ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/16869/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. та Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Шевчик О.Ю.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства "АрселорМіттал Берислав" - Касьян М.С., адвокат (довіреність від 18.02.2021 №50),
відповідача - Антимонопольного комітету України - Кондрашова А.О. (у порядку самопредставництва),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної служби геології та надр України - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу акціонерного товариства "АрселорМіттал Берислав"
на рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2021 (суддя Картавцева Ю.В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2021 (головуючий суддя: Демидова А.М., судді Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.)
у справі № 910/16869/20
за позовом акціонерного товариства "АрселорМіттал Берислав" (далі - Товариство, позивач)
до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, відповідач),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна служба геології та надр України (далі - Держгеонадра),
про визнання недійсним рішення.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до АМК про визнання недійсним рішення АМК про відмову у розгляді справи за заявою позивача, оформленого листом від 21.08.2020 № 130-26.13/08-11536 (далі - Рішення АМК).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АМК не перевірив наявність у діях Держгеонадра ознак недобросовісної конкуренції, встановлених у статті 15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", чим не виконав покладених на нього завдань, що зумовило ухвалення оспорюваного рішення, яке порушує вимоги законодавства та права позивача, а також фактично дозволяє окремим суб`єктам порушувати правила конкуренції в Україні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд міста Києва рішенням від 20.04.2021, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 03.08.2021, у справі № 910/16869/20 у позові Товариства відмовлено повністю.
Відмовляючи у позові, суди виходили з того, що АМК, приймаючи оспорюване рішення, діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлені законом; висновки, викладені в оспорюваному рішенні АМК, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими, тому відсутні передбачені статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстави для зміни, скасування чи визнання цього рішення недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Товариство просить (з урахуванням уточнень до касаційної скарги та у межах відкритого касаційного провадження) скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2021 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Судом апеляційної інстанції було проігноровано доводи Товариства про необхідність застосування до спірних правовідносин положення статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Відсутні висновки Верховного Суду стосовно правильного застосування та розмежування положень статті 15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" та статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Доводи інших учасників справи
Від АМК надійшов відзив на касаційну скаргу Товариства із запереченнями викладених у ній доводів. АМК вважає касаційну скаргу Товариства безпідставною і необґрунтованою, а твердження викладені у касаційній скарзі такими, що не відповідають нормам законодавства та дійсним обставинам справи та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Товариства, а судові рішення у справі залишити без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство звернулося до АМК з заявою про вжиття заходів по припиненню незаконних дій Держгеонадра та притягнення до відповідальності за недобросовісну конкуренцію винних осіб.
Листом АМК України від 05.11.2019 № 130-293/08-14329 заяву позивача залишено без руху, надано 10 днів з дня отримання цього листа для усунення порушень та вказано, що у разі надходження до Комітету заяви, складеної відповідно до вимог Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням АМК України від 19.04.1994 № 5 (далі - Правила від 19.04.1994 № 5), вона буде прийнята до розгляду.
Супровідним листом від 27.11.2019 № 350 позивач на усунення порушень у межах встановленого строку направив відповідачу уточнену заяву від 27.11.2019 № 351.
Листом від 21.12.2019 № 130-26.13/08-17054 АМК повідомив позивача про продовження строку розгляду заяви на 60 календарних днів.
Листом від 02.03.2020 № 130-26.13/08-3109 позивача повідомлено, що АМК провів розслідування щодо дотримання Держгеонадра законодавства про захист економічної конкуренції і 17.01.2020 у АМК проведено робочу зустріч з представниками Держгеонадра, за результатами якої направлено повторні вимоги на отримання інформації/пояснень від Держгеонадра та ДНВП "Геоінформ України". У зв`язку з відсутністю інформації від Держгеонадра, АМК не може дійти висновків про наявність/відсутність у діях Держгеонадра ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Разом з тим, АМК з власної ініціативи продовжує перевірку. Про результати перевірки Товариство буде повідомлено додатково.
Листом "Про результати розгляду заяви" від 21.08.2020 № 130-26.13/08-11536 АМК відмовив Товариству у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
АМК у межах розгляду заяви позивача встановив, що у 2019 році для проведення державної реєстрації робіт і досліджень, пов`язаних із геологічним вивченням надр (далі - РДГВН) ділянки Архангельська 1 Старосільського родовища у Високопільському районі Херсонської області неодноразово подавали заяви Товариство від 30.04.2019 № 122, від 04.06.2019 № 166 і ТОВ "Майнінг Індастрі Груп" від 25.04.2019, від 27.06.2019 № 27/1. Держгеонадра двічі повертало зазначеним суб`єктам господарювання документи для опрацювання.
Після доопрацювання та виправлення заяви позивач листом від 24.07.2019 № 211 втретє звернувся до Держгеонадра з метою державної реєстрації форми № 3-гр. При цьому, як зазначає Держгеонадра, поданий цим листом пакет документів Товариства відповідав усім вимогам для подальшої державної реєстрації форми № 3-гр.
Однак, Держгеонадра повернула Товариству пакет документів листом від 02.09.2019 без розгляду у зв`язку з тим, що зазначена у заяві ділянка надр перетинається з ділянкою, на яку вже зареєстровано перелік робіт.
Форму № 3-гр зареєстровано 14.08.2019 за № У-19-327/1 за заявою ТОВ "Майнінг Індастрі Груп", яку після доопрацювання та внесення змін останнє надіслало до Держгеонадра листом від 09.08.2019 № 30/1.
Тобто, Держгеонадра при розгляді заяв Товариства і ТОВ "Майнінг Індастрі Груп" для реєстрації форми 3-гр не дотрималася принципу черговості та зареєструвала форму № 3-гр ТОВ "Майнінг Індастрі Груп", яке подало заяву пізніше ніж Товариство.
Такі дії Держгеонадра пояснила великим навантаженням ДНВП "Геоінформ України" та технічним оснащенням підприємства; матеріали опрацьовуються в терміни, достатні для забезпечення їх якісного опрацювання; порушення черговості розгляду матеріалів виникло у зв`язку з присутністю людського фактору та великого навантаження при опрацюванні заяв щодо реєстрації РДГВН на всіх його етапах.
Також, недотримання терміну, встановленого пунктом 3.6 Порядку державної реєстрації РДГВН частково пояснюється тим, що відповідно до окремого доручення Держгеонадра від 05.12.2013 № 07-ОД на ДНВП "Геоінформ України" покладено проведення державної реєстрації РДГВН відповідно до Порядку державної реєстрації РДГВН.
Як зазначило Держгеонадра, станом на дату надання відповіді АМК відсутні нормативні документи, які б регламентували порядок розгляду заяв для проведення державної реєстрації РДГНВ. Проте розгляд поданих матеріалів для проведення державної реєстрації РДГВН Держгеонадра проводить з дотриманням черговості надходження пакетів документів.
Під час подання заяв про реєстрацію форм 3-гр (2019 рік) до Держгеонадра Товариство і ТОВ "Майнінг Індастрі Груп" керувалися Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 615 від 30.05.2011 (далі - Порядок надання спецдозволів) в останній на той момент редакції від 18.12.2018.
Підпунктом 1 пункту 8 цього Порядку передбачено, що без проведення аукціону дозвіл надається у разі видобування корисних копалин, якщо заявник на підставі спеціального дозволу на користування надрами за власні кошти здійснив геологічне вивчення ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено в установленому порядку, та подав документи на отримання спеціального дозволу не пізніше ніж протягом трьох років після затвердження запасів, а також видобування корисних копалин (для нафтогазоносних надр на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ), якщо заявник за власні кошти здійснив апробацію за умови затвердження в установленому порядку підрахунку запасів корисних копалин після отримання спеціального дозволу.
За інформацією Держгеонадра, ТОВ "Майнінг Індастрі Груп" станом на кінець лютого 2020 року не подавало заяв на отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування вапняків ділянки Архангельська 1 (Західна частина) Старосільського родовища у Високопільському районі Херсонської області.
За даними із Переліку наданих спеціальних дозволів на користування надрами (в тому числі за станом: дійсний, недійсний, анульований, дію тимчасово призупинено), розміщеного за посиланням http://geoinf.kiev.ua/specdozvoli/ на офіційному сайті Держгеонадра за критеріями пошуку: "Місцезнаходження об`єкту ліцензування" (Херсонська область), "Код ЄДРПОУ" (42952120 ТОВ "Майнінг Індастрі Груп") та "Рік надання спецдозволу" (2019-2020), на дату підготовки відповіді, у ТОВ "Майнінг Індастрі Груп" відсутній спеціальний дозвіл на користування надрами ділянки Архангельська 1 (Західна частина) Старосільського родовища вапняків у Високопільському районі Херсонської області.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 124 внесені зміни до Порядку надання спецдозволів та викладено його у новій редакції. Відповідно до нової редакції підпункту 1 пункту 8 Порядку надання спецдозволів без проведення аукціону дозвіл надається у разі видобування корисних копалин, якщо заявник на підставі спеціального дозволу на користування надрами за власні кошти здійснив геологічне вивчення ділянки надр та підрахунок запасів корисних копалин, який затверджено в установленому порядку, та подав документи на отримання спеціального дозволу на видобування корисних копалин відповідного родовища не пізніше ніж протягом трьох років після затвердження запасів.
Отже, зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 124 до Порядку надання спецдозволів виключають можливість отримання ТОВ "Майнінг Індастрі Груп" спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону, а саме: на підставі апробації та затвердження запасів корисних копалин ділянки Архангельська 1 (Західна частина) Старосільського родовища у Державній комісії України по запасам корисних копалин.
Таким чином, дії Держгеонадра, що полягали у фактичному недотриманні черговості під час реєстрації форми 3-гр ТОВ "Майнінг Індастрі Груп" та поверненні документів без реєстрації форми 3-гр Товариству не мали суттєвого впливу на конкуренцію на ринку виробництва вапна та флюсової сировини на території Високопільського району Херсонської області з огляду на відсутність у ТОВ "Майнінг Індастрі Груп" належним чином оформленого спеціального дозволу на користування надрами, видачі якого передує саме реєстрація форми 3-гр.
Отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування вапняків ділянки Архангельська 1 (Західна частина) Старосільського родовища у Високопільському районі Херсонської області проводитиметься на підставі результатів аукціонів, а тому державна реєстрація РДГВН, за результатом якої ТОВ "Майнінг Індастрі Груп" отримало форму 3-гр № У-19-327/1, не надає зазначеному товариству жодних переваг/преференцій.
Відтак, зазначені вище дії Держгеонадра не вплинули на конкурентне становище ТОВ "Майнінг Індастрі Груп" у вигляді надання йому переваг/преференцій, зокрема щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону у порівняні з Товариством та іншими учасниками ринку виробництва вапна та флюсової сировини на території Високопільського району Херсонської області.
На підставі викладеного, АМК дійшов висновку, що у діях Держгеонадра не встановлено ознак, які б свідчили про порушення саме законодавства про захист економічної конкуренції під час державної реєстрації та обліку робіт і досліджень, пов`язаних з геологічним вивченням надр та розширенні меж ділянки надр за чинним спеціальним дозволом на користування надрами.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання незаконною викладеної в листі АМК від 21.08.2020 № 130-26.13/08-11536 відмови у розгляді справи за заявою Товариства про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Підставою для касаційного перегляду стало питання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у розгляді вимоги про визнання недійсним рішення АМК, яке оформлене листом АМК.
Так, згідно зі статтею 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" АМК є державним органом зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Статті 7 та 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" закріплюють, що АМК має повноваження, зокрема, приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції рішення за заявами і справами. Державний уповноважений АМК має повноваження розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді справи.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи АМК приймають розпорядження про початок розгляду справи.
Згідно з пунктом 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), які затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.19947 № 5 (в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29.06.1998 № 169-р) у разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений, голова відділення відмовляють у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач стверджував, що у рішенні АМК, яке оформлене листом, не надано обґрунтованої оцінки повідомленим в заяві позивача фактам порушення законодавства про захист економічної конкуренції та не перевірено наявності у діях Держгеонадра ознак антиконкурентних дій, які передбачені приписами статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Приписами статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:
заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;
пряме або опосередковане примушення суб`єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об`єднань або здійснення узгоджених дій концентрації суб`єктів господарювання в інших формах;
пряме або опосередковане примушення суб`єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;
будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб`єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;
встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного реґіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного реґіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;
надання окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;
дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.
Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Під обмеженням конкуренції розуміється поведінка органу влади, яка обмежує чи взагалі не дає можливості учасникам ринку конкурувати між собою на відповідному ринку. Внаслідок змін стану конкуренції створюються більш або менш сприятливі умови конкуренції для окремих суб`єктів господарювання, у той час як для інших суб`єктів господарювання ці умови залишаються незмінними.
Водночас порушення, про яке йдеться в статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", може у даному випадку, мати місце за одночасної наявності принаймні двох умов: по-перше, якщо воно відбувалося у конкурентному середовищі (тобто у сфері економічного змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття переваг над іншими суб`єктами господарювання завдяки власним досягненням), і, по-друге, мало або могло мати негативні наслідки у вигляді недопущення, усунення, обмеження чи спотворення саме конкуренції (а не взагалі порушення прав чи інтересів суб`єктів господарювання, яке, за його наявності, могло б бути усунуте шляхом звернення останніх за судовим захистом).
При цьому преамбулою Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" передбачено, що цей Закон визначає правові засади захисту суб`єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції.
Недобросовісною конкуренцією, відповідно до статті 1 вказаного Закону, є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.
Досягненням неправомірних переваг у конкуренції, відповідно до статті 15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", на яку Товариство посилалось у позовній заяві, є отримання таких відносно іншого суб`єкта господарювання шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням органу державної влади, органу місцевого самоврядування, наділеного відповідною компетенцією.
Зі змісту наведеної статті вбачається, що можливість застосування положень зазначеної статті обумовлено наявністю рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, наділеного відповідною компетенцією, яким встановлено порушення чинного законодавства суб`єктом господарювання та досягненням неправомірних переваг у конкуренції відносно іншого суб`єкта господарювання.
Отже, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, стаття 15 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" застосовується до суб`єктів господарювання, які перебувають у конкурентних відносинах, в яких один із них отримав переваги внаслідок порушення певних актів законодавства, що підтверджено компетентним органом влади, який здійснює державний контроль у цій сфері правовідносин. В інших випадках, зокрема, і у випадку правовідносин, які виникли у цій справі, вказана норма, виходячи з її змісту, застосуванню не підлягає.
Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування вапняків ділянки Архангельська 1 (Західна частина) Старосільського родовища у Високопільському районі Херсонської області проводитиметься на підставі результатів аукціонів, державна реєстрація РДГВН, за результатом якої ТОВ "Майнінг Індастрі Груп" отримало форму 3-гр № У-19-327/1, тому не надає зазначеному товариству жодних переваг/преференцій.
Дії Держгеонадра не вплинули на конкурентне становище ТОВ "Майнінг Індастрі Груп" у вигляді надання йому переваг/преференцій, зокрема щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону у порівняні з Товариством та іншими учасниками ринку виробництва вапна та флюсової сировини на території Високопільського району Херсонської області.
Суди також встановили, що на підставі викладеного, АМК дійшов висновку про те, що у діях Держгеонадра не встановлено ознак, які б свідчили про порушення саме законодавства про захист економічної конкуренції під час державної реєстрації та обліку робіт і досліджень, пов`язаних з геологічним вивченням надр та розширенні меж ділянки надр за чинним спеціальним дозволом на користування надрами.
Верховний Суд зазначає, що завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням судочинства завжди є контроль легальності.
З огляду на завдання та основні засади господарського судочинства, що закріплені у статті 2 ГПК України, які є суттєво відмінними від завдань та основних засад кримінального та адміністративного судочинства, перевірка наявності/відсутності у діях/бездіяльності/рішеннях Держгеонадра ознак порушень законодавства про захист економічної конкуренції, правильності їх оцінки та кваліфікації АМК, виходить за межі компетенцію суду, визначену статтею 59 Закону України "Про Антимонопольний комітет України".
Верховний Суд наголошує, що з огляду на положення ГПК України щодо компетенції суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Аналіз статті 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом".
Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Колегія суддів враховує, що аналізуючи наявність чи відсутність дискреції в органів публічної влади, суд застосовує підхід, взявши до уваги Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Верховний Суд зауважує, що можна виокремити, зокрема, такі основні види дискреції органу:
- дискреція щодо прийняття або вчинення як такого рішення/дії, тобто орган має право самостійно вирішувати, чи буде/не буде приймати або вчиняти рішення/діяти у конкретній ситуації;
- дискреція щодо вибору одного з декількох варіантів рішення/дії, тобто органу, у передбачених законом підставах та варіантів надається можливість прийняти одне з юридично допустимих рішень або вчинити одну із юридично допустимих дій за даних обставин;
- дискреція щодо способу дії, тобто органу надається можливість самостійно вирішити, яким чином він буде діяти/приймати рішення, яке він вважає найкращим за даних обставин у конкретній ситуації.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Судова практика ЄСПЛ щодо статті 6 ЄСПЛ (з питань необхідного обсягу судового контролю) встановлює загальну рамку, в межах якої дискреційна влада може здійснюватися і юридично контролюватися. Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, Венеційської комісії хоч формально і не мають обов`язкового характеру, однак вони є дуже важливими для національної практики, зокрема для надання змістовного тлумачення, а також розширення принципів, втілених в процесуальних кодексах України, які встановлюють вимоги, зокрема й для реалізації дискреційних повноважень.
У практиці ЄСПЛ вироблено низку принципів і тестів, які дають судам орієнтири під час судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень адміністративними органами.
Аналіз норм статей 124, 19 Конституції України, статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", норм процесуального права, які закріплені в ГПК України щодо компетенції суду, дає підстави дійти висновку, що останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Відтак, Верховний Суд наголошує на тому, що суд, перевіряючи дії АМК на відповідність законодавству України, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) АМК поза межами перевірки за наявними підставами щодо зміни, скасування чи визнання недійсними рішень АМК. Водночас, суди можуть контролювати як відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і узгодженість рішень /дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи, наявними ресурсами тощо.
Відтак, під час розгляду цієї справи Суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) АМК України має з`ясовувати і визначати наявність/відсутність передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстав для визнання, зокрема недійсним рішення АМК щодо відмови у розгляді справи через призму/критерії, визначених у цій статті.
Саме таким чином, суд і здійснює перевірку на відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і на узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи тощо.
Отже, у цьому спорі, враховуючи звернення позивача до суду з вимогою про визнання недійсним рішення АМК щодо відмови у розгляді справи, саме на суд покладено обов`язок перевірки дотримання органами АМК вимог законодавства та здійснення ним рішення на підставі, у спосіб та у межах повноважень, передбачених законодавством України та за наявності доведеності обґрунтованості підстав, передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" змінити, скасувати чи визнати недійсним рішення АМК, з урахуванням меж заявлених позивачем вимог та неухильним дотриманням принципів господарського судочинства, закріплених у статті 2 ГПК України.
Отже господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм. Таку ж правову позицію викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17.
Так, підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України відповідно до статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що рішення, оформлене листом від 21.08.2020 № 130-26.13/08-11536, АМК прийняв у межах своїх повноважень, у порядку та спосіб, встановлені законом; висновки, викладені у рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.
Отже судами попередніх інстанцій перевірено дотримання органами АМК вимог законодавства під час прийняття рішення про відмову в розгляді справи, викладеного в листі АМК України від 21.08.2020 № 130-26.13/08-11536, у якому, з огляду на свої дискреційні повноваження, останній навів мотиви та обґрунтував підстави прийняття ним такого рішення.
При цьому Верховний Суд також відзначає, що міра, до якої АМК України має виконати обов`язок щодо надання мотивованої відповіді про відмову в розгляді справи, може бути різною залежно від характеру рішення і, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Перевірка меж та обсягу мотивів, наведених АМК України під час прийняття рішень про відмову в розгляді справи, в тому числі оформлених листами, до компетенції судів не входить.
Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом "res judicata", базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.