ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 640/8132/20
адміністративне провадження № К/9901/25523/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2020 року (головуючий суддя Огурцов О. П.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року (головуючий суддя Горяйнов А. М., судді: Кобаль М. І., Костюк Л. О.)
І. Суть спору
У квітні 2020 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - позивач, АТ "Українська залізниця") звернулося до суду з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач, Печерський РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28 лютого 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 61409085.
На обґрунтування позовних вимог АТ "Українська залізниця" зазначило, що пунктом 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", який набрав чинності 20 жовтня 2019 року встановлена пряма заборона вчиняти виконавчі дії, у тому числі й з виконання судових рішень, щодо стягнення грошових коштів з АТ "Українська залізниця". З цих підстав позивач вважає, що всі виконавчі провадження, відкриті станом на 20 жовтня 2019 року, у тому числі й ВП № 61409085, в яких боржником є АТ "Українська залізниця", підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачам на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Крім того, позивач стверджує, що державним виконавцем не вчинялись дії, спрямовані на примусове виконання рішення Господарського суду м. Києва від 13 грудня 2019 року № 910/7176/19, у зв`язку з виконанням якого з нього стягується виконавчий збір.
При цьому, позивач зазначає, що таке судове рішення ним, як боржником виконано добровільно, що, на його переконання, також свідчить про відсутність підстав для стягнення з нього виконавчого збору.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
У Печерському РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває на виконанні виконавче провадження № 60953820 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 03 вересня 2019 року № 910/7176/19 про стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Металургтранс" збитків, завданих незабезпеченням збереженості вагону, в розмірі 142 972,45 грн.
У рамках вказаного виконавчого провадження державний виконавець 11 січня 2020 року прийняв постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 14 489,35 грн.
Постановою державного виконавця Печерського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28 лютого 2020 року було відкрите виконавче провадження № 61409085 з примусового виконання постанови від 11 січня 2020 року про стягнення з позивача на користь держави виконавчого збору в розмірі 14 489,35 грн.
Уважаючи таку постанову відповідача протиправною, АТ "Українська залізниця" звернулося до суду із адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у цій справі позивач оскаржує постанову державного виконавця від 28 лютого 2020 року про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови від 11 січня 2020 року про стягнення з нього виконавчого збору, що є самостійним виконавчим документом, який позивачем не оскаржувався, у порядку, визначеному законодавством протиправним не визнавався, а є чинним та підлягає виконанню. При цьому, з огляду на предмет спору в цій справі, судами було відхилено доводи позивача щодо протиправності винесення державним виконавцем безпосередньо постанови про стягнення з нього виконавчого збору. Крім того суди зазначили, що на спірні правовідносини не поширюються заборони, установлені Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 1, 3 ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі АТ "Українська залізниця" просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове про задоволення позову.
На обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 травня 2020 року у справі № 904/5697/18 та від 04 червня 2020 року у справі № 904/1923/19 щодо застосування пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону України від 02.10.2019 року №145-ІХ "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації". У вищевказаних висновках Верховного Суду зазначається, що цим Законом встановлена пряма заборона вчиняти виконавчі дії у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження", в тому числі, і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів. Зазначено, що забороняється вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
На думку скаржника, суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували пряму норму Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" про заборону вчинення виконавчих дій, а судом апеляційної інстанції неправильно витлумачено зазначену норму Закону № 145-IX.
Скаржник також вказує на відсутність правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати або Великої Палати Верховного суду щодо єдиної правозастосовчої практики відносно пункту 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".
Також, скаржником зазначено, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа мас виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, на теперішній час відсутній висновок Об`єднаної або Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема п. З розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону №145-ІХ, а також посилається на наявність неоднакової судової практики щодо застосування вказаної норми Закону.
Ураховуючи наведене, позивач заявив також клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не подавав, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За приписами ч. 1, 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Пунктом 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII установлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до абз 11 п 8 розд. III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
20 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України від 02 жовтня 2019 року № 145-ІХ "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (далі - Закон № 145-ІХ), пунктом 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень якого заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.