Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 725/3670/20
провадження № 61-6155св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Чернівецька міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Ставчанського Валентина Степановича на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 10 грудня 2020 року у складі судді Стоцької Л. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 березня 2021 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Владичана А. І., Перепелюк І. Б.
у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Чернівецької міської ради про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування рішення Чернівецької міської ради, визнання права на подальше користування орендованою земельною ділянкою, про приведення сторін у попереднє становище шляхом пролонгації договору оренди земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися у серпні 2020 року до суду з вищевказаним позовом, в якому просили визнати дії відповідача протиправними, визнати незаконними та скасувати рішення Чернівецької міської ради від 01 липня 2020 року № 2245 в частині, що стосується поновлення землекористувачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладеного ними з Чернівецькою міською радою договору оренди землі від 23 квітня 2015 року № 9417 для індивідуального садівництва, привести сторони в попереднє становище шляхом продовження (пролонгації) договору оренди землі від 23 квітня 2015 року № 9417 для індивідуального садівництва до 23 квітня 2025 року, визнавши право на подальше користування орендованою земельною ділянкою площею 0,0348 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначений позов мотивований тим, що рішенням Чернівецької міської ради від 30 березня 2015 року № 1554 погоджено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об`єднання орендованих земельних ділянок площею 0,0174 га і 0,0174 га в одну земельну ділянку площею 0,0348 га, що розташована по АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для індивідуального садівництва, та надано ОСОБА_2 і ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0348 га за вищевказаною в оренду на 5 років для індивідуального садівництва.
На підставі вказаного рішення, 23 квітня 2015 року між Чернівецькою міською радою, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі № 9417, строком на 5 років до 23 квітня 2020 року включно.
У подальшому Чернівецька міська рада рішенням № 1116 від 25 січня 2018 року відмовила позивачам у затвердженні проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення та наданні земельної ділянки в оренду на п`ять років для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок орендованої земельної ділянки, наданої для індивідуального садівництва, зарахувавши земельну ділянку до земель запасу міста.
Вважають, що у такий спосіб Чернівецька міська рада позбавила їх можливості користуватися орендованою земельною ділянкою, подальшої пролонгації договору оренди земельної ділянки й права на плоди та доходи від належного їм на праві власності саду.
Вони 03 березня 2020 року звернулися до Чернівецької міської ради із заявою про пролонгацію договору оренди вищезгаданої земельної ділянки до 23 квітня 2025 року, однак 20 липня 2020 року відповідачем надіслано витяг з рішення № 2245 від 01 липня 2020 року Чернівецької міської ради, яким було відмовлено у задоволенні заяви про пролонгацію згаданого договору оренди до 23 квітня 2025 року на підставі відсутності відомостей про земельну ділянку, а згодом і припинення договору оренди земельної ділянки з наступною її передачею міській раді.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Першотравневий районний суд міста Чернівців рішенням від 10 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що приймаючи оскаржуване рішення Чернівецька міська рада діяла в межах своїх повноважень та у відповідності до вимог ЗК України та Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а орендатор не порушував умови договору, отже за умови використання земельної ділянки відповідно до умов договору має право на поновлення договору за процедурою, передбаченою статтею 33 цього Закону, а орендодавець у свою чергу при встановленні порушень умов договору (неналежного виконання обов`язків, зокрема щодо цільового використання земельної ділянки) має право відмовитись від договору або достроково або по закінченню строку договору.
Чернівецький апеляційний суд постановою від 10 березня 2021 року апеляційну скаргу Ставчанського В. С. від імені ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнив частково. Ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівців від 03 листопада 2020 року залишив без змін. Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 10 грудня 2020 року змінив, виклавши мотиви та обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог у редакції цієї постанови.
Залишаючи без змін ухвалу суду від 03 листопада 2020 року апеляційний суд виходив з того, що заявником не надано доказів щодо заінтересованості, необ`єктивності та упередженості судді, а посилання у заяві зводяться до незгоди із прийнятим рішенням за участі судді в іншій справі, тому відсутні підстави для її відводу.
Змінюючи мотиви та обґрунтування відмови, апеляційний суд виходив з того, що рішенням Чернівецької міської ради від 25 січня 2018 року було змінено цільове призначення спірної земельної ділянки з "ведення індивідуального садівництва" на "землі запасу міста", про що позивачам було відомо під час звернення до міської ради 03 березня 2020 року із заявою про продовження дії договору оренди земельної ділянки.
Договір оренди спірної земельної ділянки від 23 квітня 2015 року № 9417 припинився, а право на поновлення договору було втрачено, через що рішення від 01 липня 2020 року № 2245 відповідає вимогам Закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвоката Ставчанського В. С. у квітні 2021 року надійшла касаційна скарга нарішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 10 грудня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, або прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом як першої інстанції, так і апеляційної інстанції не було взято до уваги докази, що стосуються фактів.
Рішення суду першої інстанції ухвалено із суттєвими порушеннями норм процесуального права, оскільки у розгляді справи брав участь суддя, якому було заявлено обґрунтований відвід.
Апеляційний суд не врахував правовий висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 580/3469/19 щодо одного з фундаментальних аспектів верховенства права, яким є принцип правової визначеності.
Суд першої інстанції не надав мотивованої оцінки повторній заяві-зверненню на адресу відповідача 24 липня 2020 року, застосував закон, який не підлягає застосуванню.
Апеляційний суд розглянув справу за відсутності представника осіб, які подавали апеляційну скаргу, який перебував на самоізоляції у зв`язку із хворобою члена його сім`ї, що є підставою для направлення справи на новий розгляд.
Судом апеляційної інстанції помилково проігноровано той факт, що жодний учасник з боку сторони позивачів-апелянтів в судовому засіданні не брав участі.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 27 квітня 2021 року, зокрема відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівців від 03 листопада 2020 року.
Верховний Суд ухвалою від 10 червня 2021 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 10 грудня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 березня 2021 року і витребував її матеріали із Першотравневого районного суду міста Чернівців.
Справа № 725/3670/20 надійшла до Верховного Суду 23 червня 2021 року.
Верховний Суд ухвалою від 15 листопада 2021 року справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з підпунктами 19.1-19.2.2 пункту 19 рішення Чернівецької міської ради від 30 березня 2015 року № 1554 погоджено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об`єднання орендованих земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0174 га (кадастровий № 7310136600:07:002:0033), та площею 0,0174 га (кадастровий №73100136600:07:002:0034), в 1 (одну) земельну ділянку за вказаною адресою (кадастровий №7310136600:07:002:1114), для індивідуального садівництва (підстава: рішення міської ради VI скликання від 01 грудня 2014 року № 1417 (пункт 27.3), договори оренди землі від 03 жовтня 2006 року №№ 3147, 3148).
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надано зазначену земельну в оренду на 5 (п`ять) років для індивідуального садівництва (підстава: рішення міської ради VI скликання від 01 грудня 2014 року № 1417 (пункт 27)).
Визнано такими, що втратили чинність окремі пункти рішення міської ради VІ скликання від 01 грудня 2014 року № 1417 "Про розгляд звернень громадян щодо надання земельних ділянок в оренду, поновлення договорів оренди землі, надання дозволів на складання проектів відведення та затвердження проектів відведення земельних ділянок в оренду, визнання такими, що втратили чинність, і внесення змін до окремих рішень з цих питань", а саме: пункт 27.1 та пункт 27.2 - в частині поновлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договорів оренди землі від 03 жовтня 2006 року №№ 3147, 3148, за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0174 га, для індивідуального садівництва та припинено договори оренди землі від 03 жовтня 2006 року №№ 3147, 3148, укладені між міською радою, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, у зв`язку із зміною умов користування землею.
Між Чернівецькою міською радою, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 23 квітня 2015 року на підставі рішення Чернівецької міської ради № 1554 від 30 березня 2015 року було укладено договір оренди землі № 9417, згідно з яким в оренду позивачів для індивідуального садівництва передано земельну ділянку загальною площею 0,0348 га, кадастровий №7310136600:07:002:1114, що розташована по АДРЕСА_1, строком дії на п`ять років до 23 квітня 2020 року включно.
Згідно з підпунктом 3.1 пункту 3 договору оренди № 9417 від 23 квітня 2015 року останній було укладено строком на 5 років, тобто до 23 квітня 2020 року включно.
Після закінчення терміну дії договору орендарі, якщо вони належно виконували обов`язки відповідно до умов цього договору, мають переважне право перед іншими особами на укладення договору на новий строк. У разі наміру орендарів скористуватися переважним правом на укладення договору на новий строк, вони зобов`язані не пізніше, ніж за 60 календарних днів до закінчення дії договору звернутися в Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради із заявою про поновлення договору. При поновленні договору його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендарів на укладення договору припиняється (підпункт 3.2 пункту 3, підпункт 3.3 пункту 3 договору оренди).
Рішенням Чернівецької міської ради № 410 від 13 жовтня 2016 року надано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дозвіл на зміну цільового призначення та складання проекту відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0348 га в оренду на п`ять років для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за рахунок земельної ділянки, наданої в оренду для ведення індивідуального садівництва.
У подальшому, під час дії договору оренди, рішенням Чернівецької міської ради № 1116 від 25 січня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення та наданні земельної ділянки за вищевказаною адресою площею 0,0348 га в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок орендованої земельної ділянки наданої для індивідуального садівництва. Земельну ділянку площею 0,0348 га зараховано до земель запасу міста.
ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 03 березня 2020 року звернулася до Чернівецької міської ради із заявою про пролонгацію договору оренди земельної ділянки для ведення садівництва до 23 квітня 2025 року.
Рішенням Чернівецької міської ради № 2245 від 01 липня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було відмовлено в поновленні договору оренди землі від 23 квітня 2015 року № 9417 за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0348 га для індивідуального садівництва, у зв`язку із відсутністю відомостей про земельну ділянку, невідповідністю містобудівній документації та зарахуванням земельної ділянки до земель запасу міста, визнано припиненим договір оренди землі від 23 квітня 2015 року № 9417.
Апеляційним судом також встановлено, що згідно з даними з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення № 1116 Чернівецької міської ради від 25 січня 2018 року було предметом оскарження, однак рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 13 березня 2019 року, яке залишене без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 15 травня 2019 року, у задоволенні вимог про його скасування було відмовлено (справа № 275/4448/18).
Тобто рішення Чернівецької міської ради від 25 січня 2018 року про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки із "ведення індивідуального садівництва" на "землі запасу міста" є чинним, про що позивачам було відомо під час звернення до Чернівецької міської ради 03 березня 2020 року із заявою про продовження дії договору оренди земельної ділянки, кадастровий № 7310136600:07:002:1114.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу статті 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.
Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.
Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.
Вимогами статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України "Про оренду землі").
Частинами першою-четвертою статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.
Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).
Відповідно до частин другої, третьої статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.
Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування.
Пунктом 1 частини першої статті 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Стаття 33 зазначеного Закону передбачає, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.
Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
Враховуючи викладене, недотримання орендарем встановленого договором оренди строку для звернення до орендодавця є істотним порушенням, яке унеможливлює поновлення договору оренди, виходячи із загальновстановлених цивільним законодавством принципів виконання договірних зобов`язань.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно положень статті 526 вказаного Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Із наведених положень законодавства вбачається, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.
Тобто, відсутність звернення позивачів до відповідач у встановлений договором строк з повідомленням про поновлення такого договору означає, що позивачі не реалізували право на поновлення договору оренди землі та не підтвердили у такий спосіб продовження користування земельною ділянкою після спливу строку цього договору.
Для реалізації переваженого права на поновлення договору оренди принципово важливим є дотримання обома сторонами договору визначених статтею 33 Закону України "Про оренду землі" строків: орендарем - для повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди, орендодавцем - для відповіді на своєчасно надіслане звернення орендаря. Обов`язок орендодавця розглянути в місячний строк звернення орендаря виникає тільки у випадку виконання орендарем взятого на себе обов`язку повідомлення орендодавця про свій намір у строк, погоджений сторонами в договорі оренди, з обов`язковим долученням до такого звернення проекту додаткової угоди.
Незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-якого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.
Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 922/1197/21.
Крім того, у разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.
В силу частини першої статті 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
Встановивши, що рішення Чернівецької міської ради від 25 січня 2018 року про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки є чинним, а заява про продовження строку дії договору оренди земельної ділянки була подана до органу, який визначений у договорі, лише 03 березня 2020 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначені обставини позбавили орендарів переважного права на продовження дії договору оренди відносно спірної земельної ділянки, навіть за умови бажання її використання за цільовим призначенням з урахування змін категорії землі.
Однак, позивачі не втратили права на звернення до власника земельної ділянки про укладення договору оренди на загальних підставах, проте з такою заявою не зверталися.
Враховуючи викладене обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що договір оренди спірної земельної ділянки від 23 квітня 2015 року № 9417 припинився, а право на поновлення договору оренди було втрачено, тому рішення Чернівецької міської ради від 01 липня 2020 року № 2245 відповідає вимогам Закону.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності представника осіб, які подавали апеляційну скаргу, який перебував на самоізоляції у зв`язку із хворобою члена його сім`ї, чим порушив норми процесуального права, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
За приписами положень статті 366 ЦПК України про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до ЦПК України розглядається з їх повідомленням.
Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокат Ставчанський В. С. 09 березня 2021 року подав до апеляційного суду клопотання про відкладення 10 березня 2021 року розгляду справи, у зв`язку з його самоізоляцією та хворобою члена його сім`ї. Проте, на підтвердження неможливості з`явитися в судове засідання не надав будь-яких доказів.
Однак, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тобто процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.
Враховуючи викладене, неявка представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвоката Ставчанський В. С. в судове засідання не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення апеляційного суду.
Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував правовий висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 580/3469/19 щодо одного з фундаментальних аспектів верховенства права, яким є принцип правової визначеності, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що фактичні обставини в цій справі є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Доводи касаційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено із суттєвими порушеннями норм процесуального права, оскільки у розгляді справи брав участь суддя, якому було заявлено обґрунтований відвід, також не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право при визначенні його цивільних прав і обов`язків на справедливий публічний розгляд справи протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Згідно із Бангалорськими принципами поведінки суддів, схвалених резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях ЄСПЛ, для визначення неупередженості суду належить виходити не тільки з суб`єктивного критерію, але й об`єктивного підходу, який визначає, чи були забезпечені достатні гарантії, аби виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (рішення у справі Ferrantelli et Santangelo).
Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з`являться докази на користь протилежного. За об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані.
Оцінюючи підстави для відводу в частині наявності суб`єктивного критерію, суд першої інстанції, з судовим рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що заявником не надано доказів щодо заінтересованості, необ`єктивності та упередженості судді, а посилання у заяві зводяться до незгоди із прийнятим рішенням за участі судді в іншій справі, тому відсутні підстави для її відводу.
Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та у постанові апеляційного суду, і зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та у постанові апеляційного суду.