ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 910/3761/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 (у складі колегії суддів: Корсак В.А. (головуючий), Демидова А.М., Попікова О.В.), якою скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 про забезпечення позову
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант" про забезпечення позову
у справі № 910/3761/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант"
до Приватного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс", Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "РІО ФІН", Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестпальм", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Реверс Інвест",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Голубничої Ольги Василівни, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Дмитра Олеговича, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської Іннеси Володимирівни, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозової Світлани Володимирівни, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Наталії Михайлівни,
про визнання правочинів недійсними,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант" (далі - ТОВ "Інвестгарант") звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс" (далі - ПрАТ "Автомобільна компанія "Укртранс"), Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ "АБ "Укргазбанк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "РІО ФІН" (далі - ТОВ "РІО ФІН"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестпальм" (далі - ТОВ "Вестпальм"), у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просило визнати недійсними: - іпотечний договір від 27.06.2008 (з урахуванням договорів про внесення змін) у частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру № 121 по вул. Діловій, 2-Б у м. Києві; - договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 20.02.2019, в частині майнових прав на квартиру № 121 по вул. Діловій, 2-Б у м. Києві; - договір купівлі-продажу від 29.09.2020 щодо квартири № 121 по вул. Діловій, 2-Б у м. Києві; - договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 30.04.2019 у частині майнових прав на квартиру № 121 по вул. Діловій 2-Б у м. Києві; - договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та застави від 19.06.2015 у частині майнових прав на квартиру № 121 по вул. Діловій 2-Б у м. Києві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2021 до участі у справі як відповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Реверс Інвест", та як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Морозову С.В. та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєву Н.М.
22.07.2021 ТОВ "Інвестгарант" подало до суду заяву про забезпечення позову, у якій позивач просить суд накласти арешт на квартиру № 121 по вул. Діловій, 2-Б у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1790334780000), яка обґрунтована тим, що позивач є власником квартири № 121 по вул. Діловій 2-Б у м. Києві, проте відповідачами вчиняються дії, спрямовані як на відступлення прав щодо зазначеного об`єкта нерухомості, так і на відчуження самого об`єкта нерухомого майна за правочинами, вимоги про визнання недійсними яких є предметом позову у цій справі, тому накладення арешту на зазначену квартиру є необхідним задля запобігання можливої передачі цього нерухомого майна в наступну іпотеку чи відчуження за правочинами, що утруднить чи унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 заяву ТОВ "Інвестгарант" про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на квартиру № 121 по вул. Діловій, 2-Б у м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1790334780000).
Суд виходив із того, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, оскільки заявником наведені обґрунтовані підстави того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів, а заходи забезпечення позову нерозривно пов`язані з предметом позову та спрямовані на запобігання можливим негативним наслідкам.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 скасовано, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем у заяві про вжиття заходів забезпечення позов не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у жовтні 2021 року ТОВ "Інвестгарант" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права (абзац 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 залишити в силі.
Касаційну скаргу ТОВ "Інвестгарант" обґрунтовує, зокрема тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні заяви позивача про забезпечення позову неправильно застосовано положення статті 136 ГПК та не взято до уваги, що право іпотеки щодо спірної квартири вже неодноразово відступалося відповідачами іншим особам, а в подальшому було відчужено і сам об`єкт на підставі оспорюваного у цій справі договору купівлі-продажу, тому факти наведені позивачем в обґрунтування заяви не є припущенням, а є реальними обставинами, які в разі задоволення позову у цій справі зробить неможливим виконання рішення суду, при цьому позивач вимушений буде звертатися з іншими позовами для поновлення порушеного права.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.11.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/3761/21 за касаційною скаргою ТОВ "Інвестгарант" з підстави, передбаченої абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК, та постановлено здійснити перегляд постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 у справі № 910/3761/21 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
ТОВ "Вестпальм", ТОВ "РІО ФІН", ПАТ "АБ "Укргазбанк" у відзивах на касаційну скаргу зазначили про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання забезпечення позову у цій справі, тому просили залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Крім того, у відзиві ТОВ "РІО ФІН", наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат - витрати, пов`язані с правничою допомогою адвоката, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом касаційної скарги, що становить 8 000 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.
