ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 923/909/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Укртрансгаз",
представник позивача - Онищенко І.П., адвокат (довіреність від 10.12.2020 № 1-2516),
відповідач - акціонерне товариство "Херсонгаз",
представник відповідача - Зангієв А.Г. (у порядку самопредставництва), Лук`янов О.В. (у порядку самопредставництва),
розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Укртрансгаз"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 (головуючий Філінюк І.Г., судді: Бєляновський В.В. і Богатир К.В.)
у справі № 923/909/19
за позовом акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - Позивач)
до акціонерного товариства "Херсонгаз" (далі - Відповідач)
про стягнення 267 979 580,56 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Відповідача про стягнення 267 979 580,56 грн, з яких: 223 128 840,02 грн основної заборгованості, 34 284 071,82 грн пені, 2 977 013,90 грн річних та 7 589 654,83 грн інфляційних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором від 17.12.2015 № 1512000746 (далі - Договір) у частині оплати наданих Позивачем послуг з балансування.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 17.03.2020 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 217 004 408,68 грн основної заборгованості, 33 580 592,20 грн пені, 2 901 744,59 грн річних, 7 440 760,43 грн інфляційних. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
- оскільки ні розмір вартості послуг балансування, ні розмір базової ціни газу не встановлені чинним законодавством, вартість послуг балансування є вільною ціною, а тому Відповідачем не доведено неправомірності визначення Позивачем вартості наданих послуг;
- Позивачем основна заборгованість заявлена до стягнення у сумі 223 128 840,02 грн, а за розрахунками суду вона складає 217 004 408,68 грн, у зв`язку з чим загальна сума основного боргу, яка є спірною, становить 6 124 431,34 грн як різниця попередніх сум та вона фактично є сумою, нарахованою у зв`язку із застосуванням Позивачем при розрахунку вартості послуг коефіцієнту 1,2 у вересні 2018 року та лютому 2019 року, а тому її стягнення є неправомірним;
- правомірним та правильним є нарахування Позивачем пені у розмірі 33 580 592,20 грн річних у розмірі 2 901 744,59 грн. та інфляційних у розмірі 7 440 760,43 грн, а тому вимоги про стягнення 703 479,62 грн пені, 75 269,31 грн річних та 148 894,40 грн. інфляційних задоволенню не підлягають.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:
- суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про доведеність позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та допустимим доказами негативного місячного небалансу Відповідача у вказані періоди у заявленому розмірі, визначеного з дотриманням вставленого законодавством порядку, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за послуги балансування природного газу;
- оскільки Позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 223 128 840,02 грн за послуги балансування обсягів природного газу, не підлягають задоволенню й позовні вимоги про стягнення з Відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з тим, що такі вимоги є похідними.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а також на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, та на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
- ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 906/408/18, від 05.03.2019 у справі № 923/351/18, від 14.07.2020 у справі № 923/1064/18, від 09.10.2019 у справі № 922/1382/18, від 18.06.2019 у справі № 912/1558/18, від 18.09.2018 у справі № 922/1580/18 щодо застосування пункту 1 глави 1 розділу І, пункту 1 глави 1 розділу VІІІ, норм розділів ХІІ, ХІV Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодексу ГТС), статей 179, 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України);
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 2 розділу ХІІІ Кодексу ГТС у взаємозв`язку з пунктами 3, 10 розділу ХІІІ, пунктом 7 глави 3 розділу ХІV Кодексу ГТС у контексті єдиної передбаченої законодавством умови для надання оператором ГТС послуг балансування замовника послуг транспортування у разі недотримання такими замовниками своєї підтвердженої номінації, що надаються з метою підтримання звичайного рівня функціонування ГТС для уникнення загрози цілісності ГТС, а не у разі загрози цілісності ГТС;
- апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
У судовому засідання 07.12.2021 представником Позивача було заявлено усне клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке відхилено колегією суддів у зв`язку з тим, що представником Позивача не наведено підстав, які б передбачали передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Також у судовому засідання 07.12.2021 представником Відповідача було заявлено усне клопотання про зупинення касаційного провадження у справі до прийняття відповідного рішення об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 918/450/20, яке відхилено колегією суддів у зв`язку з його необґрунтованістю.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції ухвалюючи оскаржувану постанову, виходив з того, що складені Позивачем на підставі пункту 11.4 Договору односторонні акти надання послуг балансування обсягів природного газу не можуть бути належними доказами на підтвердження визначення обсягів та вартості послуг балансування газу у вказаний період, а тому Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту надання Відповідачу послуг балансування.
