ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/4053/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;
за участю представників:
позивача - Киричука Р.П.,
відповідача - не з`явився,
третьої особи - Пономаренка В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сбербанк",
на рішення Господарського суду Харківської області
(суддя - Погорелова О.В.)
від 13.04.2021
та постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий - Попков Д.О., судді - Стойка О.В., Барбашова С.В.)
від 04.10.2021,
у справі за позовом Акціонерного товариства "Сбербанк",
до Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України,
про стягнення коштів
В С Т А Н О В И В:
у грудні 2020 року АТ "Сбербанк" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ДП "Завод "Електроважмаш" про стягнення боргу за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 у сумі 4 017 804,77 доларів США та 57 448 759,58 грн, з яких: 3 410 000,00 доларів США та 233 670,49 грн боргу за кредитною лінією, 607 804,77 доларів США та 63 711,58 грн боргу за процентами за користування кредитною лінією, 54 087 371,91 грн пені за прострочення повернення боргу, 3 064 005,60 грн пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії в частині повного та своєчасного повернення отриманих коштів.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.04.2021 позов АТ "Сбербанк" задоволено частково, стягнуто з ДП "Завод "Електроважмаш" на користь позивача 3 410 000,00 доларів США та 233 670,49 грн заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012, а також 23 398 829,00 грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що сума основного боргу за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 підтверджена матеріалами справи. В той же час, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц та з огляду на те, що умовами договору про відкриття кредитної лінії не передбачено інший розмір процентів річних після прострочення грошового зобов`язання, відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України вимоги про стягнення з ДП "Завод "Електроважмаш" заборгованості по процентам (які були нараховані банком після закінчення строку кредитування) та нарахованої на неї пені суд визнав необґрунтованими.
Суд також відмовив у стягненні пені в сумі 4 307 428,69 грн, що нарахована позивачем з 04.07.2020 по 16.11.2020 на суму основного боргу в період дії карантину на території України на підставі Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19" від 16 червня 2020 року №691-IX.
На підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України зменшив на 50 % розмір заявленої позивачем до стягнення пені.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2021 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 218 558,93 доларів США та 23 709,57 грн основного боргу за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 та 964 592,68 грн пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту, у зв`язку з чим змінено резолютивну частину рішення суду.
Апеляційний господарський суд застосував норми Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19" з дати запровадження карантину, а не з дати набрання чинності згаданим Законом.
Посилаючись на встановлену договором про відкриття кредитної лінії черговість зарахування платежів, врахував сплачені з 19.09.2018 ДП "Завод "Електроважмаш" проценти в сумі 2 982 285,23 грн при визначенні суми основного боргу за кредитом, у зв`язку з чим здійснив власний перерахунок розміру пені.
У листопаді 2021 року АТ "Сбербанк" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення в частині відмови у стягненні 826 363,70 дол. США та 34 804 562,34 грн і прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.
Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Стверджує, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо права банку нараховувати проценти за неправомірне користування кредитом, викладених у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, а також не врахували висновку Верховного Суду щодо зменшення штрафних санкцій, викладеного у постанові від 08.05.2018 у справі №924/709/17.
На переконання скаржника існує необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 щодо застосування ст. ст. 625, 1048, 1050, 1054 ЦК України.
Крім того, в скаржник стверджує, що висновок Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 1054 Цивільного кодексу України, положень статті 1056-1 Цивільного кодексу України в кредитних правовідносинах в частині умов нараховування передбачених договором процентів в межах строку кредитування та після його завершення, співвідношення та конкуренції положень статті 1056-1 Цивільного кодексу України та статей 1048, 1050 Цивільного кодексу України, можливості застування статей 1048, 1050 Цивільного кодексу України при наявності спеціальної норми щодо нарахування процентів за договорами кредитування (статті 1056-1 Цивільного кодексу України), відсутній.
Господарські суди прийняли рішення без належного дослідження всіх фактичних обставин правовідносин сторін.
У відзиві на касаційну скаргу АТ "Завод "Електроважмаш" вважає рішення Господарського суду Харківської області та постанову Східного апеляційного господарського суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін.
04.12.2021 АТ "Сбербанк" подало до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з тим, що справа № 922/4053/20 містить виключну правову проблему. На думку позивача у цій справі виключною правовою проблемою є застосування ст. ст. 625, 1048, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України у кредитних правовідносинах щодо можливості нарахування банком процентів після закінчення строку кредитування.
Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначена частиною п`ятої статті 302 ГПК України, яка передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Лише за наявності таких умов справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За змістом наведеної норми права, для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників.
Тобто, правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; існують обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень частини 5 статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів не вбачає, що правова оцінка застосування ст. ст. 625, 1048, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України у кредитних правовідносинах щодо можливості нарахування банком процентів після закінчення строку кредитування вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Доводи, наведені представником позивачів у згаданому клопотанні, зводяться до намагання переконати суд у необхідності відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 у аналогічних правовідносинах.
Проте при розгляді клопотання колегія суддів враховує, що в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, уже викладені висновки щодо можливості нарахування банком процентів після закінчення строку кредитування.
Позицію Великої Палати Верховного Суду, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, а в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання було неодноразово підтримано Великою Палатою Верховного Суду та касаційними судами у складі Верховного Суду.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що клопотання представника позивача не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не обґрунтована наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, не доведено існування різних позицій у застосуванні ст. ст. 625, 1048, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України при розгляді спорів про стягнення заборгованості за кредитними договорами за позовами банків.
Оскільки заявником клопотання не доведено існування виключної правової проблеми, у зв`язку з якою необхідно передати справу до Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів відмовляє у його задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, 3-ї особи, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1 - 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами, 01.10.2012 між Публічним акціонерним товариством "Дочірній Банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Сбербанк" (Банк) та Державним підприємством завод "Електроважмаш", правонаступником якого є Державне підприємство "Завод "Електроважмаш" (Позичальник) було укладено договір про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО із змінами та доповненнями, відповідно до п. 1.1 якого (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017, банк відкриває позичальнику мультивалютну відновлювальну кредитну лінію, що надалі іменується "кредитна лінія" та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредитні кошти у порядку та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені в п. 1.5 договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором та/або додатковими угодами до цього договору та виконати інші умови цього договору.
Відповідно до п. 1.2 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017), ліміт кредитної лінії становить:
а) з часу укладення цього договору і по 15.11.2017 - 5 000 000,00 доларів США;
б) з 16.11.2017 по 30.12.2017 - 18 518 650,00 доларів США;
г) з 31.12.2017 по 29.03.2018 - 18 468 650,00 доларів США;
д) з 30.03.2018 по 28.06.2018 - 18 418 650,00 доларів США;
е) з 29.06.2018 по 31.08.2018 - 18 318 650,00 доларів США;
є) з 01.09.2018 по 09.09.2018 - 18 218 650,00 доларів США;
ж) з 10.09.2018 по 18.09.2018 - 18 068 650,00 доларів США;
з) з 19.09.2018 - 0,00 доларів США.
У положеннях п. 1.3 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017) сторони обумовили тип процентної ставки, яка застосовується у цьому договорі:
а) за користування кредитом, наданим в доларах США, - фіксована процентна ставка;
б) за користування кредитом, наданим в гривні, - змінювана процентна ставка.
Детальний порядок визначення розміру процентної ставки визначено в підпунктах 1.3.1 - 1.3.9 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017).
Згідно з п. 1.4 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017) останній день дії кредитної лінії - 19.09.2018.
Відповідно до п. 4.1 договору в день підписання цього договору банк відкриває позичальнику позичковий рахунок для обліку кредиту.
Як передбачено у п. 6.1 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017) позичальник зобов`язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором/відповідною додатковою угодою. Проценти нараховуються на суму заборгованості за кредитною лінією в базовій валюті цього договору та на відповідні суми заборгованості за кредитною лінією в додаткових валютах цього договору. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній та іноземній валюті. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно).
Відповідно до п. 6.2 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017) нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День фактичного повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів. Після спливу останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного в п. 1.4 цього договору, розмір процентної ставки за користування кредитом залишається в розмірі, що діяв станом на останній день дії кредитної лінії, та перераховується в подальшому (починаючи з дня спливу, останнього дня дії кредитної ліній її до дня фактичного повернення кредиту в повному обсязі) в розмірі та порядку, передбаченому цим договором. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів.
Згідно з п. 6.3 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017) проценти, нараховані відповідно до п. п. 6.1, 6.2 цього договору, позичальник зобов`язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 (трьох) робочих днів, наступних за днем закінчення періоду. При цьому під "Періодом" сторони в цій ст. 6 договору розуміють кожний з періодів, перший з яких починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір (реквізит договору "дата", вказаний в верхньому правому куті на першій сторінці договору), і закінчуються в останній календарний день місяця, в якому він почався, а кожен наступний період починається з першого календарного дня місяця наступного за місяцем, в якому закінчився попередній період, та закінчується в останній календарний день місяця, в якому він розпочався, окрім останнього періоду. Останній період закінчується в день, коли кредит був повністю повернутий в повному обсязі (в т.ч. проценти за кредитом за такий день не нараховуються). Проценти, нараховані за період, в якому відповідно до п. 1.4 цього договору позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту.
Відповідно до п. 6.5 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017) у випадку дострокового закриття ліміту кредитної лінії в порядку, передбаченому в п. 8.2 цього договору, позичальник зобов`язаний в день такого дострокового закриття ліміту кредитної лінії сплатити банку проценти, нараховані за період, в якому достроково закривається ліміт кредитної лінії.
У п. 8.1 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017) сторони узгодили, що позичальник зобов`язується повертати банку кожен із траншів кредиту у термін, зазначений у відповідній додатковій угоді до цього договору, а також здійснювати часткове повернення кредиту, наданого в межах встановленого ліміту кредитної лінії, таким чином, щоб загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала відповідного розміру ліміту кредитної лінії, визначеного в п. 1.2 цього договору, станом на відповідну дату, з якої ліміт кредитної лінії зменшується.
Згідно з п. 9.1 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017), повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом здійснюється в валюті, в якій надається кредит, якщо інше не передбачено цим договором.
Як зазначено у п. 9.1.1 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017), пеня за прострочення виконання зобов`язання в валюті доларів США за цим договором розраховується банком за кожний день прострочення у гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України на день розрахунку та сплачується в гривнях відповідно до розрахованої банком суми. Пеня за прострочення виконання зобов`язань в валюті гривня за цим договором розраховується банком за кожний день прострочення в валюті кредиту та сплачується в гривнях.
За змістом п. 9.2 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017), надання кредиту здійснюється шляхом переказу коштів з позичкового рахунку, за реквізитами, зазначеними у заяві позичальника про надання цього кредиту.
У п. 11.3 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017) сторони узгодили, що останній набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору.
Відповідно до п. 1 договору про внесення змін та доповнень №8 від 16.11.2017 визначено, що строк погашення всіх траншів кредиту, наданих позичальнику в рамках кредитного договору за додатковими угодами №26 від 04.03.2015, №60 від 22.06.2015, №61 від 23.06.2015, №62 від 24.06.2015, №63 від 25.06.2015, №64 від 26.06.2015, №65 від 08.07.2015, №66 від 09.07.2015, №67 від 10.07.2015, №68 від 14.07.2015, №69 від 15.07.2015, №70 від 16.07.2015, №71 від 17.07.2015, №72 від 20.07.2015, №73 від 23.07.2015, №74 від 24.07.2015, №75 від 27.07.2015, №76 від 28.07.2015, №77 від 29.07.2015, №78 від 30.07.2015, №79 від 31.07.2015, №80 від 04.08.2015, №81 від 05.08.2015, №82 від 10.08.2015, №83 від 14.08.2015, №84 від 17.08.2015, №85 від 18.08.2015, №86 від 20.08.2015, №87 від 26.08.2015, №89 від 02.09.2015, №90 від 07.09.2015, №91 від 08.09.2015, №92 від 16.09.2015, №93 від 21.09.2015, заборгованість за якими на дату укладення цього договору про внесення змін не погашена, встановлюється до 19.09.2018.
Місцевим судом встановлено, що протягом дії зазначеного договору на підставі заяв відповідача останньому позивачем було надано декілька траншів кредитних коштів, що підтверджується додатковими угодами до договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 та договорами про внесення змін до додаткових угод, які були частково сплачені відповідачем, що підтверджується меморіальними валютними ордерами, копії яких були надані позивачем до суду та виписками по особових рахунках відповідача за період з 01.10.2012 до 15.11.2020 у гривнях, доларах США та російських рублях, складених за формою №281.
Враховуючи строки погашення траншів кредитів, наданих позичальнику в рамках кредитного договору за додатковими угодами та часткову сплату останніх відповідачем, загальна сума заборгованість за тілом кредиту станом на 16.11.2020 (дата проведення розрахунку позовних вимог) становила 3 410 000,00 доларів США та 233 670,49 грн, яка сторонами у справі не заперечується.
Крім того, відповідно до додаткових письмових пояснень відповідача №248-912 від 12.04.2021, довідки останнього №261-22/84 від 27.01.2021 та вищезазначених виписок з особових рахунків, останнім за період з 19.09.2018 до 31.12.2018 було сплачено за договором №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 - 95 929,04 доларів США та 9 963,90 грн, у 2019 р. - 10 000,00 доларів США та у 2020 р. - 121 629,89 доларів США та 13 772,67 грн (в загальній сумі 2 982 285,23 грн), які зараховані як сплата процентів за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та сторонами не заперечуються.
Враховуючи нездійснення відповідачем погашення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012, АБ "Сбербанк" звернулось до господарського суду з позовом у цій справі про стягнення з відповідача 3 410 000,00 доларів США та 233 670,49 грн заборгованості за кредитом; 607 804,77 доларів США та 63 711,58 грн процентів за користування кредитними коштами, нарахованих за період з 01.02.2019 до 15.11.2020; 54 087 371,91 грн пені, нарахованої за порушення зобов`язань за кредитом, розрахованої за період за період з 11.09.2018 до 16.11.2020; 3 064 005,60 грн пені, нарахованої за порушення зобов`язань за відсотками за користування кредитними коштами, розрахованої за період з 09.01.2019 до 16.11.2020 (щодо процентів у доларах США) та за період з 09.01.2019 до 05.03.2019 (щодо процентів у гривнях).
Рішення господарських судів в частині задоволених позовних вимог про стягнення 3 191 441,07 доларів США, 209 960,92 грн основного боргу за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 та 22 434 236,32 грн пені нарахованої на основний борг не оскаржуються, а тому згідно з частиною першою статті 300 ГПК України в касаційному порядку не переглядаються.
За змістом касаційної скарги АТ "Сбербанк" не погоджується з відмовою у стягненні процентів за користування кредитною лінією, пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією, а також частини боргу за кредитною лінією і частини суми пені за прострочення повернення боргу.
Досліджуючи аргументацію сторін про правомірність нарахування позивачем процентів за користування кредитною лінією, пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до приписів частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.
Водночас за змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України у разі неправомірного, незаконного користування боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання Велика Палата Верховного Суду вказала на таке.
Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.
У постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Відтак Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини 4 статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.
У постанові від 04.02.2020 у справі 912/1120/16 зазначено, що у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною 1 статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
У справі, що розглядається, судами встановлено, що основна заборгованість за кредитними договорами підтверджена, проте проценти за користування кредитом нараховані після спливу строку кредитування (після 19.09.2018).
Зі змісту оскаржуваних у цій справі судових рішень вбачається, що при дослідженні правомірності стягнення процентів за користування кредитом, судами попередніх інстанцій було враховано вказані висновки Верховного Суду, та обґрунтовано зазначено, що після дати спливу строку кредитування - 19.09.2018, банк неправомірно продовжував нарахування відсотків по кредиту.
Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитною лінією у сумі 607 804,77 доларів США та 63 711,58 грн. Оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, суди також правильного відмовили у задоволенні вимоги позивача про стягнення нарахованої за прострочення сплати процентів пені у сумі 3 064 005,60 грн.
У касаційній скарзі АТ "Сбербанк" доводить необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.
Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.
Згідно з частиною 4 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Що ж до необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 щодо застосування статті 625, 1050 Цивільного кодексу України, то Верховний Суд не вбачає підстав для відступлення від такого висновку, оскільки такий висновок є чітким, зрозумілим, послідовним та сприяє однозначному застосуванню зазначених норм матеріального права.
Позицію Великої Палати Верховного Суду про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, а в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання було неодноразово підтримано Великою Палатою Верховного Суду та касаційними судами у складі Верховного Суду, а аргументи скаржника про необхідність відступлення від неї колегія суддів визнає не переконливими.
Отже, наразі Суд не вбачає підстав для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду у справах № 444/9519/12 та № 912/1120/16.
Окрім того позивач зазначає, що судами неправильно було застосовано норми матеріального права за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування, з урахуванням змісту ч. 2 ст. 1054 ЦК України та суті кредитного договору, положень ст. 1056-1 ЦК України в кредитних правовідносинах в частині підстав, умов та права нараховувати передбачені договором проценти в межах строку кредитування чи після його завершення, співвідношення та конкуренції положень ст. 1056-1 ЦК України та ст. ст. 1048, 1050 ЦК України, можливості застування ст. ст. 1048, 1050 ЦК України при наявності спеціальної норми щодо нарахування процентів за договорами кредитування (ст. 1056-1 ЦК України). Позивач в касаційній скарзі зазначає, що насьогодні усі висновки Верховного Суду щодо права нараховувати передбачені кредитним договором проценти в межах строку кредитування та після настання строку кредитування обґрунтовані посиланням на зміст абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України ("Проценти за договором позики") та статті 1050 ЦК України. Оскільки положення параграфа 2 "Кредит" Глави 71 ЦК України містить окрему спеціальну норму щодо підстав, умов та правил нарахування та сплати процентів за кредитним договором, то з урахуванням змісту ч. 2 ст. 1054 ЦК України відсутні підстави для застосування до відносин кредиту положень ст. 1048 ЦК України та ст. 1050 ЦК України, що містяться в параграфі 1 "Позика".
Колегія суддів з такими доводами позивача не погоджується з огляду на таке.
Стаття 1056-1 "Проценти за кредитним договором" ЦК України регулює питання встановлення та визначення розміру процентної ставки за кредитним договором під час кредитування.
Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. В цій статті не містяться положення про можливість застосування процентної ставки після спливу встановленого договором кредитування строку для повернення кредиту, що є предметом з`ясування у спірних правовідносинах.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) урегульовані законодавством. У кредитних правовідносинах, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу, що повністю узгоджується зі статтею 1054 ЦК України, якою передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України. Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Позивач в касаційній скарзі ототожнює проценти, визначені кредитним договором за користування кредитом до моменту його повернення з процентами, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК України і вважає, що сам факт встановлення процентної ставки в кредитному договорі за користування кредитними коштами дозволяє її використовувати після спливу строку кредитування вже як проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання. Натомість, вони мають різну правову природу, а можливість визначити свій розмір процентів в разі спливу строку кредитування на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України має бути погоджена сторонами в самому договорі з вказівкою про природу цих процентів.
Як встановлено судами, умовами договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 визначено порядок сплати процентів за користування кредитними коштами, відповідно до яких нарахування процентів припиняється в день фактичного повернення кредиту.
Проте вказана умова не є за свою суттю умовою про порядок сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі спливу строку кредитування.
Щодо відмови у стягненні 218 558,93 доларів США та 23 709,57 грн (що складає 2 982 285,23 грн) основного боргу за договором про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 необхідно зазначити таке.
Господарськими судами встановлено, що відповідачем сплачено з 19.09.2018 до 31.12.2018 - 95 929,04 доларів США та 9963,90 грн, у 2019 році - 10 000,00 доларів США та у 2020 році - 121 629,89 доларів США та 13 772,67 грн як проценти за користування кредитом з відповідним призначенням платежу у платіжних документах.
Умовами п. 9.4 договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012 було встановлено, що кошти, які надійшли в рахунок погашення заборгованості за договором, у тому числі списані в договірному порядку з рахунків позичальника або третіх осіб, а також перераховані третіми особами, направляються в наступній черговості на: погашення заборгованості за простроченими процентами (які нараховані та строк оплати вже настав); погашення заборгованості за простроченими комісіями (які нараховані та строк оплати вже настав); погашення процентів (що нараховані, строк сплати яких настав та які не є простроченими); погашення комісій (що нараховані, сплати яких настав та які не є простроченими); погашення простроченої заборгованості за кредитом; погашення чергового платежу за кредитом, якщо договором передбачено погашення кредиту частинами відповідно до зменшення ліміту кредитної лінії (строк сплати якого настав та яка не є простроченою; погашення пені за прострочення сплати процентів (які нараховані та несплачені банку); погашення пені за прострочення за прострочення повернення кредиту; погашення пені за прострочення сплати комісії, передбачених договором; погашення штрафів, передбачених договором.
Положеннями частин 2, 3 статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто сторонами договору про відкриття кредитної лінії встановлена черговість зарахування платежів, відповідно до якої сплачені позичальником кошти спочатку зараховуються в рахунок погашення основного боргу, а потім - пені.
З огляду на висновок суду про безпідставність нарахування АТ "Сбербанк" процентів після закінчення строку кредитування, сплачені з 19.09.2018 до 2020 року ДП "Завод "Електроважмаш" кошти в сумі 2 982 285,23 грн були обґрунтовано враховані апеляційним судом при визначенні суми основного боргу за кредитом, що зумовило також необхідність здійснення судом перерахунку заявленої до стягнення суми пені.
Верховний Суд відхиляє аргументи позивача про неприйнятність такого зарахування через відсутність відповідної позовної вимоги відповідача та про нездійснення ним правочину з зарахування, оскільки спірні оплати були здійснені в межах одного договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/12/ЮО від 01.10.2012, а до предмету доказування у цій справі входять обставини виконання/невиконання позичальником (повністю чи частково) відповідних грошових зобов`язань, встановлення суми заборгованості.
Предметом розгляду судів були також вимоги АТ "Сбербанк" про стягнення 54 087 371,91 грн пені за прострочення сплати суми основного боргу.
Згідно з статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Як передбачено у п.10.1 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017), за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором позичальник зобов`язаний сплачувати банку відповідно, до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення: а) за прострочення строку/ів повернення кредиту/частини кредиту; б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору; в) за прострочення строку/ів сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій передбачених цим договором та/або додатковими угодами та додатками до нього.
Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті.
Згідно з п. 10.2 договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №7 від 16.11.2017) нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов`язання, зазначеного в п. 10.1 цього договору і припиняється через 10 (десять) років від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в будь якому випадку не пізніше дня виконання позичальником зобов`язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості в зв`язку з виникненням якої нараховувалась пеня. Пеня, зазначена в п.10.1 цього договору, повинна сплачуватись банку в строк не пізніше наступного робочого дня з дня її накладення/нарахування.
Місцевий господарський суд вимоги АТ "Сбербанк" про стягнення 54 087 371,91 грн пені за прострочення сплати суми основного боргу задовольнив частково на суму 23 398 829,00 грн. Відмовив у стягнені пені в сумі 4 307 428,69 грн, що нарахована позивачем з 04.07.2020 по 16.11.2020 в період дії карантину на території України на підставі Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19" від 16 червня 2020 року №691-IX. На підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України зменшив на 50 % розмір заявленої позивачем до стягнення пені.
Апеляційний господарський суд змінив суму пені та стягнув 22 434 236,32 грн пені за прострочення сплати суми основного боргу.
Апеляційний господарський суд також застосував норми Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19", проте з дати запровадження карантину, а не з дати набрання чинності згаданим Законом. Здійснив власний перерахунок розміру пені з врахуванням сплати ДП "Завод "Електроважмаш" 2 982 285,23 грн основного боргу. Також зменшив на 50 % розмір пені.
Верховний Суд зазначає, що частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) № 1-рп/1999 від 09.02.1999, положення частини 1 статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Законом України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19" №691-IX від 16.06.2020, були внесені зміни до розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України та доповнено п. 8 такого змісту: "У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".
Зазначені зміни також внесено до Цивільного кодексу України (розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 15).
Закон України №691-IX від 16.06.2020 набрав чинності 04.07.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" №211 від 11.03.2020 установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.
Оскільки Закон України №691-IX від 16.06.2020 набрав чинності в період дії карантину на території України і у самому Законі визначено початок перебігу строку звільнення позичальника від сплати неустойки саме з початку дії карантину, Верховний Суд дійшов висновку, що у Законі передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію.
Відтак, висновок суду апеляційної інстанції, що належний період нарахування пені за прострочення зобов`язань з погашення основного боргу з 11.09.2018 до 11.03.2020, а не до 03.07.2020, є правильним.
За своєю правовою природою пеня та штраф є санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним грошового зобов`язання.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, зменшення неустойки (зокрема, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені та штрафу) до її розумного розміру.
За встановлених у цій справі обставин, а саме: зважаючи на наведені у клопотання відповідача підстави для зменшення пені, ступінь виконання зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання з боку відповідача, наслідки порушення зобов`язання, відповідність розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінку відповідача, суди попередніх інстанцій, за наявності клопотання відповідача, правомірно зменшили розмір пені на 50 %.
Верховний Суд не бачить жодних вагомих підстав вважати інакше. Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Посилання скаржника на висновки Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі №924/709/17, відхиляються, оскільки висновки судів про задоволення клопотання про зменшення розміру пені у цій справі не суперечать наведеним висновкам касаційного суду про відмову у задоволенні клопотання боржника про зменшення розміру стягуваної пені та штрафу, адже зменшення розміру неустойки є правом суду і було реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Щодо посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, то необхідно зазначити, що судові рішення в оскаржуваній частині жодним чином не суперечать вказаним постановам Верховного Суду.
Так, у справі № 912/1120/16 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020) викладено висновки, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У справі № 5017/1987/2012 Верховний Суд виходив з інших фактичних обставин справи, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанції при розгляді справи, яка оскаржується.
Касаційний суд скасував прийняті судами попередніх інстанцій рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з процентів за користування кредитом, нарахованих за процентною ставкою 36% річних за період з 15.02.2011 по 05.06.2012, передав справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова обґрунтована тим, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а умовами укладеного кредитного договору прямо було передбачено нарахування процентів за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 36% річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктами 3.3, 3.4 кредитного договору.
Отже, в цих правовідносинах суд виходив з обставин визначення сторонами в договорі нарахування процентів за підвищеною ставкою за неправомірне користування кредитом, що визначено умовами кредитного договору та регулюється положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, чого у спірних правовідносинах встановлено не було.
Згідно із статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не знайшли підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувану постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстав для її зміни чи скасування немає.
З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд