У Х В А Л А
14 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 227/3760/19-ц
Провадження № 14-79цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Молчанової Наталії Володимирівни про закриття провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, про визнання договору оренди недійсним
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у складі колегії суддів Корчистої О. І., Космачевської Т. В., Мальованого Ю. М.,
УСТАНОВИЛА:
У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, про визнання договору оренди недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що її син ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона та її чоловік ОСОБА_3 29 серпня 2016 року отримали свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до яких успадкували по 1/2 частини майна, яке належало спадкодавцю ОСОБА_4, у вигляді будівлі складу, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Їй стало відомо про наявність договору оренди на вказане нерухоме майно, який начебто укладено за життя між її сином ОСОБА_4 та ОСОБА_1 20 травня 2015 року.
Вважала, що договір оренди від 20 травня 2015 року є недійсним, оскільки її син ОСОБА_4 його не укладав та не підписував, а також не підписував акт приймання-передачі від 20 травня 2015 року.
Просила визнати недійсним договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року б/н у вигляді будівлі складу, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендатор).
15 липня 2020 року рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року, укладений у селищі Шевченко Добропільського району Донецької області між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, про надання в оренду приміщення загальною корисною площею 1 600 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
17 грудня 2020 року постановою Донецького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 .
У січні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
27 січня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 25 березня 2021 року - справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
07 квітня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), так як колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
08 червня 2021 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження.
19 листопада 2021 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Молчанова Н. В. подала до Великої Палати Верховного Суду клопотання про закриття провадження у справі, обґрунтоване тим, що позивачка ОСОБА_2 померла в жовтні - листопаді 2021 року. Вказала, що в ОСОБА_1 відсутні копії свідоцтва про смерть ОСОБА_2 та витягу з Реєстру про державну реєстрацію смерті і він не є особою, яка має право отримати вказані документи. У зв`язку з наведеним просила витребувати докази факту смерті ОСОБА_2
22 листопада 2021 року до Добропільського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надіслано запит про надання інформації чи вчинявся в Реєстрі про державну реєстрацію смерті запис про смерть ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, і в разі вчинення такого запису - надати витяг із цього Реєстру про державну реєстрацію смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, що мешкала за адресою: АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1 .
13 грудня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду разом із супровідним листом надійшов повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 242 від 02 листопада 2021 року з якого вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.
Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до залучення до участі у справі правонаступника чи законного представника (пункт 1 частини першої статті 253 ЦПК України).
У статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказано, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У статті 1219 ЦК України зазначено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою та другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).
У частинах першій, третій - п`ятій статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (стаття 1269 ЦК України).
Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
Оскільки правовідносини, які виникли між сторонами щодо визнання недійсним договору оренди, допускають правонаступництво, то клопотання представника ОСОБА_1 про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню. Провадження у справі підлягає зупиненню до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 55, 251, 253, 258-261, 388, 409 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду