Постанова
Іменем України
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 675/695/20
провадження № 61-1924св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Просто",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2020 року у складі судді Короля О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 12 січня 2021 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто" (далі - ТОВ "Авто Просто") про визнання угоди недійсною.
На обґрунтування позову посилався на те, що 22 серпня 2011 року сторони уклали угоду № 369344 з додатками № 1 та № 2, предметом якої є надання учаснику послуг із придбання автомобіля через систему "Авто Так". За своєю правовою природою зазначена угода є правочином змішаного типу та містить елементи договору фінансового лізингу, внаслідок чого відповідно до частини другої статті 799 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вона мала бути посвідчена нотаріально. Оскільки сторони не додержали вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, то оспорюваний правочин є недійним відповідно до статей 215, 220 ЦК України.
З урахуванням наведеного просив суд визнати угоду від 22 серпня 2011 року № 369344 з додатками № 1 та № 2, укладену між ним та ТОВ "Авто Просто", недійсною.
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 13 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 12 січня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що між сторонами укладений договір про надання фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Закон не передбачає обов`язкового нотаріального посвідчення такого правочину, а положення частини другої статті 799 ЦК України щодо нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу не поширюються на ці відносини. Оспорювана угода відповідає вимогам закону, тому підстави для визнання її недійсною відсутні.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що оспорювана угода за своєю правовою природою є змішаною та містить у собі елементи різних договорів, а саме договорів купівлі-продажу, оренди (найму), фінансового лізингу та договору про надання послуг. Суди не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 608/8078/15, у якій надана правильна правова оцінка аналогічній угоді та зазначено, що така угода є договором змішаного типу, що містить у собі елементи договорів лізингу, оренди та договору про надання послуг.
Касаційне провадження відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зокрема неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі № 910/1121/19; у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 456/2946/17, від 26 грудня 2018 року у справі № 607/8078/15, від 27 лютого 2020 року у справі № 910/1121/19.
У травні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ "Авто Просто" просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 22 серпня 2011 року між ТОВ "Авто Просто" та ОСОБА_1 укладено угоду № 369344 (далі - угода) з додатками № 1 та № 2, які є невід`ємними частинами цієї угоди.
Предметом угоди є надання ОСОБА_1 послуг системи "Авто Так", які спрямовані на придбання ним автомобіля "КІА Сееd" вартістю 153 600,00 грн шляхом сплати 120 щомісячних внесків.
Відповідно до умов угоди ТОВ "Авто Просто" зобов`язалося надати ОСОБА_1 як учаснику системи "Авто Так" такі послуги: включити учасника до системи "Авто Так" шляхом підписання цієї угоди; сформувати групу учасників для придбання автомобіля; включити учасника до групи для придбання автомобіля; організувати та створити умови для придбання учасником автомобіля; здійснити оплату постачальнику вартості автомобіля за рахунок коштів, сплачених учасниками системи; здійснити адміністративні процедури, необхідні для передачі учаснику автомобіля; сформувати фонд для повернення коштів; прийняти та перерахувати відповідній страховій компанії страхові платежі; здійснювати адміністрування групи, до якої входить учасник, протягом всього строку її існування; надати інші послуги та вчинити інші дії, спрямовані на придбання учасником автомобіля через систему (стаття 3 угоди).
Водночас, ОСОБА_1 зобов`язався при укладенні угоди сплатити 5 529,60 грн плати за послуги, пов`язані зі вступом до системи; щомісячно сплачувати цілий чистий внесок (частина повного внеску, який використовується для оплати автомобіля) у розмірі 0,8333 % від ціни автомобіля; щомісячно сплачувати внесок на оплату послуг у розмірі 0,5 % від ціни автомобіля + ПДВ; щомісячно сплачувати внесок на оплату страхових платежів у розмірі 0,065 % від ціни автомобіля; отримати автомобіль (за умови виконання зобов`язань за угодою); внести плату за послуги, пов`язані з видачею автомобіля у розмірі 3 % ціни автомобіля + ПДВ; підписати двосторонній акт про виконання зобов`язання за Угодою; на вимогу ТОВ "Авто Просто" надавати копії квитанцій про оплату внесків за угодою (стаття 5 угоди, додаток № 1 до угоди).
Згідно з договором від 10 липня 2012 року № 614508-Y01720, що укладений між Приватним акціонерним товариством "Хмельниччина-Авто", ТОВ "Авто Просто" та ОСОБА_1, останній отримав автомобіль.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.
Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно зі змістом зазначеної норми права в лізинг лізингоодержувачу лізингодавець передає у користування майно, яке належить йому на праві власності або спеціально придбане ним для такої передачі. У будь-якому випадку предмет лізингу перед передачею лізингоодержувачу має належати лізингодавцю на праві власності, і передається лізингоодержувачу у користування на певний строк, з можливістю подальшого набуття права власності.
Предметом угоди від 22 серпня 2011 року є надання фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання автомобіля за рахунок об`єднаних періодичних платежів учасників групи через систему "АвтоТак". За умови виконання сторонами всіх договірних зобов`язань, учасник від третьої особи, а не від відповідача, набуває право власності, а не тимчасового користування, на замовлений ним автомобіль.
Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, відповідно до пункту 11-1 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (який є спеціальним законом у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг) є фінансовою послугою, а не договором лізингу.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 126/1105/16-ц (провадження № 61-8674св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 570/43958/18 (провадження № 61-11866св19), від 08 квітня 2021 року у справі № 580/379/19 (провадження № 61-7218св20). Підстави для відступу від зазначених висновків відсутні.
З урахуванням наведеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що між ТОВ "Авто Просто" та ОСОБА_1 укладений договір про надання фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. Законодавством не передбачено вимог щодо обов`язкового нотаріального посвідчення зазначеного договору.
З урахуванням наведеного Верховний Суд відхиляє посилання заявника на неврахування висновку Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, відповідно до якого у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору лізингу такий договір є нікчемним, оскільки у цій справі оспорюваний договір не є договором лізингу.
Заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 607/8078/15 (провадження № 61-14932св18), у якій суди, за подібних правовідносин, дійшли висновку про те, що оспорювана угода є договором фінансового лізингу.
Верховний Суд відхиляє цей довід. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 910/1121/19зроблений висновок, що у частинах третій, четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій, четвертій статті 213 ЦК України, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem.
Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).
Як встановлено судами, оспорювана угода підписана позивачем особисто, при їх підписанні він усвідомлював значення своїх дій, розумів зміст цих договорів, погодився з їх умовами. Крім того, у судовому провадженні позивач не заявляв вимоги щодо тлумачення умови оспорюваного правочину, а тому Верховний Суд відхиляє посилання заявника на зазначену постанову.