Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 757/26746/17-ц
провадження № 61-2733св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" та ОСОБА_1, подану представником Дугіновим Дмитром Андрійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у складі колегії суддів:Сушко Л. П., Гуля В. В.,
Сліпченка О. І.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "ПриватБанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", Банк),
в якому, з урахуванням зміни позовних вимог, просив стягнути з відповідача на свою користь суму вкладу:
за договором № SAMDN01000720210508 у розмірі 99 237,84 дол. США; 2 642,72 дол. США - нараховані відсотки за період з 01 березня 2014 року до 29 жовтня 2014 року; 293,18 дол. США - ненараховані відсотки за період з 30 жовтня
2014 року до 03 травня 2017 року; 10 дол. США - ненараховані відсотки за період з 04 травня 2017 року до 06 травня 2018 року; 29 529 723,68 грн - пеня у розмірі трьох відсотків річних за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період
з 15 травня 2016 року до 15 травня 2017 року та 275 654,24 грн - три проценти річних за період з 30 жовтня 2014 року до 06 травня 2018 року, у зв`язку із неповерненням грошових коштів за договором № SAMDN01000720210508;
за договором № SAMDN01000720209840 56 453,88 євро - суму вкладу; 1 127,53 євро - нараховані відсотки за період з 01 березня 2014 року до 29 жовтня
2014 року; 1 418,31 євро - не нараховані відсотки за період з 30 жовтня 2014 року до 03 травня 2017 року; 5,69 євро - ненарахованої відсотки за період з 04 травня 2017 року до 06 травня 2018 року, 18 310 197,41 грн - пеня у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 15 травня 2016 року до
15 травня 2017 року; 187 698,24 грн - три проценти річних за період з 30 жовтня 2014 року до 06 травня 2018 року, у зв`язку із неповерненням грошових коштів за договором № SAMDN01000720209840.
Всього просив стягнути з відповідача: 104 383,74 дол. США; 59 005,41 євро та
49 784 273,57 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" в м. Алушта укладено договір банківського вкладу
№ SAMDN01000720209840 на суму 1 827,22 євро строком на 12 місяців під 3 % річних на суму вкладу та договір банківського вкладу № SAMDN01000720210508 на суму 5 757,10 дол. США строком на 12 місяців під 4 % річних на суму вкладу
з можливістю безперешкодного поповнення вкладу або зняття грошових коштів без розірвання договору.
У жовтні 2014 року позивач звернувся із заявою до АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання вказаних договорів банківських вкладів, повернення коштів та нарахованих на них відсотків, проте суму вкладів і нарахованих відсотків відповідач не повернув.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, постанов судів апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором № SAMDN01000720210508 у розмірі 104 383, 74 дол. США, три проценти річних в розмірі 275 654,24 грн, пеню в розмірі 2 786 574,96 грн та за договором № SAMDN01000720209840 - суму вкладу та відсотки в розмірі
59 005,41 євро, три проценти річних в розмірі 187 698,24 грн, пеню в розмірі
1 819 480,19 грн.
Стягнено з АТ КБ "Приватбанк" в дохід держави судовий збір в розмірі 148 533,70 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов`язання сторін за договорами банківських вкладів припиняються з моменту їх належного виконання. Оскільки внесені ОСОБА_1 грошові кошти на його вимогу повернуто не було, то він має право на отримання процентів за користування банком депозитними коштами, а також на отримання три проценти річних за невиконання грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України та пені на підставі Закону України "Про захист прав споживачів".
Постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Позивач довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості за депозитними договорами, яка підлягає стягненню з відповідача.
Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, постанову апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд виходив із того, що апеляційний суд не дослідив та не дав оцінки доводам відповідача щодо зняття ОСОБА_1 з банківського депозитного рахунку № НОМЕР_1 30 січня 2014 року суми в розмірі 30 000 дол. США та з банківського депозитного рахунку № НОМЕР_2 29 січня 2014 року - 30 000 євро. На підтвердження вказаних фактів суду надані банківські виписки по валютним рахункам № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, які, крім фактів зняття зазначених сум, також підтверджують розмір наявного залишку грошових коштів на вказаних депозитних рахунках станом на час подання позову у розмірі 39 874,99 доларів США та 27 166,54 євро відповідно. Крім того, про аналогічний залишок грошових коштів на вказаних банківських рахунках свідчить довідка від 29 січня 2018 року № 9TKOOHS41MAT3MH7, особисто надана позивачем до суду 05 квітня 2018 року для долучення до матеріалів справи.
Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи АТ КБ "ПриватБанк" щодо неправомірного стягнення судом першої інстанції
з відповідача в дохід держави судового збору в розмірі 148 533,70 грн, у той час як підпункт 1 пункту 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачає максимальний розмір судового збору за позовами, які подає фізична особа -
5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 30 вересня 2011 року № SAMDN01000720209840 суму вкладу у розмірі 27 166,54 євро; відсотки за період з 31 березня 2014 року по
27 жовтня 2014 року в розмірі 468,90 євро; три проценти річних за період
з 30 жовтня 2014 року по 06 травня 2018 року у розмірі 74 484,66 грн та пеню
у розмірі 705 786,71 грн.
Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 30 вересня 2011 року № SAMDN01000720210508 суму вкладу у розмірі 39 874,99 дол. США; відсотки за період з 31 березня 2014 року по 27 жовтня 2014 року в розмірі 917,67 дол. США; три проценти річних за період
з 30 жовтня 2014 року по 06 травня 2018 року в розмірі 98 344,93 грн; пеню за період з 15 травня 2016 року по 15 травня 2017 року в розмірі 931 878,52 грн.
Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" у дохід держави судовий збір у розмірі 8 000,00 грн.
Апеляційний суд виходив з того, що при ухваленні судового рішення суд першої інстанції не врахував обставини зняття коштів з рахунків позивачем
30 січня 2014 року та 29 січня 2014 року та зробив помилковий висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми банківського вкладу за договором № SAMDN01000720210508 в розмірі 99 237,84 дол. США та суми вкладу за договором № SAMDN01000720209840 в розмірі
56 453,88 євро.
Ненараховані відсотки щодо банківського вкладу у розмірі 4 % за умовами договору банківського вкладу від 30 вересня 2011 року
№ SAMDN01000720210508 за період з 31 березня 2014 року по 27 жовтня
2014 року складають 917,67 дол. США із розрахунку: 39 874,99 дол. США* 4% :
: 365 днів * 210 днів - кількість днів за вказаний період.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України за зазначеним договором банківського вкладу підлягає стягненню три проценти річних за прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за період з 30 жовтня
2014 року по 06 травня 2018 року у розмірі 4 208,17 дол. США, що становить
93 344,93 грн із розрахунку курсу НБУ долара США станом на січень 2020 року
у розмірі 1 дол. США = 23,37 грн, виходячи із розрахунку: 39 874,99 дол.
США* 3 % : 365 днів * 1 284 дні - кількість днів за вказаний період.
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за вказаним договором банківського вкладу підлягає стягненню пеня за період з 15 травня 2016 року по 15 травня 2017 року у розмірі 446 679,62 дол. США, що становить 10 438 902,88 грн із розрахунку курсу НБУ долара США станом на січень 2020 року у розмірі 1 дол. США = 23,37 грн, виходячи із розрахунку: (39 874,99 дол. США (тіло кредиту) + 917,67 (не нараховані відсотки))* 3 % * 365 днів.
На підставі частини третьої статті 551 ЦК України суд апеляційної інстанції вважав за можливе зменшити розмір неустойки до розміру суми банківського вкладу, оскільки він значно перевищує розмір збитків, а тому підлягає стягненню неустойка в сумі 931 878,52 грн.
Крім того, ненараховані відсотки щодо банківського вкладу у розмірі 3 % за умовами договору банківського вкладу від 30 вересня 2011 року
№ SAMDN01000720209840 за період з 31 березня 2014 року по 27 жовтня
2014 року складають - 468,90 євро із розрахунку: 27 166,54 євро * 3 % : 365 днів * * 210 днів - кількість днів за вказаний період.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України за зазначеним договором банківського вкладу підлягає стягненню три проценти річних за прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за період з 30 жовтня
2014 року по 06 травня 2018 року у розмірі 2 867,00 євро, що становить 74 484,66 грн із розрахунку курсу НБУ євро станом на січень 2020 року у розмірі 1 євро =
= 25,98 грн, виходячи із розрахунку: 27 166,54 * 3 % : 365 днів * 1 284 дні - кількість днів за вказаний період.
Згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за вказаним договором банківського вкладу підлягає стягненню пеня за період
з 15 травня 2016 року по 15 травня 2017 року у розмірі 7 861 757,39 грн із розрахунку курсу НБУ євро станом на січень 2020 року у розмірі 1 євро = 25,98 грн, виходячи із розрахунку: виходячи із розрахунку: (27 166,54 (тіло кредиту) +
+ 468,90 (ненараховані відсотки)) * 3% * 365 днів.
Проте на підставі статті 551 ЦК України суд апеляційної інстанції вважав за можливе зменшити розмір неустойки до розміру суми банківського вкладу, оскільки він значно перевищує розмір збитків, а тому підлягає стягненню неустойка в сумі 705 786,71 грн.
Крім того, суд першої інстанції помилково зазначив у описовій частині судового рішення, що позивач відмовився від позовних вимог у частині стягнення пені
у розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожний день прострочення, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки в матеріалах справи відсутні письмові докази на підтвердження цієї обставини, а також пояснення позивача, що підтверджуються аудіозаписом судового засідання.
Суд першої інстанції безпідставно керувався статтями 1066 та 1070 ЦК України, оскільки дані норми матеріального права регулюють договір банківського рахунку та проценти за користування коштами, що знаходяться на рахунку,
а в даній справі правовідносини виникли із договору банківського вкладу, який регулюється статтями 1058-1061, 1064-1065 ЦК України, якими суд і повинен був керуватися при вирішенні даного спору.
Суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неправомірного стягнення судом першої інстанції з відповідача в дохід держави судового збору в розмірі 148 533,70 грн, оскільки суд не звернув уваги на підпункт 1 пункту 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", який передбачає максимальний розмір судового збору за позовами, які подає фізична особа - 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тому,
з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі
8 000,00 грн.
Аргументи учасників справи
У лютому 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені відповідно до вимог частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір стягненої судом пені, щонайменше до розміру нарахованих відсотків за депозитними договорами; в іншій частині - залишити без змін; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції не враховані при вирішенні спору висновки Верховного Суду про зменшення на підставі частини третьої статті 551 ЦК України розміру пені, розрахованої відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", у яких зазначено про необхідність дотримання принципу розумності, справедливості та пропорційності, засад цивільного судочинства при вирішенні питання стягнення розміру пені нарахованої відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів". Суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки та оцінкою дійсного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення з врахуванням істотних обставин.
Сума пені підлягає зменшенню, оскільки розмір неустойки не може значно перевищувати розмір збитків та при її стягненні судом повинні застосовуватися принципи розумності та справедливості.
Оскільки саме відсотки, які нараховуються на депозит (вклад), є доходом (прибутком) особи, якій вони належать до сплати, то лише відсотки можуть бути віднесені до збитків особи, а суд, керуючись частиною третьою статті 551 ЦК України, може зменшити розмір пені, яку нарахував позивач, щонайменше до розміру відсотків, які не були отримані вкладником.
Тому судом не правильно застосовано частину третю статті 551 ЦК України, що призвело до стягнення судом розміру суми, що не відповідає принципу розумності та справедливості. Судове рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення за договорами від 30 вересня 2011 року пені відповідно до вимог частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не
є законним та обґрунтованим.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, покласти судові витрати на відповідача.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що висновки апеляційного суду про часткове задоволення позову є помилковими у зв`язку із тим, що
у матеріалах справи відсутні належні докази того, що кошти зняті саме ОСОБА_1, а також того, що кошти взагалі були зняті з рахунків. Два аркуші паперу, які банк називає "виписками про рух коштів по рахунках", які не містять оригіналу підпису посадової особи та печатки банку, яких не існувало на час розгляду справи судом першої інстанції та які з`явилися вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не є належними доказами.
Позивач довів факт передання банку коштів у загальному обсязі 99 237,84 дол. США та 56 453,88 євро, а банк не довів факт того, що позивач або хтось інший зазначені кошти або їх частину зняв з депозитних рахунків. Тому рішення суду першої інстанції про задоволення позову є законним і обґрунтованим.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд у порушення підпункту "в" пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України формально зробив висновок, що кошти в сумі 30 000,00 дол. США та 30 000,00 євро зняті з депозитних рахунків саме позивачем, а не будь ким іншим. Такі висновки суду ґрунтуються лише на припущеннях. Суд апеляційної інстанції не дав оцінки доводам представника позивача, викладеним під час судового засідання 21 січня 2020 року та
у письмовому вигляді переданим суду, відносно розходження в обсязі залишку коштів на рахунку № НОМЕР_1 після, начебто, зняття позивачем
30 000,00 дол. США.
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з відзивом, поданим представником - адвокатом Дугіновим Д. А., у якому просив не зменшувати розмір пені.
Відзив мотивовано тим, що позивач з врахуванням висновку в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/26293/16-ц має право на стягнення пені у суттєвому розмірі. Висновок відповідача в касаційній скарзі, що пеня, нарахування якої передбачено частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", повинна бути стягнута у розмірі нарахованих відсотків за депозитними договорами з посиланням на висновок у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц є неправильним. Враховуючи, що послугою банку після закінчення дії депозитного договору або отримання банком вимоги вкладника видати вклад є видача грошової суми, яка складається з суми вкладу та суми відсотків нарахованих за користування вкладом, а також пункт 17 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" благом є видача/повернення/надання/передача банком вкладнику його коштів (депозиту), переданих банку раніше на зберігання та примноження.
У постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі
№ 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15, від 28 вересня
2016 року у справі № 6-1699цс16, від 13 березня 2017 року у справі
№ 6-2128цс16, від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16 зроблений висновок, що пеня у розмірі три проценти за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів"
з дня витребування вкладу до дня ухвалення судового рішення повинна нараховуватися не на ненараховані або невиплачені відсотки, а на сам вклад. Аналогічний висновок зроблено в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2018 року у справі № 753/2454/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі
№ 761/24140/15-ц, від 04 квітня 2018 року у справі № 367/7401/14-ц, від
28 березня 2018 року у справі № 754/931/15-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 761/31569/16-ц, від
18 липня 2018 року у справі № 201/12075/14-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 761/46145/16-ц, від 01 жовтня 2018 року у справі № 761/42169/16-ц, від
05 грудня 2018 року у справі № 369/8423/16-ц, від 06 грудня 2018 року у справі № 235/6674/16-ц, від 20 грудня 2019 року у справі № 757/70995/17-ц.
Відмова Банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі (постанови Великої Палати Верховного Суду від
20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19)).
У постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 359/8114/17, аналогічній справі, що переглядається, зазначено, що висновок апеляційного суду про те, що вартість послуги за договором банківського вкладу - це лише розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника, не відповідає вимогам законодавства України, зокрема пункту 17 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів", яким визначено, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага. Таким благом є видача (повернення) вкладнику його коштів. Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), від 20 грудня 2019 року у справі № 757/70995/17-ц (провадження № 61-20253св19). Тому посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі
№ 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19) є безпідставним. У постанові Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 757/70995/17-ц (провадження № 61-20253св19) зроблено висновок, що благом є видача (повернення) вкладнику його коштів.
Застосування механізму/методики обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якої суди зменшують пеню до 100 % від розміру утримуваних коштів, широко застосовувався судами (постанови Верховного Суду від 19 вересня 2018 року
у справі № 761/46145/16-ц, від 01 жовтня 2018 року у справі № 761/42169/16-ц, від 06 грудня 2018 у справі № 235/6674/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі
№ 757/33041/18-ц та від 12 лютого 2020 року № 643/6454/16-ц). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16 (провадження № 14-360цс19) підтвердила правомірність та відповідність принципу співмірності стягнення пені у розмірі утримуваних банком коштів, належних позивачу.
Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року в аналогічній справі
№ 760/20593/15-ц (провадження № 61-17533св18) підтвердив правомірність стягнення пені у розмірі, що дорівнює сумі вкладу та процентів.
Крім того, у справі № 761/26293/16-ц Велика Палати Верховного Суду підтвердила правомірність стягнення пені у розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта
з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Велика Палата вважала справедливим стягнення за 45 днів прострочення повернення коштів неустойки у розмірі 100 000 грн, який співмірний (приблизно дорівнює) сумі утримуваних банком коштів 4 512,26 євро.
Зменшуючи суму пені на підставі статті 551 ЦК України суд має зменшити суму пені не до суми відсотків, яку банк мав сплатити, але досі не сплатив, а до суми утримуваних банком коштів.
Натомість у справі, що переглядається, позивач звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з вимогою про повернення належних йому коштів ще у жовтні 2014 року, рахунки позивача заблоковані банком у березні 2014 року, з того
ж часу припинено нарахування відсотків, тобто порушення прав позивача триває вже більше 6 років. Тому при наданні оцінки обсягу пені необхідно врахувати "нульову" ступінь виконання боргового зобов`язання відповідачем за 6 років та майновий стан АТ КБ "ПриватБанк", який у 2019 році збільшив чистий прибуток у 4, 4 рази, тобто на 440 % при середньому річному показнику зростання ВВП в Україні на 3,3 %.