ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 910/10224/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Фізичної особи-підприємця Залісецького Володимира Петровича - не з`явився,
Державного підприємства
"Кам`янець-Подільське лісове господарство" - не з`явився,
Хмельницької обласної державної адміністрації - не з`явився,
Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Залісецького Володимира Петровича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 (у складі колегії суддів: Хрипун О.О. (головуючий), Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.)
у справі № 910/10224/19
за позовом Фізичної особи-підприємця Залісецького Володимира Петровича
до Державного підприємства "Кам`янець-Подільське лісове господарство", Хмельницької обласної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області
про визнання недійсним і скасування розпорядження, скасування запису в Поземельній книзі,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2019 року Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Залісецький В.П. звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Кам`янець-Подільське лісове господарство" (далі - ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство"), Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - Хмельницька ОДА), у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати розпорядження Хмельницької ОДА від 23.07.2015 № 331/2015-р у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання в постійне користування ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" земельної ділянки площею 166,6924 га, кадастровий номер 6822481800:09:034:0009, що розташована за межами населених пунктів на території Гуменецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг;
- скасувати записи від 25.12.2014 № 001 та № 002 у Поземельній книзі щодо земельної ділянки площею 166,6924 га, кадастровий номер 6822481800:09:034:0009, що розташована на території Гуменецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі договору оренди земельної ділянки від 10.10.2002 ФОП Залісецький В.П. є орендарем земельної ділянки загальною площею 0,09 га, кадастровий номер 6822481800:09:034:0003 (присвоєно у 2010 році), на якій розташоване нерухоме майно, що належить позивачу на праві власності.
На підставі розпорядження Хмельницької ОДА від 23.07.2015 № 331/2015-р ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" надано в постійне користування, зокрема земельну ділянку загальною площею 166,6924 га, кадастровий номер 6822481800:09:034:0009, для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг.
Посилаючись на те, що земельна ділянка площею 0,09 га з кадастровим номером 6822481800:09:034:0003, яка надана ФОП Залісецькому В.П. в оренду, та земельна ділянка площею 166,6924 га з кадастровим номером 6822481800:09:034:0009, що знаходиться у постійному користуванні ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство", географічно накладаються, тобто фактично земельна ділянка позивача увійшла до площі земельної ділянки, наданої в постійне користування ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" на підставі розпорядження Хмельницької ОДА від 23.07.2015 № 331/2015-р, позивач просив визнати це розпорядження у відповідній частині протиправним і скасувати його, а також скасувати записи щодо цієї земельної ділянки у Поземельній книзі.
11.08.2020 ФОП Залісецький В.П. подав заяву про зміну предмета позову, у якій просив визнати протиправним і скасувати розпорядження Хмельницької ОДА від 23.07.2015 № 331/2015-р у зазначеній частині з одночасним припиненням права постійного користування ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" на земельну ділянку площею 166,6924 га, кадастровий номер 6822481800:09:034:0009, що зареєстроване 08.09.2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 11140718, та скасувати державну реєстрацію цієї земельної ділянки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 заяву ФОП Залісецького В.П. про зміну предмета позову прийнято до розгляду, залучено до участі у справі як відповідача Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 позов ФОП Залісецького В.П. задоволено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у серпні 2021 року ФОП Залісецький В.П. подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2021, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.09.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/10224/19 за касаційною скаргою ФОП Залісецького В.П. з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.10.2021.
Хмельницька ОДА у відзиві на касаційну скаргу зазначила про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просила залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Сторони в судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі розпорядження Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області від 25.09.2002 № 608/2002 приватному підприємцю Залісецькому В.П. надано в оренду строком на 25 років земельну ділянку із земель запасу Гуменецької сільської ради загальною площею 0,09 га, що знаходиться за межами населеного пункту, для виробничих потреб (розміщення торгівельної точки).
10.10.2002 між Кам`янець-Подільською державною адміністрацією (орендодавець) та приватним підприємцем Залісецьким В.П. (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в довгострокове платне користування на підставі розпорядження від 25.09.2002 № 608/2002 земельну ділянку загальною площею 0,09 га, що розташована на території Гуменецької сільської ради, що знаходиться за межами населеного пункту, Кам`янець-Подільського району, згідно з додатком № 1 (планом-схемою земельної ділянки); земельна ділянка передається в оренду для виробничих потреб (розташування торгівельної точки); договір укладається на строк 25 років, починаючи з дати його реєстрації. Цей договір зареєстровано в Кам`янець-Подільському районному відділі земельних ресурсів 10.10.2002 за № 8.
У додатку № 1 до договору оренди земельної ділянки заявлено акт встановлення меж земельної ділянки на місцевості, погодженим сільським головою Гуменецької сільської ради, спеціалістом-землевпорядником райвідділу земельних ресурсів по Гуменецькій сільській раді, директором Держлісгоспу та орендарем. Додатком № 2 до договору є підписаний сторонами план (схема) земельної ділянки, переданої в оренду терміном на 25 років ПП Залісецькому В.П. на території Гуменецької сільської ради для організації торгівельної точки та пункту харчування.
Згодом у 2010 році Приватним підприємством "Паритет" на замовлення приватного підприємця Залісецького В.П. розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Гуменецької сільської ради за межами населених пунктів Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Згідно з технічною документацією зазначену земельну ділянку закріплено межовими знаками та присвоєно їй кадастровий номер 6822481800:09:034:0003.
У подальшому, на підставі рішення виконавчого комітету Гуменецької сільської ради від 22.12.2011 № 224 Залісецькому В.П. було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно - комплекс, будівель торгівельної точки та кафе-бару, з метою обслуговування населення, загальною площею 194,0 кв. м, за адресою: Хмельницька обл., Кам`янець-Подільський р-н, с/рада Гуменецька, автошлях М-20 Житомир-Тереблече, 354-0,50 км, а 07.02.2012 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САС № 966918 від 07.12.2012 за Залісецьким В.П. зареєстроване право власності на зазначене нерухоме майно.
Також судами установлено, що розпорядженням Хмельницької ОДА від 23.07.2015 № 331/2015-р на підставі статей 6, 21, 39 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 17, 92, 122, 123, 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК) ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" надано в постійне користування земельні ділянки державної власності, загальною площею 4033,2722 га (землі лісогосподарського призначення) для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, що розташовані за межами населених пунктів на території Дунаєвецького, Кам`янець-Подільського та Чемеровецького районів Хмельницької області згідно із додатком: 25 земельних ділянок, у тому числі земельна ділянка площею 166,6924 га, кадастровий номер 6822481800:09:034:0009.
23.10.2015 Хмельницька ОДА розпорядженням № 531/2015-р внесла зміни до розпорядження від 23.07.2015 № 331/2015-р, зокрема додаток до цього розпорядження було викладено в новій редакції.
Земельну ділянку, площею 166,6924га, з кадастровим номером 6822481800:09:034:0009 відділом Держземагенства у Кам`янець-Подільському районі 25.12.2014 було зареєстровано у Державному земельному кадастрі та відкрито Поземельну книгу.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 08.09.2015 за ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 166,6921 га, кадастровий номер 6822481800:09:034:0009 (для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг). Підставою виникнення права власності зазначено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ФОП Залісецького В.П., з урахуванням заяви про зміну предмета позову, заявлена до ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство", Хмельницької ОДА, про визнання протиправним і скасування розпорядження Хмельницької ОДА від 23.07.2015 № 331/2015-р у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання в постійне користування ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" земельної ділянки площею 166,6924 га, кадастровий номер 6822481800:09:034:0009, що розташована за межами населених пунктів на території Гуменецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, з одночасним припиненням права постійного користування ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" на земельну ділянку площею 166,6924 га, кадастровий номер 6822481800:09:034:0009, що зареєстроване 08.09.2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 11140718, та скасуванням державної реєстрації цієї земельної ділянки.
Ця вимога обґрунтована, зокрема тим, що у 2019 році позивачу стало відомо, що земельна ділянка загальною площею 0,09 га кадастровий номер 6822481800:09:034:0003, яка надана позивачу в оренду на 25 років, та земельна ділянка площею 166,6924 га кадастровий номер 6822481800:09:034:0009, що знаходиться у постійному користуванні ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" географічно накладаються, тобто фактично площа земельної ділянки, яка надана позивачу в оренду увійшла до площі земельної ділянки, відведеної державному підприємству, що є порушенням прав позивача щодо вільного користування земельною ділянкою, яка надана йому в оренду та на якій знаходяться належні позивачу на праві власності об`єкти нерухомого майна.
У процесі розгляду справи з метою встановлення наявності чи відсутності факту накладення земельних ділянок з кадастровим номером 6822481800:09:034:0003 та кадастровим номером 6822481800:09:034:0009 судом призначено судову експертизу і за висновком експерта Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 19.06.2020 № 2593/2594/19-26/1913-1926/20-26: - більша частина комплексу будівель торгової точки та кафе-бару, що належать Залісецькому В.П. на праві власності відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САС № 966918 від 07.02.2012, розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 6822481800:09:034:0009, площею 166,6924 га, що знаходиться на території Гуменецької сільськоїї ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, а саме: частина будівлі кафе-бару, А, площею 26,0 кв. м; будівля обідніх залів, Б, площею 50,3 кв. м; частина будівлі для банкету, Г, площею 31,2 кв. м; частина господарської будівлі, Д, площею 4,0 кв. м; частина погребу, Е, площею 9,5 кв. м; альтанка, Ж, площею 13,5 кв. м; альтанка, З, площею 6,8 кв. м; альтанка, І, площею 6,3 кв. м; частина альтанки, К, площею 6,0 кв. м; частина альтанки, М, площею 9,0 кв. м; вбиральня, О, площею 6,8 кв. м; - земельна ділянка площею 0,09 га, кадастровий номер 6822481800:09:034:0003, що надана в користування Залісецькому В.П., згідно з розпорядженням Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області від 25.09.2002 № 608/2002 і перебуває у нього в користуванні відповідно до договору від 10.10.2002 та земельна ділянка площею 166,6924 га, кадастровий номер 6822481800:09:034:0009, надана в постійне користування ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" - накладаються; площа накладання складає 0,0482 га, за конфігурацією накладка має форму багатокутника сформованого з 10-ох вершин, послідовно сполученими 10-ма відрізками, на Плані у додатку № 4 заштрихована жовтим; довжини відрізків накладення по точкам 1-10, мають наступні значення: т.1-т.2 - 1,96 м; т.2-т.3 - 9,80 м; т.3-т.4 - 16,51 м; т.4-т.5 - 15,99 м; т.5-т.6 - 16,49 м; т.6-т.7 - 9,02 м; т.7-т.8 - 11,09 м; т.8-т.9 - 30,00 м; т.9-т.10 - 30,00 м; т.10-т.1 - 30,00 м.
Суд першої інстанції позов задовольнив і мотивував таке рішення тим, що за встановлених у справі обставин земельна ділянки з кадастровим номером 6822481800:09:034:0003, надана в оренду ФОП Залісецькому В.П., та земельна ділянка з кадастровим номером 6822481800:09:034:0009, надана в постійне користування ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство", накладаються одна на одну і таке накладення складає 0,0482 га, що є більш як половина земельної ділянки, яка передана в оренду позивачу, тому Хмельницькою ОДА в порушення норм Земельного кодексу України (далі - ЗК) передано ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" в постійне користування частину земельної ділянки, орендарем якої є позивач, внаслідок чого порушено право оренди останнього щодо користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822481800:09:034:0003. При цьому, державний кадастровий реєстратор зобов`язаний був прийняти рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6822481800:09:034:0009 з огляду на те, що в її межах розташована земельна ділянка з кадастровим номером 6822481800:09:034:0003.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, доведення факту неправомірності рішень і дій відповідачів та спростування права постійного користування ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" земельною ділянкою, загальною площею 166,6921га у визначених межах.
У поданій касаційній скарзі ФОП Залісецький В.П. послався, зокрема на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору порушено положення статей 92, 116, 123 ЗК та не враховано, що розпорядження Хмельницької ОДА від 23.07.2015 № 331/2015-р є протиправним, оскільки при передачі земельної ділянки у постійне користування державному підприємству не було враховано обставин перебування частини цієї земельної ділянки в оренді позивача та знаходження на ній належних позивачу на праві власності об`єктів нерухомого майна, а також не було взято до уваги положень законодавства стосовно того, що земельна ділянка може бути передана в користування за відповідним рішенням органу виконавчої влади лише після припинення відповідного права користування такою земельною ділянкою іншою особою у встановленому законом порядку, при цьому судом не було надано оцінки порушенню оскарженим рішенням органу виконавчої влади права позивача на користування земельною ділянкою, у тому числі з урахування знаходження на цій земельній ділянці об`єктів нерухомості, права власності на які зареєстровано у встановленому законом порядку; судом неправильно застосовано положення статті 141 ЗК, з огляду на те, зокрема, що пославшись в обґрунтування права відповідача на спірну земельну ділянку на акт на право користування землею, виданий 05.05.1960 Кам`янець-Подільському лісгоспу, судом не встановлено обставин правонаступництва між Кам`янець-Подільським лісгоспом, яке ліквідовано, та ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство", яке було утворене у 1994 році, а також не з`ясовано, який обсяг майнових прав внаслідок правонаступництва, якщо воно мало місце, перейшло до відповідача, у тому числі і щодо спірної земельної ділянки. Водночас, судом апеляційної інстанції у порушення статей 74, 80, 81 ГПК залишено поза увагою те, що при вирішенні справи в суді першої інстанції ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" взагалі не посилалося на обставини правонаступництва та наявність державного акта на право користування землею і відповідних доказів не надавало, а також копій відповідних доказів в порушення вимог процесуального законодавства позивачу не направляло. При обґрунтуванні підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник послався на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи в оскарженому судовому рішенні застосовано зазначені норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі № 922/1017/17, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, від 26.06.2018 у справі № 902/517/17, від 30.08.2018 у справі № 910/28455/15, від 01.09.2018 у справі № 910/25520/13, від 20.09.2018 у справі № 910/21218/17, від 10.12.2019 у справі № 902/844/18, від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, від 21.06.2018 № 906/612/17, від 21.01.2021 у справі № 922/4140/19 та постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
За змістом частини 2 статті 16 ЦК визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
У статті 152 ЗК зазначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів (пункти г, д частини 3).
Як установлено судами попередніх інстанцій, спір у справі, яка розглядається, виник через порушення, як доводить позивач, його прав орендаря земельної ділянки площею 0,09 га з кадастровим номером 6822481800:09:034:0003, внаслідок прийняття Хмельницькою ОДА розпорядження від 23.07.2015 № 331/2015-р щодо передачі в постійне користування ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" земельної ділянки площею 166,6924 з кадастровим номером 6822481800:09:034:0009, у межах якої шляхом часткового накладення знаходиться земельна ділянка, надана в оренду позивачу, на якій розташовано об`єкти нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності. При цьому, за висновками експерта, накладення складає 0,0482 га, що є більш як половина земельної ділянки, яка передана позивачу в оренду.
За змістом статей 79, 79-1 ЗК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина 1 статті 93 ЗК).
Відповідно до статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина 5).
За змістом частини 1 статті 123 ЗК (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного у справі розпорядження Хмельницькою ОДА від 23.07.2015 № 331/2015-р) рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
У статті 141 ЗК (у редакції на час прийняття розпорядження від 23.07.2015 № 331/2015-р) визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою, якими є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Разом із тим у частині 4 статті 11 ГПК закріплено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування (рішення ЄСПЛ від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited проти України").
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту цієї статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий.
Водночас концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999).
Судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі не взято до уваги, що цей спір необхідно вирішувати з урахуванням наведених положень Конвенції, Першого протоколу до цієї Конвенції та практики Європейського суду з прав людини.
При вирішенні спору у справі, яка розглядається, обмежившись посиланням на те, що позивачем не доведено факту неправомірності рішень і дій відповідачів та не спростовано права постійного користування ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" земельною ділянкою загальною площею 166,6921 га у визначених межах, суд апеляційної інстанції у контексті суб`єктивного матеріального права та охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, взагалі не врахував і не надав оцінки наданим позивачем доказам правомірності користування ним земельною ділянкою площею 0,09 га з кадастровим номером 6822481800:09:034:0003, площа накладення якої з земельною ділянкою з кадастровим номером 6822481800:09:034:0009, наданою в постійне користування ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" на підставі оспорюваного розпорядження, становить 0,0482 га, знаходження на земельній ділянці 6822481800:09:034:0003 об`єктів нерухомого майна, які належать позивачу на праві власності, а відтак не встановив, не надав оцінки та в рішенні не зазначив, чи не суперечать оспорюване розпорядження Хмельницькою ОДА від 23.07.2015 № 331/2015-р у частині, що стосується земельної ділянки площею 0,09 га з кадастровим номером 6822481800:09:034:0003, загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право позивача на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Крім того, з огляду на проголошений у рішеннях ЄСПЛ, зокрема у справах "Рисовський проти України" (заява № 29979/04), "Беєлер проти Італії" (заява № 33202/96), "Онер`їлдіз проти Туреччини" (заява №48939/99), "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (заява №21151/04), у справі "Москаль проти Польщі" (заява №10373/05), обов`язок неухильного дотримання принципу належного урядування, який хоч і стосується офіційних повноважень органів державної влади, однак не нівелює їх обов`язку дотримання принципів прозорості і ясності їхніх дій, мінімізації ризику помилок при реалізації своїх прав як учасника правовідносин (правочину) з окремим суб`єктом господарювання, суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, не встановив і не надав належної правової оцінки дотриманню Хмельницькою ОДА при прийнятті оспорюваного розпорядження від 23.07.2015 № 331/2015-р принципу належного урядування в контексті дотримання порядку надання земельної ділянки в постійне користування з урахування положень статей 116, 123, 141 ЗК (у відповідній редакції), у тому числі щодо передачі у користування земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Разом із тим, у пункті 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц наведено висновок про те, що вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.
Суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові зазначив, що земельна ділянка загальною площею 166,6921 га належить до земель лісогосподарського призначення, про що свідчать планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, право постійного користування якою Кам`янець-Подільським лісгоспом підтверджено актом на право користування землею від 05.05.1960, про що міститься запис у державній книзі реєстрації землекористувань за № 202 від 28.11.1958. Також суд апеляційної інстанції, пославшись на положення статті 141 ЗК, зазначив зокрема, що право постійного користування ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" щодо земельної ділянки загальною площею 166,6921 га не припинено.
Водночас у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі № 922/1017/17, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17 та у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11 (висновками у яких скаржником обґрунтовано наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК), зазначено, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення статті 141 ЗК, допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.
Натомість суд апеляційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення статті 141 ЗК, зазначивши про не дослідження місцевим господарським судом правового статусу земельної ділянки, та беззаперечно пославшись на те, що ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" є постійним землекористувачем, у тому числі щодо земельної ділянки, яка перебуває в орендному користуванні позивача, не встановив і у рішенні не зазначив, чи є ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" правонаступником Кам`янець-Подільського лісгоспу, якому було видано акт на право користування землею від 05.05.1960, який обсяг майнових прав щодо спірної земельної ділянки перейшло до відповідача в порядку правонаступництва, якщо воно мало місце, та якими доказами підтверджуються такі обставини.
Таким чином, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, не надав їм належної правової оцінки, а тому це судове рішення є такими, що постановлено з порушенням норм процесуального права.
Разом із тим рішення суду першої інстанції також не може залишатися в силі, оскільки при задоволенні позову в повному обсязі поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що накладення земельної ділянки становить лише частину земельної ділянки, наданої в постійне користування державному підприємству, тому не обґрунтував визнання протиправним відповідного рішення органу виконавчої влади в цілому, у тому числі щодо частини земельної ділянки щодо якої спір відсутній. При цьому обставини, які не було враховано судом апеляційної інстанції при відмові у задоволенні позову, судом першої інстанції взагалі не досліджувалися та їм не надавалася відповідна правова оцінка.
Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
У зв`язку з наведеним, як постанова суду апеляційної інстанції, так і рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже судові рішення попередніх судових інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.
Порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування судових рішень як суду апеляційної інстанції, так і суду першої інстанції, та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд