Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 201/270/19
провадження № 61-6135св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_2,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс",
третя особа - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" на постанову Дніпровського апеляційного суду від
12 березня 2021 року у складі колегії суддів:Макарова М. О., Деркач Н. М., Демченко Е. Л.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" (далі -
ТОВ "Автокредит Плюс"), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати недійсним договір фінансового лізингу та застосувати наслідки нікчемності правочину - стягнути набуті відповідачем від нього кошти в сумі
123 622,81 грн і витрати та зобов`язати відповідача прийняти автомобіль - предмет лізингу від позивача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що03 грудня 2015 року позивач уклав
з відповідачем договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб "Gelly Maple SL" вартістю 156 000,00 грн. Відповідач запевнив, що такий автомобіль є в наявності, позивач підписав договір і сплатив аванс та решту всіх необхідних сум, всього 184 003,47 грн. Але потім позивач ретельніше вивчив підписаний договір лізингу і зрозумів, що відповідач діяв недобросовісно
і фактично обманув його, не роз`яснивши всіх умов договору, не вказавши про додаткові умови і додатки до договору, не ознайомивши зі специфікацією
і графіком платежів та інше. Дії відповідача були недобросовісні, несправедливі
і такі, що порушують його права як споживача. Крім того, з вказаним автомобілем сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) і відповідач відмовився приймати участь у відшкодуванні шкоди. На подальші неодноразові звернення позивача до відповідача з питанням повернення йому вказаних коштів та повернення автомобіля отримано відмову.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня
2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд виходив з того, що у позовній заяві позивач ставив вимогу визнати недійсним договір, посилаючись на недодержання вимоги щодо його нотаріального оформлення. Проте грошові кошти, які сплачені лізингоодержувачем за користування предметом лізингу, не можуть бути стягнені з лізингодавця при застосуванні положень статті 216 ЦК України (наслідки недійсності правочину). У разі застосування двосторонньої реституції позивач повинен повернути автомобіль у тому стані, у якому він (автомобіль) був отриманий від відповідача у грудні 2015 року, а оскільки автомобіль має механічні пошкодження, то позивач має або відремонтувати автомобіль за власний кошт, перерахувати заборгованість у зв`язку з втратою товарного виду, або оцінити вартість такого відновленого ремонту.
На момент скоєння ДТП (24 жовтня 2018 року) термін дії договору
№ NKHCPS-160W10A від 24 січня 2016 року скінчився, а тому позиція позивача про неодержання страхового відшкодування за цим договором і можливість отримати відповідачем страхового відшкодування за неіснуючим договором
є помилковою.
Крім того позивач звернувся до суду з позовом 11 січня 2019 року,
а оспорюваний договір фінансового лізингу укладений 03 грудня 2015 року, тобто більше ніж через три роки - зі спливом позовної давності. Цивільним законодавством не передбачений прямий обов`язок нотаріально посвідчувати договір фінансового лізингу транспортного засобу, стороною якого є фізична особа, враховуючи презумпцію правомірності правочину. В зв`язку з цим укладений договір не можна вважати нікчемним відповідно до частини другої статті 215 ЦК України з урахуванням пропуску позовної давності.
Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей), а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування судом до них положень частини першої статті 1212 ЦК України, оскільки набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним. Грошові кошти, які становлять вартість предмету лізингу, у відповідності до договору перераховані позивачем відповідачу на виконання укладеного між ними договору фінансового лізингу, який на момент сплати грошових коштів вже був укладений та підписаний сторонами. Вказане підтверджує, що відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, а саме підписаного сторонами договору фінансового лізингу.
Твердження позивача про те, що положення укладеного договору фінансового лізингу є несправедливими згідно зі статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів" спростовуються нормами чинного законодавства та матеріалами справи. Закон України "Про захист прав споживачів" не регулює правовідносини у сфері укладання, виконання, розірвання договорів фінансового лізингу, вказані правовідносини регулюються нормами спеціального закону, яким в даному випадку є Закон України "Про фінансовий лізинг". Згідно укладеного між сторонами договору лізингоодержувач заявляє, що отримав усі конкретно викладені пояснення від представника
ТОВ "Автокредит Плюс", що стосуються змісту даного договору та додатків до нього, проінформований про всі можливі витрати і ризики у зв`язку із укладенням та виконанням даного договору. Клієнт своїм підписом засвідчує факт ознайомлення та згоду з умовами договору, підтверджує свої права та обов`язки за договором, підтверджує здатність набувати прав та обов`язків за договором, умови договору йому зрозумілі та він вважає їх справедливими по відношенню до себе.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2021 року рішеннясуду першої інстанції скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ "Автокредит Плюс" про визнання договору лізингу недійсним, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів задоволено частково.
Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 03 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 і ТОВ "Автокредит Плюс".
Стягнено з ТОВ "Автокредит Плюс" на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 105 190,56 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнено з ТОВ "Автокредит Плюс" на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1 921 грн.
Апеляційний суд виходив з того, що договір фінансового лізингу між сторонами
у письмовій формі з узгодженням усіх істотних умов не укладався, відсутнє
і нотаріальне посвідчення вказаного правочину, яке є обов`язковим для договорів, що містять елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу. Таким чином слід визнати недійсним договір фінансового лізингу від 03 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2
і ТОВ "Автокредит Плюс".
При укладенні оспорюваного договору фінансового лізингу допущено порушення статті 799 ЦК України щодо обов`язкового нотаріального посвідчення, тому апеляційний суд зробив висновок, що такий договір
є нікчемним і слід застосовувати до нього наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача коштів, сплачених на виконання такого договору. ОСОБА_2 згідно врегульованого Додатком № 2 графіком щомісяця сплачував платежі за користування предметом лізингу. Тому на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сума у розмірі
105 190,56 грн, яка складається з 95 265,25 грн сплачених коштів за договором, 37,26 грн пені та 9 888,05 грн коштів на погашення комісії. Сума 18 432,25 грн прихованої комісії нічим не підтверджена
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ТОВ "Автокредит Плюс" про визнання договору лізингу недійсним та стягнення коштів, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Аргументи учасників справи
У квітні 2021 року ТОВ "Автокредит Плюс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволення позовних вимог про визнання правочину недійсним.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано частину першу статті 1212 Цивільного кодексу України. Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про застосування частини першої статті 1212 ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23 травня 2018 року у справі
№ 629/4628/16 (провадження № 14-77цс18), постановах Верховного суду від
03 жовтня 2018 року у справі № 288/383/15-ц, Верховного Суду від 03 лютого 2021 року по справі № 750/1163/20.
Апеляційний суд неправильно застосував частину третю статті 261 ЦК України щодо пропуску позовної давності у справах за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину.Суд апеляційної інстанції на взяв до уваги висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 20 травня 2020 року
у справі № 367/836/18 (провадження № 61-20963св19), від 21 червня 2018 року
у справі № 333/2051/16-ц (провадження № 61-9354св18), від 18 березня
2020 року у справі № 755/612/16-ц (провадження № 61-14687св19), в яких вказано, що перебіг позовної давності у справах за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається виключно з моменту початку виконання нікчемного правочину.
Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року). Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 20 травня
2020 року у справі № 367/836/18 (провадження № 61-20963св19), у постановах від 21 червня 2018 року у справі № 333/2051/16-ц (провадження № 61-9354св18), від 18 березня 2020 року у справі № 755/612/16-ц (провадження
№ 61-14687св19).
Апеляційний суд не звернув увагу на заяву відповідача про пропуск позовної давності та не обґрунтував причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності. Початок перебігу позовної давності рахується з дня початку виконання нікчемного договору, а саме з 03 грудня 2015 року - дата підписання договір та сплата авансу у розмірі 56 200,00 грн. Позивач звернувся до суду
28 грудня 2018 року без обґрунтування причини пропуску позовної давності та заявою про поновлення пропущеного строку.
Рішення суду апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ТОВ "Автокредит Плюс" про визнання договору лізингу недійсним та стягнення грошових коштів, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16;
у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 288/383/15-ц, від 03 лютого 2021 року у справі № 750/1163/20, від 20 травня 2020 року
у справі № 367/836/18, від 21 червня 2018 року у справі № 333/2051/16-ц, від
18 березня 2020 року у справі № 755/612/16-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
03 грудня 2015 року ОСОБА_2 підписав заяву про приєднання до публічного договору № NK00AI00000117 про надання фінансового лізингу, надану ТОВ "Автокредит Плюс". У бланку вказаної заяви зазначено, що публічний договір № NK00AI00000117 про надання фінансового лізингу розміщений на офіційному веб-сайті Компанії www.planetavto.com.ua, зазначено, що в разі потреби він може з ним ознайомитися за вказаною адресою на офіційному веб-сайті відповідача.
У пункті 14.1.2 заяви про приєднання строк лізингу встановлений у 60 місяців
з моменту підписання додатку 2, яким передбачено графік лізингових платежів.
Пунктом 14.1.3 заяви про приєднання передбачено, що лізингові платежі сплачуються щомісяця та включають платіж з відшкодування частини вартості предмету лізингу у розмірі згідно з додатком 2, якщо інше не зазначено
в публічному договорі; відсотки за користування предметом лізингу в розмірі згідно з додатком 2, якщо інше не зазначено в публічному договорі; комісія за проведення щомісячного моніторингу предмету лізингу в розмірі згідно
з додатком 2, якщо інше не передбачено в публічному договорі.
Пунктом 14.1.7 заяви про приєднання встановлено, що після прийняття відповідачем рішення про надання фінансового лізингу позивач вносить аванс
у розмірі 56 200,00 грн на транзитний рахунок, вказаний в пункті 14.1.5 договору (№ 290940570221048). Згідно з пунктом 14.3 заяви про приєднання позивач щомісяця в період оплати сплачує відповідачу платіж в розмірі 3 880,00 грн та відшкодовує відповідачу всі його витрати, пов`язані із виконанням договором, які виникли протягом місяця, який передує поточному місяцю.
Укладений сторонами договір про надання фінансового лізингу нотаріально не посвідчувався. Згідно додатку № 2 до договору зазначено детальний розпис згідно графіку обов`язкових щомісячних лізингових платежів, які складаються
з відшкодування частини вартості предмету лізингу, відсотків за користування предметом лізингу (що складає 24 % на рік), комісії за проведення щомісячного моніторингу предмету лізингу.
Згідно довідки, щодо розрахунку собівартості послуг з користування автомобілем за 41 місяць (з 01 лютого 2016 року по 01 червня 2019 року) за користування автомобілем позивач мав сплатити на користь ТОВ "Автокредит Плюс" 66 475,24 грн. Загальна сума грошових коштів за користування автомобілем, вираховується шляхом складання щомісячних платежів за користування, які зазначені в розділі "Плата за користування предметом лізингу".
24 січня 2016 року позивач підписав специфікацію та акт приймання-передачі автомобіля (Додаток № 1) та отримав в лізинг автомобіль Gelly Maple SL
2011 року випуску, седан/ліфтбек, номер кузову НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 156 000 грн.
В період з 24 січня 2016 року по 20 грудня 2018 року позивачем сплачено відповідачу всього 184 003,47 грн на погашення лізингових платежів. При цьому позивачем сплачено в рахунок вартості предмета лізингу 95 265,25 грн, 37,26 грн пені, 9 888,05 грн на погашення комісії за проведення щомісячного моніторингу та 60 380,66 грн на погашення відсотків за користування предметом лізингу,
а всього 165 571,22 грн. Різницю сум позивач вважає прихованою комісією, яка не відображена в жодному документі (184 003,47 - 165 571,22 = 18 432,25 грн).
24 жовтня 2018 року біля 06 години 50 хвилин невстановленим автомобілем вчинено ДТП та пошкоджено автомобіль Gelly Maple SL, переданий у лізинг.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг".
Згідно із частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
У частині другій статті 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 799 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір
є нікчемним.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).
Натомість нікчемнимє той правочин, недійсність якого встановлена законом
і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний,позовна вимога про визнання його нікчемним не
є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У справі, що переглядається, суди встановили, що при укладенні оспорюваного договору фінансового лізингу недодержано статті 799 ЦК України щодо обов`язкового нотаріального посвідчення, тому такий договір є нікчемним.
За таких обставин апеляційний суд зробив помилковий висновок про задоволення позовної вимоги про визнання договору фінансового лізингу недійсним.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі
№ 761/19875/15 (провадження № 61-15898св20) зроблено висновок, що "перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. За таких обставин, застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе за умови наявності порушеного права позивача, тобто обґрунтованості позовних вимог".
Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову
в задоволенні позовних вимог про визнання договору фінансового лізингу недійсним, проте помилися з мотивами такої відмови, зробивши суперечливі висновки як про відсутність підставі недійсності договору, так і про сплив позовної давності.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 554/10131/18 (провадження № 61-13150св20) зроблено висновок, що "договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна
в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж. У частині положень щодо надання об`єкта лізингу
у користування на правовідносини, зокрема щодо оплати за це, поширює свою дію параграф 5 "Найм (оренда) транспортного засобу" глави 58 "Найм (оренда)" ЦК України, що узгоджується з положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг". […] У справі, яка переглядається, судами установлено, що ОСОБА_1 перерахувала банку 690 734,32 грн, зокрема, щомісяця сплачувала платежі за користування предметом лізингу згідно з графіком сплати лізингових платежів, до складу якого входило: відшкодування частини вартості предмета лізингу, винагорода за користування предметом лізингу, винагорода за проведення щомісячного моніторингу предмету лізингу, страхування предмету лізингу, загальний лізинговий платіж. […] Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції установив, що ОСОБА_1 користувалась автомобілем марки "Toyota", модель "RAV4", у період з 23 грудня 2015 року до 07 липня 2018 року (до моменту ДТП, коли предмет лізінгу було повністю знищено та вартість його відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість КТЗ), сума винагороди за який становить 150 295,97 грн. Установивши, що позивач сплатила банку
690 734,32 грн за користування предметом лізингу, та взявши до уваги час користування автомобілем, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ПАТ "Акцент-Банк" на користь ОСОБА_1 сплачених за договором фінансового лізингу коштів у розмірі 540 438,35 грн (690 734,32 грн - 150 295,97 грн)".
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною третьою статті 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним
у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналіз матеріалів свідчить, що згідно із заявою про приєднання до публічного договору від 03 грудня 2015 року до структури щомісячних лізингових платежів входить: платіж по відшкодуванню частини вартості предмету лізингу, відсотки за користування предметом лізингу, комісія за проведення щомісячного моніторингу предмету лізингу (а. с. 6).
Встановивши, що вказаний договір є нікчемним, апеляційний суд правильно застосував до нього наслідки недійсності правочину шляхом стягнення
з відповідача на користь позивача коштів, сплачених на виконання такого договору у сумі 105 190, 56 грн, яка складається з: 95 265,25 грн сплачених коштів за договором, 37,26 грн пені та 9 888,05 грн коштів на погашення вказаної комісії, проте помилково послався на те, що зазначені суми підлягають стягненнюяк збитки позивача.
Разом з тим, відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до частини третьої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі № 367/836/18, (провадження № 61-20963св19) вказано, що "апеляційний суд, дійшовши висновку про нікчемність укладеного між сторонами 20 квітня 2013 року попереднього договору, враховуючи вказані норми матеріального права, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, правильно вважав, що перебіг позовної давності за вимогами про повернення отриманих відповідачем коштів за цим правочином розпочався з 20 квітня 2013 року, тобто з моменту, коли покупець передав, а продавець прийняв грошові кошти в сумі 65 877,00 грн".
Аналогічні висновки щодо застосування частини третьої статті 261 ЦК України викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі
№ 755/612/16-ц (провадження № 61-17497св18), Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року у справі № 333/2051/16-ц (провадження № 61-9354св18).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до специфікації та акта приймання-передачі предмет лізингу позивач прийняв автомобіль і вніс перший платіж по договору від 03 грудня 2015 року - 24 січня 2016 року (а. с. 7, 9).
Позовну заяву ОСОБА_2 подав до суду засобами поштового зв`язку
28 грудня 2018 року (а. с. 34), тобто позовна давність ним не пропущена.
Тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом спливу позовної давності.