Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 504/933/17
провадження № 61-5441св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 25 квітня 2019 року, ухвалене суддею Вінською Н. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду із указаним позовом, в якому посилалося на те, що 21 листопада 2006 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк", банк) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 48 678 доларів США.
26 листопада 2010 року банк за договором купівлі-продажу кредитного портфелю відчужив ТОВ "ОТП Факторинг Україна" право вимоги за вказаним вище кредитним договором.
25 листопада 2011 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до ОСОБА_1 із вимогою про дострокове погашення кредитної заборгованості.
У результаті порушення умов кредитного договору за ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 27 591,99 доларів США та заборгованість по пені у розмірі 2 723 900,59 грн, яку позивач і просив із нього стягнути.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 25 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, у задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено.
Судові рішення мотивовані пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявив ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
29 березня 2021 року до Верховного Суду ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подало касаційну скаргу, у якій просило скасувати рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 25 квітня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Заявник посилався на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У липні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" - без задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2021 рокукасаційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було залишено без руху та надано заявнику строк на усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у складі п`яти суддів.
Обставини справи, встановлені судами
21 листопада 2006 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 48 678 доларів США.
26 листопада 2010 року банк за договором купівлі-продажу кредитного портфелю відчужив ТОВ "ОТП Факторинг Україна" право вимоги за вказаним вище кредитним договором.
25 листопада 2011 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до ОСОБА_1 із вимогою про дострокове погашення кредитної заборгованості.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
Наведена правова позиція щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності є сталою та не змінювалася протягом тривалого часу як Верховним Судом України, так і Верховним Судом. Зокрема вона викладена у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц та ін.
Суд апеляційної інстанцій наведеного не врахував та у своєму рішенні взагалі не дав оцінки поданим сторонами доказам, не перевірив та не встановив обґрунтованості позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна", натомість відмовив у позові через пропуск позивачем строку позовної давності.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Маючи процесуально закріплений обов`язок з дослідження та встановлення фактичних обставин справи, перевірки доказів у справі та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд наведеного не здійснив, ухилився від вирішення спору по суті, відмовивши у позові з формальних підстав.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи), визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції позбавлений права досліджувати докази, які не були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, отже, і ухвалити своє рішення не має процесуальної можливості.
При новому розгляді справи апеляційному суду належить перевірити та надати оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, перевірити обґрунтованість позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" і в залежності від цього вирішити питання строку позовної давності.
Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
За викладених обставин доводи, наведені в касаційній скарзі ТОВ "ОТП Факторинг Україна", колегія суддів вважає обґрунтованими, а постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду