ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 752/5153/17
адміністративне провадження № К/9901/17317/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №752/5153/17
за позовом ОСОБА_1 до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Троян Н.М., суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,
в с т а н о в и в :
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати неправомірними дії Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та зобов`язати відповідача призначити їй з 6 листопада 2016 року пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ згідно з Довідкою про суддівську винагороду від 25 листопада 2016 року №6/1-23-140 у розмірі 90% суддівської винагороди ОСОБА_2 без обмеження максимального розміру пенсії.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2017 року адміністративний позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (на момент смерті діючий суддя Конституційного Суду України), з яким вона перебувала у шлюбі та спільно проживала, що підтверджується свідоцтвом про смерть та довідкою ЖЕД №4 ТОВ "Новобудова" від 10 листопада 2016 року №2563.
З 06 листопада 2016 року позивачці призначена пенсія у зв`язку з втратою годувальника на двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 - 16 років та ОСОБА_4 - 6 років, в порядку і на умовах, передбачених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
29 листопада 2016 року позивачка звернулася до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення призначеної пенсії на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ), оскільки стаж роботи ОСОБА_2 на посаді судді становить понад 22 роки, а тому, у разі виходу у відставку і досягнення ним пенсійного віку за життя, він мав би право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону №3723-ХІІ.
Листом від 01 грудня 2016 року № 40162/05 Пенсійний орган повідомив позивачку про відмову у переведенні з пенсії, призначеної за Законом № 1058-ІV, на пенсію за Законом №3723-ХІІ, оскільки з 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII, на підставі якого втратив чинність Закон №3723-ХІІ, за виключенням застосування статті 37 Закону №3723-ХІІ до осіб, визначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII. Враховуючи, що Закон №889-VIII не передбачає проведення перерахунку пенсій, тому підстави для переведення на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону № 3723-ХІІ відсутні.
Вважаючи порушенням своїх прав з боку Пенсійного органу та з метою їх відновлення, позивачка звернулася до суду із цим.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки застосування положень чинного законодавства без врахування принципів незалежності судді є протиправним і, як наслідок, позбавляє позивачку можливості отримувати пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі Закону № 3723-ХІІ, чим звужено зміст і обсяг прав непрацездатних членів сім`ї на пенсійне забезпечення у разі втрати годувальника, якщо таким годувальником був суддя, тому відповідач, відмовляючи у перерахунку пенсії, порушив норми чинного законодавства.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, виходив з того, що Пенсійний орган у цьому випадку діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, у якій, з урахуванням доповнень, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема, щодо недослідження та ненадання оцінки доказам, наявним в матеріалах справи.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Згідно із частиною 1 статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Частиною 1 статті 37 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" пунктами 10, 12 Прикінцевих та Перехідних положень якого установлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до абз 5 ч.2 ст.46 Закону №889-VIII до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах суддів.
Аналогічні приписи закріплено і у Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України 03.05.1994 №283 (який був чинним до 25.03.2016).
Відповідно до частин 13, 14 ст.37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (в редакції, чинній на час звернення позивачки за призначенням пенсії) у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку про те, що законами України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV та "Про державну службу" №3723-ХІІ регламентовано різні умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та підстави для її перерахунку.
Отже, за наявності умов, передбачених Законом України "Про державну службу" - стажу державної служби у особи, на утриманні якого перебувала позивачка, остання має право на таку пенсію.
Крім того, право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника особам, які були на його утриманні до отримання права на вихід на відповідну пенсію годувальником, законодавець пов`язує з наявністю у померлого стажу державної служби не менше 10 років та факту непрацездатності утриманця.
Як встановлено судами, пенсію по втраті годувальника позивачці призначено на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV.
Проте, судами залишились поза увагою ті обставини, що ОСОБА_1 свої позовні вимоги обґрунтовувала саме неправомірністю дій відповідача щодо призначення пенсії по втраті годувальника на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, а не Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ.
Крім того, судами залишились нез`ясованими обставини щодо того, чи мав чоловік позивачки право на призначення пенсії за Законом України "Про державну службу" №3723-ХІІ. Не досліджено судами і довідки про його стаж та заробітну плату (суддівську винагороду).
У зв`язку з цим слід зазначити, що частиною 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам ані постанова суду першої інстанції, ані постанова апеляційного суду не відповідають.
Згідно із частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції повністю з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд