ПОСТАНОВА
Іменем України
17 грудня 2021 року
Київ
справа №826/9603/17
адміністративне провадження № К/9901/4314/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, Відділу Держгеокадастру у Тлумацькому районі Івано-Франківської області, треті особи: Київська міська державна адміністрація, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Конкорд-Юг", Київська міська рада, про скасування державної реєстрації, за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. від 29.08.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Бєлової Л.В., Безименної Н.В., Кучми А.Ю. від 16.01.2019,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві (далі у тексті цієї постанови також ГУ Держгеокадастру у м. Києві, відповідач), відділу Держгеокадастру у Тлумацькому районі Івано-Франківської області, треті особи: Київська міська державна адміністрація, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Конкорд-Юг" (далі також КМДА, Департамент КМДА, ОСОБА_3, ТОВ "Конкорд-Юг" відповідно, треті особи) у якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:
- визнати незаконним та скасувати висновок відділу Держгеокадастру у Тлумацькому районі Івано-Франківської області від 22.12.2016 №53/2/81-16 (далі також спірний висновок);
- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та відділ Держгеокадастру у Тлумацькому районі Івано-Франківської області відмовити в погодженні проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (далі також спірний проект землеустрою);
- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у м. Києві скасувати запис у Державному земельному кадастрі та поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:79:448:0021, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача-протягом місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили подати до суду звіт про його виконання;
- зобов`язати відповідачів відновити в Державному земельному кадастрі межі земельної ділянки №79:448:020, користувачем якої є позивач, відповідно до меж чергового кадастрового плану від 06.05.2016.
2. У позові наводились аргументи про те, що державна реєстрація земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:448:0021) здійснена органами Держгеокадастру на підставі наданої ОСОБА_2 технічної документації, яка, на думку позивача, не відповідає державним стандартам, нормам та правилам, технічним регламентам, встановлених ДБН, а також положенням статей 11, 91, 103 Земельного кодексу України і що призвело до порушення прав позивача як власника будівель та користувача земельною ділянкою.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2018, позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправним та скасовано висновок відділу Держгеокадастру у Тлумацькому районі Івано-Франківської області від 22.12.2016 №53/2/81-16;
- визнано протиправною та скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:448:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у м. Києві скасувати запис в Державному земельному кадастрі та поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:79:448:0021, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- в іншій частині адміністративного позову відмовлено.
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 мотивувальну частину рішення суду першої інстанції змінено, а саме - зазначено, що підставами для задоволення позовних вимог є доводи, викладеній в даній постанові Шостого апеляційного адміністративного суду. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2018 залишено без змін.
5. Задовольняючи частково цей позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що акт встановлення, узгодження в натурі зовнішніх меж землекористування, акт перенесення в натуру земельної ділянки, акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, план відведення земельної ділянки відносяться до складових технічної документації із землеустрою, які підлягають погодженню всіма землекористувачами.
6. При цьому, за висновками судів, обов`язковою складовою частиною кадастрової зйомки, як одного з етапів комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок, є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.
7. Відповідно до наведених у оскаржуваних судових рішеннях мотивів, матеріали справи містять належні докази на підтвердження того, що позивач є користувачем суміжної земельної ділянки до спірної земельної ділянки.
8. Разом з тим, з матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вбачається відсутність погодження меж земельної ділянки з позивачем як суміжним землекористувачами. Також позивачем як суміжним землекористувачем не погоджено і акт прийому-передачі межових знаків на зберігання й останній не повідомлявся про проведення землевпорядних робіт за адресою місця проживання, місця розташування земельної ділянки.
9. За наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що виконавцем робіт з виготовлення технічної документації із землеустрою та встановлення і погодження меж земельної ділянки порушено пункт 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, в частині повідомлення позивача, як власника (користувача) суміжних земельних ділянок, про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та, як наслідок, фактично не отримано погодження меж даної земельної ділянки з усіма суміжними власниками (користувачами), зокрема з позивачем.
10. Враховуючи викладене, у оскаржуваних судових рішеннях констатовано протиправність оскаржуваного висновку №53/2/81-16 від 22.12.2016 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та необхідність його скасування в судовому порядку.
11. Оскільки, згідно з позицією судів попередніх інстанцій, проведення державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:448:0021 відбулось на підставі документів, які не відповідають вимогам закону, зокрема, пункту 2.8 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, статті 22 Закону України від 07.07.2011 №3613-VI "Про Державний земельний кадастр", то й дії відповідача, вчинені при її реєстрації, належить вважати такими, що здійснені з порушенням вимог закону.
12. Суди попередніх інстанцій також відзначили, що частиною десятою статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено можливість скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення.
13. Ураховуючи, що державна реєстрація вищевказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснена з порушенням вимог законодавства і порушує права позивача, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову щодо скасування такої реєстрації і запису у поземельній книзі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14. Не погоджуючись з вищевказаними судовими рішеннями, відповідач - ГУ Держгеокадастру у м. Києві, подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати й у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 11.11.2016 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.11.2016 позивач успадкував житловий будинок з відповідними будівлями по АДРЕСА_2 . При цьому, позивач стверджує, що розташування та інші характеристики успадкованих споруд відображені в технічному паспорті від 10.05.1990.
16. Позивач стверджує, що разом із житловим будинком успадкував право користування земельною ділянкою №79:448:020, яка відповідно до рішення виконавчого органу Київської міської ради депутатів трудящих №925 від 19.06.1956 та запису №20730 в реєстровій книзі №158 була виділена в натурі у користування.
17. Додатково позивач зазначив, що позивач як землекористувач сплачує земельний податок, а відомості про нього як землекористувача відображені в Державному земельному кадастрі.
18. У подальшому, маючи намір приватизувати земельну ділянку, на якій знаходиться житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, позивач дізнався, що ОСОБА_2 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_2, здійснено державну реєстрацію земельної ділянки і присвоєно кадастровий номер 800000000:79:448:0021.
19. Незгода позивача із вказаним висновком та державною реєстрацією земельної ділянки зумовила його звернення до суду з цим позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
20. В обґрунтуванні вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд розроблено землевпорядною організацією ТОВ "Конкорд-ЮГ" на підставі рішення Київської міської ради від 30.06.2016 № 494/494 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд", прийнятому у порядку визначеному частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.
21. При цьому, як відзначає скаржник, відомості про скасування у встановленому законодавством порядку вищезазначеного рішення Київської міської ради від 30.06.2016 №494/494 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві не надходили. Вищевказаний проект землеустрою, на переконання відповідача, містив усі документи, визначені статтею 50 Закону України "Про землеустрій" (в тому числі і всі узгодження з власниками та користувачами суміжних земельних ділянок наявними в Державному земельному кадастрі), у зв`язку з чим, експертом державної експертизи Відділу Держгеокадастру у Тлумацькому районі Івано-Франківської області Шкоромидою Оксаною Василівною від 22.12.2016 № 53/2/81-16 надано висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
22. Тобто, на переконання скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі дослідили норми матеріального права та докази, наявні в матеріалах справи, зокрема, і той факт, що позивач, в порушення вимог статей 1, 15, 16, 20, 24, 38 та пункту 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр", пунктів 107-111, 162, 167-1 Порядку ведення Державного земельного кадастру, а також статей 72, 77, 94 Кодексу адміністративного судочинства України не надав до суду жодних доказів проведеної державної реєстрації земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 (№79:448:020) на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), результатом чого є надання витягу з автоматизованої системи Державного земельного кадастру з присвоєним кадастровим номером, а не витяг міського земельного кадастру, що в подальшому призвело до помилкового висновку суду апеляційної інстанції про застосування у спірних правовідносинах пункту 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр".
23. Також, у касаційній скарзі зазначається, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки нормам чинною законодавства, які регулюють порядок набуття громадянами речових прав на земельні ділянки.
24. Так, відповідач зауважує, що в силу вимог статей 79, 79-1, 125, 126 Земельного кодексу України документами, які посвідчують право власності/користування відповідною земельною ділянкою є державний акт на право власності/користування земельною ділянкою, договір оренди земельної ділянки, а також документи з Державного реєстру прав на нерухоме майно, в яких зазначено кадастровий номер земельної ділянки, а не витяг з міського земельного кадастру чи рішення виконавчого комітету Московської районної ради депутатів трудящих від 16.02.1959 про поділ домоволодіння.
25. Згідно з позицією заявника касаційної скарги, фізична особа (в тому числі і позивач) може набути статусу користувача чи власника земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 лише після присвоєння цій земельній ділянці кадастрового номера та державної реєстрації речового права, яка передбачає отримання правовстановлюючого документа на земельну ділянку (державного акта про право власності/користування земельною ділянкою або документа з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).
26. Разом з тим, відповідач звертає увагу, що позивачем, всупереч вимог статей 76-1, 125, 126 Земельною кодексу України та статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано до суду жодного правовстановлюючого документу, визначеного чинним законодавством, який посвідчує право користування або власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, у зв`язку з чим, на переконання скаржника, ОСОБА_1 не може вважатися користувачем/власником суміжної земельної ділянки до оформлення ним у встановленому порядку права власності або користування на зазначену земельну ділянку.
27. За наведених обставин, ГУ Держгеокадастру у м. Києві вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій про те, що проект землеустрою, виготовлений на замовлення ОСОБА_2, на момент його погодження не відповідав вимогам законодавства через наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку Позивача №79:448:020 з визначеними на неї правами, зроблений судами передчасно, без дослідження усіх обставин справи, а також з порушенням норм процесуального права, зокрема, вимог статей 72, 77, 94 Кодексу адміністративного судочинства України, неправильним застосуванням норм матеріального права, у тому числі, статей 79, 79-1, 125, 126 Земельного кодексу України, статей 1, 16, 20, 24, 36, 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та пунктів 29, 30, 34, 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, оскільки земельна ділянка по АДРЕСА_2 (№79:448:020) у встановленому законодавством порядку не реєструвалася, кадастровий номер їй не присвоювався, витяг про наявність зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі державними кадастровими реєстраторами територіального органу Держгеокадастру не надавався.
28. Зважаючи на вищевикладені аргументи, відповідач наголошує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:448:0021 проведена на підставі документів, які не відповідають законодавству, є помилковими та такими, що зроблені без дослідження усіх обставин справи та з порушенням норм матеріального права.
29. Окрему увагу відповідач звертає на те, що запис у Поземельній книзі може бути скасований у разі виникнення необхідності у виключенні з Державного земельного кадастру окремих відомостей про зареєстровану земельну ділянку, на яку відкрито Поземельну книгу, що не є тотожним скасуванню державної реєстрації земельної ділянки. Тому, на думку скаржника, чинним законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки, серед яких відсутня така підстава, як скасування рішенням суду окремого запису в Поземельній книзі.
30. У відзиві на касаційну скаргу позивач наполягає, що земельна ділянка, на якій розміщено нерухоме спадкове майно позивача не є предметом позову. В основі позову лежать порушені права позивача як власника житлового будинку, надвірних будівель і споруд на безперешкодний доступ та їх обслуговування.
31. Відповідно, позивач вкотре наголошує, що згідно з частиною першою статті 90 Земельного кодексу УРСР 1970 року, який діяв на момент набуття ним права на житловий будинок, при переході права власності на будівлю перейшло також і право користування земельною ділянкою або її частиною.
32. Позивач також звертає увагу, що він, в силу положень пункту 5 постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР" від 18.12.1990, пункту 7 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року, як громадянин, який мав у користуванні земельну ділянку, надану йому до відведення в дію цього Кодексу, й одержав відповідне речове право, зберігає свої права на користування до оформлення у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування, а відповідно до абзацу першого, другого пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
33. Беручи до уваги, що право користування земельною ділянкою, щодо частини якої на замовлення третьої особи було розроблено проект землеустрою та здійснено її державну реєстрацію, не припинялось і така земельна ділянка у встановленому законом порядку не вилучалась, позивач вважає безпідставними твердження касаційної скарги стосовно відсутності у ОСОБА_1 речових прав на неї і про те, що така не є сформованою у розумінні норм законодавства.
34. Зазначає позивач і про те, що проект землеустрою, на підставі якого відповідачем проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:448:0021, має низку численних недоліків, а тому вважає необґрунтованим доводи касаційної скарги про відповідність такого проекту землеустрою вимогам законодавства.
35. Заперечуючи проти аргументів касаційної скарги щодо правомірності оскаржуваних у цій справі висновку та державної реєстрації земельної ділянки, ОСОБА_1 вказує, що перевірка проекту землеустрою на його відповідність вимогам законодавства має відбуватися і на етапі погодження, і на етапі державної реєстрації земельної ділянки. Водночас, ні під час погодження проекту землеустрою, ні під час державної реєстрації земельної ділянки кадастрові реєстратори - відповідачі у справі - не вчинили дії по усуненню порушень вимог законів у поданому проекті, що призвело до незаконної державної реєстрації земельної ділянки.
36. Така протиправна реєстрація земельної ділянки порушує права позивача у справі, адже щодо частини земельної ділянки, яка увійшла у склад новоствореної спірної, у позивача виникли права ще у 1986 році в порядку спадкування житлової будівлі і надвірних будівель, споруд (домоволодіння).
37. Отже, позивач вважає, що суди першої та апеляційної інстанції прийняли законне рішення з дотриманням усіх норм матеріального права, правильного їх застосування, відновили порушене право позивача як власника успадкованих будівель та споруд на безперешкодний доступ до власного нерухомого майна і можливість його обслуговування.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
38. Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
39. Згідно з частинами першою. другою статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
40. За приписами частин шостої, сьомої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
41. Нормами частин дев`ятої, десятої статті 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
42. За визначенням статті 1 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV "Про землеустрій" документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.
43. Положеннями статті 22 Закону України "Про землеустрій" визначено, що землеустрій здійснюється на підставі укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою.
44. У відповідності з наведеним у статті 1 Закону України від 07.07.2011 №3613-VI "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
45. Частинами першою, четвертою, сьомою, дев`ятою статті 9 вищеназваного Закону встановлено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов`язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється.
Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).
46. Відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про Державний земельний кадастр" документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати таким вимогам: текст документів має бути написаний розбірливо; документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші не обумовлені в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки, бути заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст; документи мають відповідати законодавству.
47. Вимоги до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначені статтею 55 Закону України "Про землеустрій", частинами першою, другою, четвертою якої передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.
Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.
48. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів) (пункт з) частини десятої статті 55 Закону України "Про землеустрій".
49. Механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками встановлено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376.
50. Відповідно до пункту 2.1 вказаної вище Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
51. Пунктом 2.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками передбачено, що комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.
52. Згідно пункту 2.8 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, пояснювальну записку, яка містить опис місця розташування земельної ділянки, відомості про власника (користувача) земельної ділянки, відомості про виконавця (виконавців), реквізити відповідних ліцензій, необхідних для виконання робіт, відомості про власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, стислий опис виконаних робіт; відомості про власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, план меж земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів). На бажання замовника замість плану меж земельної ділянки може складатися кадастровий план земельної ділянки; перелік обмежень у використанні земельної ділянки і наявні земельні сервітути; у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками (додаток 2).
53. У пункті 3.12 цієї ж Інструкції зазначено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п`ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур`єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.
Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки.
Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.
54. При цьому, частинами першою. другою статті 198 Земельного кодексу України передбачено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.
55. Відповідно до частини першої статті 90 Земельного кодексу України 1970 року на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.
56. Пунктом 5 постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР" від 18.12.1990 було передбачено, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до набрання чинності цим Кодексом, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
57. За положеннями пункту 7 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі, на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
58. Відповідно до частини другої статті 1 розділу VII "Прикінцевих та перехідних положень" закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
59. Поряд із цим, за правилами статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
60. Зміст вищенаведених приписів законодавства вказує на те, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, план меж земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, під час якої здійснюється погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.
61. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає й акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.
62. Водночас, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою з його повідомленням про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
63. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок допускається лише у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.
64. Державний кадастровий реєстратор перед внесенням відомостей до Державного земельного кадастру зобов`язаний, зокрема, перевірити відповідність поданих документів вимогам законодавства й за результатами перевірки здійснити державну реєстрацію земельної ділянки або надати заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.
65. Однією з підстав для відмови у державній реєстрації земельної ділянки стаття 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначає невідповідність поданих документів вимогам законодавства.
66. У справі, що розглядається, суди установили, що за позивачем відповідно до рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих № 925 від 19.06.1956, на основі проведених обмірів і відповідно до діючого на той час законодавства, зареєстрована земельна ділянка площею 1820 кв. м. Виявлений залишок в розмірі 1418 кв.м. підлягав вилученню і зарахуванню до міськземфонду. На час реєстрації права користування зазначеною земельною ділянкою її землекористувачами були ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .
67. Право користування вказаною земельною ділянкою підтверджується записом під № 20730 в реєстровій книзі № 158 для реєстрації документів на право користування земельними ділянками.
68. Також судовим розглядом цієї справи установлено, що в інвентаризаційній справі на об`єкт нерухомості майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, є копія рішення Виконавчого комітету Московської районної ради депутатів трудящих № 134 від 16.02.1959, згідно якого домоволодіння АДРЕСА_3 поділене на два самостійні домоволодіння АДРЕСА_4, площею 1052 кв.м. в межах відповідно прикладеного плану та домоволодіння АДРЕСА_2, належного ОСОБА_7 і ОСОБА_5, площею 768 кв.м.
69. На підставі свідоцтва про право на спадщину від 11.11.2016 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.11.2016 позивач успадкував житловий будинок з відповідними будівлями по АДРЕСА_2 .
70. Окрім цього, станом на 26.05.2015 відповідно до витягу з бази даних міського земельного кадастру реєстру земельних ділянок міститися інформація щодо земельної ділянки з кодом 79:448:020 - землекористувач фізична особа ОСОБА_1, адреса ділянки: АДРЕСА_2 .
71. Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, позивач як землекористувач сплачує земельний податок, а відомості про нього як землекористувача відображені в Державному земельному кадастрі.
72. З урахуванням вищевикладених обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, а також з огляду на положення частини першої статті 90 Земельного кодексу України 1970 року, пункту 5 постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР" від 18.12.1990, пункту 7 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року, частини другої статті 1 розділу VII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Державний земельний кадастр", колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач, є суміжним користувачем земельної ділянки, відносно земельної ділянки, державна реєстрація якої здійснена відповідачем і яка частково накладається на ділянку, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 .
73. Розглядаючи цю справу суди також установили, що право позивача на користування земельною ділянкою, суміжною з тією, яка зареєстрована відповідачем за третьою особою, не припинялось з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України.
74. В той же час, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), подана ОСОБА_2 для проведення державної реєстрації земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:448:0021), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не містила у своєму складі жодних відомостей і документів щодо погодження меж земельної ділянки з ОСОБА_1 як із суміжним землекористувачем.
75. З наведеного констатується, що висновок відділу Держгеокадастру у Тлумацькому районі Івано-Франківської області від 22.12.2016 №53/2/81-16 і технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), на підставі якої відповідачем було здійснено державну реєстрацію вищевказаної земельної ділянки, не відповідали вимогам закону, зокрема нормам статті 55 Закону України "Про землеустрій", пунктам 2.3, 2.8, 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками та статті 198 Земельного кодексу України.
76. У зв`язку з цим правильними є висновки судів і про те, що державна реєстрація земельної ділянки, з приводу якої виник цей спір, проведена відповідачем протиправно та з порушенням вимог законодавства, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка не відповідала вимогам закону.
77. Це підтверджує й обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції, що внаслідок складання відділом Держгеокадастру у Тлумацькому районі Івано-Франківської області спірного висновку і проведення ГУ Держгеокадастру у м. Києві оскаржуваної державної реєстрації земельної ділянки, були порушені права ОСОБА_1, а тому поданий ним позов підлягає задоволенню.
78. Разом з тим, суди попередніх інстанцій не врахували, що як вбачається з приписів частини четвертої статті 25 Закону України "Про Державний земельний кадастр" і пункту 57 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 скасування державної реєстрації земельної ділянки здійснюється шляхом закриття поземельної книги. У такому випадку Державний кадастровий реєстратор проставляє на титульному аркуші Поземельної книги в електронній (цифровій) формі електронну позначку про факт її закриття за власним кваліфікованим електронним підписом, а також проставляє на титульному аркуші Поземельної книги в паперовій формі позначку про факт її закриття за формою згідно з додатком 9.
79. У формі позначки про факт закриття поземельної книги, наведеної у додатку 9 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, передбачено зазначення, окрім іншого, даних про дату її проставлення.
80. Отже, дата проставлення Державним кадастровим реєстратором позначки про закриття поземельної книги є датою скасування державної реєстрації земельної ділянки.
81. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №826/19769/16 й підстав для відступу від неї колегія суддів не вбачає.
82. Тому, обраний судами попередніх інстанцій спосіб захисту прав позивача шляхом, зокрема, скасування запису в Державному земельному кадастрі та поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки, не узгоджується з вищевикладеними вимогами законодавства, оскільки скасування державної реєстрації земельної ділянки здійснюється шляхом закриття поземельної книги з одночасним проставленням державним кадастровим реєстратором на титульному аркуші Поземельної книги в електронній (цифровій) формі електронну позначки про факт її закриття за власним кваліфікованим електронним підписом, а також проставленням на титульному аркуші Поземельної книги в паперовій формі позначки про факт її закриття за формою згідно з додатком 9 із зазначенням, окрім іншого, даних про дату її проставлення.
83. В той же час, обов`язок до вчинення таких дій виникає у відповідного органу державної реєстрації лише після набрання законної сили судовим рішенням про скасування державної реєстрації земельної ділянки, у зв`язку з чим станом на момент ухвалення оскаржуваних у цій справі рішень відсутні підстави вважати, що Головним управління Держгеокадастру у м. Києві допущено протиправну бездіяльність.
84. За таких обставин і вимог законодавства у даному конкретному випадку достатнім, належним і ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у м. Києві скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:448:0021, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
85. У разі, якщо відповідач на виконання судового рішення не вчинить передбачених законом дій для скасування державної реєстрації земельної ділянки, це може бути підставою для визнання такої бездіяльності протиправною і зобов`язання його вчинити дії, необхідні для повного і належного виконання судового рішення, в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
86. Зважаючи на викладене, колегія суддів, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, констатує, що суди попередніх інстанцій в частині позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у м. Києві скасувати запис в Державному земельному кадастрі та поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:79:448:0021, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, дійшли помилкового висновку про наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі й у цій частині позову неправильно застосували норми матеріального права, у зв`язку з чим ухвалили судові рішення, які не відповідають закону та, як наслідок, підлягають частковому скасуванню з прийняттям нового судового рішення.
87. Оскільки скаржником не порушувалось питання про скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови у задоволенні позову, то колегія суддів не входить в обговорення цієї частини судових рішень і залишає їх без змін.
88. За правилами пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
89. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).
90. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 351, 355, 356, Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-IX,