Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 686/25261/19
провадження № 61-15192св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 квітня 2021 року, ухвалене суддею Палінчаком О. М., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк", банк) звернулося до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 02 листопада 2007 року надало ОСОБА_2 25 тис. доларів США. На забезпечення виконання умов цього договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_1 договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка станом на 09 вересня 2019 року склала 18 227,67 доларів США та 76 082,75 грн, на погашення якої банк просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, у задоволенні позову АТ "УкрСиббанк" відмовлено.
Судові рішення мотивовані пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявив відповідач.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У вересні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку АТ "УкрСиббанк" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 квітня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заявник посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у складі п`яти суддів.
Обставини справи, встановлені судами
02 листопада 2007 року між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 25 тис. доларів США.
На забезпечення виконання умов кредитного договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_1 договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
20 квітня 2015 року АТ "УкрСиббанк" направив позичальнику ОСОБА_2 та поручителям, в тому числі і ОСОБА_1, досудові вимоги про повне погашення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2016 року у справі № 686/13942/15-ц, що набрало законної сили, з ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 02 листопада 2007 року у розмірі 9 481,13 доларів США, пеню 11 716,30 грн та судовий збір у розмірі 2 108,70 грн. В позові до поручителів ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.
Пред`являючи позов про звернення стягнення на предмет іпотеки банк посилався на те, що ОСОБА_2 та його поручителі не виконали умов кредитного договору, у результаті чого у банку виникло право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
Наведена правова позиція щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності є сталою та не змінювалася протягом тривалого часу. Зокрема вона викладена у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц та ін.
Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та у своєму рішенні взагалі не дав оцінки поданим сторонами доказам, не перевірив та не встановив обґрунтованості позову ПАТ "УкрСиббанк", натомість відмовив у позові через пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявив ОСОБА_5 у запереченні на позовну заяву.
При цьому слід звернути увагу на те, що апеляційний суд взагалі не проаналізував у своєму судовому рішенні доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про необґрунтованість позову з огляду на те, що предмет іпотеки підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" і не може бути примусово стягнутий.
Також суд не дав оцінки доводам відповідача про припинення іпотеки в силу того, що вона поручилася перед банком за виконання зобов`язань у сумі 25 тис. доларів США, що еквівалентно 101 тис. грн, проте банк та позичальник без її згоди збільшили кредит у гривневому еквіваленті до 126 250 грн.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Маючи процесуально закріплений обов`язок з дослідження та встановлення фактичних обставин справи, перевірки доказів у справі та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд наведеного не здійснив, ухилився від вирішення спору по суті, відмовивши у позові з формальних підстав.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи), визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції позбавлений права досліджувати докази, які не були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, отже, і ухвалити своє рішення не має процесуальної можливості.
При новому розгляді справи апеляційному суду належить перевірити та надати оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, перевірити обґрунтованість позову ПАТ "УкрСиббанк" і в залежності від цього вирішити питання щодо строку позовної давності.
Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
За викладених обставин доводи, наведені в касаційній скарзі ПАТ "УкрСиббанк", колегія суддів вважає обґрунтованими, а постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду