ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 911/3214/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "Нафтогаз України", позивач, скаржник) - Лисенко В.О. (адвокат),
відповідача - Комунального підприємства Білоцерківської міської ради "Білоцерківтепломережа" (далі - КП "Білоцерківтепломережа", відповідач) - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АТ "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Київської області від 01.03.2021 (головуючий - суддя Щоткін О.В.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 (головуючий - суддя Алданова С.О., судді: Зубець Л.П, Мартюк А.І.)
у справі №911/3214/20
за позовом АТ "Нафтогаз України"
до КП "Білоцерківтепломережа"
про стягнення заборгованості.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. АТ "Нафтогаз України" звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача 54 263 902,35 грн основного боргу, 4 141 525,40 грн пені, 2 475 959,36 грн 3% річних, 1 998 462,07 грн інфляційних втрат, а також 741 867,99 грн збитків на підставі пункту 3.13 та пункту 5.7 договору постачання природного газу від 02.10.2018 № 2503/18-БО-17 (далі - договір) за різницю в обсягах замовленого та фактично спожитого природного газу.
1.2. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 01.03.2021 у справі №911/3214/20 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача: 54 263 902, 35 грн основного боргу, 414 152, 54 грн пені, 2 475 959, 36 грн 3% річних, 1 998 462, 07 грн інфляційних втрат, 741 867, 99 грн збитків та 735 700, 00 грн судового збору.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 частково скасовано рішення Господарського суду Київської області від 01.03.2021 у справі №911/3214/20, резолютивну частину рішення викладено в новій редакції. Позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 54 263 902,35 грн основного боргу, 414 152,54 грн пені, 2 475 959,36 грн - 3% річних, 1 998 462,07 грн інфляційних втрат та 694 942,22 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. АТ "Нафтогаз України" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 01.03.2021 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 727 372,86 грн пені та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 911/3214/20, прийняти нове рішення про стягнення з КП "Білоцерківтепломережа" на користь АТ "Нафтогаз України" 3 727 372,86 грн пені та 741 867,99 грн збитків.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) АТ "Нафтогаз України" у касаційній скарзі вказує, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права, а саме статтю 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтю 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19 та від 24.06.2021 у справі № 904/3177/20;
4.2. із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України АТ "Нафтогаз України" обґрунтовує касаційну скаргу необхідністю відступлення від висновків щодо застосування норм Правил постачання природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25.08.2021 у справі № 911/3215/20, від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20 та застосованого апеляційним господарським судом.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу КП "Білоцерківтепломережа" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. 02.10.2018 НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КП "Білоцерківтепломережа" (споживач) укладено договір № 2503/18-БО-17 постачання природного газу, відповідно до пункту 1.1 (в редакції додаткової угоди № 4 від 26.11.2018) постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
6.2. Згідно з пунктом 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
6.3. За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ "Нафтогаз України" на митну територію України (пункт 1.3 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 26.11.2018).
6.4. Постачальник передає споживачу в період з 01.10.2018 по 30.09.2019 (включно) замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 7002,724 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (далі розрахункові періоди) (тис. куб. м): жовтень 2018 року 257,947; листопад 2018 року 1246,261; грудень 2018 року 1522,491; січень 2019 року 1607,550; лютий 2019 року 1182,833; березень 2019 року 856,146; квітень 2019 року 213,846; травень 2019 року 34,0; червень 2019 року 22,6; липень 2019 року 22,750; серпень 2019 року 16,7; вересень 2019 року 19,6 (пункт 2.1. Договору в редакції додаткових угод: № 6/5 від 20.03.2019; № 8 від 22.04.2019; № 11 від 28.05.2019; № 12 від 25.06.2019; № 14 від 30.07.2019; № 17 від 29.08.2019; № 19 від 30.09.2019).
6.5. За умовами пункту 2.5 договору (у редакції додаткової угоди № 4 від 26.11.2018) допускається відхилення обсягу використання природного газу від замовленого обсягу протягом відповідного розрахункового періоду в розмірі ± 5 відсотків (плюс/мінус п`ять відсотків) від зазначеного в пункті 2.1 обсягу без підписання додаткової угоди.
6.6. Згідно з пунктом 3.8 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 26.11.2018) приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
6.7. В акті-приймання передачі природного газу, ціна на природний газ має відповідати ціні, зазначеній в Прейскуранті на відповідний період, також має бути врахований тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розділ 4 цього договору) (абзац другий пункту 3.8. договору в редакції додаткової угоди № 10 від 21.05.2019, яка поширює дію на правовідносини сторін, що фактично склались з 01.05.2019).
6.8. За умовами пункту 4.2 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 26.11.2018) ціна за 1000 куб. м газу становить 6235,51 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) 20%. Усього разом з податком на додану вартість 7482,61 грн.
Ціна за 1000 куб. м природного газу з 01.05.2019 по 31.05.2019 (включно) становить 5990,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) 20%. Усього разом з податком на додану вартість 7188,00 грн (підпункт 4.2.1 пункту 4.2 договору в редакції додаткової угоди № 10 від 21.05.2019).
Ціна за 1000 куб. м природного газу з 01.06.2019 по 30.06.2019 (включно) становить 5553,89 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) 20%. Усього разом з податком на додану вартість 6664,67 грн (підпункт 4.2.2. пункту 4.2. договору в редакції додаткової угоди № 13 від 27.06.2019).
Ціна за 1000 куб.м природного газу з 01.07.2019 по 31.07.2019 (включно) становить 4905,675 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) 20%. Усього разом з податком на додану вартість 5886,81 грн (підпункт 4.2.3 пункту 4.2 договору в редакції додаткової угоди № 15 від 30.07.2019).
Ціна за 1000 куб.м природного газу з 01.09.2019 по 30.09.2019 (включно) становить 4493,6363 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) 20% (підпункт 4.2.5. пункту 4.2. договору в редакції додаткової угоди № 18 від 12.09.2019).
Ціна за 1000 куб.м природного газу з 01.08.2019 по 31.08.2019 (включно) становить 4653,544 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) 20% (підпункт 4.2.4 пункту 4.2 договору в редакції додаткової угоди № 16 від 29.08.2019).
6.9. Згідно з пунктом 4.3 договору (у редакції додаткової угоди № 10 від 21.05.2019, яка поширює дію на правовідносини сторін, що фактично склались з 01.05.2019) до ціни газу, зазначеної в пункті 4.2 цього договору, додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи, встановлений постановою НКРЕКП від 21.12.2018 № 2001 157,19 грн за 1000 куб. м на добу без ПДВ, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 188,63 грн за 1000 куб. м на добу.
6.10. Пунктом 5.1 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 26.11.2018) обумовлено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
6.11. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30.09.2019 (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (пункт 11.1 договору в редакції додаткової угоди № 10 від 21.05.2019).
6.12. На виконання умов договору у період з жовтня 2018 року по вересень 2019 року постачальник передав, а споживач прийняв природний газ на загальну суму 54263902,35 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.10.2018 на суму 2447566,22 грн; від 30.11.2018 на суму 9325287,52 грн; від 31.12.2018 на суму 11392209,43 грн; від 31.01.2019 на суму 12028672,92 грн; від 28.02.2019 на суму 8850680,40 грн; від 31.03.2019 на суму 7568011,06 грн; від 30.04.2019 на суму 1921003,50 грн; від 31.05.2019 на суму 232562,95 грн; від 30.06.2019 на суму 154898,20 грн; від 31.07.2019 на суму 136999,67 грн; від 31.08.2019 на суму 96405,73 грн; від 30.09.2019 на суму 109604,75 грн. Зазначені акти приймання-передачі підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств.
6.13. Посилаючись на невиконання відповідачем своїх обов`язків за договором в частині оплати вартості поставленого природного газу, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 63 621 717,17 грн, в т.ч. 54 263 902,35 грн основного боргу, 4 141 525,40 грн пені, 2 475 959,36 грн 3% річних, 1 998 462,07 грн інфляційних втрат та 741 867,99 грн збитків.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 24.11.2021 відкрито касаційне провадження у справі №911/3214/20 за касаційною скаргою АТ "Нафтогаз України" на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України АТ "Нафтогаз України" у касаційній скарзі вказує, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права, а саме статтю 233 ГК України та статтю 551 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19 та від 24.06.2021 у справі № 904/3177/20.
Верховний Суд зазначає, що оскільки самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначена підстава касаційного оскарження - пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, то тягар доказування наявності цієї підстави для касаційного оскарження, покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Так, згідно зі статтею 233 ГК України, на неоднакове застосування якої судами попередніх інстанцій посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, суди мають взяти до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а не обов`язком, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Так, у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, на яку посилається скаржник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру нарахованої у зв`язку з простроченням оплати за спожиту фактичну електричну енергію пені до 90 %. При цьому, окрім іншого, суд касаційної інстанції виходив сукупно із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, зокрема, з критичного фінансово - господарського стану позивача та обставин наявності в останнього заборгованості по заробітній платі, податкового боргу, зменшення прибутку підприємства, відсутності коштів на банківських рахунках, існування дебіторської заборгованості перед постачальниками товарів та послуг.
У справі ж №910/8698/19 розглянувши та врахувавши фактичні обставини відповідної справи, Верховний Суд у постанові від 31.03.2020 вказав, що скаржником не заперечується, що останній, заявляючи усне клопотання про зменшення розміру пені, не подав суду будь-яких доказів існування (наявності) тих обставин, якими він обґрунтовував зазначене клопотання. У зв`язку з чим судом відмовлено відповідачеві у зменшені розміру пені.
Предметом позову у справі № 904/3177/20 було стягнення з ТОВ "Торговий дім Дніпропетровський трубопрокатний завод" на користь ТОВ "ДенДі-ЛОГІСТИК" 1 240 104,99 грн заборгованості, з яких: 507 144,53 грн - 20% річних, 634 876,40 грн - пеня, 98 084,06 грн - інфляційні втрати, за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором від 03.06.2019 №03062019-ПВ/ТЕ транспортно-експедиційного обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції в частині зменшення розміру штрафних санкцій (пені та річних на 50%), у постанові від 24.06.2021 зазначив таке: "Верховний Суд з огляду на принцип свободи договору критично сприймає висновки апеляційного суду щодо порушення критеріїв розумності, справедливості та пропорційності через суттєве збільшення у договорі процентів річних в порівнянні з тими, які передбачені статтею 625 ЦК України та статтею 232 ГК України, зокрема, без встановлення судом обставин настання таких наслідків невиконання боржником зобов`язання, які вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання". "Виходячи з викладеного, Суд вважає, що апеляційний господарський суд помилково застосував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 до неподібних правовідносин у цій справі, що призвело до безпідставного скасування через неправильне розуміння апеляційним судом застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності правомірного рішення суду першої інстанції та зменшення нарахованого позивачем, відповідно до пункту 8.6 Договору, розміру річних на 50 %".
Натомість у справі № 911/3214/20, що розглядається, суди, вирішуючи питання про зменшення розміру пені врахувавши, що газ, який поставлений за договором, використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями; відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у теплопостачанні, отже сплата штрафних санкцій в такому значному розмірі може призвести до банкрутства цього підприємства та, відповідно, позбавить бюджетну сферу Білоцерківської громади на отримання теплової енергії, тобто зачіпаються майнові інтереси не лише відповідача, а й інші інтереси щодо реальної можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установ бюджетної сфери; відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з неналежного виконання умов договору та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, дійшли висновку про наявність правових підстав для зменшення неустойки на 90%.
Колегія суддів зазначає, що висновки судів у цій справі ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України) та відповідають сформованій та сталій судової практиці і не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19 та від 24.06.2021 у справі № 904/3177/20, оскільки право суду зменшити розмір пені було реалізоване судами у цих справах за наслідками оцінки конкретних обставин кожної справи, наведених учасниками справ обґрунтувань та за результатами дослідження доказів, і за наслідками реалізації цього права прийняті відповідні судові рішення, що виключає подібність правовідносин зі справою №911/3214/20.
Таким чином, колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій застосували положення статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19 та від 24.06.2021 у справі № 904/3177/20, оскільки у даній справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосування зазначених норм права, а у зв`язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку в межах своїх дискреційних повноважень.
Приписи частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України свідчать про те, що саме суди попередніх інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 ГПК України, завданням Верховного Суду є лише перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Проаналізувавши зміст наведених постанов, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених ним постановах, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; хоча й за однакового правового регулювання спірних правовідносин, що має місце в цій справі, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
8.3. Що ж до доводів касаційної скарги про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм Правил постачання природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25.08.2021 у справі № 911/3215/20, від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20 та застосованого апеляційним господарським судом, то Верховний Суд зазначає таке.
Касаційна скарга в цій частині обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові невірно визначив правові підстави та неправильно застосував спеціальні норми права щодо нарахування та стягнення збитків.
Стосовно наведеного Суд зазначає таке.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.
При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Отже, істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягала доведенню позивачем перед судом.
Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VI Правил (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках, зокрема якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за відповідною формулою.
Згідно з пунктом 6 частини п`ятої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" договір постачання повинен містити такі істотні умови, зокрема порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що: позивач в ході розгляду справи в суді першої інстанції не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту понесених ним збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених порушенням відповідачем виконання зобов`язань за договором, зокрема, у зв`язку з недотримання нормативних обсягів споживання у розрахунковому періоді об`ємів природного газу; не надав доказів на підтвердження реальності вчинення ним витрат на компенсацію Оператору газорозподільних мереж вартості природного газу та недоведення втрат (зменшення майна) позивача у результаті врегулювання небалансу, спричиненого більшим/меншим обсягом спожитого відповідачем природного газу.
На підстави встановленого апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем на порушення приписів чинного законодавства належними і допустимими доказами у розумінні приписів статей 76, 77 ГПК України не було доведено обставин наявності збитків та, відповідно, причинно-наслідкового зв`язку між неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань та заявленим позивачем у даній справі розміром збитків, тобто усього складу цивільного правопорушення, як необхідної передумови для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, а тому наведене є підставою для відмови в задоволенні позову в частині стягнення збитків.
Доводи касаційної скарги даних висновків не спростовують.
Верховний Суд зазначає, що пункт 3.13 Договору та підпункт 2 пункту 1 розділу VI Правил передбачає можливість відшкодування збитків споживачем. Проте наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення зазначених сум збитків, оскільки вказане право на стягнення збитків з споживача не звільняє постачальника (позивача) від обов`язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку, передбаченому ГПК України.
Як вбачається зі змісту постанов Верховного Суду від 25.08.2021 у справі №911/3215/20 та від 21.09.2021 у справі №904/6992/20, Судом зроблено висновок щодо відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику природного газу із урахуванням приписів розділу VI Правил, від якого вважає за необхідне відступити позивач. Зокрема, Верховний Суд акцентував увагу, що право на стягнення збитків із споживача (передбачене пунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил) не звільняє постачальника (Позивача) від обов`язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку передбаченому ГПК України, а пункт 3.13 договору та підпункт 2 пункту 1 розділу VI Правил хоча й передбачають можливість відшкодування збитків споживачем, проте наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення зазначених сум збитків.
Верховний Суд зазначає, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).
Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Окрім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи №823/2042/16).
Проте, скаржником у касаційній скарзі не зазначено жодних підстав на підтвердження обґрунтованої необхідності для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду.
8.4. Як убачається зі змісту оскаржуваних рішень, твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог були оцінені судами з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень.
Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
8.5. З урахуванням мотивів, які містяться у розділі 8 цієї постанови, Касаційним господарським судом приймаються до уваги аргументи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.
8.6. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8.7. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.