Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 545/1415/20
провадження № 61-9971св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова В. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - комунальне підприємство "Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги" Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - управління Держпраці у Полтавській області, про поновлення на посаді,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального підприємства "Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги" Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області на постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О.,
від 13 травня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства "Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги" (далі - КП "Полтавський РКЦ ПМД") про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та компенсації втрати частини грошових доходів, відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 01 квітня 2013 року працював на посаді завідувача-лікаря загальної практики - сімейного лікаря Валківської амбулаторії загальної практики сімейної медицини (далі - Валківська АЗП СМ) в КП "Полтавський РКЦ ПМД".
19 червня 2017 року він звернувся до відповідача із заявою про звільнення з займаної посади у зв`язку з укладенням контракту на проходження військової служби, в якій серед іншого просив покласти виконання обов`язків завідувача-лікаря загальної практики - сімейного лікаря Валківської АЗП СМ в КП "Полтавський РКЦ ПМД" на лікаря Гожулівської АЗП-СМ Леус Т. І., що було попередньо погоджено.
Під час подання заяви від нього вимагали, нібито для правильного оформлення документів і забезпечення надання соціальних пільг, зазначити у заяві посилання на пункт 3 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що він зробив у зв`язку із станом емоційного напруження та відсутністю правової норми, що регулювала б тимчасове припинення виконання ним умов трудового договору.
Однак попри задекларовані статтею 22 КЗпП України гарантії при укладенні, зміні та припиненні трудового договору його було звільнено з роботи, про що видано наказ від 19 червня 2017 року № 191.
Позивач вважав своє звільнення незаконним через неврахування роботодавцем гарантій збереження місця роботи та середнього заробітку, передбачених частиною другою статті 39 Закону України
№ 2232-XII від 25 березня 1992 року "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) та частиною третьою статті 119 КЗпП України, оскільки він вступив на військову службу під час особливого періоду.
З урахуванням наведеного та поданих уточнень, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ КП "Полтавський РКЦ ПМД" № 191 від 19 червня 2017 року в частині його звільнення; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 20 червня
2017 року по 22 липня 2020 року в сумі 395 432 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у розмірі 28 863 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 82 000 грн; допустити негайне виконання рішення суду в частині його поновлення на посаді завідувача-лікаря загальної практики - сімейного лікаря Валківської АЗП-СМ в КП "Полтавський РКЦ ПМД" та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області, у складі судді Гальченко О. О., від 19 січня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не заперечував підстав свого звільнення, усвідомлював наслідки та бажав припинення трудових відносин з КП "Полтавський РКЦ ПМД", а відповідач, як роботодавець не мав права примушувати ОСОБА_1 перебувати з ним у трудових відносинах. Належні та допустимі докази введення позивача в оману або здійснення на нього фізичного чи психічного тиску з боку посадових осіб КП "Полтавський РКЦ ПМД" при написанні заяви про звільнення суду не надано.
Крім того, позивач без поважних причин пропустив передбачений
статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду із даним позовом і клопотання про поновлення цього строку не заявляв.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Полтавського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 19 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове - про часткове задоволення позовних вимог.
Визнано незаконним та скасовано наказ КП "Полтавський РКЦ ПМД" №191 від 19 червня 2017 року в частині звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді завідувача Валківською АЗП СМ в КП "Полтавський РКЦ ПМД" із 20 червня 2017 року. Стягнуто з КП "Полтавський РКЦ ПМД" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20 червня 2017 року по 22 липня 2020 року включно в сумі 226 885, 66 грн та моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оспорюваний позивачем наказ суперечить вимогам пункту 3 частини першої статті 36, частини третьої статті 119 КЗпП України та частини другої статті 39 Закону № 2232-XII. Вказівка в поданій позивачем 19 червня 2017 року роботодавцю заяві про необхідність його звільнення саме у зв`язку з вступом на контрактну службу та прохання щодо покладення виконання його обов`язків на іншу особу свідчить про намір ОСОБА_1 після закінчення військової служби повернутися до амбулаторії для продовження роботи.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу апеляційним судом розраховано з урахуванням відомостей наданих КП "Полтавський РКЦ ПМД" та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року
(далі - Порядок № 100).
Апеляційний суд вважав, що вимога щодо компенсації втрати частини грошових доходів не підлягає задоволенню, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, що підлягає компенсації на підставі Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року.
Встановивши факт порушення трудових прав позивача, що призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, суд апеляційної інстанції визначив розмір відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди у 2 000 грн.
Надаючи оцінку причинам пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду встановленого статтею 233 КЗпП України, апеляційний суд врахував, що позивач з моменту зарахування на військову службу проживав на території військової частини та брав безпосередню участь при проведенні бойових дій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В поданій у червні 2021 року касаційній скарзі на постанову Полтавського апеляційного суду від 13 травня 2021 року КП "Полтавський РКЦ ПМД", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржене судове рішення скасувати, а рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 19 січня 2021 року залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16 червня 2021 року КП "Полтавський РКЦ ПМД" подало до Верховного Суду касаційну скаргу в справі № 545/1415/20 на постанову Полтавського апеляційного суду від 13 травня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року призначено справу до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржене судове рішення, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 490/9940/18, № 308/8976/17, № 461/1903/16-ц.
Заявник вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що ОСОБА_1 без поважних причин пропустив строк звернення до суду з цим позовом та клопотання про його поновлення не заявляв, не обґрунтував наявність поважних причин пропуску цього строку.
При цьому ОСОБА_1 направляв скарги та звернення щодо порушення своїх трудових прав під час проходження військової служби.
Заявник вважає, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові фактично застосував положення пункту 4 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо зупинення перебігу позовної давності, яка до трудових правовідносин не застосовується.
Стверджує, що ОСОБА_1 допустив недобросовісну поведінку під час звільнення, адже сам був ініціатором написання та подання заяви про звільнення на підставі якої і було видано оспорюваний ним наказ, а наведений після підпису позивача у його заяві від 19 червня 2017 року текст "покласти виконання обов`язків на лікаря Гожулівської АЗП МС Леус Т. І." не вказує на наявність наміру повернутися до роботи в КП "Полтавський РКЦ ПМД".
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Із 01 квітня 2013 року ОСОБА_1 працював на посаді завідувача-лікаря загальної практики - сімейного лікаря Валківської АЗП СМ в
КП "Полтавський РКЦ ПМД".
08 червня 2017 року між ОСОБА_1 та командувачем військ оперативного командування "Північ" укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 3 роки.
19 червня 2017 року ОСОБА_1 подав на ім`я в.о. головного лікаря
КП "Полтавський РКЦ ПМД" заяву наступного змісту:
"Прошу Вас звільнити із займаної посади у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом на посаду старшого ординатора госпітального відділення медичної роти управління 58 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування "Північ" 19 червня 2017 року, згідно
пункту 3 статті 36 КЗпП України.
ДАТА ПІДПИС
Виконання обов`язків покласти на лікаря Гожулівської АЗП-СМ Леус Т. І."
Наказом відповідача № 191-к від 19 червня 2017 року було звільнено ОСОБА_1 - завідувача, лікаря загальної практики - сімейного лікаря Валківської АЗП-СМ, працюючого за сумісництвом звільнено від займаної посади 19 червня 2017 року, у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу строком на 3 роки старшим ординатором госпітального відділення медичної роти управління 58 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування "Північ" Збройних сил України, згідно пункту 3 статті 36 КЗпП України.
Підставою звільнення зазначено заяву ОСОБА_1 від 19 червня
2017 року, згода виконуючого обов`язки заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення Засядько В. А., припис Полтавського РВК від 09 червня 2017 року №4/698, наказ командувача військ оперативного командування "Північ" від 08 червня 2017 року №78.
Із наказом про звільнення від 19 червня 2017 року №191-к ОСОБА_1 ознайомився 19 червня 2017 року, та в цей же день отримав трудову книжку.
Згідно довідки від 27 грудня 2019 року № 536, виданої начальником штабу військової частини А1376, - майор ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині А1376 із 20 червня 2017 року по день видачі довідки.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.
Позиція Верховного Суду
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.