Постанова суду № 420/6907/20 від 16.12.2021 про визнання протиправними та скасування рішень

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 420/6907/20

адміністративне провадження № К/9901/22429/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів: Кравчука В.М., Єзерова А.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 у складі судді Токмілової Л.М. та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2021 у складі колегії суддів: Стас Л.В. (суддя-доповідач), Турецької І.О., Шеметенко Л.П. у справі №420/6907/20 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, Державної архітектурно - будівельної інспекції України, за участі третіх осіб без самостійних вимог, на стороні відповідача: Дочірнього підприємства "Інтергал-Буд" Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал", Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради, про визнання протиправними та скасування рішень

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради (надалі - відповідач 1, Виконком Міськради), Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради (надалі - відповідач 2, Департамент Міськради), Державної архітектурно - будівельної інспекції України (надалі - відповідач 3, ДАБІ), за участі третіх осіб без самостійних вимог, на стороні відповідача: Дочірнього підприємства "Інтергал-Буд" Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал" (надалі - ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал"), Управління інженерного захисту території міста і розвитку узбережжя Одеської міської ради (надалі - Управління Міськради), в якому просила:

1.1. визнати протиправним та скасувати Рішення Виконкому Міськради "Про призначення Управління інженерного захисту та розвитку узбережжя Одеської міської ради замовником робіт по укріпленню схилу та стабілізації зсувних процесів в районі 13-ої станції Великого Фонтану в місті Одесі" від 30.11.2017 №434 (надалі - Рішення №434);

1.2. визнати протиправними і скасувати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта в районі розміщення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, 13 ст. Великого Фонтану (біля концертного майданчика) від 29.01.2018 №01-06/10 (надалі - МУО №01-06/10);

1.3. визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт від 12.10.2018 №ІV 113182851541 (надалі - Дозвіл №ІV 113182851541).

2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2021, яке було залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2021, позов залишено без задоволення.

3. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини:

3.1. Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки під забудову від 27.12.2005 №4856 ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал" придбало земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, 13 станція Великого Фонтану (біля концертного майданчику), кадастровий номер 5110136900:35:001:0005 з цільовим призначенням "для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (3-4 поверхи)".

3.2. 20.10.2017 ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал" звернулось до Управління Міськради з листом за №20-10/17, в якому зазначив, що територія схилу узбережжя на 13 станції Великого Фонтну не належить ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал" на праві власності та є власністю територіальної громади м. Одеси, а будівництво 9-ти поверхових апартаментів "La Мег" на замовлення ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал" потребує укріплення у вигляді будівництва підпірної стіни.

3.3. Рішенням Виконкому Міськради №434 Управління Міськради призначено замовником проведення робіт з укріплення схилу та стабілізації зсувних процесів в районі 13-ї станції Великого Фонтану в місті Одесі, із залученням коштів ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал".

3.4. 05.12.2017 Управління Міськради уклало договір про організацію будівництва споруди з ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал".

3.5. 29.01.2018 Управління архітектури та містобудування Міськради видало МУО №01-06/10 для ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал".

3.6. 12.10.2018 ДАБІ надано Управлінню Міськради як замовнику Дозвіл №ІV 113182851541 на виконання робіт "Будівництво підпірної стіни та інших елементів інженерного захисту з укріплення схилу та стабілізації зсувних процесів для розвитку транспортної інфраструктури в районі розміщення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, 13 станція Великого Фонтану (біля концертного майданчика)".

4. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення виходили з того, що позивач звернулась за захистом не прав, а законних інтересів, пов`язаних зі здійсненням місцевого самоврядування, як член територіальної громади міста Одеси, а відтак позивач мала право на звернення до суду з цим адміністративним позовом. Стосовно розгляду заявлених вимог по суті, то суди попередніх інстанцій наголосили, що у цій справі відсутній спір про право, оскільки дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення уповноважених органів у сфері містобудівної діяльності.

Також, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у випадку спірних правовідносин розроблення інвестиційного проекту та проведення конкурсу на визначення інвестора не вимагалося, оскільки Управління Міськради, яке виступило замовником будівельних робіт, не є "генеральною будівельною організацією" в розумінні частини 1 статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" від 21.05.1997 №280/97-ВР (надалі - Закон №280/97-ВР) та відповідно до частини 3 статті 33 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI (надалі - Закон №3038-VI), делегування виконавчим органам функцій замовника будівництва здійснюється на конкурсній основі лише у випадку комплексної забудови.

Що стосується доводів позивача на обґрунтування вимог про визнання протиправними та скасування МУО №01-06/10, то суди попередніх інстанцій послались на їх видано для проектування підпірної стіни, яка не є об`єктом будівництва, проте є об`єктом інфраструктури та інженерною спорудою. Крім того, на переконання судів, зміст і форма вказаних МУЮ повністю відповідає вимогам законодавства, а заявником подано повний пакет документів для їх отримання. Тому, доводи позивача в цій частині відхилені судами попередніх інстанцій.

Таких самих висновків суди попередніх інстанцій дійшли щодо доводів позивача на обґрунтування вимог про визнання протиправним та скасування Дозволу №ІV 113182851541. Зокрема, суди зазначили, що у відповідача не було визначених законодавством підстав для відмови у видачі Управлінню Міськради Дозволу №ІV 113182851541, оскільки ним надані усі необхідні для цього документи.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Позивач - ОСОБА_1, подала касаційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2021, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

5.1. Доводи касаційної скарги водяться до неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій.

Зокрема, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували належним чином ту обставину, що проведення будівельних робіт з укріплення схилу в межах спірних відносин повинно було здійснюватися з розробленням інвестиційного проекту і проведенням конкурсу на визначення інвестора. На обґрунтування цих доводів скаржник посилається на те, що Управління Міськради виступило замовником будівництва, але потім делегувало ці функції, а відтак повинно було здійснити це на конкурсній основі згідно вимог частини 3 статті 33 Закону №3038-VI. У цій частині скаржник також покликається на правові висновки, що викладені у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №200/2266/19-а та від 11.05.2021 у справі №560/3771/18, які на його думку, були безпідставно не враховані судами. Крім того, як наголошує скаржник, для здійснення будівництва підпірної стіни в межах спірних відносин повинен був розроблятися інвестиційний проект, адже ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал", що було визначене як інвестор цього будівництва, отримує від нього пряму вигоду у вигляді будівництва дороги до апартамент-комплексу, який ним будується. Тобто, справжніми мотивами для прийняття Рішення Міськради №434 є не укріплення схилу, як переконаний скаржник, а надання третій особі можливості виконати будівництво комфортного під`їзного шляху до майбутнього апартамент-комплексу. Скаржник вказує, що він наполягав виключно на необхідності проведення конкурсу щодо визначення особи, якій у подальшому будуть делеговані функції замовника спірного будівництва та зазначає, що судами попередніх інстанцій не були належним чином досліджені докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог у частині оскарження Рішення Міськради №434. Також, скаржник покликається на незастосування судами 6 Державних будівельних норм щодо інженерного захисту територій, будівель і споруд від зсувів та обвалів (ДБН В.1.1-46:2017), пунктом 6 яких передбачено необхідність проведення інженерних вишукувань та відображення реальної та потенційної небезпеки під час розроблення проектної документації, чого не було зроблено до прийняття Рішення Міськради №434, яке було прийнято на вимогу суб`єкта господарювання - ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал".

Що стосується розгляду та вирішення позовних вимог про визнання протиправними та скасування МУО №01-06/10, то скаржник зазначає, що суди неправильно застосували норми статей 4, 29 Закону №3038-VI та статті 60 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) і статті 88 Водного кодексу України (надалі - ВК України), а також не врахували висновки, наведені у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №813/2797/17, від 24.04.2019 у справі №826/13358/17, від 26.06.2019 у справі №814/2389/15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №372/1684/14. Зокрема, скаржник переконаний, що МУО №01-06/10 відображають назву об`єкта будівництва, що не відповідає його виду та точному місцю розташування і не містять вказівки щодо його допустимої висотності у метрах. При цьому, на переконання скаржника суди попередніх інстанцій помилково послались на правові висновки постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №826/9713/18, які втратили актуальність внаслідок скасування нормативного акту, тлумачення норм якого наводилось у цій постанові. Крім того, скаржник наполягає, що МУО №01-06/10 не містять максимально допустимого відсотка забудови земельної ділянки та не враховують існування інженерної комунікації - штольні №8. Додатково до цього скаржник зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статті 5 Закону України "Про основи містобудування" від 16.11.1992 №2780-XII (надалі - Закон №2780-XII) та статті 2 Закону №3038-VI і неврахування висновків, наведених у постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №826/13852/17, від 28.03.2018 у справі №761/1554/13, від 02.04.2021 у справі №817/1641/18. Стосовно цих доводів скаржник пояснює, що на його думку спірні МУО не відповідають функціональному призначенню земельної ділянки, містобудівній документації, містобудівній документації на місцевому рівні та не враховують громадські і приватні інтереси власників будівель, що оточують місце будівництва.

Що стосується розгляду та вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування Дозволу №ІV 113182851541, то скаржник вважає, що його видано на підставі та з урахуванням проектної документації, що була розроблена та погоджена задовго до прийняття рішення про визначення замовника будівництва і містобудівних умов та обмежень. Крім того, скаржник переконаний, що вимоги законодавства у сфері здійснення оцінки впливу на навколишнє природне середовище не були дотримані під час видачі цього Дозволу.

Скаржник також посилається на ефективність обраного позивачем способу захисту своїх порушених прав, свобод та інтересів і на допущення судами попередніх інстанцій порушень норм процесуального права у вигляді необґрунтованості та незаконності судового рішення.

6. Третя особа - ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал", подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6.1. На обґрунтування відзиву зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені на основі правильного застосування норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними. Зокрема, зазначає, що законодавець не зобов`язує в обов`язковому порядку проводити інвестиційний конкурс у разі залучення на договірних засадах підприємств до участі в створенні, розвитку та реконструкції об`єктів інженерного забезпечення і транспортного обслуговування. Також наголошує, що законодавство не містить вимог стосовно оформлення необхідності проведення берегозахисних заходів будь-якими рішеннями і характеристика об`єкта будівництва визначається не містобудівними умовами та обмеженнями, а проектною документацією. Третя особа переконана, що матеріалами справи не встановлено, що при видачі спірного дозволу на виконання будівельних робіт існували визначені законодавством підстави для відмови у його видачі. ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал" наголошує, що позивач належним чином не довела факту порушення своїх прав, свобод та інтересів оспорюваними рішенням, містобудівними умовами та обмеженнями і дозволом.

7. Відповідач 1 - Виконком Міськради, подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7.1. На обґрунтування відзиву зазначає, що оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування Рішення 434 були ухвалені на основі правильного застосування норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними. Зокрема, зазначає, що Виконком Міськради визначив замовником проведення спірних будівельних робіт Управління і не повинен був відповідно до вимог частини 1 статті 31 Закону №280/97-ВР делегувати відповідні функції на конкурсній основі. Крім того, можливість делегування функцій замовника будівництва на конкурсній основі, на переконання відповідача 1, здійснюється саме на конкурсній основі лише у випадку комплексної забудови. Також, відповідач 1 наголошує на неможливість застосування у цій справі правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №200/2266/19-а та від 11.05.2021 у справі №560/3771/18, правовідносини у яких не можуть вважатись подібними та вказує на відсутність у позивача порушеного права та пропуск нею строків звернення до суду з даним адміністративним позовом.

8. Іншими учасниками справи відзиву на касаційну скаргу подано не було.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

9. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів Верховного Суд враховує приписи частин 1-2 статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

10. Частиною 3 цієї статті визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

11. Частина 2 статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

12. Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

13. Пунктом 1 частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

14. Виходячи зі змісту наведених вище норм права, судовому захисту підлягає виключно порушене право особи. Тобто, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до вказаних норм право особи звернутися до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Якщо ж це право не є порушеним, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову.

15. Правові висновки аналогічного змісту викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №305/2127/16-а, від 20.02.2019 у справі №522/3665/17, від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18, від 06.02.2019 у справі №826/13306/18, на які ПАТ "НЕК "Укренерго" посилалося у своїй касаційній скарзі.

16. Суди попередніх інстанцій, вирішуючи адміністративну справу по суті заявленого спору, зазначили про те, що позивач звернулась за захистом своїх законних інтересів, пов`язаних зі здійсненням місцевого самоврядування, як член територіальної громади міста Одеси, а відтак остання мала право на звернення до суду з цим адміністративним позовом.

17. Зважаючи на приписи частини 1 статті 341 КАС України, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції на здійснення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги та з урахуванням тієї обставини, що касаційна скарга у цій справі була подана позивачем, колегія суддів Верховного Суду позбавлена процесуальної можливості переглядати оскаржувані судові рішення в частині висновків щодо наявності у позивача права на звернення до суду з цим позовом та/або надавати оцінку доводам відзивів на касаційну скаргу у вказаній частині.

18. Крім того, пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

19. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

20. Публічно-правовий спір має особливий склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Водночас, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

21. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди мають виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених позовних вимог, а також характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

22. Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між певними суб`єктами відносно їх прав і обов`язків в конкретних публічно-правових відносинах, в яких один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб`єктів.

23. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

24. У постанові Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №420/2719/20 викладено висновок, згідно з яким спір у справі щодо оскарження містобудівних умов та обмежень вважається публічно-правовим та належить до компетенції адміністративного суду з огляду на наявність у ньому таких критеріїв адміністративної юрисдикції: між учасниками справи виникли публічно-правові відносини; суб`єкт владних повноважень присутній у спірних відносинах; дії вчинені суб`єктом владних повноважень; суб`єкт владних повноважень здійснює адміністративні повноваження у сфері публічного адміністрування; спірні відносини врегульовані адміністративним законодавством. Крім того, спір щодо оскарження позивачем містобудівних умов та обмежень є публічно-правовим у разі наявності в останнього саме екологічного інтересу у справі та звернення до суду за захистом саме екологічних прав.

25. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях зазначили про те, що позивачка, серед іншого, стверджувала, що оспорювані нею рішення, містобудівні умови та обмеження і дозвіл, а також розпочаті на підставі цих документів будівельні роботи, порушують гарантовані їй Конституцією України права на безпечне для її життя та здоров`я навколишнє середовище (довкілля).

26. Тому, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне застосувати правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №420/2719/20, з огляду на те, що правовідносини у цих справах відповідають критеріям подібності та вказує на те, що заявлених в межах цієї справи спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

27. Суди попередніх інстанцій з`ясували, що зміст рішення Виконкому Міськради №434 зводився до наступного:

1. Призначити управління інженерного. захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради замовником проведення робіт з укріплення схилу та стабілізації зсувних процесів в районі 13-ї станції Великого Фонтану в місті Одесі, із залученням коштів ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал".

2. Контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника міського голови Рябоконя П.М.

28. У свою чергу, Управління Міськради - профільний виконавчий орган Міськради у сфері інженерного захисту територій, об`єктів і споруд в межах м. Одеси від проявів небезпечних інженерно-геологічних процесів.

29. Основні завдання та функції Управління Міськради визначені Положенням про управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 №384-V1 (надалі - Положення).

30. Відповідно до дослідженого судами попередніх інстанцій пункту 2.1 цього Положення, Управління Міськради, серед іншого:

- забезпечує розробку та реалізацію оперативних заходів і довгострокових програм розвитку інженерної інфраструктури, насамперед об`єктів інженерної о захисту, ефективного використання території міста і морського узбережжя, на які впливають небезпечні інженерно-геологічні процеси (зсуви, підтоплення ґрунтовими водами, провалля та просідання поверхні над підземними виробками) (підпункт 2.1.1);

- виступає замовником всіх робіт, пов`язаних з інженерними мережами, шляховими роботами, водовідведенням та водопостачанням, енергозабезпеченням, будівництвом чи реконструкцією споруд інженерного захисту на території узбережжя (підпункт 2.1.4);

- залучає на договірних засадах кошти і матеріальні ресурси організацій і підприємств, незалежно від форми власності, та суб`єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які експлуатують чи використовують берегову зону, для часткової або повної їх участі в реконструкції, ремонтно-поновлювальних роботах на об`єктах берегозахисного комплексу узбережжя (підпункт 2.1.5);

- здійснює моніторинг технічного стану об`єктів інженерного захисту, що знаходяться на балансі інших організацій на території міста, за угодами з власниками (підпункт 2.1.8);

- проводить постійний моніторинг небезпечних інженерно-геологічних процесів та явищ на всій території міста (підпункт 2.1.9);

- розглядає заяви громадян, юридичних осіб, громадських об`єднань з питань, що пов`язані з впливом небезпечних інженерно-геологічних процесів та явищ, видає висновки і рекомендації стосовно стану територій та умов її безпечної експлуатації (підпункт 2.1.15);

- розроблює проекти актів місцевого самоврядування про інженерний захист території міста та розвиток узбережжя (підпункт 2.1.16).

31. Згідно з частиною 1 статті 11 Закону №280/97-ВР (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

32. Частиною 1 статті 51 Закону №280/97-ВР передбачено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

33. Як визначено підпунктом 2 пункту "а" частини 1 статті 31 цього Закону, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження, як - виконання або делегування на конкурсній основі генеральній будівельній організації (підрядній організації) функцій замовника на будівництво, реконструкцію і ремонт житла, інших об`єктів соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності.

34. Аналіз наведеної норми законодавства дає підстави для висновку, що делегування виконавчим комітетом міської ради генеральній будівельній організації (підрядній організації) власних (самоврядних) повноважень щодо здійснення функцій замовника на будівництво, реконструкцію і ремонт об`єктів соціальної та виробничої інфраструктури може відбуватись виключно на конкурсній основі.

35. Водночас, колегія суддів Верховного Суду погоджується з судами попередніх інстанцій, що Рішенням №434 Виконкому Міськради замовником проведення робіт з укріплення схилу та стабілізації зсувних процесів було визначено Управління Міськради, що виступає профільним виконавчим органом Міськради, до компетенції якого віднесене вирішення відповідних питань. Натомість, делегування Виконкомом Міськради функцій замовника робіт з укріплення схилу та стабілізації зсувних процесів в районі 13-ї станції Великого Фонтану в місті Одесі генеральній будівельній організації (підрядній організації), як вірно зазначили суди, не мало місця за результатами прийняття оспорюваного Рішення №434.

36. Скаржник у поданій касаційній скарзі посилається на ту обставину, що 05.12.2017 Управління Міськради уклало з ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал" договір про організацію будівництва споруди, яким на переконання скаржника, передало функцій замовника будівництва для цієї третьої особи.

37. З цього приводу колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що укладення цього договору відбулося після прийняття Рішення Виконкому Міськради №434 та, відповідно, не може свідчити про протиправність останнього, оскільки безпосередньо Виконкомом Міськради на момент прийняття оспорюваного Рішення №434 жодних порушень вимог підпункту 2 пункту "а" частини 1 статті 31 Закону №280/97-ВР та частини 3 статті 33 Закону №3038-VI допущено не було.

38. Крім того, як правильно зазначили, суди попередніх інстанцій, перевірка правомірності укладення Управлінням Міськради цього договору з ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал" виходить за межі предмету заявленого у цій справі позову.

39. Також, колегія суддів Верховного Суду погоджується з судами попередній інстанцій щодо неможливості застосування до спірних правовідносин частини 3 статті 33 Закону №3038-VI, якою встановлено, що функції замовника на будівництво виконавчий орган місцевої ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації виконують безпосередньо або можуть делегувати їх на конкурсній основі генеральному підряднику (підряднику) у порядку, встановленому законодавством.

40. Як вірно зауважено судами, вказана норма Закону №3038-VI регулює здійснення комплексної забудови території, яка відбувається за певним порядком, зокрема із прийняттям відповідного рішення про це. Водночас, у випадку спірних правовідносин, комплексна забудова території не відбувалась.

41. У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на необхідність застосування судами правових висновків, що викладені у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №200/2266/19-а та від 11.05.2021 у справі №560/3771/18, згідно з якими:

"Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб`єктів до відповідальності".

42. Отже, постанови Верховного Суду, на якій покликається скаржник у касаційній скарзі, містять правовий висновок, за яким суб`єкт владних повноважень не повинен діяти у спосіб (формі), не передбачений законом чи з виходом за межі власної компетенції.

43. Проте, враховуючи наведені вище висновки, у цій адміністративній справі, навпаки, встановлено, що відповідач 1 - Виконком Міськради, приймаючи оспорюване Рішення №434, діяв на підставі, у межах власних повноважень та у спосіб, передбачений законом, тобто відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України.

44. При цьому, слід наголосити, що у постанові від 01.07.2021 у справі №640/14207/19 Верховний Суд зазначив, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (а саме, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

45. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 05.05.2020 у справі №281/129/17 вказала на те, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

46. З огляду на наведене, слід відхили покликання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №200/2266/19-а та від 11.05.2021 у справі №560/3771/18, оскільки спірні правовідносини в межах цих справ та адміністративної справи, яка розглядається судом, та їх матеріально-правове регулювання не можуть вважатися подібними.

47. Також слід відхилити посилання скаржника на те, що проведення робіт з укріплення схилу та стабілізації зсувних процесів в районі 13-ї станції Великого Фонтану в місті Одесі вимагало розроблення інвестиційного проекту згідно із Законом України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991 №1560-XII (надалі - Закон №1560-XII).

48. У відповідності до преамбули, цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.

49. Частиною 1 статті 2 Закону №1560-XII передбачено, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій, а частиною 3 цієї статті встановлено, що інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей. Інвестиційний проект - це комплекс заходів (організаційно-правових, управлінських, аналітичних, фінансових та інженерно-технічних), визначених на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку національної економіки та спрямованих на розвиток окремих галузей, секторів економіки, виробництв, регіонів, виконання яких здійснюється суб`єктами інвестиційної діяльності з використанням цінностей відповідно до положень цього Закону. Інвестиційний проект оформлюється у вигляді планово-розрахункових документів, необхідних та достатніх для обґрунтування інвестування, організації та управління роботами з реалізації проекту в межах визначених вартості та терміну його реалізації.

50. Тому, попри переконання скаржника у тому, що залучення Виконкомом Міськради коштів ДП "Інтергал-Буд" ТОВ "Фірма "Інтергал" для проведення будівельних робіт є по своїй суті інвестицією цього підприємства у здійснення власної господарської діяльності з будівництва апартамент-комплексу, таке залучення не може вважатися інвестиційною діяльністю (інвестиційним проектом) у розумінні Закону №1560-XII, оскільки для визнання його таким, не були виконані умови, передбачені цим Законом.

51. Зокрема, відповідні заходи не визначались на основі національної системи цінностей та завдань інноваційного розвитку національної економіки, не спрямовувались на розвиток окремих галузей, секторів економіки, виробництв, регіонів, а їх виконання не здійснювалось суб`єктами інвестиційної діяльності з використанням цінностей відповідно до цього Закону.

52. Слід також відхилити посилання скаржника Державні будівельні норми щодо інженерного захисту територій, будівель і споруд від зсувів та обвалів (ДБН В.1.1-46:2017), пункт 6 яких передбачає необхідність проведення інженерних вишукувань та відображення реальної та потенційної небезпеки під час розроблення проектної документації, адже як вірно зауважили суди попередніх інстанцій, проектна документація мала бути розроблена вже після визначення замовника будівництва на підставі оспорюваного Рішення №434. Таким чином, норми пункту 6 вказаних ДБН не були обов`язковими для врахування саме при прийнятті Виконкомом Міськради оспорюваного Рішення №434.

53. Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування Рішення №434 відповідача 1, правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, що не знаходить свого спростування доводами касаційної скарги.

54. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 1 Закону №3038-VI (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

55. Згідно з частинами 1, 5 статті 26 Закону №3038-VI, забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Проектування і будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

56. Пунктом 1 частини 1, частиною 2 та частиною 3 статті 29 Закону №3038-VI передбачено, що містобудівні умови та обмеження є однією з основних складових вихідних даних. Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва. Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

57. Частиною 4 цієї статті 29 встановлено, що підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

58. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що містобудівні умови та обмеження не є документом дозвільного характеру, вони не дають право ані на забудову земельної ділянки, ані на виконання будівельних робіт. Основна мета надання містобудівних умов та обмежень, передусім, у визначенні відповідності намірів забудови діючій містобудівній документації та визначення основних, передбачених державними будівельними нормами вимог, на підставі яких в подальшому має розроблятись проектна документація на будівництво певного об`єкту. При цьому підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень можуть бути виключно подання замовником будівництва неповного пакету документів, виявлення недостовірних даних, наведених у поданих документах, або невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (висновок постанови Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №420/998/21).

59. Як встановлено судами попередніх інстанцій на основі досліджених доказів, оспорювані МУО №01-06/10 містили розділ під назвою "містобудівні умови та обмеження", що визначає вимоги до гранично допустимої висоти будівлі. В розділі "Містобудівні умови та обмеження" пункт 1 визначено, що перепад висот по фронту підпірної стіни після планування та благоустрою сягає 4,15 метрів, по тильному боку 1,5 метрів та зазначено, що висота повинна бути прийнята з урахуванням рельєфу місцевості. У пункті 2 цього розділу вказано на те, що відсоток забудови земельної ділянки розрахувати відповідно до діючих будівельних норм. Мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд зазначені в пункті 4 цього розділу, а планувальні обмеження - в пункті 5 цього розділу. Також, усі ці пункти МУО №01-06/10 містять посилання на відповідні державні будівельні норми.

60. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає за можливе застосувати під час розгляду цієї справи правові висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №826/9713/18, згідно з якими:

"Оскаржувані Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки містять розділ під назвою "містобудівні умови та обмеження", що визначає вимоги до гранично допустимої висоти будівлі; максимально допустимого відсотку забудови земельної ділянки; відстаней від об`єкта, який проектується, до меж червоних ліній та ліній регулювання забудови; мінімально допустимих відстаней від об`єктів, які проектуються, до існуючих будинків та споруд.

Вказані вимоги слід вважати дотриманими під час видачі містобудівних умов та обмежень шляхом зазначення про подальше визначення таких показників відповідно до Генерального плану міста, майбутньої проектної документації "згідно з чинним законодавством", "відповідно до нормативно-правових актів", "в установленому чинним законодавством порядку", "урахувати законні інтереси та вимоги".

Вказане формулювання є доречним, зважаючи на те, що стадія отримання вихідних даних в силу приписів частини 5 статті 26 Закону №3038-VI передує стадії розроблення та затвердження проектної документації, а тому такі дані містять лише стислу інформацію щодо законодавчих вимог до параметрів та техніко-економічних показників об`єкта будівництва, про дійсні наміри забудовника, є описовими. Адже характеристика об`єкта будівництва визначається не містобудівними умовами та обмеженнями, а подальшою проектною документацією. Тому конкретизація параметрів будівництва саме у цифровому вигляді в даній стадії формування документації законодавчо безпосередньо не передбачена.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування виданих третій особі Містобудівних умов та обмежень".

61. Та обставина, що у наведеній постанові Верховного Суду міститься посилання на Порядок надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109, що був зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.07.2011 за №912/19650, який вже втратив чинність на час виникнення спірних відносин, на думку колегії суддів Верховного Суду, не призводить до неможливості застосування викладених у ній висновків, оскільки цитовані вище висновки не стосуються правильності застосування норм цього Порядку.

62. При цьому, колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на необхідність застосування у цій справі висновку, що наведений у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №813/2797/17, згідно з яким загальне посилання на норми ДБН, які містяться в містобудівних умовах та обмеженнях, не є зазначенням мінімально допустимих відстаней до існуючих червоних ліній та будівель і споруд.

63. У першу чергу, слід зазначити, що вказаний висновок не базується на аналізі норм права та не може вважатися правовим і таким, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки його зроблено з урахуванням обставин саме конкретної адміністративної справи. Крім того, цей висновок зроблений за наслідками розгляду справи за позовом особи до органу державного архітектурно-будівельного контролю про визнання протиправним та скасування рішення про скасування дії містобудівних умов та обмежень, а відтак правовідносини в межах цієї справи та адміністративної справи, яка розглядається судом і їх матеріально-правове регулювання не можуть вважатися подібними.

64. Що стосується посилань скаржника у поданій касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №826/13358/17, від 26.06.2019 у справі №814/2389/15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №372/1684/14, згідно з якими прибережні захисні смуги встановлюються незалежно від наявності проекту землеустрою, а існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачено імперативними нормами, а саме статею 60 ЗК України та статею 88 ВК України, то вони підлягають відхиленню колегією суддів Верховного Суду зважаючи на наступне.

65. Відповідно до частини 5 статті 29 Закону №3038-VI, містобудівні умови та обмеження містять, у тому числі, планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони) (пункт 8).

66. Згідно з частиною 1 статті 88 ВК України (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

67. Частинами 7, 9 цієї статті ВК України визначено, що в межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

68. Як встановлено судами попередніх інстанцій, "Планом зонування території м. Одеси", (зонінг), затвердженим рішенням Міськради від 19.10.2016 №1316-VIІ, передбачено, що земельна ділянка, на якій заплановане здійснення робіт по укріпленню схилу та стабілізації зсувних процесів в районі 13-ої станції Великого Фонтану в місті Одесі, розташована в проектній рекреаційній зоні озеленених територій загального користування (Р-3п), призначеної для організації повсякденного відпочинку населення. Також, Генеральний план м. Одеси, затверджений рішенням Міськради від 25.03.2015 №6489-V, передбачає, що земельна ділянка за цією адресою розташована на ландшафтно-рекреаційних територіях (озеленені території загального користування).

69. Отже, розмір та межі прибережної захисної смуги в межах населених пунктів встановлюються з урахуванням містобудівної документації та приналежність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, а саме, прибережної захисної смуги, на основі такої містобудівної документації встановлено не було.

70. Що стосується посилань скаржника на неврахування Департаментом Міськради розташування штольні №8 на земельній ділянці для проектування робіт по укріпленню схилу та стабілізації зсувних процесів в районі 13-ої станції Великого Фонтану в місті Одесі при наданні МУО №01-06/10, то колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про те, що остання не належить до об`єктів, які вимагають встановлення охоронних зон.

71. Відповідно до частини 5 статті 29 Закону №3038-VI, містобудівні умови та обмеження містять, у тому числі, охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж (пункт 9).

72. Разом з тим, за змістом підпункту 9.1.1.3 пункту 9.1 розділу 9 Державних будівельних норм України "Водопостачання. Зовнішні мережі і споруди. Основні положення проектування" ДБН В.2.5-74:2013, штольня належить до водозабірних споруд, зокрема, споруд для забору підземних вод. Таким чином, штольню не можна віднести до об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій та/або інженерних мереж, для яких встановлюються охоронні зони.

73. Крім того, слід відхилити посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.09.2019 у справі №826/13852/17, від 28.03.2018 у справі №761/1554/13, від 02.04.2021 у справі №817/1641/18, згідно яких містобудівна документація на місцевому рівні істотно та протягом тривалого часу впливає на життєвий простір мешканців міста, навколишнє середовище, розвиток міста. Тому під час розробки містобудівної документації вкрай важливим є врахування інтересів держави, територіальної громади, окремих груп та осіб. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, відповідальні за розробку та затвердження містобудівної документації, діючи з дотриманням принципів належного урядування, повинні забезпечувати збалансований підхід до різних інтересів.

74. Як вже було зазначено вище, земельна ділянка, на якій заплановане здійснення робіт по укріпленню схилу та стабілізації зсувних процесів в районі 13-ої станції Великого Фонтану в місті Одесі, розташована на ландшафтно-рекреаційних територіях (озеленені території загального користування). При цьому, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, законодавство не забороняє розміщення на рекреаційних територіях допоміжних споруд та інфраструктури для відпочинку населення.

75. Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування МУО №01-06/10 відповідача 2 правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, що не знаходить свого спростування доводами касаційної скарги.

76. Відповідно до частини 2 статті 37 Закону №3038-VI, дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

77. Згідно з частиною 3 цієї статті Закону №3038-VI, для отримання дозволу подається заява, до якої додаються:

2) копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою);

3) проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку;

4) копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника, засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту;

5) копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконанням будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд;

6) інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати;

7) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

78. Частиною 4 статті 37 Закону №3038-VI передбачено, що підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є:

1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу дозволу;

2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства;

3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

4) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

79. Ураховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлено тих обставин, що на момент видачі Дозволу №ІV 113182851541 не існували підстави, встановлені частиною 4 статті 37 Закону №3038-VI для відмови ДАБІ у видачі Управлінню Міськради вказаного дозволу, то колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання його протиправним та скасування судом.

80. Твердженням скаржника з приводу того, що проектна документація на здійснення робіт по укріпленню схилу та стабілізації зсувних процесів в районі 13-ої станції Великого Фонтану в місті Одесі була виготовлена задовго до прийняття Виконкомом Міськради Рішення №434 та видачі Департаментом Міськради МУО №01-06/10 мають характер припущень та залишаються без оцінки судом касаційної інстанції в силу приписів статті 341 КАС України.

81. Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне відхилити посилання скаржника на пункт 10 частини 3 статті 3 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" від 23.05.2017 №2059-VIII, яким закріплено, що проведення прибережних робіт з метою усунення ерозії та будівельних робіт на морі, які призводять до зміни морського узбережжя, зокрема будівництво основних гідротехнічних споруд, підводні звалища ґрунтів, а також інші роботи на морі, крім експлуатаційних днопоглиблювальних робіт відносяться до другої категорії видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля. Слід зауважити, що роботи по укріпленню схилу та стабілізації зсувних процесів в районі 13-ої станції Великого Фонтану в місті Одесі не є прибережними роботами з метою усунення ерозії або будівельними роботами на морі, які призводять до зміни морського узбережжя.

82. Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування Дозволу №ІV 113182851541 відповідача 3 правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, що не знаходить спростування доводами касаційної скарги.

83. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

84. За таких обставин Верховний Суд вважає, що рішення судів попередніх інстанцій у справі є законним та обґрунтованим і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні повно і всебічно з`ясували обставини в адміністративній справі, що стосуються предмету спору, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

85. За приписами частини 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 355, 356, 359 КАС України, суд,

................

Перейти до повного тексту