Постанова
Іменем України
10 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 158/2193/19
провадження № 61-11969св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 14 лютого 2020 року
у складі судді Костюкевич О. К. та постанову Волинського апеляційного суду від
25 червня 2020 року в складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст скарги
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно та виділення частки житлового будинку.
Позовна заява мотивована тим, що 13 червня 1992 року вона уклала шлюб із ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько її чоловіка - ОСОБА_4, якому на праві приватної власності належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Її чоловік успадкував зазначений будинок після смерті свого батька. Пізніше цей будинок було знесено і за час шлюбу вона разом зі своїм чоловіком побудували тимчасовий житловий будинок за цією ж адресою. Первинна технічна інвентаризація вказаного житлового будинку проведена 02 червня 1986 року, загальна площа його становила 33.8 кв. м. Рішенням Ківерцівської міської ради народних депутатів від 23 лютого 1995 року № 134 їм з чоловіком дозволено провести реконструкцію будинку з добудовою мансарди із збільшенням житлової площі на 40 кв. м, що й було ними здійснено і вже станом на 26 вересня 2018 року загальна площа зазначеного житлового будинку становила 87,5 кв м, а житлова - 57,4 кв. м.
18 червня 2002 року шлюб між нею та ОСОБА_3 розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Після його смерті вона подала заяву про прийняття спадщини.
Тому просила суд визнати цей будинок об`єктом права спільної сумісної власності та визнати за нею право власності на 1/2 частку вказаного об`єкту незавершеного будівництва як на частку спільного сумісного майна подружжя.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 14 лютого
2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від
25 червня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив
з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які би підтверджували обставини, що спірний житловий будинок був побудований нею та померлим ОСОБА_3 за час перебування у шлюбі у період з 1992 року по 2002 рік.
Аргументи учасників справи
У серпні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що у листопаді 1992 року помер батько її чоловіка, після смерті якого відкрилась спадщина до якої увійшов житловий будинок. Пізніше успадкований будинок було знесено, а під час шлюбу вони самовільно побудували новий житловий будинок. Рішенням Ківерціської міської Ради народних депутатів від 23 лютого 1995 року № 134 їй було дозволено провести реконструкцію житлового будинку з добудовою мансарди із збільшенням площі на 40,0 кв. м. Оскільки вона позбавлена можливості здійснити переобладнання житлового будинку та завершити будівництво через відсутність відповідних документів, вимушена звернутись до суду з вказаною позовною заявою.
Однак суди не сприяли захисту її порушеного права на частку спільно набутого майна подружжя (об`єкта незавершеного будівництва, збудованого за час шлюбу, але не прийнятого до експлуатації жилого будинку, державна реєстрація права власності на який не здійснена), яке є об`єктом права спільної сумісної власності та підлягає поділу між сторонами. Посилаючись на наявні
в матеріалах справи рішення виконавчого комітету Ківерціської міської Ради народних депутатів від 23 березня 1995 року № 192, суди не звернули уваги, що саме цими документами і доводиться факт будівництва нового житлового будинку під час її шлюбу з ОСОБА_3, адже за відповідним рішенням звертався саме ОСОБА_3, а не його батько.
У січні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що спірний будинок перейшов у власність особисто ОСОБА_3
в порядку спадкування і не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя. Позивач не надала жодного доказу про те, що нею з її колишнім чоловіком або за їхні кошти велось будівництво житлового будинку. Суд першої інстанції встановив факт пропуску позивачем позовної давності, однак розглянув спір по суті та відмовив у задоволені позовної заяви за безпідставністю і недоведеністю позовних вимог, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі з 13 червня 1992 року до 18 червня 2002 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер.
Після смерті ОСОБА_3 його рідна сестра - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали заяви про прийняття спадщини.
Батько спадкодавця ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 11 листопада 1952 року набув право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_2, площею 49,6 кв. м. У технічній документації від 14 травня 1976 року цей будинок ідентифікований як "А-1".
Згідно з технічною документацією від 02 червня 1986 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 33,8 кв. м ідентифікований як "В-1".
Рішенням виконавчого комітету Ківерцівської міської ради Волинської області від 23 березня 1995 року № 192 "Про узаконення житлового будинку та дозвіл на будівництво хліва і літньої кухні" ОСОБА_4 узаконено раніше побудований будинок з мансардою в АДРЕСА_1 та дозволено будівництво хліва та літньої кухні, а 12 травня 1995 року на ім`я ОСОБА_4 виготовлено технічний паспорт на вказаний житловий будинок.
Відповідно до архівної копії рішення виконавчого комітету Ківерцівської міської ради Волинської області № 134 від 23 лютого 1995 року Ківерцівська міська рада дозволила сину ОСОБА_4 - ОСОБА_3 провести реконструкцію житлового будинку з добудовою мансарди із збільшенням житлової площі на 40 кв. м у АДРЕСА_1 .
Власником зазначеного житлового будинку був ОСОБА_4, який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його син - ОСОБА_3 прийняв спадщину.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до пункту 1 розділу VІІ "Прикінцеві положення" СК України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто
з 01 січня 2004 року.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше
01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.
Томупри вирішенні спору у справі, що переглядається, слід керуватися Кодексом законів про шлюб і сім`ю (далі - КпШС).
Відповідно до статті 22 КЗпШС (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу,
є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 24 КЗпШС майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року в справі № 682/2628/16-ц (провадження № 61-18237ск19) вказано, що "відповідно до частини першої статті 22, частини першої статті 24, статті 25, частини першої статті 28 КпШС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Аналізуючи вказані норми можна дійти висновку, що спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними
в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності. Не мають значення підстави, на яких майно придбане: куплене, одержане в результаті обміну чи у вигляді винагороди за працю. Не має значення також і те, на чиє ім`я виданий правовстановлюючий документ на майно".
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що ОСОБА_4 набув спірний житловий будинок в порядку спадкування після смерті батька, позивач не надала доказів того, що спадковий житловий будинок був знесений та побудований новий будинок або реконструйований під час перебування її у шлюбі з ОСОБА_4 у період з 1992 року по 2002 рік, таке будівництво (реконструкція) пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами позивача, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.
Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Хоча суди і послались помилково на відповідні норми СК України, проте це не вплинуло на прийняття правильних по суті судових рішень.