ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 809/1095/15
адміністративне провадження № К/9901/25901/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,
представника відповідача Лаврука В.В.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду у складі судді Боброва Ю.О. від 09 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Багрія В.М., суддів Рибачука А.І., Старунського Д.М. від 26 листопада 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Консерваторія" до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Консерваторія" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Коломийської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (правонаступник - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 лютого 2015 року: №0000082200, відповідно до якого Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 1376923,75 грн., у тому числі 1101539,00 грн. - за основним платежем та 275384,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000132200, відповідно до якого до позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 1091083,74 грн.; №0003431701, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО), що підлягає сплаті агентами, на загальну суму 917378,95 грн., у томі числі 731126,71 грн. - за основним платежем та 186252,24 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суди встановили, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 27 січня 2015 року №177/09-07-22-00-12/35185378, в якому, окрім іншого, зафіксовано виявлені перевіркою порушення вимог законодавства, а саме підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 140.2 статті 140 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яке полягало у віднесенні до собівартості придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрат на закупівлю сільськогосподарської продукції в населення на території Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської, Хмельницької, Кіровоградської областей та Автономної республіки Крим без достатніх правових підстав з огляду на нереальність таких, а також нездійснення коригування сум витрат у зв`язку із поверненням проданих товарів, внаслідок чого Товариством занижено податок на прибуток на загальну суму 1101539,00 грн.; пунктів 2.11, 2.12 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 (далі - Положення №637), яке полягало у неповному звітуванні за видані з каси готівкові кошти під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції; пункту 119.2 статті 119 ПК України внаслідок подання недостовірних відомостей у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма І-ДФ) за III квартал 2013 року; підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України у зв`язку із несвоєчасною сплатою грошовою зобов`язання з ПДФО; підпунктів 170.9.1, 170.9.2 пункту 170.9 статті 170 ПК України, зважаючи на неутримання та неперерахування до бюджету ПДФО у розмірі 731126,71 грн. по виплачених із каси Товариства готівкових коштах, за які не відзвітовано у визначеному Положенням №637 порядку.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення, незгода з якими й стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 червня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновків про те, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують здійснення операцій по закупівлі сільськогосподарської продукції в населення на території Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської, Хмельницької, Кіровоградської областей та Автономної республіки Крим й подальше її використання у власній господарській діяльності, а відтак позивач за наявності правових підстав зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій та, як наслідок, збільшив собівартість придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг) й не занизив податку на прибуток підприємства.
Також суди зазначили про безпідставність нарахування позивачу грошових зобов`язань з ПДФО та застосування штрафної (фінансової) санкції за порушення Положення №637, адже звітування за одержані під звіт готівкові кошти на закупівлю сільськогосподарської продукції здійснено керівником підприємства у встановленому законодавством порядку, а надані первинні документи підтверджують проведення господарських операцій та готівкових розрахунків підзвітних осіб.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову Товариства.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішень за неправильного застосування норм матеріального права, вирішення спору без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки Товариства. Окремо звертає увагу на ненадання судами жодної правової оцінки встановленому перевіркою порушенню позивачем вимог пункту 140.2 статті 140 ПК України, яке полягає у нездійсненні Товариством коригування сум витрат у зв`язку із поверненням проданих товарів на суму 1103594,00 грн., що призвело до заниження об`єкта оподаткування податком на прибуток та вплинули на загальну суму грошових зобов`язань, визначених контролюючим органом у відповідному податковому повідомлені-рішенні.
Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні, у яке представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час і місце касаційного розгляду, не з`явився, а тому, беручи до уваги положення частини 4 статті 344 КАС України, касаційний суд ухвалив здійснювати розгляд справи за його відсутності.
У ході касаційного провадження судом здійснено заміну відповідача у справі його правонаступником - Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у періоді, який перевірявся, Товариство займалося придбанням, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції; мало в користуванні необхідні офісні та складські приміщення, засоби для зберігання і переробки такої продукції; у штаті підприємства працювали від 28 до 76 чоловік адмінперсоналу, відповідних спеціалістів та робітників для забезпечення процесу переробки сільгосппродукції.
Встановлені у акті перевірки порушення, які оспорюються позивачем, стосуються діяльності Товариства по закупівлі сільськогосподарської продукції в населення на території Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської, Хмельницької, Кіровоградської областей та Автономної республіки Крим у період 4 кварталу 2012 року та в 2013 році.
За висновком судів операції по придбанню позивачем у фізичних осіб товарно-матеріальних цінностей, за якими сформовані відповідні суми витрат, підтверджуються всіма необхідними документами й такі оформлені у відповідності із вимогами Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону.
Зокрема, у ході розгляду справи з`ясовано, що оформлення закупівлі продукції здійснювалось закупівельними актами, до яких здавальниками сировини додавалася довідка форми №3-ДФ. Виконання операцій по придбанню продукції підтверджується складеними між сторонами актами прийому-передачі сировини від населення, звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та касовою книгою Товариства тощо.
Оцінюючи податкові наслідки спірних господарських операцій, суди зазначили, що наявні первинні документи підписані здавальником та особою, що приймала продукцію, містять прізвища здавальників, їх адреси, обсяги зданої продукції та суму виплаченої готівки, тобто такі у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами господарських операцій. Дефектів у оформленні первинних документів, складених за результатами господарських операцій, судами не виявлено.
На реальність окреслених господарських операцій вказала також і допитана у суді першої інстанції як свідок ОСОБА_1, яка на час спірних правовідносин працювала на підприємстві майстром виробничого цеху. Вказана особа у судовому засіданні підтвердила обставини придбання сільського господарської продукції у населення, при цьому, пояснивши, що в більшій мірі здавальники сировини своїм транспортом доставляли продукцію безпосередньо на завод; вона перевіряла її якість і у разі відповідності, за дорученням керівника заводу, приймала рішення про закупівлю тієї чи іншої партії сільськогосподарської сировини; ціна на продукцію погоджувалася із здавальником сировини та відповідала ринковій; розрахунок за придбану сировину проводився на місці; окрім того, свідок повідомила суду, що директор підприємства Карбовнічий А.І. також проводив закупівлю сільськогосподарської сировини для потреб заводу на території інших областей.
У ході розгляду справи з`ясовано, що придбана у населення сільськогосподарська продукція використана позивачем у власній господарській діяльності, перероблена в овочеву та плодову консервацію й реалізована споживачам, у тому числі за межі митної території України.
За наведеного, суди виходили із безпідставності доводів контролюючого органу щодо порушення платником відповідних норм законодавства при формуванні собівартості реалізованої продукції, які, як зазначили суди, ґрунтуються лише на припущеннях й не підтверджені встановленими статтею 70 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій) засобами.
Що стосується висновку відповідача про заниження позивачем ПДФО та порушення вимог Положення №637 у зв`язку з непідтвердженням документально витрат по закупівлі сільськогосподарської продукції та незвітуванням за видані з каси керівнику підприємства готівкові кошти, слід зазначити наступне.
Відповідно до пункту 2.11 Положення №637 звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.
Пунктом 170.9 статті 170 ПК України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) передбачено порядок оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк.
Так, відповідно до підпункту 170.9.1 вказаного пункту податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: а) на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом ІІІ цього Кодексу; б) під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.
Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що видала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а у разі недостатності суми доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців до повної сплати суми такого податку.
Відповідно до підпункту 170.9.2 вказаного пункту звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби, до закінчення п`ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку: а) завершує таке відрядження; б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт. За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх видала, до або під час подання зазначеного звіту.
Згідно з пунктами 7.41 та 7.42 Положення №637 під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів. Також слід звертати увагу на повне і своєчасне звітування підзвітних осіб у разі використання ними під час відрядження значних сум підзвітних коштів для вирішення господарських питань.
З огляду на наведені приписи законодавства відсутність звітів свідчить, що кошти, видані на відрядження або під звіт, використані платником податків-фізичною особою надміру, тому повинні бути включені до складу місячного оподатковуваного доходу такого платника податків відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Водночас, як встановлено судами у ході розгляду справи та не спростовано відповідачем, Товариством підтверджено відповідними документами витрату готівкових коштів, виданих під звіт директору підприємства Карбовнічому А.І. на закупівлю сільськогосподарської продукції, що вказує на безпідставність висновків відповідача про заниження Товариством ПДФО у зв`язку із цим, а також порушення вимог Положення №637. Як установлено судами, облік готівки, використаної для придбання сільськогосподарської продукції, підтверджується звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та касовою книгою підприємства.
Наведене ж у касаційній скарзі не спростовує таких висновків судів попередніх інстанцій, які, у свою чергу, не викликають розумних сумнівів, а також не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права чи порушення процесуальних норм. По суті доводи касаційної скарги в частині окреслених епізодів дублюють аргументи акту перевірки та апеляційної скарги, правова оцінка яким була надана судами першої та апеляційної інстанцій, й зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.
Відтак, з огляду на наведені вище законодавчі приписи та встановлені у справі обставини, висновок судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 лютого 2015 року: №0000132200, відповідно до якого до позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 1091083,74 грн., та №0003431701, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДФО, не спростовується мотивами, наведеними у касаційній скарзі відповідача, і не дає підстав для задоволення вимог скаржника.
Проте слід зазначити, що встановлені в акті перевірки порушення, які призвели до заниження об`єкта оподаткування податком на прибуток, обґрунтовані відповідачем й, окрім іншого, недотриманням Товариством положень підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 140.2 статті 140 ПК України внаслідок нездійснення у 2013 році у податковій звітності з податку на прибуток коригування сум витрат у зв`язку із поверненням проданих товарів на суму 1103594,00 грн.
За правилами пункту 140.2 статті 140 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.
Тобто обов`язок по відповідному коригуванню суми доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) постачальника та отримувача виникає у разі, коли після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості.
Відтак судами попередніх інстанцій, враховуючи наведені положення матеріального закону та в контексті спірних правовідносин, які є предметом дослідження у справі, не надано правової оцінки всім обставинам, з якими контролюючий орган пов`язує порушення позивачем податкового законодавства, зокрема внаслідок нездійснення у 2013 році у податковій звітності з податку на прибуток коригування сум витрат у зв`язку із поверненням проданих товарів на суму 1103594,00 грн. Не встановили й суди, яким чином таке порушення, наведене у акті перевірки, вплинуло на загальну суму грошових зобов`язань з податку на прибуток підприємства, визначених відповідачем у податковому повідомлені-рішенні від 24 лютого 2015 року №0000082200.
З огляду на це, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для скасування згаданого податкового повідомлення-рішення в цілому не можна визнати повними, всебічними та обґрунтованими й такі недоліки унеможливлюють формулювання правового висновку по суті заявлених позовних вимог.
Невстановлення та ненадання правової оцінки всім обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні даного спору.
Пунктом другим частини першої статті 349 КАС передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі статті 353 КАС України підлягають частковому скасуванню, а справа у частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 лютого 2015 року №0000082200 про збільшення Товариству грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 1376923,75 грн. (у тому числі за основним платежем 1101539,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 275384,75 грн.) - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд