Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 759/13516/18
провадження № 61-13969св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - фізична особа - підприємець ОСОБА_2,
третя особа - Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Климович Дар`єю Сергіївною, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року у складі судді Сенька М. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Мостової Г. І., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), третя особа - Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві (далі - ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві), про захист прав споживача, розірвання договору, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 26 серпня 2016 року між нею та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір підряду на виконання будівельно-монтажних робіт, за яким вона доручила, а останній зобов`язався виконати роботи, перелічені у додатку 1 до договору, на умовах оплатності, строковості.
31 січня 2017 року вони уклали договір № 7, за яким ФОП ОСОБА_2 зобов`язався виготовити (доставити) їй кухню протягом 30 днів з моменту отримання передоплати.
Вказувала на неналежне виконання ФОП ОСОБА_2 зобов`язань за договорами та порушеннями вимог законодавства про захист прав споживачів.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: розірвати укладені договори з відповідачем, стягнути з відповідача на її користь 680 380 грн за договором підряду, пеню у сумі 60 900 грн за порушення строку виконання договору підряду, 34 800 грн за договором на доставку кухні, пеню у сумі 538 704 грн за порушення строку виконання договору на поставку кухні, 9 560 грн за придбання дверей, 301 грн за придбання плитки, 4 622 грн на придбання будівельних матеріалів, пеню у сумі 300 грн за неякісну та не в повному обсязі виконану роботу зі встановлення меблів, 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 20 000 грн за придбання дверей, 12 780 грн за пошкодження дверей під час встановлення, 222,23 грн за придбання ДСП для виготовлення приліжкових тумб.
У грудні 2018 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, в якому, посилаючись на ті самі фактичні обставини, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 54 565 грн на погашення заборгованості за договором підряду, умови якого вона повністю не виконала.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ФОП ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони не довели своїх позовних вимог, спірні договори фактично припинені їх належним виконанням, права сторін договорів, у тому числі і права споживача, не порушені.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року - без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, оскільки вона не довела обґрунтованості своїх позовних вимог.
При цьому, апеляційний суд також зауважив, що ОСОБА_1, яка негайно не заявила про недоліки при виконанні договірних зобов`язань підрядникові, втратила право посилатися на зазначені нею у позові відступи від умов правочинів та недоліки у виконаній роботі за правочинами відповідно до положень частини другої статті 853 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Климович Д. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
З огляду на зміст касаційної скарги судові рішення у частині відмови у задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 не оскаржуються, тому в силу статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно оцінили докази у справі, дійшовши помилкового висновку про доведеність факту виконання відповідачем робіт та прийняття цих робіт нею. При цьому, посилається на те, що відповідних актів прийому-передачі робіт сторони не складали. Вважає, що факт виконання робіт повинен був довести саме виконавець робіт.
Вважає, що оскаржувані судові рішення є необґрунтованими, оскільки суди не надали належних відповідей на всі доводи позовної заяви ОСОБА_1 .
Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
29 жовтня 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір підряду на виконання будівельно-монтажних робіт, за яким перша доручає, а другий зобов`язується виконати роботи, перелічені у додатку 1 до договору, вартістю 590 000 грн.
При цьому, сторони правочину між собою обумовили, що оплата підряднику робіт здійснюється по схемі: 25 % оплати від загального обсягу робіт; 25 % оплати від загального обсягу робіт після виконання 50 % обсягу робіт; 25 % оплати від загального обсягу робіт після виконання 75 % обсягу робіт; 25 % оплати від загального обсягу робіт після виконання 100 % обсягу робіт (пункт 3.3. договору).
Між сторонами був погоджений і строк виконання правочину, який склав 90 днів з дати його підписання (пункт 3.2 договору).
У випадку виявлення недоліків у роботі, наявність яких і строки їх усунення фіксуються двостороннім актом, підрядник зобов`язався приступити до їх усунення протягом п`яти робочих днів ( пункти 9.2, 9.3 договору).
31 січня 2017 року ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 уклали договір № 7 на виготовлення (доставку) кухні на загальну суму 34 800 грн протягом 30 робочих днів з дати отримання передоплати.
Відповідно до абзацу третього розділу "Умови поставки" сторони обумовили, що з моменту передачі покупцю товару, він повинен його перевірити відповідно замовлення і на наявність технічних пошкоджень, а при виявленні таких - покупець повинен поставити до відома продавця по телефону протягом 24 годин з моменту поставки.
За виготовлення кухні ФОП ОСОБА_2 31 січня 2017 року отримав від ОСОБА_1 зазначену у правочині суму - 34 800 грн.
ФОП ОСОБА_2 у ході виконання робіт за договором підряду отримав від ОСОБА_1 : 33 000 грн 09 лютого 2018 року, 07 лютого 2018 року - 38 080 грн, 18 листопада 2017 року - 30 000 грн, 19 жовтня 2017 року - 30 000 грн, 15 вересня 2017 року - 10 000 грн, 14 серпня 2017 року - 30 000 грн, 10 липня 2017 року - 30 000 грн, 30 червня 2017 року - 10 000 грн, 08 червня 2017 року - 40 000 грн, 06 травня 2017 року - 40 000 грн, 04 квітня 2017 року - 7 000 грн, 30 березня 2017 року - 40 000 грн, 27 лютого 2017 року - 6 800 грн, 20 грудня 2016 року - 80 000 грн, 23 листопада 2016 року - 10 000 грн, 09 листопада 2016 року - 6 000 грн, 04 листопада 2016 року - 40 000 грн, 21 жовтня 2016 року - 30 000 грн, 26 вересня 2016 року - 95 000 грн, 20 жовтня 2016 року - 17 500 грн, 26 серпня 2016 року - 30 000 грн, 11 липня 2016 року - 5 000 грн, 05 липня 2016 року - 5 000 грн (том 1, а. с. 14-37).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 липня 2018 року у справі № 910/20193/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Климович Д. С., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Положеннями частин першої та другої статті 853 ЦК України передбачено, що замовник зобовʼязаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, врахувавши та надавши правову оцінку поданим сторонами доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довела обґрунтованості своїх позовних вимог, оскільки нею не доведено, що при виконанні робіт ФОП ОСОБА_2 допустив недоліки у їх виконанні.
Доводи касаційної скарги про те, що саме на відповідача покладається обов`язок доведення того, що недоліки у вироблених меблях наявні не з його вини, є безпідставними, оскільки позивачем не було доведено сам факт наявності недоліків у його роботі, що було її процесуальним обов`язком відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України.
Посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02 липня 2018 року у справі № 910/20193/17, є безпідставними, оскільки встановлені у справах обставини не є подібними.
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі "Проніна проти України").
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили належного дослідження обставин справи та не відповіли на всі аргументи позовної заяви, тому їх судові рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться, фактично, виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.