ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 380/1857/20
адміністративне провадження № К/9901/1249/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №380/1857/20
за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів: Качмара В.Я., Мікули О.І.)
У С Т А Н О В И В :
І. Суть спору
1. 04 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національної поліції України, в якому просила:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ №170 о/с від 11 лютого 2020 року "По особовому складу" в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів);
1.2. зобов`язати поновити на посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань із контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України;
1.3. стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 21079,65 грн;
1.4. стягнути моральну шкоду у сумі 10000,00 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог вказує, що звільнення її з посади є незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а також порушує право на проходження публічної служби з підстав порушення процедури звільнення працівника. Зокрема, зазначає, що роботодавцем порушено приписи пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" щодо обов`язкової пропозиції позивачу іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби).
2.1. Також вказує, що відповідачем не дотримано вимоги Закону України "Про державну службу" щодо можливості звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, або якщо він відмовляється від такого переведення. Зазначає, що протягом двох місяців з дня повідомлення про майбутнє вивільнення, відповідачем не було запропоновано будь-якої вакантної посади. Також вказує, що при її звільненні не враховано положення норм КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 у період з 23 липня 2016 року по 11 вересня 2017 року проходила службу у поліції на посаді спеціаліста 1 категорії відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини у поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини із присвоєнням 8 рангу державного службовця.
3.1. Наказом голови Національної поліції України від 11 вересня 2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини із присвоєнням 8 рангу державного службовця.
3.2. Наказом Національної поліції України від 03 грудня 2019 року №1255 "Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції" затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції України, серед яких і в Управлінні забезпечення прав людини, з якими позивач була ознайомлена 11 грудня 2019 року.
3.3. 11 грудня 2019 року державний службовець 8 рангу ОСОБА_1 на підставі статті 8 Закону України "Про державну службу" попереджена про наступне вивільнення.
3.4. Наказом голови Національної поліції України від 28 грудня 2019 року №1349 "Про внесення змін до структури Національної поліції" було створено Управління дотримання прав людини Національної поліції України замість Управління забезпечення прав людини.
3.5. Наказом голови Національної поліції України від 11 лютого 2020 року №170 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державних службовців).
3.6. Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року позов задоволено частково.
4.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України від 11 лютого 2020 року №170 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань із контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України.
4.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань із контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з 12 лютого 2020 року.
4.3. Стягнуто з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 177631 (сто сімдесят сім тисяч шістсот тридцять одну)грн. 74 коп.
4.4. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань із контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 26085(двадцять шість тисяч вісімдесят п`ять)грн. 78коп. (з урахуванням належних до сплати податків та інших обов`язкових платежів) допущено до негайного виконання.
4.5. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди відмовлено.
4.6. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про порушення процедури звільнення позивача, а тому наказ відповідача 11 лютого 2020 року №170 о/с в частині припинення державної служби ОСОБА_1 за ініціативою суб`єкта призначення та звільнення з посади є протиправним. Дійшовши висновку про незаконність звільнення позивачки, суд зазначив про необхідність її поновлення на попередній посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України, з 12 лютого 2020 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 177631,74 грн. В частині позовних вимог про стягнення із Національної поліції України моральної шкоди 10000,00 грн. суд зазначив, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральної шкоди відповідачем.
5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.
5.1. Відмовляючи в задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що станом на час звільнення позивачки, нормами Кодексу законів про працю не було передбачено обов`язку роботодавця переводити державного службовця за його згодою на іншу роботу, як і не було передбачено обов`язку врахування переважного права на залишення на роботі. Норма статті передбачала дотримання порядку попередження про наступне вивільнення.
5.2. Виходячи з того, що відповідачем при звільненні позивача 11 лютого 2020 року була дотримана процедура щодо належного персонального попередження позивача не пізніше ніж за два місяці про наступне вивільнення, визначена частиною 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України (в редакції, станом на час попередження про звільнення), суд зазначив про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді з підстав порушення гарантій, визначених статтями 40, 49-2 Кодексу законів про працю України.
IV. Касаційне оскарження
6. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
6.1. Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (в редакції Закону №117-IX від 19 вересня 2019 року) та положень статей 40 та 49-2 КЗпП (в редакції Закону №378-IX від 12 грудня 2019 року).
6.2. В обґрунтування касаційної скарги наголошує на тому, що відповідач одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
6.3. У зв`язку із наведеним позивач просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
7. У відзиві на касаційну скаргу, відповідач посилається на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягає скасуванню.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
8. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
10. Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
11. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
12. Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі - Закон № 117-IX). Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (пункт 3 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII).
13. Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
14. Частиною п`ятою статті 22 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
15. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII (державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
16. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.
17. Згідно із частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
18. За змістом абзацу третього частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
19. Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
20. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
21. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
22. Згідно з частиною п`ятою статті 40 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі - Закон № 113-IX), особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
23. Частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП України у цій же редакції визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
24. За змістом частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.