ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/15783/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В. А.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Норика М. В.,
відповідача - Лобаня Д. М.,
третьої особи - Музичук Л. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Чорноморський банк розвитку та реконструкції"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2021 (судді: Хрипун О. О. - головуючий, Разіна Т. І., Шаптала Є. Ю.) і рішення Господарського суду Київської області від 30.03.2021 (суддя Кошик А. Ю.) у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Ремторгустаткування"
до Публічного акціонерного товариства "Чорноморський банк розвитку та реконструкції",
третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
прo визнання кредитного договору та іпотечного договору припиненими,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Ремторгустаткування" (наразі - Приватне акціонерне товариство "Ремторгустаткування" (далі - ПрАТ "Ремторгустаткування") звернулося до господарського суду із позовом до Акціонерного комерційного банку "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" (наразі - Публічне акціонерне товариство "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" (далі - ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції", АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції", відповідно) про визнання кредитного договору від 06.10.2006 № 121/182/118 (далі - кредитний договір) та договору іпотеки від 06.10.2006 ВЕС № 478254-478255, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кащуком В. О. та зареєстрованого в реєстрі за № Д-873 (далі - договір іпотеки) припиненими.
Позовні вимоги обґрунтовані належним та повним виконанням позивачем своїх зобов`язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом згідно з кредитним договором.
1.2. У відзиві на позов відповідач просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на необґрунтованість вимог заявленого позову.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.
2.2. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 30.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2021, позов задоволено частково. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із доведеності матеріалами справи факту виконання позичальником і поручителем умов кредитного договору у сумі 1 500 000,00 дол. США в рахунок погашення заборгованості за кредитом (основного боргу), а також у сумі 222 325,58 дол. США в рахунок погашення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, та акцентував на недоведеності інших підтверджених кредитних зобов`язань позивача. При цьому судами був врахований висновок судової експертизи документів фінансово-кредитних операцій, яка призначалася господарським судом у цій справі.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою, ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2021 і рішення Господарського суду Київської області від 30.03.2021 у справі, в якій просить скасувати судові рішення в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову у позові повністю.
Скаржник вважає оскаржені судові рішення незаконними, ухваленими з порушенням та неправильним застосуванням статей 526, 527, 589, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статей 1, 3, 7, 17 Закону України "Про іпотеку", статей 13, 73, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України; на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме ухвалення судових рішень без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/436/18, від 14.08.2018 у справі № 906/1130/17, та недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів. Зокрема, за твердженням скаржника, висновок судів попередніх інстанцій щодо виконання позивачем зобов`язання за кредитним договором не відповідає обставинам справи, у позивача наявна заборгованість за спірним кредитним договором.
3.2. ПрАТ "Ремторгустаткування" у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, зазначає, що рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені в результаті повного дослідження наявних у справі доказів та є законними, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, колегія суддів зазначає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої у пункті 4 цієї норми, - залишити без задоволення з таких підстав.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, 06.10.2006 між Відкритим акціонерним товариством "Ремторгустаткування" (далі - ВАТ "Ремторгустаткування", наразі - ПрАТ "Ремторгустаткування") (позичальник) та АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" (банк) був укладений кредитний договір № 121/182/118, за умовами якого банк надає позичальнику кредит на придбання акцій Відкритого акціонерного товариства "Бучанський приладобудівний завод "Веда" (далі - ВАТ "Бучанський приладобудівний завод "Веда") у сумі 1 500 000 дол. США на строк до 31.03.2009 включно.
Відповідно до пункту 1.4 цього кредитного договору позичальник за користування кредитними коштами сплачує банку 13 % річних.
За змістом пункту 1.5 кредитного договору нарахування банком відсотків за користування кредитом здійснюється не пізніше 25 числа кожного місяця з дня надання кредитних коштів до дня повернення всієї суми кредитних коштів із розрахунку 360 днів у році за фактично отримані кошти та точну кількість днів користування кредитом.
У додатку від 06.10.2006 № 1 до кредитного договору сторони погодили графік погашення кредиту з 01.11.2006 по 31.03.2009.
06.10.2006 між АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" (іпотекодержатель) і ВАТ "Ремторгустаткування" (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, у пункті 1.1 якого зазначено, що з метою забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у іпотекодавця за укладеним із іпотекодержателем кредитним договором та додатками до нього, за яким іпотекодавець зобов`язався перед іпотекодержателем повернути в строк до 31.03.2009 включно кредит у сумі 1 500 000 дол. США, що на день підписання цього договору за офіційним курсом Національного Банку України (далі - НБУ) становить 7 575 000 грн, сплатити 13 % річних за користування кредитом та можливу пеню та штраф, передбачені зазначеним кредитним договором, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме майновий комплекс, площею 8 706,200 м2, що складається з головного механо-складального корпусу (літ. А, Аʼ) загальною площею 1 652,60 м2, головного корпусу (літ. Б) загальною площею 5 259,90 м2, контори заводоуправління (літ. В) загальною площею 267,40 м2, компресорної малярки (літ. Д) загальною площею 102,90 м2, матеріального складу (літ. Г) загальною площею 272,40 м2, цеху торговельного устаткування (склад) (літ. Ж) загальною площею 583,40 м2, складу обмінного фонду (літ. З) загальною площею 314,00 м2, павільйону Е-169 (літ. К) загальною площею 126,00 м2, погребу (літ. Л) загальною площею 63,80 м2, погребу-зводу (погреб) (літ. М) загальною площею 63,80 м2, розташований у м. Києві, на вул. Гонгадзе Георгія (колишня вулиця Машинобудівна), 44.
У пункті 1.6 договору іпотеки сторони зазначили зміст і розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання. Так, кредит надається на придбання акцій ВАТ "Бучанський приладобудівний завод "Веда" у сумі 1 500 000,00 дол. США в строк до 31.03.2009 включно, з порядком погашення, а також можливістю дострокового погашення у випадках та в порядку, передбачених кредитним договором (підпункт 1.6.1 пункту 1.6); сплата процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних, у розмірі, в строки та в порядку, що визначені кредитним договором (підпункт 1.6.2 пункту 1.6); сплата можливої неустойки (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, що визначені кредитним договором (підпункт 1.6.3 пункту 1.6); відшкодування витрат, пов`язаних із пред`явленням вимог за основним зобов`язанням, та збитків, завданих порушенням основного зобов`язання (підпункт 1.6.4 пункту 1.6).
Згідно із пунктом 2.2.2 договору іпотеки правовстановлюючі документи та технічна документація на предмет іпотеки передаються іпотекодержателю та повинні бути повернуті іпотекодавцю у разі належного виконання іпотекодавцем у повному обсязі зобов`язання за кредитним договором.
Після повного виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором будуть здійснені усі необхідні дії щодо звільнення предмету іпотеки від зобов`язань, яким він обтяжений згідно з умовами цього договору (підпункт 2.2.3 пункту 2.2 договору іпотеки).
У пункті 7.2 договору іпотеки визначено строк його дії, згідно з яким цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до пункту 7.3 договору іпотеки цей договір діє до повного виконання зобов`язань іпотекодавцем за кредитним договором/з урахуванням усіх змін та доповнень до нього/або до припинення права іпотеки у випадку, що прямо передбачені чинним законодавством України. Припинення підлягає державній реєстрації згідно діючому законодавством України.
Зазначений договір іпотеки було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кащуком В. О. та зареєстровано в реєстрі за № Д-873.
У подальшому сторони неодноразово укладали додаткові договори до кредитного договору, зокрема додатковий договір від 29.12.2006 № 1, від 29.03.2007 № 2, від 31.01.2008 № 3, від 27.02.2009 № 4, від 31.07.2009 № 5.
За змістом пункту 4.2 кредитного договору (в редакції додаткового договору від 31.07.2009 № 5) позичальник зобов`язався здійснювати повернення кредитних коштів шляхом внесення готівки у касу банку або у безготівковій формі на рахунок банку щомісячно згідно з графіком погашення, що встановлений у додатку № 6, що набуває сили з моменту підписання цього договору та є його невід`ємною частиною.
Суди також установили, що 24.04.2008 між АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" (кредитор), ОСОБА_1 (поручитель) і ВАТ "Ремторгустаткування" (позичальник), укладено договір поруки № 121/182/118-п, за яким поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за зобов`язаннями позичальника, що виникають з умов кредитного договору, укладеного між позичальником та кредитором, відповідно до якого позичальник зобов`язується повернути кредитору кредит в сумі 1 500 000 дол. США строком до 31.03.2009 включно, сплачувати нараховані відсотки за його користування та можливу пеню і штрафні санкції у розмірах та випадку, передбачених основним договором. У разі невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань за основним договором, поручитель та позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором на всю суму заборгованості. Сума заборгованості включає суму кредиту, відсотки за кредитом, пеню та інші платежі, передбачені основним договором (пункт 2.1 договору поруки). У разі невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань за основним договором, поручитель зобов`язується сплатити кредитору відповідну грошову суму шляхом її перерахування на рахунок банку (пункт 2.4 договору поруки). Моментом виплати суми боргу поручителем є дата зарахування грошових коштів на рахунок, що вказаний у пункті 2.4 цього договору (пункт 2.5 договору поруки).
Зазначені додаткові договори з додатками та договір поруки містять підписи представників сторін та скріплені печатками банку та позичальника.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов кредитного договору відповідач надав позивачеві кредит та перерахував грошові кошти у межах кредитного ліміту у сумі 1 500 000, 00 дол. США, що підтверджується, у тому числі, виписками з особового рахунку відповідача за період із 06.10.2006 до 09.12.2009, наявними у матеріалах справи.
02.09.2015 правлінням НБУ прийнято постанову № 578 про ліквідацію ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції".
03.09.2015 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 165 про початок процедури ліквідації ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" із 04.09.2015.
З наявної в матеріалах справи інформаційної довідки від 15.04.2016 № 57438242 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 15.04.2016 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек містяться відомості щодо обтяження на нерухоме майно згідно зі спірним договором іпотеки.
10.06.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою про необхідність видачі довідки про відсутність заборгованості за спірним кредитним договором.
У відповідь на заяву б/н від 10.06.2016 відповідач у листі від 23.06.2016 № 72/16-Л зазначив, що не має можливості видати вказану довідку у зв`язку з відсутністю доступу до головного офісу банку, у тому числі, до технічних засобів обліку.
У подальшому, відповідач відмовив позивачу у видачі довідки про відсутність заборгованості за кредитним договором для зняття обтяжень, встановлених на підставі договору іпотеки, посилаючись на непідтвердженість позивачем факту сплати кредитної заборгованості.
4.3. Згідно з постановою Верховного Суду від 16.05.2018 постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2017 і рішення Господарського суду Київської області від 06.04.2017 у цій справі № 910/15783/16 було скасовано, а справу № 910/15783/16 передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення у цій справі та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із необхідності встановлення судами під час вирішення спору у справі обставин припинення зобов`язання за кредитним договором згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, враховуючи, що припинення зобов`язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином; зазначив про те, що ні апеляційним, ні місцевим господарськими судами не було з достовірністю з`ясовано обставин належного виконання зобов`язань за кредитним договором, не було належним чином досліджено всіх наявних у справі документів, зокрема, квитанцій щодо внесення ОСОБА_1 коштів та не надано оцінки правовій природі вказаних платежів; судами не надано оцінки твердженням відповідача та третьої особи з приводу того, що заборгованість за відсотками за користування кредитом не була погашена в повному обсязі. Верховний Суд констатував, що з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, керуючись принципом верховенства права, місцевий господарський суд та апеляційний суд в межах власних процесуальних повноважень мали можливість вжити заходів щодо встановлення факту належного виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором; суди першої та апеляційної інстанцій мали можливість призначити у справі судово-економічну експертизу, проте обмежились поданими позивачем документами, без перевірки їх достовірності, та наведеними в позові доводами, чим припустилися неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Місцевий господарський суд, на виконання імперативних положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України стосовно обов`язковості висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, згідно з ухвалою від 14.08.2018 у цій справі призначив судову експертизу документів фінансово-кредитних операцій за кредитним договором.
У висновку від 30.07.2020 № 5499/19-72/19302-19304/20-72, складеному Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України за наслідками проведеної у справі судової експертизи встановлено, що, враховуючи відсутність повного переліку документів, які відображають розмір нарахованих банком зобов`язань ПрАТ "Ремторгустаткування" за кредитним договором підтвердити документально суми зобов`язань не видається за можливе. При цьому, враховуючи дані стосовно погашення заборгованості, що були здійснені в рамках кредитного договору, погашення заборгованості ПрАТ "Ремторгустаткування" за основною сумою кредиту розрахунково підтверджується у сумі 1 500 000,00 дол. США. Крім того, документально підтверджено перерахування коштів позичальником та поручителем на виконання умов кредитного договору у наступних сумах: 1 500 000,00 доларів США в рахунок погашення заборгованості за кредитом (основного боргу); 222 325,58 дол. США в рахунок погашення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами.
За висновком експерта дані довідки від 27.10.2009 № К-544 Київської філії АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" про обсяг заборгованості ВАТ "Ремторгустаткування" за кредитним договором станом на 01.10.2009 згідно з наданими на дослідження документами та проведеними розрахунками не підтверджуються.
Крім того, за наслідками експертного дослідження встановлено відсутність будь-якої інформації щодо нарахування та відображення в бухгалтерському обліку банку нарахованих сум пені, штрафів та комісійних винагород за спірним кредитним договором, тому документально підтвердити розмір нарахованих банком зобов`язань за кредитним договором, у тому числі за штрафними санкціями та іншим платежам, неможливо. Судовий експерт також зазначив, що, враховуючи відсутність повного переліку документів, які відображають розмір нарахованих банком зобов`язань ПрАТ "Ремторгустаткування" за кредитним договором, які згідно з листом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Ожго Є. В. від 23.06.2016 № 72/16-Л знаходяться у місті Севастополь та за відсутності доступу до зазначених документів, встановити документально суми зобов`язань не видається за можливе.
Разом із тим, в ході проведення експертизи встановлено, що зобов`язання за кредитним договором були виконані до 2014 року, останній платіж здійснено в кінці 2009 року.
Суди зазначили, що відповідач не надав суду обґрунтованих та документально підтверджених заперечень щодо викладених у висновку експертизи обставин, посилаючись на відсутність у нього первинних документів.
За клопотанням відповідача місцевим господарським судом були витребувані у Головного управління регіональної статистики належним чином завірені копії статистичної форми звітності позивача (ПрАТ "Ремторгустаткування") за 2006 рік та поквартально за 2007-2020 роки.
Однак, з наданих Головним управлінням регіональної статистики документів статистичної форми звітності позивача, неможливо встановити факт існування та розмір кредитної заборгованості саме за досліджуваним у справі кредитним договором.
За даними банківських виписок у 2006 році позичальник сплатив 138 724 дол. США в рахунок погашення кредиту (основного боргу) та 41 976,84 доларів США в рахунок сплати процентів за користування кредитними коштами; у 2007 році позичальник сплатив 820 034,56 дол. США в рахунок погашення кредиту та 125 023,08 дол. США в рахунок сплати процентів за користування кредитними коштами; у січні-квітні 2008 року позичальник сплатив 22 616,58 дол. США процентів за користування кредитними коштами. За травень-грудень 2008 поручитель сплатив банку 393 624,00 дол. США в рахунок погашення кредиту (основного боргу позичальника) та 26 119,25 дол. США в рахунок сплати процентів за користування позичальником кредитними коштами. У 2009 році поручитель сплатив банку 147 617,44 дол. США в рахунок погашення кредиту (основного боргу позичальника) та 6 589,83 доларів США в рахунок сплати процентів за користування позичальником кредитними коштами.
Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що визнаний сторонами у додатку № 6 до кредитного договору залишок кредитних коштів у розмірі 62 959,52 дол. США був сплачений банку згідно з погодженим графіком погашення кредиту та відповідно нарахованими процентами, про що свідчать меморіальні ордери від 30.07.2009, від 31.08.2009, від 29.09.2009, від 29.10.2009, від 27.11.2009, від 08.12.2009.
Таким чином, як установили суди, зобов`язання позивача перед відповідачем щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом за спірним кредитним договором є припиненими у зв`язку з їх належним виконанням у сумі 1 500 000,00 дол. США в рахунок погашення заборгованості за кредитом (основного боргу) та 222 325,58 доларів США в рахунок погашення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами.
4.4. Ухвалюючи рішення у цій справі, місцевий господарський суд за результатами нового розгляду справи, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову у цій справі. При цьому суди виходили із того, що відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Наведені положення кореспондуються зі статтею 526 Цивільного кодексу України.
Згідно з положеннями статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення договору про позику, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.
За змістом статті 10561 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно із статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У статті 1048 Цивільного кодексу України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Відповідно до частини 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно із частиною 1 статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі, зокрема, припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; з інших підстав, передбачених цим Законом.
За змістом частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 527 Цивільного кодексу України кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.
Крім того, виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (стаття 528 Цивільного кодексу України).
В розумінні статті 554 Цивільного кодексу України боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що зважаючи на положення наведених норм, внесення частини коштів для погашення зобов`язань позичальника за кредитним договором поручителем та їх прийняття банком не суперечить вимогам щодо виконання зобов`язань належним боржником.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом статті 79 зазначеного Кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Під час нового розгляду справи, як уже зазначалося, на виконання обов`язкових вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 16.05.2018 у цій справі, у тому числі, за результатами проведеної у справі судової експертизи, суди, дослідивши обставини справи та наявній у ній докази, встановили, що за період дії кредитного договору та на його виконання позивачем за період із 06.10.2006 по 09.12.2009 було сплачено 1 500 000,00 доларів США в рахунок погашення заборгованості за кредитом (основного боргу) та 222 325,58 доларів США в рахунок погашення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами; доказів існування будь-якої іншої обґрунтованої заборгованості за спірним договором суду не надано; відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог та підтвердження тих обставин, на які він посилається, заперечуючи проти позову; не надав суду жодного обґрунтування своїх сумнівів у належності наданих позивачем доказів стосовно виконання зобов`язань за кредитним договором; його доводи зводяться лише до припущення можливості нарахування банком якихось додаткових платежів за кредитним договором.
Суди також звернули увагу на те, що припущення відповідача з посиланням на постанову Правління НБУ від 02.09.2015 № 578 про ліквідацію ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції", з урахуванням вимог пункту 1 постанови Правління Національного банку України від 06.05.2014 № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя", а також відсутність доступу до електронної бази банку не є належним та допустимим доказом в спростування факту погашення позивачем кредитної заборгованості.
4.5. Як уже зазначалося, ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" оскаржило судові рішення у справі до суду касаційної інстанції, обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пунктах 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що полягає у неврахуванні господарськими судами під час ухвалення оскаржуваних рішення і постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, та недослідження судами доказів, що мають значення для правильного вирішення справи.
Колегія суддів зазначає, що самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності господарського судочинства визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 05.11.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2021 і рішення Господарського суду Київської області від 30.03.2021 у справі № 910/15783/16 на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних скаржником судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
Колегія суддів зазначає, що скарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Колегія суддів не може взяти до уваги посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/436/18, від 14.08.2018 у справі № 906/1130/17, оскільки правовідносини у цих справах та у справі, що розглядається Верховним Судом, не є подібними, позаяк зазначені постанови прийнято за інших фактичних обставин, що формують зміст спірних правовідносин, та зібраних у справах доказів, тобто зазначені справи і справа, що розглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками.
У постанові у справі № 906/1130/17 Верховний Суд зазначив, зокрема, про те, що за встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин Суд вбачає, що позивач довів погашення ним боргу за кредитним договором, який виник станом на 31.10.2013 та щодо якого прийнято судові рішення у справі № 906/1177/13 та у справі № 906/359/15, натомість відповідач не надав жодних доказів щодо наявності іншої заборгованості позивача за кредитним договором. Суд, серед іншого, відхилив викладені у касаційній скарзі доводи щодо наявності заборгованості з комісії, пені, інфляційних і 3% річних, а також наявності невиконаних зобов`язань за іпотечним договором, адже такі обставини не були встановлені під час розгляду справи на підставі наданих сторонами доказів ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції, зазначивши, що наведені аргументи зводяться до встановлення судом касаційної інстанції інших обставин, ніж встановлені судами попередніх інстанцій, що не входить до визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж перегляду справи.
У справі № 916/436/18 суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився Верховний Суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшли висновку про те, що відсутність повної та достовірної інформації щодо виданого кредиту позбавляє суд можливості прийти до безперечного висновку щодо фактичного виконання кредитних зобов`язань у повному обсязі, та як наслідок цього неможливо встановити факт припинення зобов`язання шляхом його повного виконання. Водночас Суд зазначив про те, що позивач у позові просив суд видати наказ про державну реєстрацію припинення іпотеки, накладеної на майно позивача, тому погодився із висновком суду першої інстанції про неправильно обраний позивачем спосіб захисту, оскільки видача наказу про державну реєстрацію припинення іпотеки, накладеної на майно позивача, не є предметом спору, а вчинення реєстраційних дій має іншу суб`єктну складову, та обов`язок їх вчинення не може бути покладений на особу, яка визначена у цій справі як відповідач.
Отже, у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, та зазначених справах суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким судами була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, залежно від яких (обставин і доказів) і були прийняті відповідні судові рішення, що свідчить про неподібність правовідносин у них; висновки судів попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях у справі № 910/15783/16, яких суди дійшли, зважаючи на предмет і підстави позову, встановлені судами обставини справи, наявні у ній докази, та відповідні положення законодавства, які регулюють спірні правовідносини, наведеним Верховним Судом у цих постановах висновкам не суперечать. При цьому доводи касаційної скарги у наведеній частині спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.6. Стосовно підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який, зокрема, відсилає до пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника щодо недослідження судами зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень і з цієї підстави.