З долучених до матеріалів справи доказів неможливо встановити та перевірити, який саме обсяг газу Позивач облікував у газотранспортній системі, який, на його думку, Відповідач використав за період з вересня 2018 по лютий 2019 року без подання таких обсягів природного газу до газотранспортної системи, та несанкціонованих відборів з газорозподільної системи Відповідача природного газу споживачам, та який Відповідач має компенсувати Позивачу як послуги балансування.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність небалансів у газотранспортній системі у заявлені Позивачем періоди, а також докази, які б підтверджували вчинення Позивачем заходів, спрямованих на усунення загрози цілісності газотранспортної системи у зв`язку з наявністю в ній небалансів газу.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.4 Договору послуги транспортування природного газу надаються в обсягах, які визначаються у додатку 1 (розподіл потужності) та додатку 2 (транспортування) до договору, які згідно з пунктом 2.8 Договору є його невід`ємною частиною.
Пунктом 2.8 Договору передбачено, що додаток 3 до Договору укладається у випадку, коли замовником послуг є оператор газорозподільної системи, прямий споживач, газодобувне підприємство або виробник біогазу.
Відповідно до пункту 5.4 Договору додатком 3 до цього договору між оператором та замовником, який є оператором газорозподільної системи/прямим споживачем/газовидобувним підприємством/виробником біогазу, інших видів газу з альтернативних джерел, визначається перелік комерційних вузлів обліку газу, встановлених на всіх фізичних точках входу/виходу до відповідного замовника.
Водночас Відповідач у спірних правовідносинах, крім статусу замовника послуг транспортування природного газу, має також статус оператора газорозподільної системи (далі - оператор ГРМ), тобто є суб`єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників).
При цьому сторонами не укладались додатки 1, 2, 3 до Договору, якими визначається потужність та обсяг транспортування газу, перелік комерційних вузлів обліку газу, актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, які повинні містити схеми потоків газу через вузли обліку природного газу, їх місце розташування на схемі, межі балансової належності або схематичні позначення іншого обладнання чи засобів вимірювальної техніки, а позивач не передавав об`єми (обсяги) природного газу в точках комерційного обліку.
У судовому засіданні 21.09.2021 представники Позивача та Відповідача підтвердили, що додатки 1, 2, 3 до Договору не укладались.
Тобто сторони фактично не погодили предмет договору (потужність та обсяг транспортування газу), що є істотною умовою, не визначили перелік комерційних вузлів обліку газу, встановлених на всіх фізичних точках входу/виходу до відповідного замовника.
Крім того, відсутність додатку 3 до Договору свідчить про неузгодженість сторонами при підписанні договору переліку комерційних вузлів обліку газу, фактично встановлених у пунктах приймання-передачі газу та їх характеристик: назв ПППГ (ГРС, ПВВГ), місця встановлення та типу ВОГ (до/після вузла редукування), Pmax абсолютного (МПа), максимальної витрати (об`єму) газу комерційним вузлом обліку за добу за стандартних умов, реквізитів Акта розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін (№, дата), як це передбачено додатками до типового договору.
Надання послуг балансування перебуває у безпосередньому зв`язку з послугами транспортування природного газу, відсутність узгоджених умов щодо обсягів та порядку надання послуг унеможливлює належне виконання умов договору, у тому числі в частині порядку визначення вартості послуг балансування.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про доведеність позовних вимог, оскільки Позивачем не доведено належними та допустимим доказами негативного місячного небалансу Відповідача у вказані періоди у заявленому розмірі, визначеного з дотриманням вставленого законодавством порядку, а тому відсутні підстави для стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості за послуги балансування природного газу.
Оскільки Позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 223 128 840,02 грн за послуги балансування обсягів природного газу, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про нарахування та стягнення з Відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки такі вимоги є похідними.
Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що, ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 906/408/18, від 05.03.2019 у справі № 923/351/18, від 14.07.2020 у справі № 923/1064/18, від 09.10.2019 у справі № 922/1382/18, від 18.06.2019 у справі № 912/1558/18, від 18.09.2018 у справі № 922/1580/18 щодо застосування пункту 1 глави 1 розділу І, пункту 1 глави 1 розділу VІІІ, норм розділів ХІІ, ХІV Кодексу ГТС, статей 179, 181 ГК України.
Колегія суддів Верховного Суду вважає такі доводи безпідставними та необґрунтованими, оскільки, проаналізувавши зміст судових рішень у справах № 906/408/18, № 923/351/18, № 923/1064/18, № 922/1382/18, № 922/1580/18, встановлено, що Верховний Суд у вказаних справах залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено Позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів та штрафних санкцій за послуги балансування.
При цьому у даній справі № 923/909/19 апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог. Тобто за результатом розгляду вказаних справ судами були ухвалені аналогічні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, що, у свою чергу, не свідчить про неоднакове застосування судами норм права при розгляді таких справ або неврахування попередніми судовими інстанціями висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права.
Що ж до посилань на те, що, ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 912/1558/18, то колегія суддів зазначає, що у вказаній справі Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості та в скасованій частині направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, що, у свою чергу, не свідчить про наявність протилежного висновку щодо застосування норм права, який, на думку скаржника, повинен був бути застосований судом апеляційної при розгляді даної справи. Крім того, направлення справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній.
Таким чином, вказані доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу як такі, що наведені скаржником лише для візуальної наявності у касаційній скарзі посилань на відповідну норму процесуального законодавства, якою визначені підстави касаційного оскарження судових рішень [пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)].
Також Позивач у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 розділу ХІІІ Кодексу ГТС у взаємозв`язку з пунктами 3, 10 ХІІІ, пунктом 7 глави 3 розділу ХІV Кодексу ГТС у контексті єдиної передбаченої законодавством умови для надання оператором ГТС послуг балансування замовника послуг транспортування у разі недотримання такими замовниками своєї підтвердженої номінації, що надаються з метою підтримання звичайного рівня функціонування ГТС, для уникнення загрози цілісності ГТС, а не у разі загрози цілісності ГТС.
При цьому Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для формування такого висновку у даній справі, оскільки фактично скаржник просить зробити висновок щодо діяльності відповідних суб`єктів господарювання, а не висновок щодо застосування норм права. Крім того, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що Відповідач у спірних правовідносинах, крім статусу замовника послуг транспортування природного газу, має також статус оператора ГРМ, тобто є суб`єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників); при цьому сторонами не укладались додатки 1, 2, 3 до Договору, яким визначається потужність та обсяг транспортування газу, перелік комерційних вузлів обліку газу, актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, які повинні містити схеми потоків газу через вузли обліку природного газу, їх місце розташування на схемі, межі балансової належності або схематичні позначення іншого обладнання чи засобів вимірювальної техніки, а позивач не передавав об`єми (обсяги) природного газу в точках комерційного обліку; у судовому засіданні 21.09.2021 представники Позивача та Відповідача підтвердили, що додатки 1, 2, 3 до Договору не укладались; тобто сторони фактично не погодили предмет договору (потужність та обсяг транспортування газу), що є істотною умовою, не визначили перелік комерційних вузлів обліку газу, встановлених на всіх фізичних точках входу/виходу до відповідного замовника; відсутність додатку 3 до Договору свідчить про неузгодженість сторонами при підписанні договору переліку комерційних вузлів обліку газу, фактично встановлених у пунктах приймання-передачі газу та їх характеристик: назв ПППГ (ГРС, ПВВГ), місця встановлення та типу ВОГ (до/після вузла редукування), Pmax абсолютного (МПа), максимальної витрати (об`єму) газу комерційним вузлом обліку за добу за стандартних умов, реквізитів Акта розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін (№, дата), як це передбачено додатками до типового договору.
Що ж до доводів скаржника про те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, то колегія суддів зазначає, що скаржником не зазначено, які саме докази не були досліджені судом, а також, що обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. При цьому у даній справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими.
Таким чином, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.
Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки апеляційним судом було ухвалено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалену постанову, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд