Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 521/11991/19
провадження № 61-1658св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2019 року у складі судді Мурзенко М. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.
Позов мотивований тим, що 03 червня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено два договори купівлі-продажу частини житлового будинку загальною площею 42,3 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позивач вказував, що укладені відповідачами договори купівлі-продажу частин житлового будинку є фіктивними. Відповідачі не мали на меті створення правових наслідків, передбачених частиною першою статті 655 ЦК України, а вчинили оспорювані правочини з метою уникнення правових наслідків невиконання зобов`язань за договором позики, укладеним між позивачем та ОСОБА_2
26 лютого 2014 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_1 договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримала готівкою кошти у сумі 30 000 доларів США строком на три місяці під 5 % річних. Своєчасно позика повернута не була.
10 травня 2019 року ОСОБА_2 видала кредитору нову розписку на погоджену суму 47 000 доларів США з урахуванням відсотків за користування коштами, що в еквіваленті на момент звернення до суду становить 1 240 800,00 гривень (за курсом НБУ 1 долар США = 26,40 грн). Відповідач зобов`язалась повернути кошти негайно за першою вимогою позивача.
З 20 травня 2019 року позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення позики, однак, грошей не отримав.
31 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Разом із позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке зареєстровано на праві власності за відповідачем ОСОБА_2, а саме, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1,
Заяву про забезпечення позову суд розглянув лише 12 червня 2019 року.
Позивач просив:
визнати недійсними внаслідок його фіктивності договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку загальною площею 42,3 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого 03 червня 2019 року Фроловою Р. В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, реєстр № 1014,
визнати недійсними внаслідок його фіктивності договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку загальною площею 42,3 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого 03 червня 2019 року Фроловою Р. В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, реєстр. № 1015,
скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно:
запис № 31828050 про право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 42,3 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Фролової Р. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47166959 від 03 червня 2019 року,
запис № 31827566 про право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 42,3 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Фролової Р. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47166351 від 03 червня 2019 року.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу (фраудаторний правочин). Такий договір може бути визнаний недійсним, якщо його сторони діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, укладаючи договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, які б у своїй сукупності беззаперечно свідчили про недійсність укладених між відповідачами оспорюваних договорів або про зловживання ними своїми правами та укладення зазначених договорів виключно з метою ухилення від звернення стягнення на майно відповідача ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4, у якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. Суди не звернули уваги, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26 лютого 2014 року укладений договір позики, грошові кошти за яким відповідач не повернула. Відчуження майна здійснено відповідачем ОСОБА_2 після пред`явлення до неї позову ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2019 року у справі № 520/12245/19 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики (розписки) у розмірі 1 113 359,50 грн, що станом на 10 грудня 2019 року складає еквівалент 47 000,00 доларів США. Іншого нерухомого чи рухомого майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредитора ОСОБА_1 та виконати рішення суду про стягнення боргу, ОСОБА_2 не має. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужила майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Відповідач діла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам іншої особи, оскільки відчуження належного їй майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором його майна як боржника. Суд не надав належної правової оцінки звукозапису, наданому позивачем, що суперечить висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 208/4677/16. Оспорювані договори купівлі-продажу не відповідають вимогам Цивільного та Земельного кодексів, оскільки в договорах не зазначений кадастровий номер земельної ділянки, отже нотаріус мав відмовити відповідачам у їх посвідченні.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 521/11991/19, витребувано справу з суду першої інстанції, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року відмовлено.
У березні 2021 року матеріали цивільної справи № 521/11991/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 15 лютого 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 704/1410/18, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 208/4677/16, та у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16).
Фактичні обставини
Суди встановили, що в провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 520/12445/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2019 року відкрито провадження у справі, позивачу відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову з огляду на належність майна, на яке просив накласти арешт позивач, іншій особі.
03 червня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено оспорювані договори купівлі-продажу, за якими ОСОБА_3 набув право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .
У договорах вказано, що покупцем ОСОБА_3 сплачені продавцеві ОСОБА_2 грошові кошти в загальній сумі 562 590,00 грн (пункт 4), сторони підтвердили, що укладення вказаних договорів вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (пункт 6), договори укладені за згодою дружини покупця (пункт 11).
Позиція Верховного Суду
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, вказано, що "позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України".
У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що "цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)".
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України, та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 пред`явив позов про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, посилаючись на те, що такі договори укладені під час вирішення судом спору щодо стягнення боргу за договором позики та з метою приховання майна, за рахунок якого може бути погашений борг відповідача ОСОБА_2
суди не звернули увагу, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
суди не врахували, що до обставин, які дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про відмову в задовленні позовних вимог.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.