Постанова суду № 640/26168/19 від 16.12.2021 про визнання протиправним і скасування рішення кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 640/26168/19

адміністративне провадження № К/9901/6538/21, К/9901/7650/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року (головуючий суддя - Маруліна Л.О.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року (головуючий суддя - Єгорова Н.М., судді: Коротких А.Ю., Федотов І.В.)

у справі №640/26168/19

за позовом ОСОБА_1

до Четвертої кадрової комісії Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора

про визнання протиправним і скасування рішення кадрової комісії, наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

I. РУХ СПРАВИ

1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення №13 Кадрової комісії № 4 від 19 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації;

- визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2090ц про звільнення з посади;

- поновити на посаді начальника другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;

- стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. У обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що кадрова комісія не наділена повноваженням проводити атестацію прокурорів та робити висновки про її успішне або неуспішне проходження; рішення комісії є необґрунтованим; повноваження оцінювати майновий стан прокурора та його близьких родичів надано Національному агентству з питань запобігання корупції, а інші висновки комісії є надуманими та не підтвердженими.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року, позов задоволено:

Визнано протиправним і скасовано рішення №13 Кадрової комісії №4 від 19 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .

Визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2090ц про звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 24 грудня 2019 року.

Стягнуто з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 336 620,40 грн.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі в та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (стягнуто сплачену суму судових витрат на правничу допомогу у розмірі 27 540 грн та судового збору у розмірі 769 грн за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора).

4. У поданій касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора, із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

5. Позивач у своїй касаційній скарзі із посиланням на порушення судами попередній інстанцій норм матеріального та процесуального права просив постанову апеляційного суду скасувати в частині відмови у задоволенні його апеляційної скарги та змінити пункти 4, 5 резолютивної частини рішення окружного суду, виклавши їх у наступній редакції: "Поновити ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній тій, з якої його було звільнено, а саме: начальника другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;

стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 268 622,72 грн".

6. Ухвалами Верховного Суду від 10 березня та 11 березня 2021 року відкрито касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив службу в органах прокуратури на посаді начальника другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.

8. У жовтні 2019 року подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію.

9. Рішенням Першої кадрової комісії від 24 жовтня 2019 року №1 ОСОБА_1 допущено до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички із використанням комп`ютерної техніки.

10. Рішенням Другої кадрової комісії від 8 листопада 2019 року №1, враховуючи складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички, ОСОБА_1 допущено до етапу співбесіди.

11. 19 грудня 2019 року Кадровою комісією №4 прийнято рішення №13 про неуспішне проходження прокурором атестації. Так, під час проведення співбесіди, комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

12. На підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо достовірності відомостей про вартість транспортних засобів, вказаних у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також щодо відповідності майна, яке знаходиться у власності та користуванні прокурора й членів його сім`ї, їхнім законним доходам; наявні обґрунтовані сумніви у зв`язку з можливою академічною недоброчесністю, пов`язаною з підготовкою та захистом дисертації на здобуття наукового ступеня, а також участю у захисті дисертації іншою особою в статусі офіційного опонента; у зв`язку із неповним розкриттям питань у виконаному практичному завданні, а саме: при відповіді на питання 1-3 наведено лише норми закону, проте вони не застосовані до наведеної у фабулі задачі ситуації, що не дозволяє визначити здатність до її вирішення на практиці.

13. Відповідно до рішення кадрової комісії наказом Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року № 2090ц позивача звільнено з посади начальника другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", з 24 грудня 2019 року.

14. Вважаючи рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та звільнення з посади в органах прокуратури незаконними, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваного рішення кадрової комісії як такого, що не відповідає критеріям безсторонності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень. Відповідачами не надано доказів на підтвердження наявності сумніву у невідповідності прокурора вимогам "доброчесності" ані в оскаржуваному рішенні, ані під час судового розгляду справи, які б свідчили про обґрунтованість такого сумніву, як і не наведено самі обставини його виникнення.

16. Судом зазначено, що здійснення контролю та перевірка декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, згідно з положеннями пункту 8 частини першої статті 11, статті 51 Закону України "Про запобігання корупції" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1700-VII), належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції. У той же час, Кадровою комісію №4 на підтвердження позиції щодо наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності майна, яке знаходиться у власності та користуванні прокурора та членів його сім`ї, їхнім законним доходам, не надано суду ні будь-яких висновків Національного агентства з питань запобігання корупції за результатами моніторингу способу життя позивача, ні доказів звернення Кадрової комісії до Національного агентства з метою підтвердження або спростування таких сумнівів.

17. Вказуючи на необґрунтованість рішення кадрової комісії в частині невідповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності у зв`язку з можливою академічною недоброчесністю, суд першої інстанції із посиланням на положення статті 42 Закону України "Про освіту" (далі - Закон №2145-VIII), виходив з того, що порядок виявлення та встановлення фактів порушення академічної доброчесності визначається уповноваженим колегіальним органом управління закладу освіти з урахуванням вимог цього Закону та спеціальних законів. У той же час, жодних доказів, у тому числі від відповідного закладу освіти, які б свідчили про порушення позивачем вимог щодо академічної доброчесності, відповідачами суду не надано та в оскаржуваному рішенні не зазначено.

18. Також суд вказав на необ`єктивність твердження Комісії щодо невідповідності прокурора вимогам професійної компетентності у зв`язку із неповним розкриттям питань у виконаному практичному завданні.

19. Додатково окружним судом зазначено, що позивач відноситься до категорії осіб, особливості звільнення яких визначаються законом, що регулює їхній статус, яким є Закон України "Про прокуратуру" (далі - Закон України "Про прокуратуру", Закон №1697-VII). У той же час позивача звільнено з посади прокурора у порядку, передбаченому іншим законом - Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури" (далі - Закон №113-ІХ), який не є законом, що визначає статус прокурорів. При цьому, обставин, з якими пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" пов`язує наявність підстав для звільнення прокурора з посади, а саме: ліквідація, реорганізація органу прокуратури чи скорочення кількості прокурорів не встановлено під час розгляду справи.

20. Поновлюючи позивача на посаді, з якої його було звільнено, суд першої інстанції виходив з того, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначених у частині першій статті 235 та статті 240-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

21. Керуючись статтями 47 та 204 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) залишено без розгляду заяву представника позивача про зміну пункту 3 позовних вимог, відповідно до якої просив суд поновити позивача на посаді в Офісі Генерального прокурора.

22. Розрахунок середнього заробітку проведено судом на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

23. Присуджуючи стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 27 540 грн., суд першої інстанції керувався положеннями статей 132, 134 та частини першої статті 139 КАС України, визначивши розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу на підставі доказів, досліджених під час судового розгляду справи, у тому числі детального опису робіт, здійснених адвокатом, та понесених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

24. Судом апеляційної інстанції наголошено, що відсутність у рішенні Кадрової комісії мотивів його прийняття, посилань на конкретні обставини і підстави, а також відсутність у відповідача будь-яких доказових доводів, які були б покладені в основу висновків Комісії, є достатнім та самостійним підґрунтям для визнання такого рішення протиправним та його скасування.

25. Звільнення позивача у спірних правовідносинах відбулось на підставі підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ та пов`язано, зокрема, з наявністю рішення Кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. Тобто юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача є не ліквідація або ж реорганізація чи скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. У той же час, судом вказано, що звільняючи позивача з посади із посиланням на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", відповідач мав зазначити у наказі про звільнення конкретну підставу, визначену наведеним пунктом частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

26. Підтримуючи позицію суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу без застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу 4,03, суд апеляційної виходив з того, що застосуванню коефіцієнта підвищення посадового окладу прокурора передує успішне проходження прокурором атестації та прийняття відповідним суб`єктом владних повноважень розпорядчого акту (наказу) щодо призначення чи переведення прокурора на посаду, визначену відповідним штатним розписом.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

27. Офіс Генерального прокурора у касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередній інстанцій щодо невідповідності оскаржуваного рішення кадрової комісії вимогам щодо обґрунтованості. Так, зазначено, що обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія жодними чинними нормативно-правовими актами не визначено. Наголошував на дискреційності повноважень Кадрової комісії та на відсутності у суду повноважень здійснювати переоцінку висновків щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам, оскільки такі повноваження мають виключно члени кадрової комісії.

28. На підтвердження вказаної позиції посилався на правові висновки Верховного Суду, зроблені в межах розгляду справи №826/26007/15, а також вказано на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах щодо оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (постанови від 27 березня 2018 року №П/800/409/17, від 25 квітня 2018 року №800/328/17, від 12 червня 2018 року №800/248/17, від 26 червня 2018 року №800/264/17, від 18 вересня 2018 року №800/354/17, від 8 жовтня 2019 року №9901/66/19, від 27 травня 2020 року №9901/88/19, від 13 травня 2020 року №9901/212/19, від 20 травня 2020 року №9901/257/19).

29. Також вказував на помилковість позиції судів попередніх інстанцій щодо того що проведення перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, віднесено до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції. Завданням кадрової комісії є не встановлення невідповідності задекларованої інформації дійсності, а надання оцінки доброчесності прокурора у зв`язку з виявленням інформації, яка породжує обґрунтований сумнів у дотриманні прокурором відповідних правил.

30. Також наголошено, що для звільнення у зв`язку з неуспішним проходженням атестації настання жодної з умов, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (реорганізація, ліквідація, скорочення чисельності), не є обов`язковим, оскільки юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача в силу положень підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ є неуспішне проходження атестації.

31. На підтвердження цього посилався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а, в абзаці 57 якої зазначено, що "неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

32. Також Офісом Генерального прокурора зазначено про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ, на підставі якого наказом Генеральної прокуратури України від 3 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221) та визначено порядок проведення атестації прокурорів, етапи атестації прокурорів, повноважень кадрових комісій при проведенні співбесід, дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ як визначеної підстави для звільнення прокурорів.

33. Не погоджувався із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 27 540 грн., оскільки вважає їх розмір не співмірним із складністю справи, витраченим часом представника позивача, обсягом наданих послуг та виконаних робіт.

34. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що виявилося у помилковому незастосуванні коефіцієнту 4,03 при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також необґрунтованому поновленні на попередній роботі в органах Генеральної прокуратури України, а не в Офісі Генерального прокурора.

35. Так, позивачем зазначено, що поновлюючи його на посаді в Генеральній прокуратурі України суди фактично унеможливили реальне виконання судового рішення. Належним способом захисту його прав та інтересів було б поновлення саме в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній тій, з якої було звільнено.

36. У відзиві на касаційну скаргу Офіс Генерального прокурора із посиланням на положення абзацу 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ, зазначав про необґрунтованість посилання позивача на наявність підстав для його поновлення на посаді в Офісі Генерального прокурора, оскільки він не є таким, що успішно пройшов атестацію у порядку, передбаченому Законом №113-ІХ. Наголошено на безпідставності вимоги про застосування коефіцієнту підвищення посадових окладів при розрахунку середньої заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу у зв`язку з втратою чинності відповідного положення Порядку №100. Наголошено, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1155 "Про умови оплати праці прокурорів" затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружний прокуратур, у той же час позивача поновлено на посаді в Генеральній прокуратурі України.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

38. Касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора відкрито з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а за касаційною скаргою ОСОБА_1 - з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

39. Приписами частини першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

40. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з ухваленням кадровою комісією рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, на підставі якого Генеральним прокурором прийнято наказ про звільнення з посади та зі служби в органах прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ та пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

41. Щодо правомірності звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" слід зазначити таке.

42. Згідно з частиною другою статті 131-1 Конституції України організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом, яким наразі є Закон України "Про прокуратуру". Водночас стаття 4 цього Закону встановлює, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

43. Законом №113-ІХ внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Встановлена Законом переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до цього законопроекту було зазначено, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.

44. Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

45. Пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

46. Посилання у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ на нормативний припис - пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, містить інший зміст положень цієї статті, які визначають загальні підстави для звільнення прокурорів, визначені Законом №1697-VII.

47. Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

48. Таким чином, посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII і посилання в пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, створює ситуацію, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.

49. Порівнюючи співвідношення правових норм Закону №1697-VII і Закону №113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна сказати, що вони не суперечать одна одній, кожна з них претендує на відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.

50. Існування Закону №1697-VII та Закону № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон №113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон №113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.

51. Оскільки Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказу про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення.

52. Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

53. Використовуючи згаданий принцип верховенства права (правовладдя), можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосовним є пункт 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно з правилом конкуренції правових норм у часі має перевагу над загальним Законом №1697-VII.

54. Таким чином, у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону №113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації.

55. Верховним Судом вже сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах положення підпункту 2 пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ у поєднанні з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (у постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 200/5038/20-а та у справі № 160/6204/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20, від 4 листопада 2021 року у справі № 640/537/20, від 11 листопада 2021 року у справі №640/17212/20).

56. Апеляційний суд у своїй постанові виходив з того, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28 грудня 2019 року проведено реєстраційні дії, згідно з якими назву "Генеральна прокуратура України" змінено на назву "Офіс Генерального прокурора", код ЄДРПОУ залишився незмінним, що свідчить про відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому позивач обіймав посаду, станом на час його звільнення з посади.

57. Проте такий висновок у обґрунтування неправомірності звільнення позивача є помилковим та не відповідає встановленій практиці Верховного Суду, ґрунтується на помилковому трактуванні положень законодавства у вимірі спірних правовідносин.

58. Рішення кадрової комісії, як підстава звільнення з посади прокурора, є предметом судового оскарження, а тому, аналізуючи доводи касаційної скарги відповідача щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при розгляді вимоги про визнання протиправним рішення Кадрової комісії №4 від 19 грудня 2019 року №13, Верховний Суд виходить з такого.

59. Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 успішно пройшов перші два етапи атестації та був допущений до наступного - співбесіда з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

60. Перед проведенням співбесіди, яка відбулась 19 грудня 2019 року, позивач виконав практичне завдання №10, яке містило задачу та п`ять питань. На питання №№ 1-3 надано відповідь із посиланням на норми кримінально-процесуального законодавства, що, на думку кадрової комісії, свідчить про професійну некомпетентність позивача, оскільки у відповіді наведено лише норми закону, проте вони не застосовані до наведеної у фабулі задачі ситуації, що не дозволяє визначити здатність до її вирішення на практиці.

61. За змістом підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором є підставою для прийняття Генеральним прокурором рішення про звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з чим воно має ознаки рішення суб`єкта владних повноважень, та, відповідно, має відповідати вимогам частини другої статті 2 КАС України, у тому числі вимогам щодо його обґрунтованості.

62. Відповідно до положень пунктів 11 - 12 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

63. Згідно з пунктом 17 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють або рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

64. Порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора врегульовано розділом ІV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 3 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221).

65. За приписами Порядку №221 оцінка професійної компетентності прокурора включає також перевірку загальних здібностей та навичок прокурора, які, у свою чергу, встановлюються за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону.

66. Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що спосіб формулювання питань №№ 1-3 свідчить про те, що ці питання потребують чіткого визначення їх понять, які містяться у кримінальному процесуальному законодавстві. При цьому обраний спосіб формулювання питань не ставить вимогу щодо співставлення відповідей на ці питання із фабулою задачі, на відміну від питань №№4, 5.

67. Незгода окремих членів комісії з розв`язанням окремих завдань практичного завдання ще не може свідчити про невідповідність позивача вимогам професійної компетенції в частині рівня знань та практичного застосування законодавства. Сумніви щодо достовірності результатів іспиту чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані.

68. Однак з оскаржуваного рішення слідує, що оцінка професійної компетентності позивача була здійснена кадровою комісією лише на підставі виконаного практичного завдання та без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації.

69. Таким чином Верховний Суд погоджується з судами попередніх інстанцій в частині того, що висновок кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам професійної компетентності з мотивів неповного розкриття питань у виконаному практичному завданні, не може визнаватися обґрунтованим.

70. Верховний Суд, аналізуючи доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора щодо правомірності оскаржуваного рішення Кадрової комісії, зазначає що обґрунтування вмотивованості прийнятого рішення лише дискреційністю повноважень та виключною компетенцією комісії не може вважатися достатнім, оскільки рішення, наслідком якого може бути звільнення прокурора з посади, повинно бути, перш за все, об`єктивним та має повною мірою висвітлювати інформацію (давати відповіді на питання) щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його здатності підвищувати свій фаховий рівень та здійснювати професійні обов`язки, а також щодо відповідності прокурора етичним та антикорупційним критеріям.

71. Так, у оскаржуваному рішенні кадрової комісії від 19 грудня 2019 року вказано на наявність обґрунтованого сумніву щодо достовірності відомостей про вартість транспортних засобів, вказаних у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також щодо відповідності майна, яке знаходиться у власності та користуванні прокурора й членів його сім`ї, їхнім законним доходам.

72. Разом з тим ні оскаржуване рішення, ні протокол засідання Четвертої кадрової комісії не містить доказів, на підставі яких комісія дійшла висновку про обґрунтованість такого сумніву. Не було надано такого обґрунтування і під час судового розгляду справи. У оскаржуваному рішенні не вказано транспорті засоби та їх вартість, достовірність відомостей про які викликає сумнів у комісії, як і майно, яке знаходиться у власності та користуванні прокурора та членів його сім`ї, та їх невідповідність їх законним доходам.

73. Положеннями абзацу третього пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 17 жовтня 2019 року №233 (далі - Порядок № 233), встановлено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

74. Верховний Суд у своїй постанові від 21 жовтня 2021 року у справі №640/154/20 зазначав, що Судом вже було роз`яснено про необхідність вмотивованості рішення суб`єкта владних повноважень, яке демонструє особі, що вона була почута, дає можливість стороні апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень "суб`єктивізує" акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.

75. Так, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що стали підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень наданих йому законом повноважень; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується відповідна процедура - атестація; є посилання на норми права, якими керується Комісія як суб`єкт владних повноважень.

76. Тобто, відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками атестації, мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором, слугує підставою для його скасування. У свою чергу, це покладає на кадрові комісії обов`язок обґрунтувати рішення про проходження або не проходження атестації прокурором в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується.

77. З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє посилання представника Офісу Генерального прокурора щодо дискреційних повноважень кадрових комісії та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку № 233.

78. У той же час Верховний Суд не заперечує той факт, що проведення атестації є дискреційними повноваженнями Комісії. Водночас обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.

79. Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

80. Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

81. Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2019 року у справі №640/419/20 зазначено, що саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.

82. Також слід зазначити, що Верховним Судом вже сформовано правову позицію щодо необхідності обґрунтованості та вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, зокрема, у постановах від 10 квітня 2020 року у справі № 819/330/19, від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18, від 22 жовтня 2021 року у справі № 640/154/20, від 2 листопада 2021 року у справі 120/3794/20-а та у справі № 640/1598/20, від 4 листопада 2021 року у справі №640/537/20, від 2 грудня 2021 року у справі № 640/25187/19.

83. Оскаржуване рішення мотивів та доказів невідповідності задекларованого майна доходам не містить, а кадрова комісія лише обмежилася посиланням на наявність сумнівів, а отже обставини, що могли вплинути на його прийняття, належним чином досліджені та перевірені відповідачем не були; наявність/відсутність таких обставин не була підтверджена жодними належними та допустимими доказами в розумінні статей 73 та 74 КАС України.

84. Аналізуючи позицію судів попередніх інстанцій щодо виключності повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) на проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, як на підставу для висновку судів попередніх інстанцій про відсутність у Кадрової комісії №4 повноважень на перевірку даних, зазначених у декларації позивача, Верховний Суд виходить з такого.

85. Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1700-VII НАЗК є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

86. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 11 Закону №1700-VII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень НАЗК належать, зокрема, здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб`єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування.

87. Частиною першою статті 48 Закону №1700-VII встановлено, що Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.

88. Відповідно до частини першої та другої статті 50 Закону №1700-VII НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. У разі виявлення за результатами повної перевірки декларації ознак необґрунтованості активів Національним агентством надається можливість суб`єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом із відповідними доказами. У разі ненадання суб`єктом декларування у зазначені строки письмових пояснень і доказів чи надання не в повному обсязі Національне агентство інформує про це Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру.

89. Отже, повноваження стосовно здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, віднесені до виключної компетенції НАЗК і можуть бути реалізовані в порядку, визначеному Законом № 1700-VII.

90. При цьому, в силу приписів пунктів 8-11 розділуПорядку №221 комісія вправі отримувати від НАЗК необхідну для цілей атестації інформацію (щодо відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції).

91. За результатами аналізу співвідношення обсягу повноважень НАЗК, що визначені Законом №1700-VII, та кадрових комісій, утворених відповідно до положень Закону №113-ІХ, Верховний Суд зауважує, що встановлений Законом №1700-VII порядок перевірки декларацій та передбачена Законом №113-ІХ процедура атестації є різними процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.

92. З указаного слідує, що висновки Кадрової комісії, які покладені в основу спірного рішення відносно майнового стану позивача є безпідставними, оскільки зроблені шляхом перебирання на себе виключної компетенції НАЗК.

93. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 7 жовтня 2021 року у справі № 640/449/20, від 2 листопада 2021 року у справі №120/3794/20-а, від 9 листопада 2021 року у справі №640/476/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 640/1598/20, від 1 грудня 2021 року у справі № 640/26041/19.

94. Офісом Генерального прокурора в обґрунтування доводів касаційної скарги зроблено посилання на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 27 березня 2018 року у справі №П/800/409/17, від 25 квітня 2018 року у справі №800/328/17, від 12 червня 2018 року у справі №800/248/17, від 26 червня 2018 року у справі №800/264/17, від 18 вересня 2018 року у справі №800/354/17, від 8 жовтня 2019 року у справі №9901/66/19, від 27 травня 2020 року у справі №9901/88/19, від 13 травня 2020 року у справі №9901/212/19, від 20 травня 2020 року у справі №9901/257/19, а також на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а та від 1 серпня 2018 року у справі №826/26007/15.

95. У справі, що розглядається, предметом позову є рішення кадрової комісії та наказ про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури через неуспішне проходження атестації. У той же час у справах № П/800/409/17, № 800/328/17, №800/248/17, № 800/264/17, № 800/354/17, № 9901/66/19, № 9901//88/19, №9901/212/19, № 9901/257/19 предметом судового розгляду були рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прийняті за результатами кваліфікаційного оцінювання судді, а тому викладені у цих постановах правові позиції до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки правовідносини не є подібними.

96. Також є помилковим посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а, як на підтвердження правомірності звільнення в силу положень підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ у зв`язку з неуспішним проходженням атестації прокурором, оскільки звільнення з посади та з органів прокуратури у цій справі відбулося у зв`язку з поданням заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію за формою, що не відповідає вимогам додатку 2 до Порядку № 221, що також не є подібними правовідносинами.

97. Щодо обґрунтування касаційної скарги позивача в частині неналежного способу поновлення судами його порушеного права, Верховний Суд зазначає таке.

98. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

99. Судами попередніх інстанцій не було встановлено факту успішного проходження ОСОБА_1 атестації, передбаченої розділом ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ.

100. Частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

101. Враховуючи зазначене на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення працівника на попередній роботі.

102. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

103. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив службу в органах прокуратури на посаді начальника другого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, з якої був звільнений у грудні 2019 року та на яку просив його поновити при зверненні з позовною заявою.

104. Судами попередніх інстанцій зроблено правомірний висновок про відсутність підстав для поновлення позивача в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді з огляду на вимоги статті 235 КЗпП України та пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ.

105. Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

106. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

107. Так, підпунктом "з" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.

108. Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

109. Водночас, як зазначав позивач у касаційній скарзі, постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 "Про умови оплати праці прокурорів", яка набрала чинності 16 січня 2020 року, затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора, а тому, поновлюючи його на роботі в органах прокуратури, суд повинен був застосувати відповідний коефіцієнт, оскільки розміри окладів прокурорів були істотно збільшені цією постановою.

110. У свою чергу, абзацом 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (якою є постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури").

111. Таким чином, застосуванню коефіцієнта підвищення посадового окладу прокурора передує успішне проходження ним атестації та прийняття відповідним суб`єктом владних повноважень розпорядчого акту (наказу) щодо призначення чи переведення на посаду до Офісу Генерального прокурора, визначену відповідним штатним розписом. Позивачем процедуру проходження атестації не завершено, а тому відсутні підстави для застосування відповідного коефіцієнту підвищення посадового окладу при поновленні на службі в Генеральній прокуратурі України та присудженні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

112. Зазначене спростовує доводи касаційної скарги позивача в частині необхідності поновлення його на рівнозначній посаді в Офісі Генерального прокурора та розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

113. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 7 жовтня 2021 року у справі № 640/449/20, від 22 жовтня 2021 року у справі №640/154/20, від 9 листопада 2021 року у справі № 640/476/20.

114. Також Верховний Суд вказує на відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з мотивів недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора витрат на правничу допомогу, оскільки розмір зазначених сум встановлено судами на підставі доказів, досліджених під час судового розгляду справи, у тому числі, детального опису робіт, здійснених адвокатом, понесених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тобто на підставі обставин, дослідження яких знаходиться поза межами касаційного перегляду, встановлених статтею 341 КАС України.

115. Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційної скарги відповідача Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

116. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

117. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд

................

Перейти до повного тексту