ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 520/776/2020
адміністративне провадження № К/9901/9125/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
Судді- доповідача - Бевзенка В.М.,
суддів: Стародуба О.П., Чиркіна С.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції
адміністративну справу №520/776/2020
за позовом ОСОБА_1
до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради Шеховцової Маргарити Євгеніївни
третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2
про скасування рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради Шеховцової Маргарити Євгеніївни
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року (прийняте у складі головуючого судді - Мельникова Р.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року (прийняту у складі: головуючого судді - Русанової В.Б., суддів - Жигилія С.П., Перцової Т.С.)
ВСТАНОВИВ :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради Шеховцової Маргарити Євгеніївни (далі - відповідач, Державний реєстратор Шеховцова М.Є.), третя особа - ОСОБА_2 (далі - третя особа, ОСОБА_2 ), в якому просив суд:
- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради Шеховцової М.Є. від 02 січня 2020 року №50556052 про відмову у державній реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на 1/2 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідачем за відсутності законних підстав прийнято рішення від 02 січня 2020 року №50556052 про відмову у державній реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на 1/2 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів І та ІІ інстанцій
2. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 до Державного реєстратора Шеховцової М.Є. третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про скасування рішення - задоволено.
Скасовано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради Шеховцової Маргарити Євгенівни від 02 січня 2020 року №50556052 про відмову у державній реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на 1/2 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради Шеховцової Маргарити Євгенівни.
3. Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у спірних правовідносинах єдиною підставою набуття права власності позивачем є рішення суду про визнання права власності. Відтак, у відповідача були відсутні підстави для застосування п. 12 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Суди прийшли до висновку про помилковість висновків відповідача стосовно тлумачення останнім чинного законодавства, що свідчить про безпідставність відмови позивачу у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення суду.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. У березні 2021 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Державним реєстратором Шеховцовою М.Є., засобами поштового зв`язку надіслано касаційну скаргу.
4.1. У касаційній скарзі відповідач просить:
- скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року.
- ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Державного реєстратора Шеховцової М.Є.
5. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу.
5.1. Відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень порушено норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення у цій справі.
Зокрема, судами застосовано неправильно норми матеріального права, а саме, п. 12 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
У касаційній скарзі відповідач зазначає, що суди дійшли помилкового висновку, що застосований законодавцем у п. 12 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" термін "майно, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру божників, зокрема, за виконавчими заборгованості з відповідних платежів понад три місяці" свідчить про наявність договірної підстави набуття права власності, коли відбувається саме відчуження майна однією особою на користь іншої.
Крім того, в касаційній скарзі відповідач зазначає, що з аналізу зазначених правових норм можна зробити висновок, що термін "відчуження" законодавцем використовується як підстава припинення права власності, яка може відбуватись як за згодою власника майна (договірна природа), так і по за його волею (за рішенням суду, примусове відчуження, реквізиція, конфіскація та ін.).
Відповідач зазначає, що частинами 3, 4 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачені випадки, коли відмова в державній реєстрації прав не застосовується. Проте, законодавець не встановлює винятків, коли не застосовується відмова в державній реєстрації прав з підстав, зазначених у п. 12 ч. 1 ст. 24 цього Закону, у разі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Крім того, відповідач наголошує про неоднозначність практики з приводу оскарження рішень державних реєстраторів про відмову в державній реєстрації речових прав на підставі п. 12 ч. 1 ста 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Зокрема, що деякі суди закривають провадження у справі у зв`язку з тим, що такий спір має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України (постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 справа №520/10369/18), а інші суди розглядають подібні спори по суті по правилам Кодексу адміністративного судочинства України та приймають протилежні, за юридичними наслідками для учасників судового процесу, рішення.
6. Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник позивача - адвокат Кужелєва С.В. просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Представник позивача на спростування доводів касаційної скарги зазначає, що відповідач допускає неправильне тлумачення норм законодавства на які посилається, зокрема, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
В запереченнях на касаційну скаргу представник позивача зазначає, що виходячи з положень Податкового кодексу та Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що термін "відчуження" законодавцем використовується лише як підстава припинення права власності, яка вимагає наявності згоди власника майна (договірна природа) та вчинення ним активних дій.
Крім того, представник позивача наголосив у відзиві на касаційну скаргу, що застосований законодавцем у п. 12 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" термін "майно, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці" свідчить про наявність договірної підстави набуття права власності, коли відбувається саме відчуження майна однією особою на користь іншої. При цьому окремими підставами для державної реєстрації права власності закон визначає рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно та укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дублікат (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
В спірних правовідносинах, на думку представника позивача, єдиною підставою набуття права власності позивачем є рішення суду про визнання права власності, а тому тлумачення відповідачем чинного законодавства є хибним, через що відмова у реєстрації права власності на 1/2 спірної квартири на підставі рішення суду - безпідставним.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про державну реєстрацію прав на частину квартири, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
До заяви додав:- рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21.09.2018 по справі 645/1980/18; - постанову Харківського апеляційного суду від 27.11.2018 по справі 645/1980/18-ц; - технічний паспорт, виготовлений станом на 03.07.2018 КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради.
8. Відповідно до судових рішень по справі 645/1980/18 квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_1 визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, проведено розподіл спільного сумісного майна подружжя, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири та припинено право спільної сумісної власності на неї.
9. Рішенням від 02.01.2020 № 50556052 державного реєстратора прав на нерухоме майно Шеховцової М.Є. відмовлено у державній реєстрації права власності, форма власності: приватна на спірну квартиру з реєстраційним номером 1601313163101.
10. Підставою відмови зазначено, що заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих до такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників. Проведення державної реєстрації права власності на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21.09.2018 та постанови Харківського апеляційного суду від 27.11.2018 по справі № 645/1980/18-ц за ОСОБА_1 має наслідком відчуження частки майна особи-боржника, відомості про яку внесено до Єдиного реєстру боржників, а тому відповідно п. 12 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" проведення державної реєстрації права власності на вищевказану квартиру за ОСОБА_1 є неможливим.
Позивач, вважаючи, що спірним рішенням відповідача порушуються його права, звернувся до суду за їх захистом.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. Частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
12. Спірним питанням у цій справі є: чи були у державного реєстратора підстави для відмови позивачу у державній реєстрації права власності на квартиру на підставі судового рішення, за наявності інформації про внесення особи, у чиїй власності перебувало майно, до Єдиного реєстру боржників.
Крім того, головним аргументом касаційної скарги є те, що судами застосовано неправильно норми матеріального права, а саме, п. 12 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.
13. Одним із аргументів касаційної скарги є наявність неоднозначної судової практики з приводу оскарження рішень державних реєстраторів, зокрема, судами по різному визначається підсудність вказаної категорії спорів. З приводу цього аргументу касаційної скарги Суд зазначає наступне.
14. Про належність (неналежність) конкретного публічно-правового спору до юрисдикції адміністративного суду, її відмежування від інших видів судової юрисдикції можна судити за сукупної наявності зовнішніх ознак публічно-правових відносин, з яких цей спір виник. Саме такі ознаки і є критеріями адміністративної юрисдикції. Відсутність принаймні одного з критеріїв унеможливлює висновок про належність конкретного публічного-правового спору до юрисдикції адміністративного суду.
Критеріями адміністративної юрисдикції є:
1) публічно-правові (адміністративно-правові) відносини;
2) рішення, дії, бездіяльність суб?єктів владних повноважень або виконання носіями публічних повноважень обов?язків, передбачених законодавством;
3) присутність у спірних правовідносинах суб?єкта владних повноважень, суб?єкта делегованих повноважень або носія публічних повноважень;
4) здійснення суб?єктом адміністративного повноваження, спір про право чи обов?язок у сфері публічного адміністрування;
5) законодавство, яке закріплює повноваження суб?єктів у сфері публічного адміністрування (адміністративне законодавство чи адміністративна норма, якими врегульовано спірні правовідносини).
Ці критерії адміністративної юрисдикції - первісні відомості про спір, категорії матеріального (адміністративного) права, які належить оцінити учасникам адміністративної справи, їх представникам, адміністративному суду. Тому, готуючись до адміністративного процесу, ці суб`єкти мають бути ґрунтовно обізнані з принциповими положеннями адміністративного права і законодавства.
15. Виникнення спірних правовідносин обумовлено прийняттям Державним реєстратором протиправного, на думку позивача, рішення № 50556052 від 02 січня 2020 року про відмову в реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав (частина перша статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
У силу приписів статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Якщо суб`єкт владних повноважень порушує права чи законні інтереси, зокрема, фізичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, позаяк саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в публічно-правових спорах юридичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності.
16. Беручи до уваги наведені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності позову ОСОБА_1 щодо оскарження рішення № 50556052 від 02 січня 2020 про відмову позивачу у державній реєстрації прав та їх обтяжень, Суд дійшов висновку, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
При цьому спір щодо права власності на майно, у державній реєстрації якого за ОСОБА_1 відмовлено оскаржуваним рішенням, вирішено судами цивільної юрисдикції в межах справи № 645/1980/18-ц.
Окремо, Суд відмічає, що визначальним при розмежуванні юрисдикції спорів з Державним реєстратором у подібних правовідносинах, є те, що позивач оскаржує рішення реєстратора, прийняте саме за його (позивача) заявою, а не за заявою третьої особи, через що саме у позивача із Державним реєстратором виникли правовідносини, що носять публічно- правовий характер.
17. Суд не приймає до уваги посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що судами застосовано неправильно норму матеріального права, а саме, п. 12 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", з огляду на наступне.
Так, спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV, який відповідно до преамбули, визначає відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Згідно із положеннями статті 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державній реєстрації прав підлягає право власності (пункт 1 частини першої статті 4 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Положеннями частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстратор, серед іншого:
- встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
- перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
- здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
За правилами, встановленими статтею 18 цього Закону, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Заява про державну реєстрацію прав подається окремо щодо кожного об`єкта нерухомого майна.
Вимоги до оформлення заяв, а також вимоги до оформлення рішень державних реєстраторів, що приймаються за результатом їх розгляду, їх форми затверджуються Міністерством юстиції України.
Частиною першою статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до цього Закону державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав визначає Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127).
Згідно із пунктом 12 Порядку №1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
18. Згідно з п. 18 Порядку №1127 за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування (п. 23 Порядку №1127).
Підстави для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав визначені статтями 23-25, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав власності на об`єкт нерухомості, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
19. Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.
20. У спірному випадку, державний реєстратор відмовив позивачу у проведенні державної реєстрації прав з посиланням саме на пункт 12 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Така відмова обумовлена тим, що згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що право власності на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі дублікату договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Беседою О.Д. 20.03.2001 2-437, дублікат виданий 16.07.2018. Відповідно до відомостей з єдиного реєстру боржників, які містять інформацію стосовно зареєстрованих виконавчих проваджень за номерами: 57104477, 57105051, 57105500, 57105757, 60800165, 60800389 - боржник ОСОБА_3 .
21. Так, згідно із наведеною нормою, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.
За позицією відповідача, та обставина, що на момент проведення реєстраційних дій у Єдиному реєстрі боржників міститься інформація про попереднього власника майна, є безумовною підставою для відмови у реєстрації права власності за іншою особою, незважаючи на те, що підставою для державної реєстрації прав визначено судове рішення, яке набрало законної сили.
Відповідач стверджує, що основоположним для застосування цієї норми є факт відчуження майна особи (боржника) безвідносно до форми оформлення переходу права власності від однієї особи до іншої (за згодою власника (добровільно) чи у примусовому порядку).
22. Водночас Суд вважає такі висновки та доводи касаційної скарги помилковими, оскільки диспозиція пункту 12 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" прямо вказує на те, що подане для реєстрації майно має бути відчужене особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників. Тобто, відчуження майна на користь іншої особи має відбуватися перш за все за згодою (волевиявленням) власника такого майна.
Зазначений висновок узгоджується із тим, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката є підставою для державної реєстрації прав.
Положення пункту 12 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є імперативними і не допускають множинного тлумачення цієї норми.
23. На переконання Суду, законодавець виклавши пункт 12 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у чинній редакції насамперед мав на меті не допустити навмисне відчуження боржником належного йому на праві власності майна в процесі примусового виконання виконавчого документа.
Також Суд враховує, що особливостями цієї справи є те, що спірне майно, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, поділ якого відбувся за судовим рішення у цивільній справі №645/1980/18-ц, і вказане судове рішення є єдиною підставою набуття права власності позивачем.
Відтак, з огляду на те, що підставою для проведення реєстраційних дій визначено судове рішення, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про протиправність відмови у державній реєстрації прав з посиланням на пункт 12 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Вказана правова позиція вже була викладена Верховним Судом у постанові від 14.12.21 у справі № 520/9746/19.
Також Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
24. Суд приходить до висновку, що трактування відповідачем в касаційній скарзі терміну "відчуження" є нічим іншим, як підміною понять норм матеріального права та тлумаченням цієї норми на власний розсуд.
Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів попередніх інстанцій.
25. Аналіз зазначених обставин справи та наведених правових норм дають підстави для висновку Суду, що суд першої та апеляційної інстанцій правильно та повно встановили всі обставини справи, правильно застосували норми матеріального права, не допустили порушень норм процесуального права.
Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,