Постанова
Іменем України
15 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 573/1832/20
провадження № 61-7136св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Фермерське господарство "Коваленко Тетяна Миколаївна",
відповідачі: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю "Білопілля Агросвіт",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства "Коваленко Тетяна Миколаївна" на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 11 січня 2021 року у складі судді Замченко А. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Собини О. І., Ткачук С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У жовтні 2020 року Фермерське господарство "Коваленко Тетяна Миколаївна" (далі - ФГ "Коваленко Т. М.") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ "Білопілля Агросвіт"), про визнання недійсним договору оренди, припинення речового права.
Позовна заява мотивована тим, що 03 червня 2005 року між ФГ "Коваленко Т. М." та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 3,97 га з кадастровим номером 5920688200:02:002:0187, строком на 20 років, який зареєстровано у Білопільському відділі Сумської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель 22 грудня 2006 року вчинено запис за № 4571. Цього ж дня сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки. Умовами договору встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
Разом з тим, 25 березня 2011 року спадкоємець ОСОБА_1 - ОСОБА_1, як новий власник спірної земельної ділянки, уклав з ТОВ "Білопілля Агросвіт" договір оренди землі № 33с.
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 02 березня 2020 року вказаний договір оренди землі визнано недійсним у зв`язку з тим, що він був укладений у період дії договору оренди землі від 03 червня 2005 року.
Проте, 02 березня 2020 року ОСОБА_1 знову уклав з ТОВ "Білопілля Агросвіт" договір оренди спірної земельної ділянки, хоча вона і перебуває в оренді ФГ "Коваленко Т. М." на підставі чинного договору оренди землі від 03 червня 2005 року, та здійснено державну реєстрацію права оренди на підставі вказаного договору.
ФГ "Коваленко Т. М." зазначало, що вказаний договір оренди землі порушує його права на користування спірною земельною ділянкою, оскільки речове право є чинним та у встановленому порядку не припинено, що свідчить про невідповідність спірного договору вимогам законодавства.
На підставі викладеного, ФГ "Коваленко Т. М." просило суд визнати недійсним договір оренди землі від 02 березня 2020 року № 62с, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Білопілля Агросвіт"; припинити речове право (право оренди) ТОВ "Білопілля Агросвіт" на земельну ділянку з кадастровим номером 5920688200:02:002:0187, площею 3,97 га, номер запису про речове право 37212357.
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ФГ "Коваленко Т. М.", третя особа - ТОВ "Білопілля Агросвіт", про стягнення орендної плати, розірвання договору оренди землі.
Позовна заява мотивована тим, що 03 червня 2005 року між ФГ "Коваленко Т. М." та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 3,97 га з кадастровим номером 5920688200:02:002:0187.
Пунктом 9 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у в розмірі 1,5% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 556,06 грн на рік, або надання послуг та сільськогосподарської продукції. Обчислення орендної плати здійснюється з урахування індексу інфляції.
Вказував, що у 2008 році він отримав свідоцтво про право на спадщину на вказану земельну ділянку.
Зазначав, що про укладення договору оренди землі від 03 червня 2005 року між ФГ "Коваленко Т. М." та ОСОБА_1 йому стало відому лише в 2020 році, після отримання ухвали Білопільського районного суду Сумської області по справі № 573/2220/19. До цього часу фермерське господарство в добровільному порядку не виплатило йому заборгованість з орендної плати за 2010-2019 роки, загальний розмір якої з урахуванням індексу інфляції складає 6 240,11 грн.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд розірвати договір оренди землі, укладений 03 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ФГ "Коваленко Т. М.", та стягнути на його користь з ФГ "Коваленко Т. М." орендну плату у розмірі 6 240,11 грн.
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 11 січня 2021 року позов ФГ "Коваленко Т. М." задоволено.
Визнано недійсним договір оренди землі № 62с, укладений 02 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Білопілля Агросвіт" щодо земельної ділянки площею 3, 9726 га, кадастровий номер 5920688200:02:002:0187, розташованої на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області, право оренди за яким 02 липня 2020 року зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 37212357.
Припинено речове право ТОВ "Білопілля Агросвіт" оренди земельної ділянки площею 3,9726 га, кадастровий номер 5920688200:02:002:0187, розташованої на території Супрунівської сільської ради Білопільського району Сумської області, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 липня 2020 року, номер запису про інше речове право 37212357. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір оренди землі, укладений 03 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ФГ "Коваленко Т. М.", зареєстрований 22 грудня 2005 року в Білопільському відділі Сумської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", запис у Державному реєстрі земель № 4571. Стягнено з ФГ "Коваленко Т. М." на користь ОСОБА_1 6 240,11 грн. заборгованості з орендної плати, обрахованої без вирахування податків та інших обов`язкових платежів.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що строк дії договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року,укладеного з ФГ "Коваленко Т. М.", на час укладання між відповідачами за первісним позовом договору оренди землі від 02 березня 2020 року не припинив своєї дії, тому такий правочин необхідно визнати недійсним, з одночасним припинення речового права (права оренди) ТОВ "Білопілля Агро" на вказану земельну ділянку.
Разом з тим, ФГ "Коваленко Т. М." систематично, протягом 2010-2019 років, не сплачувало позивачу орендної плати за користування земельною ділянкою, а тому наявні підстави для розірвання договору оренди землі, укладеного 03 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ФГ "Коваленко Т. М.". Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по орендній платі у розмірі 6 240,11 грн.
Постановою Сумського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, апеляційну скаргу ФГ "Коваленко Т. М." залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін в оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції, зазначив, що 17 грудня 2010 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме про успадкування ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 4,09 га, яка належала померлій ОСОБА_1 на підставі державного акта від 31 травня 1999 року, серії IV-СМ № 010270, а отже у нього виникло право на отримання орендної плати від відповідача за користування земельною ділянкою. Однак, ФГ "Коваленко Т. М." у період 2010-2019 років не сплачувало орендну плату ОСОБА_1 за договором оренди землі від 03 червня 2005 року.
ФГ "Коваленко Т. М." не надало суду доказів на підтвердження повідомлення ОСОБА_1 про можливість отримання орендної плати за договором оренди земельної ділянки. Також матеріали справи не містять доказів того, що ФГ "Коваленко Т. М." намагалося вчасно виконати свій обов`язок щодо сплати орендної плати за 2010-2019 роки, але позивач відмовився від отримання цих коштів.
Отже, факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо несвоєчасної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою з боку відповідача, є підставою для розірвання такого договору.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову ФГ "Коваленко Т. М." не оскаржувалося, а тому відповідно до положень частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) апеляційним судом не переглядалося.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2021 року ФГ "Коваленко Т. М." звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 11 січня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічних позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не врахували, що у розпорядженні ФГ "Коваленко Т. М." відсутні персональні дані ОСОБА_1, що унеможливило виконання останнім зобов`язання зі сплати орендної плати шляхом внесення цих сум на депозит нотаріуса;
- не звернули увагу на те, що внесення грошей або цінних паперів на депозит нотаріуса, на підставі статті 537 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є правом, а не обов`язком боржника, а тому не скориставшись своїм правом ФГ "Коваленко Т. М." не може вважатися таким, що порушило зобов`язання по сплаті орендної плати через невикористання права внесення такої плати на депозит нотаріуса;
- не надали належної оцінки тому, що ФГ "Коваленко Т. М." не отримувало від ОСОБА_1 заяви про перехід до нього прав та обов`язків орендодавця за договором оренди землі в порядку, визначеному статтею 148-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), що свідчить про ненастання строку виконання грошового зобов`язання.
Крім того, заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17;
Також у касаційній скарзі заявник послався на те, щонаразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, а саме способу виконання зобов`язання зі сплати орендної плати на користь особи, яка є спадкоємцем орендодавця, та не надала орендарю відповідних відомостей.
Касаційна скарга не містить доводів щодо первісного позову, а тому відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України касаційним судом не переглядається.
У липні 2021 року ТОВ "Білопілля Агросвіт" із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ФГ "Коваленко Т. М.", в якому, посилаючись на її необґрунтованість, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу ФГ "Коваленко Т. М." на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 11 січня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 18 березня 2021 рокупередано на розгляд судді-доповідачу Ждановій В. С.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року поновлено ФГ "Коваленко Т. М." строк на касаційне оскарження рішення Білопільського районного суду Сумської області від 11 січня 2021 року та постанови Сумського апеляційного суду від 18 березня 2021 року; відкрито касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 573/1832/20 із Білопільського районного суду Сумської області; надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У липні 2021 року матеріали справи № 573/1832/20 надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2021 року № 1741/0/226-21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 573/1832/20 між суддями у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 .
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 вересня 2021 року касаційну скаргу ФГ "Коваленко Т. М." та матеріали справи № 573/1832/20 передано судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення Супрунівської сільської ради від 04 травня 1999 року ОСОБА_1 передано в приватну власність земельну ділянку загальною площею 4,13 га, яка складається із земельних ділянок площею 3,97 га та 0,16 га, розташовану на території Супрунівської сільської ради та призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, про що 31 травня 1999 року видано державний акт на право приватної власності на землю серії IV-СМ № 010270.
03 червня 2005 року між ОСОБА_1 та ФГ "Коваленко Т. М." укладено договір оренди земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_1 передала ФГ "Коваленко Т. М." в оренду належну їй на підставі державного акта серії IV-СМ № 010270 земельну ділянку площею 3,97 га з кадастровим номером 5920688200:02:002:0187. Договір укладено строком на 20 років по 03 червня 2025 року. Цього ж дня складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.
Згідно з пунктами 5, 9, 10, 11, 12, 13, 39 вищевказаного договору оренди землі, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка передається в оренду, станом на 01 січня 2005 року становить 37 071,00 грн.
Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 1,5% від нормативної грошової оцінки, що становить 556,06 грн за рік, або надання послуг та сільськогосподарської продукції. Орендна плата вноситься до кінця поточного року.Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Передача продукції та надання послуг у рахунок орендної плати оформлюються відповідними актами.
Розмір орендної плати переглядається кожного року в разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку підвищення цін, тарифів у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.
Розірвання договору в односторонньому порядку допускається в разі несвоєчасної сплати орендної плати та неналежного виконання умов договору.
Відповідно до пунктів 40, 43 договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації.
22 грудня 2006 року вказаний договір зареєстровано в Білопільському відділі Сумської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що в Державному реєстрі земель зроблено запис за № 4571.
17 грудня 2010 року державним нотаріусом Улянівської державної нотаріальної контори Білопільського району Бойко О. І. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме: про успадкування ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 4,09 га, яка належала померлій ОСОБА_1 на підставі державного акта від 31 травня 1999 року серії IV-СМ № 010270.
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 02 березня 2020 року, яке набрало законної сили 07 квітня 2020 року, у справі № 573/2220/19 (провадження № 2/573/41/20) за позовом ФГ "Коваленко Т. М." до ОСОБА_1, ТОВ "Білопілля Агросвіт" про визнання недійсним договору оренди землі, встановлено, що 25 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Білопілля Агросвіт" укладено договір оренди земельної ділянки № 33с, на підставі якого ОСОБА_1 передав останньому в оренду належну йому на праві власності земельну ділянку площею 3,97 га, розташовану на території Супрунівської сільської ради. Строк дії договору - 10 років.
17 грудня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Білопільського районного управління юстиції внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 8121664 щодо реєстрації права оренди за ТОВ "Білопілля Агросвіт" земельної ділянки з кадастровим номером 5920688200:02:002:0187, яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Зазначеним рішенням Білопільського районного суду Сумської області позовні вимоги ФГ "Коваленко Т. М." задоволено та визнано недійсним договір оренди землі № 33с, укладений 25 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Білопілля Агросвіт" щодо оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 5920688200:02:002:0187, площею 3,9726 га, розташованої на території Супрунівської сільської ради Білопільського району, зареєстрований 17 грудня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 8121664.
Як вбачається з розрахунку, наданого ОСОБА_1, заборгованість ФГ "Коваленко Т. М." зі сплати орендної плати за 2010-2019 роки з урахуванням індексу інфляції становить 6 240,11 грн, яка на час вирішення справи позивачу не виплачена.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування
За змістом частини першої статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або законних інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Частиною третьою статті 1223 ЦК України визначено, що спадщина належить спадкодавцю від дня відкриття спадщини. Тобто дата оформлення спадщини, а саме отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не може обмежувати можливість реалізації належних спадкоємцю прав власника від дня відкриття спадщини.
17 грудня 2010 року державним нотаріусом Улянівської державної нотаріальної контори Білопільського району Бойко О. І. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме: про успадкування ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 4,09 га, яка належала померлій ОСОБА_1 на підставі державного акта від 31 травня 1999 року серії IV-СМ №010270.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, установивши, що земельна ділянка, яка є предметом договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року, на час звернення позивача за зустрічним позовом до суду перейшла у порядку спадкування після смерті ОСОБА_1 у власність ОСОБА_1, дійшли правильного висновку, що до ОСОБА_1 як нового власника земельної ділянки перейшли права та обов`язки орендодавця за вказаним договором.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної (творчої) діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів (наприклад, створення речей), безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, настання або ненастання певної події.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України "Про оренду землі", ЗК України та ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до вимог частини четвертої статті 124 ЗК України (в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.
За положеннями статті 24 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку) орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Водночас у пункті "д" частини першої статті 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.
За загальними правилами статті 651 ЦК України умовою розірвання договору оренди в односторонньому порядку є істотне порушення умов договору та інші випадки, встановлені договором та законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення законодавства, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суди встановили, що ФГ "Коваленко Т. М." не виплатило ОСОБА_1 орендну плату за договором оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року за 2010-2019 роки, заборгованість орендаря перед орендодавцем з урахуванням індексу інфляції становить 6 240,11 грн. Заборгованість ФГ "Коваленко Т. М." перед ОСОБА_1 на час вирішення справи не погашена.
Отже, установивши, що ФГ "Коваленко Т. М." не виплачувало ОСОБА_1 своєчасно та систематично орендну плату за оренду земельної ділянки (за 2010-2019 роки), на підставі укладеного між ОСОБА_1 і ФГ "Коваленко Т. М." договору про оренду земельної ділянки від 03 червня 2005 року, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання цього договору оренди земельної ділянки у зв`язку з порушенням орендарем його умов.
При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди. Разом з тим, факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При цьому безпідставним є посилання у касаційній скарзі на невиконання новим орендодавцем обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 148-1 ЗК України, та неповідомлення ним реквізитів для оплати орендних платежів, враховуючи наступне.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 не знав про існування укладеного 03 червня 2005 року між ФГ "Коваленко Т. М." і ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки до звернення ФГ "Коваленко Т. М." до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі від 20 серпня 2010 року, який був укладений між ОСОБА_1 і ТОВ "Білопілля Агросвіт", тому не міг виконати вищевказаний обов`язок.
Отже, відсутні правові підстави вважати про порушення ОСОБА_1 свого обов`язку щодо повідомлення ФГ "Коваленко Т. М." про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надання іншої інформації, передбаченої статтею 148-1 ЗК України, оскільки матеріали справи не містять доказів повідомлення у будь-який спосіб ОСОБА_1 про правочин від 03 червня 2005 року або виконання ФГ "Коваленко Т. М." обовʼязку щодо сплати орендної плати, що могло б свідчити про обізнаність нового власника земельної ділянки про існування спірного договору.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.
Відповідно до пунктів 9, 10 договору оренди земельної ділянкивід 03 червня 2005 року орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: 1,5 % від нормативної грошової оцінки, що становить 556,06 грн за рік, або надання послуг та сільськогосподарською продукцією. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Пунктом 11 договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року передбачено, що орендна плата вноситься до кінця кожного року.
Згідно з пунктом 12 договору оренди земельної ділянки від 03 червня
2005 року передача продукції та надання послуг у рахунок орендної плати оформлюються відповідними актами.
Розмір орендної плати переглядається кожного року в разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом (пункт 13 договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року).
Враховуючи викладене, умовами договору не конкретизовано порядок сплати орендної плати (крім оформлення передачі продукції та надання послуг у рахунок орендної плати відповідно до актів), тому порядок та форма оплати за користування земельною ділянкою можливі у будь-який спосіб. Проте доказів такої оплати відповідачем за зустрічним позовом не надано, а судами не здобуто.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо прострочення кредитора та відсутності у договорі оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року умови щодо внесення коштів на депозитний рахунок нотаріуса, оскільки ФГ "Коваленко Т. М." не надало доказів будь-якого виконання свого обов`язку щодо внесення орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року протягом 2010-2019 років.
Відповідно до частини другої статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
За змістом пункту 42 договору оренди земельної ділянки від 03 червня
2005 року сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.
Отже, ФГ "Коваленко Т. М." як особа, яка порушила своє зобов`язання щодо внесення орендної плати, зобов`язане було довести відсутність своєї вини, проте не довело належними і допустимими доказами відсутність своєї вини у порушенні спірного зобов`язання, зокрема невиконання умов договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2005 року щодо сплати орендної плати протягом 2010-2019 років.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення
(статті 76, 77 ЦПК України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини п`ята-сьома статті 81 ЦПК України).
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Разом з тим, за встановлених обставин щодо несплати ОСОБА_1 орендної плати за договором оренди від 03 червня 2005 року за 2010-2019 роки, ФГ "Коваленко Т. М." не подало до суду належних та допустимих доказів неможливості сплати новому орендодавцю орендної плати протягом дев`яти років, а також вчинення будь-яких дій, спрямованих на виконання обов`язку, передбаченого статтею 24 Закону України "Про оренду землі".
Також Верховний Суд враховує принцип пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
Отже, за обставин цієї справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 03 червня 2005 року між ОСОБА_1 (правонаступником якого у спірних зобов`язаннях є ОСОБА_1 ) і ФГ "Коваленко Т. М.".
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18), оскільки висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки у цій постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.
Також не може бути підставою для скасування оскаржуваних у цій справі
судових рішень в частині вирішення зустрічних позовних вимог посилання
у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки за результатом вирішення спору у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 573/1831/20 (провадження № 61-7704св21) Верховний Суд виклав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Беручи до уваги наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права та встановлені фактичні обставини, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог у даній конкретній справі є правильними по суті та законними.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень в оскаржуваній частині.