Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 705/4950/20
провадження № 61-9364св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Уманське лісове господарство",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Уманське лісове господарство" на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 лютого 2021 року у складі судді Гудзенко В. Л. та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В., Василенко Л. І.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Уманське лісове господарство" про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства "Уманське лісове господарство" (далі - ДП "Уманське лісове господарство") № 189-К від 30 листопада 2020 року "Про припинення трудового договору", яким його звільнено внаслідок скорочення чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;
- поновити його з 30 листопада 2020 року на посаді начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та реалізації продукції ДП "Уманське лісове господарство";
- стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 35 130,62 грн, які складаються із доплати за науковий ступіть кандидата наук - 8 022,85 грн і надбавки за складність та напруженість у роботі - 27 107,77 грн;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням за період з 01 грудня 2020 року до дати набрання законної сили рішенням суду про поновлення на роботі, врахувавши середньоденний заробіток в сумі 664,10 грн та кількість днів вимушеного прогулу, без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 29 грудня 2006 року він був прийнятий на роботу державним службовцем на посаду головного спеціаліста відділу використання лісових ресурсів Черкаського обласного управління лісового господарства, а 23 квітня 2007 року був звільнений із зазначеної посади у зв`язку з переведенням на інше місце роботи в ДП "Уманське лісове господарство" і 24 квітня 2007 року зарахований на посаду начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та технічного забезпечення.
Він 03 січня 2011 року був переведений на посаду провідного інспектора лісових ресурсів ДП "Уманське лісове господарство", а 01 вересня 2015 року - на посаду начальника відділу використання лісових ресурсів та реалізації продукції.
30 листопада 2020 року наказом виконуючого обов`язки директора ДП "Уманське лісове господарство" № 189-к його звільнено з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням чисельності працівників.
Зазначає, що при попередженні про звільнення йому не було запропоновано жодної з вакантних посад, на які згодом були переведені інші особи, не дивлячись на те, що він також звертався із відповідними заявами про переведення його на ці посади.
Йому було запропоновано лише одну вакантну посаду в день його фактичного звільнення, однак він відмовився, оскільки вважав її нерівнозначною тій, яку він займав до моменту звільнення.
Вважає, що такими діями було грубо порушено законодавство про працю, тому наказ ДП "Уманське лісове господарство" № 189-к від 30 листопада 2020 року "Про припинення трудового договору" є незаконним.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Уманський міськрайонний суд Черкаської області рішенням від 23 лютого 2021 року задовольнив частково.
Визнав незаконним та скасував наказ ДП "Уманське лісове господарство" № 189-К від 30 листопада 2020 року "Про припинення трудового договору", яким ОСОБА_1 звільнено внаслідок скорочення чисельності та штату працівників.
Поновив ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та реалізації продукції ДП "Уманське лісове господарство" з 30 листопада 2020 року.
Стягнув з ДП "Уманське лісове господарство" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 39 181,90 грн.
В решті позовних вимог відмовив.
Стягнув з ДП "Уманське лісове господарство" на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Задовольняючи частково позов місцевий суд виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази того, що позивача було інформовано станом на дату попередження про його звільнення, про наявність вакантних посад, при цьому за період часу з моменту попередження позивача про його звільнення і до його звільнення, було заповнено дві посади: лісничого Потаського та Монастирищенського лісництва, тобто на той час вони були вакантними. При цьому, позивач двічі звертався до керівника із заявами про переведення його на вищевказані посади.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 35 130,62 грн за доплату за науковий ступінь кандидата наук і надбавку за складність та напруженість у роботі, місцевий суд виходив з того, що такі доплати і надбавки не є обов`язковими, можуть бути встановлені або і не встановлені наказом керівника, тому позовні вимоги в означеній частині є недоведеними.
Черкаський апеляційний суд постановою від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу ДП "Уманське лісове господарство" залишив без задоволення, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 лютого 2021 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно із статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи.
Рішення місцевого суду переглядалося в апеляційному порядку лише в частині задоволених позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ДП "Уманське лісове господарство" у червні 2021 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23 лютого 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 15 серпня 2018 року у справі № 479/567/17, від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17, від 25 липня 2018 року у справі № 382/1039/16-ц, від 24 липня 2020 року у справі № 816/654/17, та у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-648цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-419цс16, а також у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів".
Також судами неповно з`ясовано обставини та недосліджені належним чином докази, які долучені до відзиву на позовну заяву та заперечення, якими відповідач керувався при звільненні позивача, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме всіх обставин, зокрема наявності аналогічних, тотожних посад на підприємстві, чи посада була єдиною, на що наголошував відповідач у заявах, чи дотримано роботодавцем вимоги статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишенні на роботі працівника.
У відповідача не було можливості перевести позивача на посади лісничого, оскільки останній впродовж 2020 року тривалий час перебував на лікарняному та у відпустках і звернувся до підприємства із заявою від 23 жовтня 2020 року про переведення його на посаду лісничого Потаського лісництва, перебуваючи на лікуванні з 12 до 25 жовтня 2020 року.
Вказану заяву відповідачем отримано 07 листопада 2020 року - у період перебування його на лікуванні з 30 жовтня до 13 листопада 2020 року.
06 листопада 2020 року позивач повторно звернувся із заявою про призначення його на посаду лісничого Монастирищенського лісництва, яку підприємством отримано 11 листопада 2020 року. У зазначеній заяві він просив перевести його на посаду лісничого з 10 листопада 2020 року, проте на вказану дату на роботу не з`явився, про час свого виходу не повідомив, а умовою призначення працівника на посаду є фізичне перебування працівника на роботі.
Поряд з вищевикладеними обставинами, які унеможливили призначення на посаду позивача, наявні також такі, як невідповідність кваліфікаційним вимогам, тобто освіта позивача, стаж роботи за професією не менше 3 років, безвідповідальне ставлення до своїх посадових обов`язків, виникнення на підприємстві з вини позивача дебіторської заборгованості, що стало причиною зменшення оборотних коштів та погіршення рівня фінансової стійкості підприємства, до позивача застосовано також дисциплінарне стягнення, яке на час звільнення не знято.
Відповідачем пропонувалося позивачу перейти на єдину на той час вакантну посаду робітника лісокультурних (лісогосподарських) робіт Потаського лісництва, проте він відмовився.
У довідці місяцями розрахункового періоду вказані квітень та травень 2020 року, тобто період, який не має відношення до моменту звільнення позивача із займаної посади і не може братися для обрахунку середньоденного заробітку позивача.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у липні 2021 року подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги про те, що під час попередження його про майбутнє звільнення йому було повідомлено про відсутність вакантних посад на цю дату, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до чинного законодавства такі повідомлення повинні бути доведені працівнику не тільки на день офіційного попередження, а протягом усього двомісячного строку до дня звільнення.
Попереджаючи його про майбутнє звільнення у письмовому вигляді, відповідач також у письмовому вигляді попередив його про відсутність вільних вакантних посад на день попередження, які можуть бути йому запропоновані.
Таким чином, після офіційного письмового попередження його 01 вересня 2020 року про майбутнє звільнення та відсутність вакантних посад, що можуть бути йому запропоновані, відповідач був зобов`язаний протягом часу до дати його звільнення повідомляти у письмовому вигляді про вакантні посади, які виникли після 01 вересня 2020 року і до 30 листопада 2020 року.
Незважаючи на те, що з 10 вересня до 10 листопада 2020 року в ДП "Уманське лісове господарство" з`явилася вакантна посада лісничого Потаського лісництва, вона йому запропонована не була, як і посада лісничого Монастирищенського лісництва, про вивільнення якої відповідачу було відомо з 29 жовтня 2020 року.
Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що його кваліфікація є недостатньою для призначення на посаду лісничого, а також доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають вищу, ніж він кваліфікацію.
Суди попередніх інстанцій належним чином проаналізували норми матеріального права, дослідили докази, які містяться у справі, та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 16 червня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Уманського міськрайонного суду Черкаської області.
Справа № 705/4950/20 надійшла до Верховного Суду 30 червня 2021 року.
Верховний Суд ухвалою від 03 листопада 2021 року справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 29 грудня 2006 року був прийнятий на роботу державним службовцем на посаду головного спеціаліста відділу використання лісових ресурсів Черкаського обласного управління лісового господарства.
23 квітня 2007 року він був звільнений із зазначеної посади у зв`язку з переведенням на інше місце роботи в ДП "Уманське лісове господарство" і 24 квітня 2007 року зарахований на посаду начальника відділу використання лісосировинних ресурсів та технічного забезпечення.
Позивач 03 січня 2011 року переведений на посаду провідного інспектора лісових ресурсів ДП "Уманське лісове господарство".
Відповідно до наказу № 41-к від 10 вересня 2015 року ОСОБА_1 обіймав посаду начальника відділу лісосировинних ресурсів та реалізації продукції, яка була затверджена 26 грудня 2019 року штатним розписом на 2020 рік.
04 березня 2020 року у зв`язку із значним падінням виробництва, погіршенням фінансового стану, неможливістю використовувати працю працівників протягом повного робочого часу та з метою запобігання масового звільнення працівників на підприємстві наказом № 6-ОД з 11 травня 2020 року був встановлений неповний робочий день, тривалістю 6 годин.
З березня 2020 року на підприємстві відбулось зменшення доходності та скорочення витрат на його утримання, тому 30 червня 2020 року відповідачем виданий наказ № 202 "Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників".
01 липня 2020 року керівником ДП "Уманське лісове господарство" видано наказ № 29-ОД "Про внесення змін в організаційну структуру підприємства та структуру підприємства".
06 липня 2020 року керівником ДП "Уманське лісове господарство" видано наказ № 32-ОД, згідно з пунктом 2 якого передбачалося реорганізувати структуру управління, внести зміни в організаційну структуру та граничну чисельність штатних працівників, по підприємству в розрізі структурних підрозділів на 2020 рік, а саме: провести ліквідацію посад лісників; ліквідувати відділ лісосировинних ресурсів та реалізації продукції; скоротити посаду начальника відділу лісосировинних ресурсів та реалізації продукції, посаду інженера з лісозаготівель II категорії, посаду начальника відділу лісового та мисливського господарства, посаду інженера лісового господарства, посади слюсаря та водія в Потаському та Синицькому лісництвах. Пунктом 4 вказаного наказу передбачалося з 18 вересня 2020 року підготувати проект штатного розпису. Цим же наказом в пункті 5 закріплювалося з 14 липня 2020 року підготувати проекти попереджень про вивільнення 18 вересня 2020 року працівників, посади яких скорочувалися, при цьому, запропонувати переведення їх за згодою на вакантні посади за наявності таких посад на момент попередження. Пунктом 7 наказу № 32-ОД від 06 липня 2020 року визнано такими, що втратили чинність накази № 202 від 30 червня 2020 року та № 29-ОД від 01 липня 2020 року.
20 липня 2020 року профспілковим комітетом проведено засідання, на якому було розглянуто наказ № 32-ОД від 06 липня 2020 року, посади та працівники, що підлягали скороченню та надано згоду на скорочення посад та запропоновано внести зміни до наказу № 32-ОД від 06 липня 2020 року.
25 серпня 2020 року керівником ДП "Уманське лісове господарство" було прийнято наказ № 41-ОД від 25 серпня 2020 року "Про внесення змін до наказу 32-ОД від 06 липня 2020 року", яким змінено термін скорочення працівників, на 01 листопада 2020 року.
На виконання пункту 5 наказу № 41-ОД від 25 серпня 2020 року, ОСОБА_1 було повідомлено про заплановане звільнення, що підтверджується повідомленням № 770/04 від 01 вересня 2020 року.
Наказ було надано на розгляд профспілкового комітету підприємства, що підтверджується супровідним листом № 802/05 від 03 вересня 2020 року, яким повторно проведено засідання щодо розгляду наказу № 41-ОД від 25 серпня 2020 року та надано згоду на скорочення посад, що підлягали скороченню.
У період часу з 02 липня до 29 листопада 2020 року ОСОБА_1 періодично перебував на лікарняних, що підтверджується листами непрацездатності Серія АДЯ № 509452 з 02 до 13 липня 2020 року, Серія АДШ № 993007 з 14 до 15 липня 2020 року, Серія АДЯ № 509417 в період з 16 до 27 липня 2020 року, Серія АДЯ № 627434 з 12 до 25 жовтня 2020 року, Серія АДЯ № 627552 з 30 жовтня до 13 листопада 2020 року, Серія АДЯ № 524096 з 16 до 29 листопада 2020 року.
При цьому, ОСОБА_1 звертався до керівника ДП "Уманське лісове господарство" із заявою від 23 жовтня 2020 року про переведення його на посаду лісничого Потаського лісництва.
Також, ОСОБА_1 звертався до керівника ДП "Уманське лісове господарство" із заявою від 06 листопада 2020 року про переведення його на посаду лісничого Монастирищенського лісництва з 10 листопада 2020 року.
Відповідно до наказу № 148-к від 17 вересня 2020 року обов`язки лісничого Потаського лісництва виконував ОСОБА_3, а з 09 листопада 2020 року він був призначений на посаду лісничого Потаського лісництва.
За погодженням Черкаського ОУЛМГ від 09 листопада 2020 року на посаду лісничого Монастирищенського лісництва наказом № 181-к від 11 листопада 2020 року було переведено ОСОБА_2
30 листопада 2020 року після виходу ОСОБА_1 з лікарняного на роботу, відповідачем було запропоновано йому перейти на вакантну посаду робітника на лісокультурних і лісозагосподарських роботах Потаського лісництва, що підтверджується пропозицією № 1090 від 30 листопада 2020 року, але позивач відмовився обґрунтовуючи це тим, що запропонована посада не відповідає його кваліфікаційним вимогам, є менш оплачуваною та він не має можливості діставатися до Потаського лісництва, адже проживає в іншій місцевості в селі Родниківка Уманського району за 45 км.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частина друга та третя цієї статті визначають обставини, які мають враховуватися в разі вирішення питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.
При вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.
За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.
При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що "за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків".
У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 490/372/21 (провадження № 61-10171св21) зазначено, що: "за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення".
У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 490/372/21 (провадження № 61-10171св21) зазначено: "звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом".
У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 306/1325/18 (провадження № 61-6087св21) зазначено: "розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника".
Встановивши, що при звільненні з роботи ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням штату працівників ДП "Уманське лісове господарство" не були дотримані вимоги статті 49-2 КЗпП України, а саме не було запропоновано дві вакантні посади лісничого Потаського та Монастирищенського лісництва, суди попередніх інстанцій на порушення вищенаведених норм процесуального права не з`ясували чи відповідали зазначені посади рівню кваліфікації ОСОБА_1 та чи міг він претендувати на ці посади з урахуванням його рівня кваліфікації, чи підлягала скороченню посада майстра на лісозаготівельних роботах Потаського лісництва, з якої на посаду виконуючого обов`язки Потаського лісництва з 17 вересня 2020 року було переведено ОСОБА_3, та посада майстра лісу Потаського лісництва, з якої на посаду лісничого Монастирищенського лісництва з 12 листопада 2020 року було переведено ОСОБА_2 .
Також під час нового розгляду слід з`ясувати, які вимоги ставляться до посади лісничого та, за наявності, дослідити посадову інструкцію лісничого.
Як зазначено вище 30 червня 2020 року відповідачем виданий наказ № 202 "Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників".
01 липня 2020 року керівником ДП "Уманське лісове господарство" видано наказ № 29-ОД "Про внесення змін в організаційну структуру підприємства та структуру підприємства".
06 липня 2020 року керівником ДП "Уманське лісове господарство" видано наказ № 32-ОД, згідно з пунктом 2 якого передбачалося реорганізувати структуру управління, внести зміни в організаційну структуру та граничну чисельність штатних працівників, по підприємству в розрізі структурних підрозділів на 2020 рік, а саме: провести ліквідацію посад лісників; ліквідувати відділ лісосировинних ресурсів та реалізації продукції; скоротити посаду начальника відділу лісосировинних ресурсів та реалізації продукції, посаду інженера з лісозаготівель II категорії, посаду начальника відділу лісового та мисливського господарства, посаду інженера лісового господарства, посади слюсаря та водія в Потаському та Синицькому лісництвах. Пунктом 4 вказаного наказу передбачалося з 18 вересня 2020 року підготувати проект штатного розпису. Цим же наказом в пункті 5 закріплювалося з 14 липня 2020 року підготувати проекти попереджень про вивільнення 18 вересня 2020 року працівників, посади яких скорочувалися, при цьому, запропонувати переведення їх за згодою на вакантні посади за наявності таких посад на момент попередження. Пунктом 7 наказу № 32-ОД від 06 липня 2020 року закріплював скасування наказів № 202 від 30 червня 2020 року та № 29-ОД від 01 липня 2020 року.
25 серпня 2020 року керівником ДП "Уманське лісове господарство" було прийнято наказ № 41-ОД від 25 серпня 2020 року "Про внесення змін до наказу 32-ОД від 06 липня 2020 року", яким змінено термін скорочення працівників, на 01 листопада 2020 року.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Також суди на порушення зазначених норм процесуального права не дослідили штатні розписи, які вводилися в дію з 01 липня та 02 вересня 2020 року, а також не з`ясували чи були посади лісничого Потаського та Монастирищенського лісництва вакантними у період з 01 вересня 2020 року (дата повідомлення про заплановане вивільнення), а також інші вакантні посади по дату припинення трудового договору з ОСОБА_1 - 30 листопада 2020 року.
Установлення вказаної обставини необхідне для правильного вирішення справи по суті, зокрема в частині з`ясування дотримання роботодавцем положень частини третьої статті 49-2 КЗпП України.