Згідно з частинами 1, 2 статті 136 ГПК (у редакції, чинній на час звернення позивача з відповідною заявою до суду та її вирішення судом першої інстанції) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 ГПК позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Отже, накладення арешту на майно, що є предметом спору є одним із визначених законом способів забезпечення позову.
Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Разом із тим у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Судом першої інстанції при вирішенні заяви позивача про забезпечення позову встановлено, що позовні вимоги у цій справі спрямовано на захист порушених прав ТОВ "Інвестгарант" щодо об`єкта нерухомого майна - квартири № 121 по вул. Діловій, 2-Б у м. Києві.
З огляду на викладені в заяві про забезпечення позову обставини, враховуючи предмет позову у зазначеній справі та передбачені частиною 1 статті 137 ГПК заходи забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири № 121 по вул. Діловій, 2-Б у м. Києві, є адекватним і пов`язаним з предметом спору заходом забезпечення позову, що дозволить уникнути ускладнень виконання судового рішення в разі задоволення позову, оскільки спрямовано на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Судом першої інстанції ураховано доводи позивача, зокрема, щодо дій відповідачів спрямованих на відчуження не тільки майнових прав на цей об`єкт нерухомого майна, а і саме нерухоме майно, у тому числі на підставі оспорюваного у цій справі договору купівлі-продажу квартири, отже, за обґрунтованими висновками суду, застосування заходів забезпечення позову необхідне через існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в цій справі, а захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
При цьому судом взято до уваги, що у такому випадку наявний зв`язок між обраним позивачем заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог у цій справі, оскільки накладення арешту на квартиру № 121 по вул. Діловій, 2-Б у м. Києві стосується того нерухомого майна, що належить до предмета спору.
За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції, що вимоги заявника, наведені у заяві про забезпечення позову щодо накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, співмірні із заявленими позивачем вимогами, що узгоджується з положеннями частини 4 статті 137 ГПК.
Виходячи з аналізу фактичних обставин, встановлення яких є необхідним під час вирішення заяви про забезпечення позову, зокрема неодноразового відступлення відповідачами права іпотеки щодо спірної квартири, а також укладення договору купівлі-продажу цієї квартири, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що існує реальна загроза ефективному захисту порушених та оспорюваних прав та інтересів позивача, на захист яких подано позов, в разі його задоволення, а невжиття відповідних заходів до забезпечення позову, у випадку ухвалення рішення на користь позивача, не забезпечить реального захисту його прав.
Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що застосування заходів забезпечення позову у цьому спорі, вжиті судом першої інстанції, відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Натомість суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на те, що наведені позивачем підстави та подані ним докази не є достатніми для вжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову, не навів належного обґрунтування щодо неможливості забезпечення позову у цій справі у спосіб, який заявлено позивачем, а також у чому полягає не дотримання у цьому випадку принципу збалансованості інтересів усіх учасників справи. При цьому судом апеляційної інстанції не було досліджено та надано оцінки тій обставині, чи не призведе невжиття заявленого позивачем заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.
Відповідно до статті 300 ГПК, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2).
Доводи, наведені у відзивах ТОВ "Вестпальм", ТОВ "РІО ФІН", ПАТ "АБ "Укргазбанк", фактично стосуються вирішення справи по суті спору, тому не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції за результатами перегляду судового рішення щодо вирішення заяви про забезпечення позову.
Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що відповідно до статті 145 ГПК заходи забезпечення позову можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи та з урахуванням результатів розгляду спору.
Разом із тим відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частиною 1 статті 2 ГПК установлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Верховний Суд зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 26.07.2021, якою задоволено заяву ТОВ "Інвестгарант" про вжиття заходів до забезпечення позову, а також аргументація, викладена у ній, відповідають наведеним вище вимогам.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Статтею 312 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи зазначені положення закону, а також зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 відповідає вимогам законодавства, натомість постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 прийнято із порушенням норм процесуального права, отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а ухвала місцевого господарського суду - залишенню в силі.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд