ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 916/112/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Уркевич В.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників:
позивача: Вакаренко І.В. (присутня в режимі відеоконференції),
відповідача: не з`явилися,
третьої особи: Чехлов Ю.В. (присутній в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансстроймонтаж ЛТД"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2021
та рішення Господарського суду Одеської області від 17.09.2020
у справі № 916/112/20
за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансстроймонтаж ЛТД"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси"
про розірвання договору оренди та виселення,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2020 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансстроймонтаж ЛТД" (далі - ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД") про розірвання договору оренди нежилого приміщення від 15.04.2019 № 400/19Т (далі - Договір), укладеного між Департаментом та ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД" та виселення відповідача з нежитлових будівель та споруд, загальною площею 2961, 7 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Шампанський, 12-А.
В обґрунтування позовних вимог Департамент зазначив, що ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД" в порушення умов п.п. 2.2, 2.4 Договору не сплачував орендну плату, починаючи з 03.06.2019 ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД" не виконувались істотні умови договору щодо оплати орендної плати (орендна плата не сплачувалась з 03.06.2019 до 31.12.2019). В результаті проведення перевірки стану та цільового використання об`єкту оренди, Департаменту стало відомо про порушення ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД" умов п. 4.1 Договору. У зв`язку з тим, що ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД" порушує істотні умови договору щодо оплати орендної плати (заборгованість за вісім місяців складає 2 609 666, 16 грн), Департамент з посиланням на норми ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 611, 625, ч. 1 ст. 651, 762, 783, 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 173, 291 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 10, ч. 3 ст. 18, ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вважав, що Договір підлягає розірванню у судовому порядку, а ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД" - виселенню з орендованих приміщень.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.09.2020 (суддя Бездоля Ю.С.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 (колегія суддів у складі: Мишкіна М.А. - головуючий, Лавриненко Л.В., Таран С.В.) у справі № 916/112/20 позов задоволено.
Як встановлено судами попередніх інстанцій 15.04.2019 між Департаментом (Орендодавець) та ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД" (Орендар) укладено Договір, відповідно до умов п.п. 1.1, 1.3 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 2961, 7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Шампанський, буд. 12-А; термін дії договору оренди з 15.04.2019 по 15.01.2022.
Згідно із п.п. 2.1, 2.2, 2.4, 2.5 Договору орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку орендної плати за майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси від 30.01.2019 №4214-VII, рішень Одеської міської ради та виконкому Одеської міської ради. За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 270 793, 44 грн (без врахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. Розподіл щомісячної суми орендної плати та перерахування її на рахунки балансоутримувача та орендодавця проводиться орендарем у порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста на відповідний бюджетний рік. Орендні платежі починають нараховуватися з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі орендованих приміщень. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. Розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями Одеської міської ради, що набрали чинності, в порядку передбаченому чинним законодавством.
Орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі (п. 3.3 Договору).
Вказані у п. 1.1 договору приміщення орендодавцем передаються орендарю виключно для розміщення виробництва (п. 4.1 Договору).
Відповідно до п. 4.2 Договору орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату.
Згідно із п. 5.3 Договору у разі невнесення Орендарем орендної плати протягом 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, Орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення об`єкта оренди. Також Орендодавець має право відмовитись від договору оренди, у разі невикористання Орендарем приміщення за його профільним призначенням, невиконання поточного та капітального ремонту, в порядку, передбаченому цим договором та законодавством України. У разі відмови Орендодавця від договору оренди, договір є розірваним з моменту одержання Орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.
Зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами на протязі 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір. Одностороння відмова від виконання умов договору та внесених змін не допускається (п. 7.5 Договору).
Відповідно до п. 7.6 Договору останній може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та зазначеним договором оренди. У разі розірвання договору в судовому порядку або відмови від договору оренди впродовж його строку, внаслідок невиконання обов`язків за договором, всі невід`ємні поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від цього майна без нанесення йому збитку, здійснених орендарем при проведені капітального ремонту та реконструкції за час його оренди за рахунок власних коштів, залишаються у власності орендодавця безкоштовно і компенсації не підлягають.
Згідно із п. п. 7.8, 7.9 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором. Заяви, пропозиції, повідомлення, претензії, стосовно змін, розірвання, припинення або продовження дії договору оренди на новий термін, надсилаються сторонами цього договору рекомендованими або цінними листами за адресами, зазначеними у цьому договорі.
Пунктом 7.11 Договору передбачено, зокрема, що дія договору припиняється внаслідок дострокового розірвання договору за взаємною згодою сторін або за рішенням суду.
Між сторонами 03.06.2019 був складений Акт приймання - передачі нежитлових будівель і споруд до Договору, що розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Шампанський, 12-А.
Комісією Департаменту 10.09.2019 був складений акт обстеження нежитлової будівлі та споруди, загальною площею 2 961, 7 кв.м. за адресою: м. Одеса, пров. Шампанський, 12-А, в якому зазначено, що при обстеженні вищезазначеної нежитлової будівлі та споруди, встановлено, що на момент обстеження Орендар ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД", в порушення п. 4.1 Договору виробничу діяльність не веде, будівлі та споруди закриті, діяльності немає.
Департамент 10.09.2019 надіслав ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД" лист № 01-13/4325, в якому запропонував останньому у термін до 24.09.2019 передати Департаменту ключі, нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 2 961, 7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Шампанський, 12-А, за актом приймання-передачі.
Департамент 11.01.2020 надіслав відповідачу пропозицію про розірвання Договору, в якій запропонував розірвати Договір та повернути вказані будівлі Департаменту за актом приймання-передачі, а також сплатити заборгованість з орендної плати в сумі 2 609 666, 16 грн та сплатити пеню в сумі 246 767, 34 грн.
Вищезазначені лист та пропозиція залишені відповідачем без реагування.
Судами також встановлено, що згідно з розрахунком заборгованості за Договором, заборгованість ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД" з орендної плати за період з червня 2019 року по січень 2020 року становить 2 609 666 грн, за період з 03.06.2019 по 31.05.2020 - 3 740 935, 92 грн.
Встановивши зазначені вище обставини, з урахуванням приписів ч.ч. 1, 2 ст. 509, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 629, ст.ст. 759, 762, 651, ч. 1 ст. 785 ЦК України, ч. 1 ст. 19, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 3 ст. 291 ГК України суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині повної та своєчасної сплати орендної плати свідчить про істотне порушення умов Договору з боку відповідача та є підставою для розірвання укладеного між сторонами Договору, у зв`язку з чим задовольнили позовні вимоги в частині розірвання договору. Оскільки відповідачем не надано до суду жодних заперечень щодо обставин несплати орендної плати, щодо відсутності підстав для розірвання укладеного договору оренди, та враховуючи факт розірвання договору оренди у судовому порядку, суди дійшли висновку про задоволення позовних вимог про виселення відповідача з орендованих приміщень.
Також суд апеляційної інстанції, врахувавши положення ст. 188 ЦК України та висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17 (провадження № 12-216гс18) зазначив, що посилання ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД" на неотримання листа Департаменту від 11.01.2021 про розірвання договору оренди та звернення Департаменту до суду з позовом через два дні після надсилання вищезазначеного листа не можуть слугувати підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Підставами касаційного оскарження є п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Заявник вказує на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми ч.ч. 1, 3 ст. 56 ГПК України, що є підставою для залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, та рішення прийняті без урахування висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 16.06.2020 у справі № 904/983/18 щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах.
Також скаржник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми ст. 651 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17.
Крім того заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 651, 782, 783 ЦК України, ст. 188, ч. 3 ст. 291 ГК України.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД" з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.12.2021 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 07.12.2021.
На адресу Касаційного господарського суду від представника Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" 07.12.2021 електронною поштою надійшов відзив (підписаний ЕЦП 07.12.2021) та такий же відзив, подано безпосередньо до Суду 07.12.2021 (отриманий Судом 13.12.2021), у яких представник заперечує проти доводів касаційної скарги, просить оскаржувані постанову та рішення у справі № 916/112/20 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від представника третьої особи 08.12.2021 електронною поштою надійшов відзив (підписаний ЕЦП 08.12.2021). Втім, враховуючи, що відзив подано поза межами строку, встановленого в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2021, він долучається до матеріалів справи однак залишається без розгляду відповідно до положень ст. ст. 118, 295 ГПК України.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а також про необхідність часткового закриття касаційного провадження, з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як свідчить зміст п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, право касаційного оскарження судових рішень належить, зокрема, учасникам справи у разі підтвердження ними наявності зазначеної ними підстави касаційного оскарження судових рішень, зокрема, неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому, як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19, подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.
Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Отже, з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справі, на постанову в якій посилається скаржник, шляхом співставлення їх суб`єктів, об`єктів та юридичного змісту, колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 904/983/18, на яку посилається скаржник, відсутні, з огляду на таке.
В якості обґрунтування доводів про неправильне застосування норм процесуального права скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували ч.ч. 1, 3 ст. 56 ГПК України, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для відкриття провадження у справі № 916/112/20 та зазначає, що суди повинні були залишити позов без розгляду з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Верховний Суд звертає увагу, що вказані доводи вперше заявлені в суді касаційної інстанції та не були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, який не надавав їм правову оцінку, не досліджував питання правомірності підписання позовної заяви від імені Департаменту заступником директора - начальником юридичного управління Шевченко Т.В.
Тобто, касаційна скарга ґрунтується на нових, не заявлених під час апеляційного оскарження доводах, які, в силу встановлених ст. 300 ГПК України обмежень повноважень суду касаційної інстанції, не можуть встановлюватися судом касаційної інстанції.
Зважаючи на наведене, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у цій справі прийняті без урахування висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 904/983/18, оскільки в наведеній постанові правові позиції стосуються, зокрема, застосування ч.ч. 1, 3 ст. 56 ГПК України та п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України щодо правомірності підписання директором ТОВ "Побут" Подріз Ю.Л. позовної заяви та доведення наявності або відсутності згоди уповноваженого органу управління юридичної особи (загальних зборів) вказаного товариства щодо продовження повноважень поіменованої особи на посаді директора, тоді як у справі № 916/112/20 питання щодо правомірності підписання заступником директора - начальником юридичного управління Шевченко Т.В. позовної заяви, не було предметом дослідження в судах попередніх інстанцій.
Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду та на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 916/112/20.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі в частині посилання скаржника на п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.
В касаційній скарзі також порушено питання про необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17, застосованого апеляційним судом, в обґрунтування якого скаржник, зокрема, зазначав про те, що Департамент скористався своїм правом щодо досудового врегулювання спору та надсилання пропозиції про розірвання договору оренди у відповідності до положень ст. 188 ГК України, на відміну від позивача у справі № 914/2649/17, про подібність правовідносин якої зазначає суд апеляційної інстанції, у зв`язку з чим вважає, що суд апеляційної інстанції мав підстави відступити від висновку, викладеного у справі № 914/2649/17.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.
Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
Оскільки ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД" в касаційній скарзі не обґрунтовано необхідність відступлення від висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17, а саме не наведено причин для відступу (їх неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість), колегія суддів не вбачає наявності правових підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17.
Разом з тим, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховним Судом не було встановлено наявність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у зазначеній скаржником постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваної у справі постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 у касаційного суду немає.
Крім того, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, ТОВ "Трансстроймонтаж ЛТД" посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 651, 782, 783 ЦК України, ст. 188ГК України в контексті відсутності підстав для розірвання договору оренди, у зв`язку із невиконання умов договору в частині внесення орендних платежів.
Відповідно до приписів п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що невиконання умов Договору щодо внесення орендних платежів може бути підставою для його розірвання в судовому порядку без дотримання вимог ст. 783 ЦК України. При цьому, як зазначає скаржник відсутні передумови для застосування ст. 651 ЦК України як підстави для розірвання в судовому порядку договору, у зв`язку з несплатою орендних платежів, оскільки ч. 3 цієї статті, так само як і ст. 782 ЦК України встановлено для таких випадків право на односторонню відмову від договору з дотриманням порядку, передбаченого ст. 188 ГК України.
Однак належного обґрунтування неправильного застосування вказаних норм та, відповідно, необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права до даних правовідносин, скарга не містить, як і не містить обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування наведених ним норм права вплине на висновки судів у даній справі.
Колегія суддів зазначає, що скаржник у своїй касаційній скарзі, доводи якої зводяться до його незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, не обґрунтував неправильності висновків щодо застосування / відсутності підстав для застосування відповідних норм права, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.
Враховуючи викладене, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховним Судом не було встановлено наявність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у зазначеній скаржником постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні та скаржником не доведено наявності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених ним норм матеріального права до подібних відносин, з огляду на не підтвердження заявлених підстав касаційного оскарження, тому судові рішення у даній справі підлягають залишенню без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).
Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував висновків судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог з посиланням ч.ч. 1, 2 ст. 509, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 629, ст.ст. 759, 762, 651, ч. 1 ст. 785 ЦК України, ч. 1 ст. 19, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 3 ст. 291 ГК України та не довів неправильного застосування судами вказаних норм матеріального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим Верховним Судом не розглядаються.
Враховуючи те, що доводи касаційної скарги в частині підстав, передбачених п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, колегія суддів вважає, що підстави для скасування постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 17.09.2020 у справі №916/112/20 відсутні.
У зв`язку з тим, що суд закриває касаційне провадження, відкрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та відмовляє у задоволенні касаційної скарги в частині підстав, передбачених п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, залишаючи без змін оскаржувані рішення суду першої та постанову апеляційної інстанцій, судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -