Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 757/11919/19-ц
провадження № 61-11493св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Комерційний Банк "Приватбанк",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуАкціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2019 року у складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2020 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Акціонерного товариства "Комерційний Банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про захист прав споживачів та стягнення пені.
Позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Деснянського районного суду
м. Києва від 29 січня 2016 року у справі № 754/931/15-ц позовні вимоги
ОСОБА_1 частково задоволено та стягнуто з банка: 25 000, 00 дол. США (сума депозиту), 1 880,14 дол. США (відсотки за вкладом) та 4 493,83 дол. США (пеня).
Постановою Верховного Суду від 28 березня 2018 року касаційна скарга ПАТ КБ "Приватбанк" залишена без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 12 липня 2016 року залишені без змін.
Зазначена сума (за виключенням НДФЛ та військового збору) повернута банком позивачу лише 07 листопада 2018 року.
Відповідачем прострочено грошові зобов`язання за депозитним рахунком, тому позивач просить суд стягнути з відповідача за договором
№ SAMDNWFD0070048956100 від 30 грудня 2013 року 273 750, 00 дол. США.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 липня
2020 року, позов ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів та стягнення пені задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором
№ SАМDNWFD0070048956100 від 30 грудня 2013 року штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 3%, що становить 31 373,97 дол. США.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави 1 100,82 грн судового збору.
В іншій частині позовні вимоги - залишено без задоволення.
Судові рішення мотивовані тим, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта
з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) та постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19). У вказаній постанові Верховний Суд прийшов до висновку, що висновок апеляційного суду про те, що вартість послуги за договором банківського вкладу - це лише розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника, не відповідає вимогам наведених норм законодавства, а також пункту 17 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів", яким визначено, що послугою є діяльність виконавця
з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага. Таким благом є видача (повернення) вкладнику його коштів.
Ураховуючи, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов`язання, суди застосували норму частини третьої статті 551 ЦК України та зменшили її до суми 31 373, 97 дол. США.
Аргументи учасників справи
04 серпня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені скасувати та
в цій частині ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір пені відповідно до принципів розумності, справедливості, пропорційності, засад цивільного судочинства. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц, від 02 жовтня 2019 року
у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц,
від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 19 лютого 2020 року у справі 757/49408/18-ц сформовано правову позицію стосовно зменшення розміру пені, розрахованої відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", на підставі частини третьої статті 551 ЦК України. У цих судових справах Верховний Суд зазначає про необхідність дотримання принципу розумності, справедливості та пропорційності, засад цивільного судочинства при вирішенні питання стягнення розміру такої пені та стягнуто її у значно меншій сумі по відношенню до розміру основної заборгованості банку.
Судом апеляційної інстанції не дотримано баланс між застосованим заходом відповідальності у вигляді неустойки та оцінкою дійсного розміру збитків позивача. Нарахування неустойки є явно завищеною та не відповідає передбаченим частиною третьою статті 509 та частинам першій-другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливе джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 20 березня 2019 року № 761/26293/16-ц зроблено правовий висновок стосовно можливості стягнення недоговірної пені (такої, що нараховується відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів") виключно у національній валюті - гривні.
Судові рішення оскаржуються в частині задоволених вимог ОСОБА_1 до
АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення 31 373,97 дол. СШАпені, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду відзив, у якому просив оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Відзив мотивовано тим, що Верховний Суд України у своїх постановах від
11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16; від 01 червня 2016 року у справі
№ 6-2558цс15; від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16; від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16; від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16 прийшов до висновку, що нарахування пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" з дня витребування вкладу до дня ухвалення судового рішення, повинно нараховуватися не на ненараховані або невиплачені відсотки, а на сам вклад. Така правова позиція підтримана у постановах Верховного Суду: від
14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц; від 04 квітня 2018 року у справі
№ 367/7401/14-ц; від 28 березня 2018 року у справі № 754/931/15-ц; від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц; від 15 травня 2018 року у справі
№ 761/31569/16-ц; від 18 липня 2018 року у справі № 201/12075/14-ц; від
19 вересня 2018 року у справі № 761/46145/16-ц; від 01 жовтня 2018 року у справі № 761/42169/16-ц; від 05 грудня 2018 року у справі № 369/8423/16-ц; від
06 грудня 2018 року у справі № 235/6674/16-ц; від 20 березня 2019 року у справі № 761/24461/15-ц; від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
За методологією банку пеня має складати близько 50 000,00 грн. Для банка, чистий прибуток якого за 2018 рік перевищив 18 000 000 000,00 грн, пеня у розмірі 50 000,00 грн не може бути дієвою мірою відповідальності за абсолютно безпідставне невиконання протягом більше ніж 4-х років зобов`язання перед власним клієнтом. Позивач просив суд стягнути пеню у розмірі 273 750, 00 дол. США, однак суд керуючись частиною третьою статті 551 ЦК України зменшив обсяг нарахованої пені до 31 373,97 дол. США, тобто майже у дев`ять разів (до суми вкладу та відсотків).
Верховний Суд у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 761/46145/16-ц, від 01 жовтня 2018 року у справі № 761/42169/16-ц, від 06 грудня 2018 року
у справі № 235/6674/16-ц зазначив, що присудження пені на підставі частини
5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у обсязі 100 % вкладу
є обґрунтованим та прийнятним. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року по цивільній справі № 723/304/16 (провадження
№ 14-360цс19) підтвердила правомірність та відповідність принципу співмірності стягнення пені у розмірі утримуваних банком коштів належних позивачу.
У справі № 761/26293/16-ц Велика Палати Верховного Суду підтвердила правомірність стягнення пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зменшила неустойку (пеню) до 100 000,00 грн, яка була нарахована усього за 45 днів порушення строку видачі клієнту банка грошових коштів у сумі 4 512, 26 євро. Таким чином, Велика Палата вважала справедливим стягнення за 45 днів прострочення повернення коштів неустойки у розмірі 100 000,00 грн, який співмірний (приблизно дорівнює) сумі утримуваних банком коштів 4 512, 26 євро.
Натомість позивач звернулася до ПАТ КБ "ПриватБанк" з вимогою про повернення належних їй коштів ще у листопаді 2014 року - тобто порушення прав позивача тривало майже 5 років, а не 45 днів як у зазначеній справі, яка була предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду.
Банк стверджує, що пеня має обчислюватися та стягуватися судами виключно
у гривні, але наприклад у постанові від 23 вересня 2019 року (справа
№ 754/16095/17) та у постанові від 20 грудня 2019 року (справа
№ 57/70995/17-ц) Верховний Суд залишив у силі рішення судів 1-ї та апеляційної інстанції, якими пеня була стягнута у валюті.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 20 грудня 2019 року у справі
№ 757/18977/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Суди встановили, що між сторонами 30 грудня 2013 року укладено депозитний договір № SАМDNWFD0070048956100, згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 25 001,36 дол. США із відсотковою ставкою 9 % річних.
Навесні 2014 року у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим рахунок позивача заблоковано відповідачем.
З метою отримання належних позивачу коштів та нарахованих по ним відсотків за зазначеним договором 13 листопада 2014 року в Головному офісі ПАТ КБ "Приватбанк" зареєстровано заяву від 07 листопада 2014 року про розірвання договору № SАМDNWFD007004895610 від 30 грудня 2013 року, видачу депозиту та нарахованих по ньому відсотків в повному обсязі. Заява була отримана, однак не задоволена відповідачем.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року, у справі № 754/931/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від
12 липня 2016 року та постановою Верховного Суду від 28 березня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 частково задоволено. Стягнуто з банка: 25 000,00 дол. США (сума депозиту), 1 880, 14 дол. США (відсотки за вкладом) та 4 493,83 дол. США (пеня).
У вказаній справі судами, зокрема встановлено, що згідно з пунктом 10 договору сторони мають право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два банківські дні до дати розірвання договору.
Стягнута судом сума повернута банком позивачу 07 листопада 2018 року.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що "пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом
з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто
з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня
2016 року по 19 липня 2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 19 липня 2016 року по 19 липня 2017 року з банку на користь ОСОБА_1 в сумі 67 078,57 долара США, на користь ОСОБА_4 - 59 900 доларів США, на користь ОСОБА_3 - 106 000 доларів США, на користь ОСОБА_5 - 120 033,89 долара США з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог".
Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та
в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно з частиною другою статті 1060 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що "у цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків".
За таких обставин суди зробили помилковий висновок про часткове задоволення вимоги про стягнення пені за період з 06 березня 2018 року до 06 березня
2019 року, оскільки у зв`язку з достроковим розірванням депозитного договору за заявою вкладника від 07 листопада 2014 року між сторонами припинено правовідносини за цим договором, тому частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на спірні правовідносини.