Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 234/20299/18
провадження № 61-11232св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідачі: Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1, подану представником
ОСОБА_2, на постанову Донецького апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів:Мальованого Ю. М., Космачевської Т. В., Никифоряка Л. П.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк") про захист майнових прав.
Позов мотивований тим, що за місцем її проживання у відділенні ТВБВ №10004/01 Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 на її ім`я, на який перераховувались аліменти на утримання неповнолітньої дитини. На даний час на рахунку приблизно 47 000,00 грн.
У зв`язку з проведенням антитерористичної операції на території частини Донецької області, вона виїхала за межі України та територію Російської Федерації, де у 2017 році отримала громадянство цієї країни. На теперішній час строк дії картки закінчився, та 09 серпня 2018 року працівники відділення відповідача у м. Білозерське відмовилися видати їй кошти з карткового рахунку № НОМЕР_1 та відмовилися приймати будь-які заяви з приводу отримання цих коштів. Під час звернення до обласного відділення
АТ "Ощадбанк" у м. Краматорську отримала роз`яснення, що нову картку,
а також кошти, які наявні на картковому рахунку № НОМЕР_1 вона може отримати лише після встановлення юридичного факту, що вона - ОСОБА_1, в минулому громадянка України, а на даний час як громадянка РФ є однією
й тією ж особою.
01 жовтня 2018 року вона звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 02 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 22 листопада 2018 року, їй відмовлено у відкритті провадження у справі. Судові рішення мотивовані тим, що в даному випадку йде мова про захист її майнових прав, які порушуються
АТ "Ощадбанк".
Відмовляючи їй у наданні коштів відповідач посилався на те, що надання нею паспорту громадянина РФ створило перешкоди для ідентифікації та верифікації клієнта. Однак перелік ідентифікаційних даних для встановлення клієнта передбачено статтею 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" і ця норма Закону не містить вимоги про встановлення вказаних юридичних фактів, а також така вимога не передбачена Інструкцією про порядок відкриття, використання
і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492. Відповідачем незаконно позбавлено її права на розпорядження її грошовими коштами.
Просила суд:
розірвати договір про обслуговування карткового рахунку № НОМЕР_1, відкритого у відділенні ТВБВ №10004/01 ДОУ АТ "Ощадбанк", укладений між нею та АТ "Ощадбанк";
зобов`язати відповідача виплатити їй через касу банку залишок коштів по вказаному картковому рахунку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 03 березня
2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір № 2317834 "Про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки", укладений 09 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та АТ "Ощадбанк".
Зобов`язано АТ "Ощадбанк" виплатити позивачу через касу банку залишок коштів на банківському рахунку № НОМЕР_2 (колишній рахунок
№ НОМЕР_1 ).
Стягнуто з АТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 409,60 грн.
Суд першої інстанції виходив із встановлених обставин та непорушності права власності особи, дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу у закритті банківського рахунку та виплаті залишку грошових коштів на рахунку, оскільки як встановлено в судовому засіданні 09 серпня
2018 року позивач особисто звернулася до відповідача з приводу закриття рахунку і виплати їй грошових коштів, подала необхідні для цього документи.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 17 червня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ "Ощадбанк" про захист майнових прав відмовлено.
Додатковою постановою Донецького апеляційного суду від 24 червня 2020 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що посилання позивача на ті обставини, що під час її звернення до відділення відповідача з приводу розірвання договору та отримання належних їй коштів з карткового рахунку № НОМЕР_1 працівники відділення відмовилися приймати від неї будь-які заяви, свідчать про порушення прав позивача як споживача банківських послуг.
Разом з тим позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути задоволені, оскільки позивачем як фізичною особою нерезидентом не було дотримано процедури закриття карткового рахунку, відкритого їй як фізичній особі резиденту.
Аргументи учасників справи
У липні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просила скасувати постанову апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано підпункт 7.16 Інструкції про порядок відкриття, використання
і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, яка затверджена постановою Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція), відповідно до якої фізична особа-резидент, яка виїжджає/виїхала на постійне місце проживання за кордон (до паспорта громадянина України/паспорта громадянина України для виїзду за кордон унесені відомості шляхом проставляння штампа/унесення інформації до безконтактного електронного носія про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання)
і набуває/набула статусу нерезидента, закриває поточні рахунки в національній та іноземних валютах, які були раніше відкриті їй як резиденту, і відкриває рахунки як фізична особа-нерезидент. Залишок коштів з рахунку фізичної особи-резидента перераховується на рахунок цієї фізичної особи, відкритий як нерезиденту.
Зазначена норма є складовою пункту 7 Інструкції - використання коштів за поточними рахунками фізичних осіб. Ця норма регулює відносини щодо фізичної особи-резидента яка набула статусу фізичної особи нерезидента і бажає далі використовувати поточний рахунок, тобто відносини з приводу використання коштів за поточними рахунками фізичних осіб, що випливає із структурної побудови даної Інструкції та системного тлумачення її разом зі статтею 1075 ЦК України. Ця норма не встановлює спеціального порядку закриття рахунків, тому застосовується загальний порядок, який визначений пунктом 20 Інструкції. Відповідно до підпункту 20.1 Інструкції поточні рахунки клієнтів банків закриваються, зокрема на підставі заяви клієнта.
Виходячи з наведеного, порушено право власності позивача передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенцій про захист прав людини
і основоположних свобод. Судом проігноровано статтю 1075 ЦК України, відповідно до якої встановлено загальне правило, що договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта, окрім випадків передбачених цією статтею, серед яких не передбачено набуття особою статусу нерезидента. Відповідно до абз. 1 частини першої статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клієнта розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, заморожені відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов`язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені
з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з заявою про розірвання договору банківського рахунку до відповідача не зверталась, водночас вказав, що "колегія суддів приходить до висновку, що посилання позивача на ті обставини, що під час її звернення до відділення відповідача
з приводу розірвання договору та отримання належних їй коштів з карткового рахунку № НОМЕР_1 працівники відділення відмовилися приймати від неї будь-які заяви, свідчать про порушення прав позивача як споживача банківських послуг". Тому не спростовано факт відмови працівників відділення приймати від позивача будь-які заяви, встановлений рішенням суду першої інстанції.
У жовтні 2020 року АТ "Ощадбанк" подало до суду відзив, у якому просили рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Відзив мотивований тим, що підставою для розірвання договору та закриття поточного рахунку позивача є відповідна заява, яка має містити, визначені пунктом 20.5. Інструкції реквізити та підписана клієнтом. З тексту скасованого рішення суду першої інстанції слідує, що суд першої інстанції вважав встановленим факт звернення позивача до відповідача не з відповідною заявою, як це зазначається у касаційній скарзі, а з вимогою про закриття рахунку та виплату коштів. У свою чергу, подання позивачем до банку підписаної нею заяви не підтверджено матеріалами справи та спростовано свідком ОСОБА_3 .
Відповідно до пункту 7.16 Інструкції фізична особа-резидент, яка виїжджає/виїхала на постійне місце проживання за кордон і набуває статусу нерезидента, закриває поточні рахунки в національній та іноземній валютах, які були раніше відкриті їй як резиденту, і відкриває рахунки як фізична особа-нерезидент. Залишок коштів з рахунку фізичної особи-резидента перераховується на рахунок цієї фізичної особи, відкритий як нерезиденту. Незважаючи на ту обставини, що згідно наданих позивачем копії паспорту громадянина України та копії паспорту громадянина Російської Федерації, місцем проживання позивача визначена адреса на території іноземної держави та позивач набула громадянства іноземної держави, позивачем заявлено вимогу про зобов`язання банку здійснити виплату коштів з рахунку, який був відкритий позивачу, як громадянину України, до виїзду на постійне місце проживання за кордон та набуття громадянства іноземної держави. З огляду на оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 на ім`я
ОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства, зокрема наявність в ньому штампів органу міграційної служби іноземної держави, що в свою чергу є однією з підстав визнання паспорту недійсним, та наявність паспорта громадянина Російської Федерації, слідує висновок про неможливість виконання банком під час видачі готівки у даному випадку вимог Інструкції щодо верифікації клієнта внаслідок невідповідності даних цього документу ідентифікаційним даним позивача, зазначеним в договорі.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.