ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/4993/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Кондратюк"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у справі
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Кондратюк"
до Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Фермерське господарство "Чугуївське",
2) Державний реєстратор Виконавчого комітету Межівської селищної ради Капліна Ольга Вікторівна,
про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, скасування державної реєстрації речового права (права оренди),
(У судове засідання з`явилися представники: позивача - Наход А. В., відповідача - Гаврилов М. С., Дзюба А. В.),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Селянське фермерське господарство "Кондратюк" (далі - СФГ "Кондратюк") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд:
- визнати незаконними та скасувати рішення Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області (далі - сільрада) "Про надання в оренду ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" від 05.03.2020 № 1621-55/VII щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1222685500:02:003:0701 та рішення сільради "Про надання в оренду ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" від 05.03.2020 № 1620-55/VII щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1222685500:02:003:0866;
- визнати недійсними договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами № 1222685500:02:003:0866 та № 1222685500:02:003:0701, що укладені 10.03.2020 на підставі рішень сільради від 05.03.2020 № 1621-55/VII та від 05.03.2020 № 1620-55/VII із Фермерським господарством "Чугуївське" (далі - ФГ "Чугуївське");
- скасувати запис № 36241279 про державну реєстрацію права оренди ФГ "Чугуївське" на земельну ділянку з кадастровим номером 1222685500:02:003:0866 та запис № 36281485 про державну реєстрацію права оренди ФГ "Чугуївське" на земельну ділянку з кадастровим номером 1222685500:02:003:0701 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняті сільрадою рішення "Про надання в оренду ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" від 05.03.2020 №№ 1620-55/VІІ, 1610-55/VІІ, внаслідок яких невитребувані паї колишнього Колективного сількогосподарського підприємства "Росія (далі - КСП "Росія") передані в оренду ФГ "Чугуївське", суперечать діючим договорам оренди № 74-94, укладеними між позивачем та Межівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області (далі - Межівська РДА), та порушують права СФГ "Кондратюк" як законного орендаря спірних земельних ділянок (невитребуваних паїв №№ 226-248).
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, Між СФГ "Кондратюк" (Орендар) та Межівською РДА (Орендодавець) укладені договори оренди земельних ділянок, копії яких долучено до матеріалів справи.
Відповідно до вказаних договорів СФГ "Кондратюк" з 06.11.2017 орендувало земельні ділянки для ведення товарного сільського господарства (невитребувані паї колишнього КСП "Росія") в кількості 21 ділянка, на території сільради.
Усі ділянки передано терміном на 10 років на підставі розпоряджень голови Межівської РДА від 13.09.2017.
СФГ "Кондратюк" встановлено, що внаслідок прийняття сільрадою рішень "Про надання в оренду ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" від 05.03.2020 №№ 1620-55/VІІ, 1610-55/VІІ, невитребувані паї колишнього КСП "Росія" в кількості 21 ділянка, а саме паї № 226-248, які у листопаді 2017 року були надані в оренду позивачу за договорами оренди № 74-94 та на теперішній час мають кадастрові номери: 1222685500:02:003:0866 та 1222685500:02:003:071, передані в оренду ФГ "Чугуївське".
На підставі зазначеного рішення 10.03.2020 було укладено відповідні договори оренди між сільрадою та ФГ "Чугуївське", а також проведено державну реєстрацію права оренди спірних земельних ділянок у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номерами запису 36241279 від 08.04.2020 та 36281485 від 13.04.2020.
Вказані рішення відповідача позивач вважає незаконними та такими, що суперечать чинному законодавству, діючим договорам оренди СФГ "Кондратюк" та порушують законні права та інтереси позивача, як орендаря земельних ділянок (невитребуваних паїв), тому останній був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 у справі № 904/4993/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2021, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, аргументоване тим, що договори оренди земельних ділянок (невитребуваних паїв) позивача з Межівською РДА не були належним чином зареєстровані у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) сільради.
Надані позивачем копії договорів оренди земельних ділянок (невитребуваних паїв №№ 226-248) відповідно до відміток на них зареєстровані у Виконавчому комітеті сільради 06.11.2017. Проте виконавчий комітет сільради не здійснював реєстрацію жодного з таких договорів оренди, про що свідчить лист від 19.05.2020 № 373. Зі змісту листа від 19.10.2020 № 61-574/0/312-20 встановлено, що договори оренди земельних ділянок (невитребуваних земельних часток (паїв) колишнього КСП "Росія" №№226-248) від 06.11.2017, укладені між Межівською РДА та СФГ "Кондратюк", Межівською РДА до виконавчого комітету сільради особисто і поштою для реєстрації не подавалися. Також матеріалами справи підтверджено, що витяги з Державного земельного кадастру, Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та з книги реєстрації договорів оренди Новопавлівської сільської ради, свідчать про те, що право оренди на невитребувані паї №№ 226-248 за СФГ "Кондратюк" не зареєстровано.
Таким чином, не будучи зареєстрованими в у встановленому законом порядку спірні договори є неукладеними. Тому СФГ "Кондратюк" не довело порушення свого права, вимагаючи визнати незаконним та скасувати рішення сільської ради, прийнятого у межах наданих відповідачеві повноважень, згідно з процедурою, передбаченою чинним законодавством. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що договори були зареєстровані у відповідності до вимог чинного законодавства.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. СФГ "Кондратюк" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у справі №904/4993/20 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, заявник вважає, що судами не враховано висновки Верховного Суду, зазначені у постановах від 11.10.2018 у справі № 922/189/18, від 06.11.2018 у справі № 926/3397/17, від 09.04.2019 у справі № 910/3359/18, від 29.10.2019 у справі № 904/3713/18, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19. У вказаних постановах Верховний Суд зауважив, що доведення того, що спірний договір виконується виключає можливість визнання його неукладеним. Визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення господарського договору, а не за наслідками виконання. Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14, від 06.07.2016 у справі № 914/4540/14.
Також суди не врахували висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зазначені у постанові від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 щодо презумпції правомірності договору; стосовно сумнівів щодо дійсності, чинності та виконуваності договору, викладені у постанові від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, а також висновок у постанові від 01.06.2021 у справі № 916/1714/20 про те, що за відсутності вказівки у відзиві на позовну заяву на незгоду із обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги, втрачається право заперечувати проти таких обставин.
Крім того, врахуванню підлягали правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 27.02.2019 у справі № 237/142/16-ц, від 17.11.2018 у справі № 911/205/18 щодо стандартів доказування, вірогідності доказів та заборони суперечливої поведінки. Зокрема позивачем надано докази на підтвердження укладення та виконання договорів, але суди безпідставно надали перевагу доказам відповідача, які створені ним спеціально для вказаної справи. Судами також не надано доказам щодо виконання договорів і сплати орендної плати позивачем та її отримання відповідачем.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)". Відповідач мав повідомити позивача про те, що до нього перейшло з 01.01.2019 право розпорядження спірними земельними ділянками, а також про намір передати їх в оренду іншому господарству. Крім того, відповідач мав право передати невитребувані паї після формування кожного в земельні ділянки відповідно до приписів статей 79, 79-1 Земельного кодексу України.
4.2. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на безпідставність доводів скаржника про обов`язок повідомити позивача про те, що до нього перейшло з 01.01.2019 право розпорядження спірними земельними ділянками і право передати невитребувані паї після формування кожного в земельні ділянки. У свою чергу, суди вірно встановили, що договори оренди земельних ділянок (невитребуваних паїв) не зареєстровані належним чином, а тому у позивача відсутнє порушене право за захистом якого він звернувся до суду.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Як слідує із оскаржених рішень, розглядаючи позовні вимоги щодо визнаннями незаконними та скасування рішень сільради щодо надання в оренду земельних ділянок, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та скасування запису про державну реєстрацію права оренди, суди вказали на те, що позивач не довів наявність у нього порушеного права внаслідок прийняття спірних рішень та укладеного договору.
Так, суди виходили з того, що договори оренди земельних ділянок (невитребуваних паїв) між позивачем та Межівською РДА не були належним чином зареєстровані у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) сільради. Таким чином, не будучи зареєстрованими в у встановленому законом порядку спірні договори є неукладеними.
5.4. Узагальнені доводи касаційної скарги свідчать, що основним мотивом заперечень скаржника є доведення ним факту виконання всіх дій із укладення, реєстрації та виконання договорів оренди земельних ділянок, чого суди попередніх інстанцій належним чином не спростували.
5.5. Як установили суди, між СФГ "Кондратюк" та Межівською РДА були укладені договори оренди земельних ділянок, згідно яких 21 земельна ділянка (невитребувані земельні частки (паї) №№226-248 колишнього КСП "Росія"), що розміщені на території сільради, були передані в оренду позивачу терміном на 10 років на підставі розпоряджень голови Межівської РДА від 13.09.2017.
На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені. Подібні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 914/2179/19.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (у редакції, чинній станом на момент прийняття Межівською РДА розпоряджень від 13.09.2017 про надання в оренду позивачу невитребувані земельні частки (паї) №№226-248) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.
За змістом статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
5.6. У свою чергу, для вказаного виду договорів встановлена спеціальна процедура реєстрації, яка визначена у Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 № 119 (далі - Порядок № 119).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 119 реєстрація договорів оренди земельних часток (паїв) проводиться виконавчими комітетами сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).
Пунктом 3 Порядку № 119 визначено, що для реєстрації договору оренди земельної частки (паю) орендодавець подає особисто або надсилає поштою до відповідного виконавчого комітету органу місцевого самоврядування договір оренди у двох примірниках, сертифікат на право на земельну частку (пай). Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради перевіряє у дводенний термін подані документи, реєструє або готує обґрунтований висновок про відмову в реєстрації.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 119 договір оренди земельної частки (паю) реєструється у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), що ведеться за формою згідно з додатком. Датою реєстрації договору оренди земельної частки (паю) є дата внесення відповідного запису до цієї Книги.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 119 на обох примірниках договору оренди земельної частки (паю) ставиться штамп із зазначенням дати реєстрації та номера запису, а також з підписом особи, яка зареєструвала договір.
Аналізуючи вказані вимоги, суди встановили, що Межівська РДА, як орендодавець за укладеними договорами оренди з позивачем, мала подати до виконавчого комітету сільради договори оренди у двох примірниках для здійснення реєстрації. Спростовуючи доводи позивача про те, що договори оренди земельних ділянок 06.11.2017 зареєстровано в Книзі реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) у виконавчому комітеті сільради, з присвоєнням відповідних номерів, про що на договорах проставлено штамп із зазначенням дати реєстрації та номеру запису, з підписом особи, яка зареєструвала договір, суди вказали на те, що вказані обставини, відповідно до норм статей 73, 74, 76 ГПК України, документально не підтверджені. Залучені копії договорів, не містять належних даних про їх реєстрацію. Зважаючи на відсутність реєстрації вказаних договорів, суди дійшли висновку, що вони неукладені.
5.7. Звертаючись із касаційною скаргою та на обґрунтування підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України заявник, зокрема, посилається, на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 про таке.
"Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, Верховний Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
5.8. Із матеріалів справи слідує, що спірним питанням під час її розгляду в судах попередніх інстанцій стало встановлення факту реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв). Зокрема, у позовній заяві заявник акцентував увагу на тому, що вказані договори 06.11.2017 зареєстровані в Книзі реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) у виконавчому комітеті сільради з присвоєнням відповідних номерів, про що на договорах проставлено штамп із зазначенням дати та номера запису, а також з підписом особи, яка зареєструвала договір.
Водночас судами попередніх інстанцій під час встановлення обставин реєстрації вказаних договорів, із посиланням на норми статей 73, 74, 76 ГПК України, вказано, що відповідні обставини, про які зазначає позивач, документально не підтверджені. Залучені копії договорів не містять належних даних про їх реєстрацію.
Крім того, стверджуючи про відсутність реєстрації суди посилалися на те, що виконавчий комітет сільради не здійснював реєстрацію жодного з таких договорів оренди, про що свідчить лист від 19.05.2020 № 373, а зі змісту листа від 19.10.2020 № 61-574/0/312-20 встановлено, що договори оренди земельних часток (паїв) до виконавчого комітету сільради особисто і поштою для реєстрації не подавалися. У свою чергу, витяги з Державного земельного кадастру, Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та з книги реєстрації договорів оренди сільради, свідчать про те, що право оренди на невитребувані паї №№ 226-248 за СФГ "Кондратюк" не зареєстровано.
Однак колегія суддів зауважує, що встановлюючи обставини щодо реєстрації договорів, судами попри посилання на статті 73, 74, 76 ГПК України, не було застосовано приписи статті 79 ГПК України щодо вірогідності доказів. Так, стверджуючи про те, що залучені копії договорів не містять належних даних про їх реєстрацію, судами фактично не оцінено та не спростовано доводи позивача щодо відміток, які містяться на цих договорах, а саме штамп із зазначенням дати та номера запису, а також з підписом особи, яка зареєструвала договір.
Водночас у подальшому, суди взяли за основу докази щодо відсутності у Книзі реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) відповідних записів про проведену реєстрацію договорів позивача. Колегія суддів зауважує, що за наявної спірної ситуації щодо здійснення реєстрації договорів і коли сторони висловлюють протилежні позиції із наданням суперечливих доказів, судам необхідно усебічно та повно дослідити характер та дії учасників справи, які стосуються вказаного питання. Саме співставляючи докази, встановлюючи обставини справи з огляду на вірогідність доказів і оцінюючи наявність або відсутність певних фактів, суди мають змогу у повному обсязі не лише визначити характер правовідносин, а й належним чином відповісти на аргументи сторін.
5.9. Верховний Суд звертає увагу на те, що починаючи із розгляду справи у суді першої інстанції позивач стверджував про виконання ним всіх дій для реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) і проведення такої реєстрації підтверджується відповідними відмітками. Водночас відсутність записів у книзі реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) не залежить від його дій, а є суто повноваженнями відповідача щодо ведення такої книги.
При цьому, згідно з пунктом 3 Порядку № 119 організація реєстрації договору покладається на орендодавця.
У справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ (рішення від 20.10.2011) "...підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…".
У зв`язку із цим, колегія суддів вважає, що під час дослідження обставин укладання договорів оренди земельних часток (паїв), судам необхідно також оцінити доводи щодо фактичного виконання сторонами дій, направлених на реєстрацію договорів у контексті набуття прав на майно позивачем та на кого, у цьому випадку, покладаються ризики.
5.10. У свою чергу, скаржник також звертає увагу, що суди не застосували доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) щодо отримання відповідачем орендної плати за відповідними договорами і подальшого ствердження про нерозуміння джерела надходження таких коштів.
Статтею 3 ЦК України визначено, що однією із основних засад цивільного законодавства є добросовісність. Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі -"non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц зазначила, що у праві України зазначена доктрина проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (постанова Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14).
Колегія суддів зауважує, що судам також необхідно оцінити докази, на які посилається позивач щодо перерахування відповідачу орендної плати за договорами оренди земельних часток (паїв) у контексті поінформованості відповідача про зміст такої оплати і наявності волевиявлення, яким погоджено укладення договорів.
5.11. Зважаючи на викладене, судами не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування приписів статті 79 ГПК України, якими обґрунтована підстава оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України і не надано оцінки усім доказам, які наявні у матеріалах справи.
5.12. Колегія суддів не убачає підстав для формування на цій стадії розгляду справи висновку щодо застосування статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)", чим обґрунтована підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, так як зазначені доводи стосуються розгляду можливості скасування рішень сільради щодо надання в оренду земельних ділянок та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, чого судами не здійснювалося з огляду на недоведення наявності у позивача у межах справи № 904/4993/20 порушеного права. Оскільки на теперішній час суди не дослідили всі докази які наявні у справі та не застосовували вказану статтю саме щодо договорів оренди земельних ділянок, Верховний Суд не може оцінювати чи було неправильно застосовано, у розумінні частини 2 статті 287 ГПК України, таку норму матеріального права.
5.13. За таких обставин, оскільки доводи скаржника щодо допущення порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права частково підтвердилися, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2021 у справі № 904/4993/20 необхідно скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.