Постанова
іменем України
13грудня 2021 року
м. Київ
справа №644/2727/17
провадження № 51-4412км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Вараниці В. М.,
виправданої ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора відділу Харківської обласної прокуратури Сагуна М. О. на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 08 червня 2021 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Сахновщина Харківської області, жительки АДРЕСА_1 ), зареєстрованої там само, раніше не судимої,
визнаної невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 320 Кримінального кодексу України (далі - КК), та виправданої на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 320 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення, в якому її обвинувачено.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалась у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
22 лютого 2017 року близько 09:40 вона, перебуваючи на своєму робочому місці у приміщенні аптеки фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, що на АДРЕСА_2, порушуючи п. 8 Порядку відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення з аптек та їх структурних підрозділів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 липня 2005 року № 360, згідно з яким відпуск лікарських засобів здійснюється з урахуванням норм відпуску, визначених у п. 1.22 Правил виписування рецептів та вимог-замовлень на лікарські засоби і вироби медичного призначення, затверджених зазначеним вище наказом відповідно до яких реалізація комбінованих лікарських препаратів, зокрема, до складу яких входить наркотичний засіб - кодеїн, не повинна перевищувати 0,2 грамів (що складає 25 таблеток) в одні руки, усвідомлюючи незаконність та протиправність своїх дій, реалізувала без рецепта раніше незнайомому їй ОСОБА_3 30 таблеток лікарського препарату "Кодтерпін ІС", який містить у складі кодеїн. Згідно з висновками судової експертизи матеріалів, речовин, виробів за експертною спеціальністю 8.6 "Дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів" від 14 квітня 2017 року № 415, у вищевказаних 30 таблетках міститься кодеїн загальна маса якого становить 0,2220 грамів, відсотковий вміст кодеїну не перевищує 2,5% і згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року "Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів" із змінами та доповненнями, таблетки відносяться до наркотичних засобів, обіг яких обмежено і стосовно яких допускаються виключення деяких заходів контролю (Таблиця ІІІ, Список 1).
Харківський апеляційний суд ухвалою від 08 червня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що суд безпідставно дійшов висновку про ненадання стороною обвинувачення достовірних, належних та допустимих доказів порушення ОСОБА_1 порядку відпуску лікарських засобів, зокрема "Кодтерпіну ІС". Також прокурор вважає, що суд першої інстанції не дотримався правил ст. 94 КПК, оскільки не дав належної оцінки доказам у їх сукупності. У свою чергу суд апеляційної інстанції у повній мірі не врахував наведеного прокурором в апеляційній скарзі, розгляд провів формально, підтримавши мотиви суду першої інстанції, а отже, ухвала цього суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
До початку касаційного розгляду від виправданої ОСОБА_1 надійшли письмові заперечення в яких вона наводить аргументи на спростування доводів, викладених у касаційній скарзі прокурора.
У судовому засіданні прокурор Вараниця В. М. касаційну скаргу підтримав, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді, виправдана ОСОБА_1 не підтримала касаційної скарги, вважаючи її необґрунтованою.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання прокурором установлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноти судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Зі змісту ст. 370 КПК, де визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Як регламентовано ч. 2 ст. 17 КПК, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Статтею 62 Основного Закону передбачено, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Капо проти Бельгії" зауважив, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом у світлі п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено такого: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння або пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації їх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону.
Так, розглянувши це кримінальне провадження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення не надано допустимих, належних та достатніх доказів на підтвердження того, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 320 КК, вчинене ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи такий висновок, місцевий суд урахував показання свідків та письмові докази.
Районний суд дослідив нормативні акти, якими ОСОБА_1 мала керуватися під час реалізації комбінованих лікарських препаратів, зокрема, до складу яких входить наркотичний засіб - кодеїн, та встановив, що гранично допустима для продажу кількість кодеїну становить 0,2 г.
За версією сторони обвинувачення, виправдана здійснила продаж "Кодтерпіну ІС" ОСОБА_3 у кількості, не меншій ніж три блістери (30 таблеток), зі вмістом кодеїну загальною масою 0,2220 г, що перевищує визначену нормативними актами допустиму кількість.
Проте суд першої інстанції звернув увагу на показання свідка ОСОБА_3, який не пам`ятав скільки блістерів "Кодтерпіну ІС" купив-два або три, та зазначив, що добровільно вийняв з кишені й видав поліції придбані ним ліки. При цьому суд установив, що набір речей цього свідка в установленому законом порядку працівники поліції не перевіряли.
Проаналізувавши надані в судовому засіданні показання свідка ОСОБА_4 стосовно придбання відвідувачем аптеки ( ОСОБА_3 ) саме трьох блістерів препарату "Кодтерпін ІС", районний суд визнав ці показання недостовірними, адже зазначений свідок пояснив, що не всі блістери провізор (виправдана ОСОБА_1 ) передала таким чином, що можна було б установити їх назву.
Показання інших свідків суд не прийняв як джерела доказів, оскільки свідкам ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відомо про обставини кримінального правопорушення лише зі слів іншого свідка, а показання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не стосуються обставин, які відповідно до ст. 91 КПК підлягають доказуванню в цьому кримінальному провадженні.
Також, обґрунтовуючи факт придбання ОСОБА_3 в аптеці, де працювала ОСОБА_1, саме трьох блістерів "Кодтерпіну ІС" прокурор посилався на СD - диск із відеозаписом, випадково зробленим свідком ОСОБА_4 22 лютого 2017 року (т. 1, а. п. 146).
Оцінюючи цей відеозапис, місцевий суд вказав, що з нього не вбачається, які саме препарати були відпущені, в якій кількості та чи є серед них препарат "Кодтерпін ІС". Крім того, з наданих прокурором письмових документів не підтверджено, що у ОСОБА_4 вилучався мобільний телефон із зазначеним відеозаписом, та визнав це порушенням ст. 99 КПК, а відеозапис неналежним та недопустимим доказом.
За висновком районного суду відеозапис свідка ОСОБА_8 від 24 жовтня 2016 року не стосується обставин, які підлягають доказуванню в цьому кримінальному провадженні, оскільки епізод реалізації таблеток свідку ОСОБА_7 24 жовтня 2016 року не інкримінується ОСОБА_1, а отже, цей відеозапис є неналежним доказом.
Іншим письмовим доказам суд першої інстанції дав оцінку з урахуванням ст. 94 КК з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, оцінив з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. При цьому суд вказав, чому одні докази бере до уваги та надає їм перевагу, а інші відхиляє.
Не погоджуючись із вироком прокурор звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду.
Як видно з ухвали апеляційного суду, наведені в касаційній скарзі прокурора доводи про те, що висновки місцевого суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а судовий розгляд проведено неповно, аналогічні за змістом його доводам в апеляційній скарзі, були предметом ретельної перевірки під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а вирок стосовно ОСОБА_1 без змін, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення, зазначивши при цьому, що у вироку суд першої інстанції виклав усі встановлені обставини, а також оцінку та аналіз досліджених у судовому засіданні доказів, вказав підстави, з яких приймає одні докази та відкидає інші.
Водночас апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не надано допустимих, достовірних та достатніх доказів, які би підтверджували винуватість ОСОБА_1 поза розумним сумнівом, унаслідок чого було прийнято обґрунтоване процесуальне рішення про її виправдання у зв`язку з недоведеністю вчинення нею інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Із таким погоджується і колегія суддів.
Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
З приписів статей 7, 404, 419 КПК у їх взаємозв`язку вбачається, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також аргументи, наведені сторонами під час апеляційного провадження, дати на все вичерпну відповідь.
Під час перегляду вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 апеляційний суд зазначених норм кримінального процесуального закону дотримався.
Твердження прокурора, що суд апеляційної інстанції не дав відповідей на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними. Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції ЄСПЛ про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 цієї Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа "Салов проти України"), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Апеляційний суд дав обґрунтовані відповіді на основні доводи, зазначені в апеляційній скарзі прокурора, навів переконливі аргументи на їх спростування, вказав підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.
Водночас, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у вищезгаданій Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Перевіривши доводи прокурора, колегія суддів дійшла висновку, що вони зводяться до неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, що не є предметом касаційного розгляду, як про це вказано вище, натомість їм дана належна правова оцінка судом апеляційної інстанції.
Крім цього, колегія суддів зважає на те, що прокурор у поданій касаційній скарзі підставою скасування виправдувального вироку та ухвали суду апеляційної інстанції, за якою залишено цей вирок без змін, вважає лише істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи й неповноту судового розгляду та не вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а отже, суди в разі скасування ухвалених рішень будуть позбавлені процесуальної можливості застосувати закон, який погіршить становище виправданої.
Наведене узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, викладеним у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 728/2724/16-к (провадження № 51-7543кмо18).
Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовними підставами для скасування судових рішень, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, Верховний Суд не встановив.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд