ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 5023/1123/12
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Васьковського О. В.
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.
представники учасників справи не з`явилися
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора ФОП Солонара В. І. - арбітражного керуючого Данченка А. С.
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2021
у складі колегії суддів: Стойка О. В. (головуючого), Попкова Д. О., Барбашова С. В.
та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 25.05.2021
у складі судді Яризька В. О.
у справі за заявою фізичної особи-підприємця Солонара Віталія Івановича
про визнання банкрутом
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа № 5023/1123/12 за заявою фізичної особи-підприємця Солонара Віталія Івановича про визнання банкрутом.
2. Постановою Господарського суду Харківської області від 20.08.2012 визнано фізичну особу-підприємця Солонара Віталія Івановича (далі - ФОП Солонар В. І., боржник, банкрут) банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Фоміна Гранта Валерійовича, зобов`язано ліквідатора відповідно до статей 22-32, 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" виконати ліквідаційну процедуру банкрута.
3. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.12.2015 звільнено арбітражного керуючого Фоміна Г. В. від виконання обов`язків ліквідатора та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Данченка Андрія Сергійовича.
Короткий зміст і підстави наведених у заяві вимог
4. У жовтні 2019 року до Господарського суду Харківської області звернувся ліквідатор ФОП Солонара В. І. - арбітражний керуючий Данченко А. С. із заявою (вх. № 23650 від 02.10.2019) про визнання недійсними результатів аукціону в якій просив визнати недійсними результати аукціону, за результатами якого 24.01.2011 між ліквідатором боржника - арбітражним керуючим Фоміним Г. В. та Лякіним Дмитром Сергійовичем укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з прибудовами, який розташований за адресою: м. Харків, провулок Путивельський, 33, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М. за реєстровим № 61, та договір купівлі-продажу від 24.01.2011, укладений між ліквідатором ФОП Солонара В. І. - арбітражним керуючим Фоміним Г. В. та Лякіним Д. С., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М. за реєстровим № 61.
5. Ця заява мотивована тим, що матеріали справи № 5023/1123/12 та № Б-39/66-10, всупереч вимогам статей 29, 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) не містять: доказів здійснення колишнім ліквідатором ФОП Солонара В. І. - Фоміним Г. В. інвентаризації майна банкрута; доказів здійснення оцінки спірного майна банкрута; доказів (відсутній договір) залучення суб`єкта оціночної діяльності для здійснення оцінки майна банкрута; доказів проведення аукціону з продажу цього майна. Також ліквідатор зазначив, що до Лякіна Д. С. не перейшло право власності на спірний будинок, оскільки ним не було сплачено грошових коштів за це майно.
Фактичні обставини справи, установлені судом першої та апеляційної інстанції
6. До моменту відчуження за оспорюваним договором купівлі - продажу Солонару В. І. на праві приватної власності належав житловий будинок з прибудовами № 33, літ "А-2", житловою площею 176,6 кв. м, загальною площею 368,0 кв. м, за адресою: м. Харків, провулок Путивельський (далі також - спірне майно), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19494781 від 11.07.2008.
7. Це спірне майно перебувало в іпотеці у ЗАТ "ОТП Банк" згідно з договором іпотеки № PML - 705/241/2008 від 04.07.2008.
8. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.06.2010 було порушено провадження у справі № Б-39/66-10 про банкрутство ФОП Солонара В. І.
9. Постановою Господарського суду Харківської області від 02.07.2010 визнано ФОП Солонара В. І. банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру у справі № Б-39/66-10. Цією ж постановою скасовано арешти, що були накладені на майно боржника.
10. В межах справи № Б-39/66-10 проведено аукціон з продажу майна банкрута від 12.01.2011 на якому спірне майно було продано переможцю аукціону - Лякіну Д. С., про що складений відповідний протокол № 3, який наявний у матеріалах справи.
11. Між ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Фоміним Г. В. та переможцем аукціону Лякіним Д. С. 24.01.2011 укладено договір купівлі-продажу спірного майна, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М. за реєстровим № 61 (далі-договір).
12. Проте, постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2011 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 та постанову Господарського суду Харківської області від 02.07.2010 у справі № Б-39/66-10 скасовано, справу № Б-39/66-10 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
13. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.04.2011 припинено провадження у справі № Б-39/66-10 про банкрутство ФОП Солонара В. І., як безпідставно порушене, скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів, скасовано арешт на все майно, що належить боржнику.
14. Припиняючи провадження суд першої інстанції не скасовував та не визнав недійсними договори, що укладені в межах справи № Б-39/66-10, зокрема, оспорюваний договір.
15. У 2012 році до Господарського суду Харківської області звернувся боржник ФОП Солонар В. І., із заявою про порушення справи про банкрутство, відповідно до статей 47-49 Закону про банкрутство.
16. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.03.2012 порушено провадження у справі № 5023/1123/12 про банкрутство ФОП Солонара В. І. та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
17. В подальшому, постановою Господарського суду Харківської області від 20.08.2012 у справі № 5023/1123/12 ФОП Солонара В. І. визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором у справі арбітражного керуючого Фоміна Г. В.
18. Встановивши, що арбітражний керуючий не виконує відповідно до вимог Закону про банкрутство покладені на нього обов`язки ліквідатора боржника, господарський суд з метою недопущення суттєвих порушень інтересів учасників справи та затягування ліквідаційної процедури звільнив арбітражного керуючого Фоміна Г. В. від виконання обов`язків ліквідатора у справі про банкрутство ФОП Солонара В. І. та ухвалою від 02.12.2015 призначив ліквідатором банкрута - арбітражного керуючого Данченка А. С.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
19. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.05.2021 у задоволенні заяви ліквідатора ФОП Солонара В. І. - арбітражного керуючого Данченка А.С. (вх. № 23650 від 02.10.2019) про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу майна банкрута відмовлено.
20. Відмовляючи у задоволенні цієї заяви місцевий господарський суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази дотримання процедури оцінки спірного майна та докази оповіщення через засоби масової інформації про порядок продажу майна банкрута, що в силу закону є підставою для визнання аукціону та укладеного за його результатами договору недійсним, проте на підставі поданої до суду Фоміним Г. В. заяви про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку про сплив строку позовної давності щодо заявлених ліквідатором вимог, а доказів поважності причин пропуску такого строку до господарського суду надано не було.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
21. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 апеляційну скаргу арбітражного керуючого Данченка А. С. залишено без задоволення. Мотивувальну частину ухвали Господарського суду Харківської області від 25.05.2021 змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції постанови апеляційної інстанції, а резолютивну частину ухвали - залишено без змін.
22. Мотивуючи відмову у задоволенні заяви ліквідатора боржника, апеляційний суд вказав на недоведення ліквідатором ФОП Солонара В. І. підстав його вимог та дійшов висновку, що права банкрута та кредиторів в даній справі, за захистом яких ліквідатор боржника звернувся до суду в межах підстав заявлених позовних вимог, не є порушеними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.05.2021 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 ліквідатор ФОП Солонара В. І. - арбітражний керуючий Данченко А. С. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове - про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу майна банкрута.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
24. Ліквідатор ФОП Солонара В. І. - арбітражний керуючий Данченко А. С. стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, зазначаючи в якості підстави касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, та в контексті цієї підстави посилається, зокрема, на неврахування судами висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 904/8745/15, від 10.06.2021 у справі № 910/3919/19 від 25.02.2019 у справі № 906/864/17, від 04.10.2018 у справі № 910/3638/15-г, від 12.05.2020 у справі № 5023/10616/11, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 щодо можливості визнання недійсними результатів аукціону поза межами процедури банкрутства; щодо необхідності дотримання порядку проведення аукціону на кожному з його етапів; щодо застосування статті 30 Закону про банкрутство та норм Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" до оформлення результатів проведення аукціону, а також на неправильне застосування приписів статей 203, 215 ЦК України, статей 22, 23, 25 Закону про банкрутство та помилкове залишення судами поза увагою обставин, що підтверджують поважність причин пропуску позовної давності за вимогами про визнання недійсним оспорюваного правочину.
Доводи інших учасників справи
25. Від учасників справи відзивів на касаційну скаргу не надійшло.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
26. Предметом судового розгляду у цій справі є заява ліквідатора ФОП Солонара В. І. про визнання недійсним результатів аукціону та договору купівлі-продажу майна боржника, реалізованого у справі про банкрутство, провадження в якій було припинене через безпідставність його порушення.
27. Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
28. Враховуючи, що провадження у справі № Б-39/66-10 про банкрутство ФОП Солонара В. І. здійснювалося у 2010-2011 роках, оспорювані аукціон проведено 12.01.2011 та договір укладено 24.01.2011, а провадження у справі № 5023/1123/12 порушено ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.03.2012 суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин за цією заявою ліквідатора положення Закону про банкрутство у редакції, чинній до 19.01.2013.
29. Відповідно до статті 53 ЦК України, фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов`язані зі здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.
30. Такий порядок визначений статтями 47-49 Закону про банкрутство (тут і надалі у відповідній редакції), які регулюють процедуру банкрутства суб`єкта підприємницької діяльності - громадянина.
31. Статтями 47-48 Закону по банкрутство передбачено спрощений порядок провадження у справі про банкрутство суб`єкта підприємницької діяльності-громадянина, який застосовується під час ліквідації банкрута без застосування процедур розпорядження майном та санації.
32. Наслідки визнання громадянина-підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури встановлені, крім частини п`ятої статті 48 Закону про банкрутство, також у статті 23 Закону про банкрутство.
33. У ліквідаційній процедурі продажу підлягає все майно громадянина-підприємця за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси. У разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором (частина сьома статті 48 Закону про банкрутство).
34. Відповідно до частин другої та третьої статті 30 Закону про банкрутство ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
35. Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України (частина десята статті 30 Закону про банкрутство).
36. Отже, порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Законом про банкрутство, а продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем як згідно з вимогами цих законів так і загальних приписів цивільного законодавства.
37. Тлумачення положень статті 30 Закону про банкрутство у сукупності з нормами статей 13, 16, 17, 18-1, 20, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" дає підстави для висновку, що процедура реалізації майна банкрута на аукціоні з подальшим оформленням його результатів шляхом укладення договору купівлі-продажу визначена законодавцем як цілісний процес, що зобов`язує організатора аукціону дотримуватися визначеного законом порядку підготовки та проведення аукціону в ліквідаційній процедурі з подальшим належним оформленням результатів відчуження майна банкрута шляхом укладення договорів купівлі-продажу майна з переможцями аукціону (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 5023/1123/12).
38. Процедура проведення аукціону у справі про банкрутства складається з чотирьох етапів її організації: передпідготовка проведення аукціону (призначення ліквідатора, вибір організатора аукціону, оформлення проекту договору на проведення аукціону, узгодження умов реалізації заставного майна з забезпеченим кредитором, визнання організатора аукціону учасником справи про банкрутство); підготовка до проведення аукціону (укладення договору з організатором аукціону, публікація оголошення, прийняття заяв на участь в аукціоні, внесення гарантійних внесків учасників аукціону); проведення аукціону та оформлення його результатів.
39. Порушення порядку організації будь-якого з цих етапів є підставою для визнання результатів аукціону недійсними в цілому. Отже, вирішуючи спір щодо визнання недійними результатів аукціону з продажу майна банкрута, суд має встановити факт дотримання порядку його проведення на кожному з етапів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 910/3638/15-г).
40. За правовою природою процедури реалізації майна банкрута на прилюдних торгах (аукціоні), яка складається з підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; повідомлення про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна), продажу майна (забезпеченні переходу права власності на майно боржника до покупця - учасника прилюдних торгів (аукціону), та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів (аукціонів), складання за результатами їх проведення відповідного акта та з оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, аукціон є правочином (вказаний висновок відповідає усталеній правовій позиції, викладеній зокрема у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 904/8745/15 та від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09).
41. Виходячи з такого обґрунтування Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зазначив у постанові від 17.10.2018 у справі № 904/8745/15, що відчуження майна з прилюдних торгів (аукціонів) належить до угод купівлі-продажу і така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку.
42. За змістом положень частини одинадцятої статті 17, частини першої статті 25 Закону про банкрутство, статті 20 Закону "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) угода боржника у справі про банкрутство, у тому числі з відчуження майна, може бути визнана недійсною як з підстав, передбачених спеціальним законодавством, так і за загальних підстав недійсності правочину, що визначені цивільним законодавством України.
43. Надаючи оцінку доводам касанта щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій наведених вище приписів, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, виходить з вимог статті 300 ГПК України щодо здійснення касаційного перегляду в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
44. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний будинок вибув з володіння власника під час ліквідаційної процедури у справі № Б-39/66-10 про банкрутство ФОП Солонара В. І. за результатами продажу на аукціоні майна боржника, проведеного 12.01.2011 Товарною біржею "Правопорядок".
45. Проведення аукціону 12.01.2011, на якому спірне майно було продано переможцю аукціону - Лякіну Д. С., оформлено протоколом № 3, який приєднано до матеріалів справи.
46. Згідно з цим протоколом на черговому кроці аукціону учасник 1 ( Лякін Д. С. ) погодився придбати лот 1 (житловий будинок) за 175 120,00 грн, від іншого учасника аукціону пропозицій не надходило.
47. За результатами аукціону між ліквідатором банкрута - арбітражним керуючим Фоміним Г. В. та переможцем аукціону Лякіним Д. С. 24.01.2011 укладено договір купівлі-продажу спірного майна, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М. за реєстровим № 61
48. Згідно з пунктом 1.3 цього договору право власності на майно переходить до покупця після державної реєстрації договору.
49. За наведеного суди попередніх інстанцій дійшли висновків, зокрема, про те, що наявні у справі докази у сукупності засвідчують, що ліквідатор - арбітражний керуючий Фомін Г. В. в межах справи № Б-39/66-10 виявив майно банкрута; спірне майно реалізовано на аукціоні, проведеному товарною біржею, та обраний переможець аукціону; з переможцем аукціону Лякіним Д. С. був укладений договір купівлі-продажу майна; а ліквідатором ФОП Солонара В. І. - арбітражним керуючим Данченком А. С. не доведено, що оспорювані аукціон та договір купівлі-продажу оформлено неналежним чином.
50. Оцінюючи ці висновки Верховний Суд акцентує, що можливість здійснення та обсяг судового контролю щодо дотримання правил підготовки і проведення аукціону з продажу майна банкрута у справі, провадження в якій припинене, що здійснюється за заявою ліквідатора у порушеній пізніше справі про банкрутство того самого боржника, обумовлений як обставинами здійснення та припинення провадження у первісній справі про банкрутство, так і предметом та підставами заяви про визнання результатів аукціону недійсними, а обов`язок доказування тих обставин, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень стосовно недійсності результатів аукціону, виходячи з положень частин 1, 3, 4 статті 74 ГПК України, покладено саме на цих учасників.
51. Суди попередніх інстанцій вказали на те, що постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2011 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 та постанову Господарського суду Харківської області від 02.07.2010 у справі № Б-39/66-10 скасовано, справу № Б-39/66-10 направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
52. Надалі, ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.04.2011 припинено провадження у справі № Б-39/66-10 про банкрутство ФОП Солонара В. І., як безпідставно порушене.
53. Отже, після скасування постанови про визнання боржника банкрутом постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2011 провадження у справі № Б-39/66-10 було припинено на тій стадії її розгляду, під час якої Закон про банкрутство не передбачає обов`язку ліквідатора подавати суду підсумкові документи за результатами ліквідаційної процедури, зокрема відомості та документи щодо продажу майна боржника, адже за змістом статті 32 цього Закону такі документи додаються до звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута.
54. Зважаючи на предмет розгляду у цій справі обов`язковим елементом доказування є обставини розпорядження ліквідатором майном боржника не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених спеціальним законодавством під час підготовки та проведення аукціону з продажу майна банкрута у ліквідаційній процедурі, що є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.
55. На учасників справи покладено обов`язок доказування тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи з положень частин першої, третьої, четвертої статті 74 ГПК України, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
56. Отже, враховуючи, що ліквідатор ФОП Солонара В. І. вимогу про визнання недійсним оспорюваного правочину обґрунтував відсутністю в матеріалах раніше порушеної справи № Б-39/66-10 доказів підготовки і проведення аукціону з продажу майна банкрута, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що за змістом статей 30, 32, 47, 48 Закону про банкрутство, неподання ліквідатором таких документів до завершальної стадії ліквідаційної процедури чи їх відсутність в матеріалах справи № Б-39/66-10 (припиненої через її безпідставне порушення після скасування постанови про визнання боржника банкрутом) не може бути достатньою підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним, адже відповідні відомості і документи подаються ліквідатором на затвердження господарському суду у разі завершення ліквідації банкрута, чого у справі № Б-39/66-10 не відбулося через її припинення.
57. Щодо доводів касаційної скарги про відсутність доказів розрахунку покупця за придбане майно, Верховний Суд зауважує, що зазначені обставини вказують на невиконання покупцем зобов`язань за договором купівлі-продажу, замість недійсності правочину на підставі частини першої статті 203 ЦК України, визначеній ліквідатором у заяві, що є предметом розгляду.
58. Правовідносини з реалізації майна боржника, включеного у ліквідаційну масу банкрута, врегульовані, поряд із нормами спеціальних законів, також загальними нормами цивільного законодавства, що регламентують зокрема правовідносини з купівлі-продажу - глава 54, підрозділ 1, розділ ІІІ книги п`ятої ЦК України.
59. Так, відповідно до частини четвертої статті 656 цього Кодексу до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
60. За змістом частини першої статті 691 та статті 692 ЦК України ціна товару є істотною умовою договору купівлі-продажу, а оплата товару за узгодженою в цьому договорі ціною є обов`язком покупця; у разі ж порушення покупцем цих умов та обов`язку (зокрема, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар), у продавця виникає право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.
61. Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
62. Враховуючи наведене Верховний Суд вважає правильним відхилення судами попередніх інстанцій зазначених аргументів ліквідатора, позаяк такі обставини не доводять недійсності оспорюваних результатів аукціону та їх встановлення не матиме наслідків про які просить заявник, отже такі доводи не стосуються предмету доказування у цій справі та не відповідають обраному ліквідатором способу захисту порушеного права.
63. Оцінюючи доводи скаржника щодо нездійснення ліквідатором ФОП Солонара В. І. - арбітражним керуючим Фоміним Г. В. розрахунків з кредиторами банкрута за результатами реалізації його майна, як ознаки недійсності правочину, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що законодавець покладає на арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) як спеціального суб`єкта, обов`язок діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.
64. Відповідно до частини першої статті 25 Закону про банкрутство, ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
65. Механізм захисту права кредитора, інших учасників справи про банкрутство від помилки або незаконних дій ліквідатора законодавець реалізував серед іншого, визначивши обсяг і підстави відповідальності арбітражного керуючого за невиконання або неналежне виконання обов`язків у частинах восьмій та дев`ятій статті 31 Закону про банкрутство.
66. На відшкодування завданої неправомірними діями ліквідатора шкоди спрямовані приписи частини сьомої статті 31 Закону про банкрутство щодо обов`язкового страхування діяльності арбітражного керуючого та можуть бути застосовані загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачені статтею 1166 ЦК України.
67. Відповідні гарантії закріплено у Кодексі України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), що введений в дію 21.10.2019, який серед іншого визначає підстави і порядок відшкодування шкоди, заподіяної з вини арбітражного керуючого.
68. За змістом статті 25 цього Кодексу шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій арбітражного керуючого, відшкодовується відповідно до закону, а заподіяна особі внаслідок неумисних дій або помилки арбітражного керуючого - за рахунок страхування його професійної відповідальності. Шкода, заподіяна особі внаслідок умисних дій чи бездіяльності арбітражного керуючого, відшкодовується арбітражним керуючим.
69. З огляду на наведене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відхилення, як безпідставних, доводів ліквідатора ФОП Солонара В. І. щодо недійсності оспорюваного правочину через непроведення ліквідатором розрахунків з кредиторами за результатами реалізації майна банкрута, позаяк зазначені обставини стосуються наслідків виконання оспорюваного правочину та за умови доведення можуть бути підставою для юридичної відповідальності ліквідатора або відшкодування завданої ним шкоди.
70. Зокрема, у разі притягнення Фоміна Г. В. до кримінальної відповідальності за привласнення отриманих коштів, за висновком Верховного Суду у постановах від 21.01.2020 у справі № 369/1850/18 та від 02.09.2020 у справі № 452/435/17 початок перебігу позовної давності за вимогами потерпілих про відшкодування шкоди, завданої колишнім арбітражним керуючим, збігатиметься з моментом повідомлення про підозру цій особі у кримінальному провадженні.
71. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
72. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натоміть, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей" …Суд повинен вирішити, чи з`являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
73. З огляду на зазначене та встановлені судами обставини справи Верховний Суд погоджується з висновком попередніх інстанцій стосовно недоведення ліквідатором ФОП Солонара В. І. - арбітражним керуючим Данченком А. С. сукупності правових і фактичних підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину (аукціону від 12.01.2011, результати якого оформлено договором купівлі-продажу від 24.01.2011), позаяк доводи заявника частково спростовуються встановленими судами обставинами чи виходять за межі предмета доказування у цій справі, а саме посилання ліквідатора на відсутність у матеріалах попередньої справи про банкрутство ФОП Солонара В. І. документів щодо аукціону з продажу майна банкрута не є доказом порушення порядку його підготовки та проведення, адже провадження у справі № Б-39/66-10 припинене до етапу на якому у ліквідатора виникає обов`язок подати суду підсумкові документи, зокрема щодо відчуження майна боржника.
74. Таких висновків не спростовує посилання касанта на правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 904/8745/15, за якою припинення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця, як порушеного безпідставно, не перешкоджає розгляду в позовному провадженні спору про визнання недійсним результатів аукціону з продажу майна банкрута, адже в оскаржуваних рішеннях суди попередніх інстанцій надали правову оцінку доводам ліквідатора та обґрунтували їх відхилення, отже здійснили розгляд заяви про визнання недійсним оспорюваного правочину по суті, незважаючи на припинення провадження у справі про банкрутство в межах якої його вчинено, що в цілому узгоджується з наведеним висновком касаційного суду.
75. Водночас Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на незаконність порушення провадження у справі № Б-39/66-10 про банкрутство ФОП Солонара В. І., як підставу для визнання недійсним оспорюваного правочину, з огляду на таке.
76. За змістом положень статі 12 ГПК України, статті 5 Закону про банкрутство від 14.05.1992 № 2343-XII та статті 2 КУзПБ господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому ГПК України для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених спеціальним законом про банкрутство.
77. У частині третій статті 46 ГПК України передбачено право позивача змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до призначення судового розгляду по суті.
78. Відповідно до частини п`ятої статті 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
79. Такі саме межі стосовно касаційного перегляду встановлені у частині третій статті 300 ГПК України. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
80. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 756/1529/15-ц вказано, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
81. Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms") згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.
82. Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).
83. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень та заяви (вх. № 23650 від 02.10.2019), що є предметом розгляду, у цій заяві ліквідатор на незаконність порушення справи про банкрутство, як самостійну підставу для визнання недійсним оспорюваного правочину, не посилався, зазначивши про це лише під час апеляційного перегляду справи.
84. Тобто, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства така підстава заявлених вимог ліквідатора не входила до предмету дослідження під час їх вирішення судом першої інстанції.
85. За наведеного висновок апеляційного суду щодо неможливості дослідження та урахування відповідних доводів боржника та кредитора під час апеляційного перегляду справи є правомірним і обґрунтованим з огляду на імперативні приписи частини п`ятої статті 269 ГПК України
86. Аналогічне стосується доводів касаційної скарги стосовно недійсності оспорюваного правочину саме через незаконність порушення справи про банкрутство № Б-39/66-10, оцінка яким судом касаційної інстанції не надається, з огляду на приписи статті 300 ГПК України за якими суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку, підставам недійсності оспорюваного правочину, які не були своєчасно заявлені ліквідатором, та обставинам, що не досліджувалися судами попередніх інстанцій у цій справі.
87. Водночас, зазначене не позбавляє ліквідатора ФОП Солонара В. І. права повторно звернутися із заявою про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута з інших підстав, зокрема через незаконність порушення справи про банкрутство, що узгоджується з відповідним висновком у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 904/8745/15.
88. Верховний Суд відхиляє, як нерелевантне, посилання касанта на правові висновки у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 910/3919/19 та від 25.02.2019 у справі № 906/864/17, адже вони стосуються неможливості оскарження правочинів з відчуження майна боржника у разі припинення провадження у справі про банкрутство за результатами завершення ліквідаційної процедури та ліквідації банкрута - юридичної особи, тобто неподібних даній справі правовідносин.
89. Стосовно доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у постановах від 04.10.2018 у справі № 910/3638/15-г та від 12.05.2020 у справі № 5023/10616/11 щодо оцінки обставин, які входять до предмету доказування за вимогою про визнання недійсними результатів аукціону з відчуження майна банкрута, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що, як зазначалося вище, ліквідатором ФОП Солонара В. І. не доведено обставин з якими, за змістом зазначених правових висновків, пов`язується недійсність оспорюваних правочинів щодо майна боржника.
90. Верховний Суд відхиляє посилання касанта на неврахування судом першої інстанції правового висновку Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 щодо вирішення питання поважності причин пропуску строку позовної давності, позаяк постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 мотивувальну частину оскаржуваної ухвали місцевого господарського змінено, виклавши її мотивування в редакції постанови апеляційного суду, за змістом якої питання пропуску ліквідатором строку позовної давності не вирішувалося.
91. Щодо твердження скаржника про неповноту дослідження обставин справи і неправильну оцінку доказів Верховний Суд зауважує, що в цій частині доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено всупереч норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 300 ГПК України, перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
92. Інші доводи касаційної скарги не спростовують фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваних судових рішень, та не можуть мати вирішального значення для оцінки касаційним судом правильності правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.
93. Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц за яким встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
94. В контексті зазначеного Верховний Суд також звертається до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.