня 2017 року. Таким чином, спірний житловий будинок в 1988 році було збудовано самочинно, на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, в експлуатацію за час перебування в шлюбі ОСОБА_9 та ОСОБА_1 не прийнято, та жодних відомостей про те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_1 набули права власності на спірний житловий будинок, перебуваючи в шлюбі, тобто до 15 серпня 2003 року, не встановлено, що підтверджується інвентарною справою на вказаний житловий будинок.
Суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено, що вона та ОСОБА_9 в період перебування в шлюбі набули право власності на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами та на земельну ділянку, а тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі в зв`язку з недоведеністю підстав для задоволення позовних вимог. Стосовно клопотання представника відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, адвоката Панчук І. О., про застосування позовної давності до позовних вимог позивача, суд вказав, що оскільки заявлені вимоги не підлягають задоволенню в зв`язку з недоведеністю, підстави для вирішення питання про застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08 грудня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оцінивши докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даній справі підлягає доведенню факт набуття права власності на спірне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_9 в період перебування їх в зареєстрованому шлюбі саме як на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами. У даній справі потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності на спірне майно. Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР. При вирішенні цього спору слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності на момент закінчення будівництва будинку. При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо. Індивідуальні житлові будинки, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній "спрощеній" процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.
Апеляційний суд вказав, що з інвентаризаційної справи на вказаний будинок НОМЕР_1 встановлено, що технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 виданий КП "ВООБТІ" 17 грудня 2010 року. Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурного-будівельного контролю у Вінницькій області 31 серпня 2011 року, визнано вважати закінчений будівництвом об`єкт готовим до експлуатації. Отже, до 17 грудня 2010 року будь-який документ, що засвідчує факт існування спірного об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, відсутній, а тому суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що позивачем не доведено факт набуття права власності на спірне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_9 в період перебування їх в зареєстрованому шлюбі саме як на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами. Крім цього, не заперечуючи факт будівництва господарських будівель, споруд та прибудов будинковолодіння після розірвання шлюбу, позивач не вказує підстави набуття нею права власності на Ѕ частку на зазначені об`єкти.
Аргументи учасників справи
У березні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, в якій просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що згідно з законодавством, що діяло до 5 серпня 1992 року, виникнення права власності на нерухоме майно не пов`язувалось з моментом реєстрації права власності на нього чи здачею його в експлуатацію. За Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок визнавався сам факт спорудження ним нерухомого майна з додержанням вимог цих актів законодавства. Згаданий правовий акт не пов`язував виникнення права власності на житловий будинок з його реєстрацією. Виникнення права власності на житлові будинки не залежало від державної реєстрації цього права чи від отримання документів про прийняття об`єкта до експлуатації. Таким чином, моментом виникнення права власності на спірний житловий будинок є момент його спорудження, а не момент його здачі в експлуатацію, реєстрації права власності чи оформлення технічного паспорта. Відповідно до даних технічного паспорту від 14 грудня 2010 року (як встановлено судами першої та апеляційної інстанції) в розділі "Характеристика будинку, господарських будівель та споруд" зазначено, що роком побудови спірного житлового будинку з погрібом є 1988 рік. Відповідно до матеріалів інвентарної справи, зокрема висновку про технічний стан об`єкту нерухомого майна від 14 грудня 2010 року спірний житловий будинок з погрібом було побудовано в 1988 році. Отже, моментом виникнення права власності на спірний будинок є момент його побудови, яким є 1988 рік, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували. Сам факт реєстрації права власності на об`єкт нерухомості за одним з подружжя після розірвання шлюбу не змінює статусу цього майна, як такого що нажите подружжям за час шлюбу. Відповідачами не було надано будь-яких доказів на спростування презумпції спільності права власності на спірний будинок, який був набути позивачем та ОСОБА_9 під час шлюбу. Факт побудови ОСОБА_9 господарських будівель після розірвання шлюбу не впливає на розмір частки позивача у спільній власності та не позбавляє її можливості визнати право власності на 1/2 частки у спірному житловому будинку та тих господарських будівлях, які були збудовані під час перебування в шлюбі з ОСОБА_9 .
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року провадження у справі № 128/979/20 зупинено до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року: провадження у справі поновлено; заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про залучення правонаступником задоволено; залучено до участі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як правонаступників ОСОБА_1 ; справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 539/2669/15-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17, від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 з 11 серпня 1956 року по 11 серпня 2003 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер в м. Вінниця.
ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що було набуте нею та ОСОБА_9 під час перебування в зареєстрованому шлюбі в період з 11 серпня 1956 року по 11 серпня 2003 року.
08 липня 2019 року у Вінницькій районній державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу № 303/2019 після смерті ОСОБА_9 .
ОСОБА_9 належав на праві приватної власності житловий будинок, з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно копії технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, виготовленого станом на 17 грудня 2010 року, житловий будинок в цілому складається з: літ. А - житловий будинок, рік побудови 1988; літ. а - веранда, рік побудови 2000; літ. а1 - веранда, рік побудови 2007; літ. п/А - погріб, рік побудови 1988; ганок, рік побудови 2007; літ. Г - гараж, рік побудови 2007; літ. Д - сарай, рік побудови 2007; літ. Е - убиральня, рік побудови 2005; № 1 - ворота, № 2 - хвіртка, № 3 - огорожа, № 4 - огорожа.
Відповідно до звіту про оцінку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, виготовленого на замовлення ОСОБА_4, станом на 17 березня 2020 року ринкова вартість об`єкта оцінки, а саме вказаного житлового будинку та земельної ділянки, склала 508 641,00 грн, в тому числі ринкова вартість земельної ділянки склала 245 727,00 грн.
На будинок, розташований по АДРЕСА_1, інвентаризаційна справа була заведена 09 серпня 2002 року як на будинок, зведений в с. Бохоники, садове товариство "Поляна", б/н .
Згідно з першою інвентаризацією 09 серпня 2002 року було встановлено, що будинок літ. А, сіни літ. а, сарай літ. Б, В, погріб літ. п/А, тобто все наявне на вказаний час нерухоме майно на відповідній земельній ділянці, збудовано самовільно, акт прийомки відсутній, відомості про погашення статусу самовільного будівництва датовані 14 вересня 2010 року, рішення про оформлення права власності на житловий будинок з прибудовами та господарськими приміщеннями прийнято Бохоницькою сільською радою Вінницького району Вінницької області 17 грудня 2010 року, свідоцтво про право власності на нерухоме майно видано ОСОБА_9 22 вересня 2011 року, державна реєстрація права власності була здійснена 17 грудня 2011 року.
Відповідно до наявної в матеріалах вищевказаної інвентаризаційної справи копії державного акту на право приватної власності на землю від 01 червня 1996 року, земельну ділянку площею 0,0419 га, на території Бохоницької сільської ради було передано ОСОБА_9 на підставі рішення 14 сесії 21 скликання Бохоницької сільської ради від 27 грудня 1993 року для садівництва.
Згідно з матеріалами справи, житловий будинок з відповідними спорудами було зведено на земельній ділянці іншого цільового призначення, а саме садівництва, та таке цільове призначення земельної ділянки на інше, а саме: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, до завершення будівництва та оформлення права власності на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами 17 грудня 2011 року не змінювалося.
Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурного-будівельного контролю у Вінницькій області від 31 серпня 2011 року, визнано вважати спірний житловий будинок закінчений будівництвом об`єком готовим до експлуатації.
На будинок, розташований по АДРЕСА_1 22 вересня 2011 року видано свідоцтво про право власності.
13 грудня 2017 року за ОСОБА_9 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 0520680500:04:001:0389, площею 0,0419 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з копією спадкової справи до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9, спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, які спадщину прийняли, та ОСОБА_6, який відмовився від належної йому частини спадкового майна на користь ОСОБА_7 .
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 .
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України).
До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (частина третя статті 49 ЦПК України).
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року в справі № 539/2669/15-ц (провадження № 61-18459св18) зазначено, що "в частині першій статті 22 КпШС України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Установивши, що домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, побудовано під час перебування сторін у шлюбі, тобто є спільною сумісною власністю подружжя, а відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що вказане домоволодіння та земельна ділянка під ним підлягають поділу між колишнім подружжям у рівних частках. Доводи відповідача про те, що вказаний будинок побудований до реєстрації шлюбу з позивачем не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказані обставини вже були предметом дослідження та судами їм надана оцінка на підставі належних і допустимих доказів, а суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не здійснює переоцінку цих доказів".
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2020 року в справі № 623/214/17 (провадження № 61-1978св20) вказано, що "право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України від 20 червня 1969 року майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Статтею 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України від 20 червня 1969 року передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Дійсно, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок від 21 травня 1969 року. Між тим, із змісту рішення виконавчого комітету Ізюмської міської Ради депутатів трудящих Харківської області № 99-ж від 02 квітня 1969 року про оформлення права власності на житлові будинки у зв`язку із зміною прізвища вбачається, що свідоцтво про право власності оформлено за ОСОБА_2 на спірний житловий будинок з надвірними будівлями в цілому, та видано замість договору забудови, посвідченого Ізюмською державною нотаріальною конторою 19 грудня 1960 року, реєстровий № 7354 - у зв`язку із зміною прізвища ОСОБА_2.Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що спірний будинок є особистою власністю ОСОБА_2, як такий, що побудований нею до укладення шлюбу".
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 з моменту розірвання шлюбу 11 серпня 2003 року до завершення будівництва спірного житлового будинку та його введення в експлуатацію 31 серпня 2011 року, його державної реєстрації 22 вересня 2011 року, а так само і до моменту смерті ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2, жодних дій щодо оспорення завершення ОСОБА_9 будівництва спірного будинку та визнання прав на спірний житловий будинок, як об`єкт незавершеного будівництва, не вчиняла;
позовні вимоги ОСОБА_1 пред`явлені саме щодо закінченого будівництвом житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, на який зареєстроване право власності;
суди встановили, що позивачем не доведено факт набуття права власності на спірне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_9 в період перебування їх в зареєстрованому шлюбі саме як на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами. Крім цього, не заперечуючи факт будівництва господарських будівель, споруд та прибудов будинковолодіння після розірвання шлюбу, позивач не вказує підстави набуття нею права власності на Ѕ частку на зазначені об`єкти;
позовні вимоги про визнання права власності на 1/2 частки земельної ділянки АДРЕСА_1, кадастровий номер 0520680500:04:001:0389, площею 0,0419 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) є похідними від позовних вимог щодо житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 . Тому судові рішення в цій частині належить залишити без змін.