ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 911/2574/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивача - Кириленка О.П.,
відповідача - Бутовича С.О., ОСОБА_3,
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог
щодо предмета спору, на стороні позивача -не з`явився,
на стороні відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз",
на рішення Господарського суду Київської області
(суддя - Заєць Д.Г.)
від 22.06.2021,
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Демидова А.М., судді - Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.)
від 12.10.2021,
за позовом Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укратоменерго",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтінгова Група Кондишнд Респонс",
про визнання недійсним договору
В С Т А Н О В И В:
у листопаді 2018 року Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про визнання недійсним договору про надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин Штормового ГКР № 1002 від 08.11.2013.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем здійснено незаконне заволодіння первинними документами бухгалтерського обліку позивача, які є предметом злочину; службовими особами відповідача вчинене службове підроблення окремих частин договору №1002 від 08.11.2013 та документів про його виконання; у відповідача відсутні необхідні можливості для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського та технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів для виконання спірного договору та надання послуг за ним; діяльність ТОВ "Укратоменерго" має ознаки фіктивності; фінансовий стан Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" на момент укладення договору про надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин Штормового ГКР № 1002 від 08.11.2013 не дозволяв господарському товариству брати відповідні юридичні і фінансові зобов`язання; договір не був спрямований на реальне виникнення у його сторін прав та обов`язків, а метою його укладення було незаконне заволодіння грошовими коштами позивача як оплатою за роботи, які за цим договором не могли бути виконані відповідачем.
Як на правову підставу позову позивач посилається на ст. ст. 203, 228 ЦК України.
Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду Київської області від 22.06.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021, у задоволені позову відмовлено.
11.11.2021 АТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021, в якій просило вказані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами для скасування судових рішень зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без врахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, зокрема: суди застосували ч. 5 ст. ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 06.06.2018 у справі № 911/615/15, від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18; ст. 241 ЦК України, ч. 1 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/1855/15, від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16, від 31.07.2019 у справі № 904/8943/16. Вказує, що суд залишив поза увагою висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19 щодо застосування ст. 75 ГПК України; у постанові від 14.08.2019 у справі № 910/1116/18 щодо застосування ч. 5 ст. 310 ГПК України; у постанові від 21.05.2021 у справі № 910/8861/20; у постанові від 31.07.2019 у справі № 904/8943/16. Стверджує, що суд застосував ст. 75 ГПК України без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18; застосував ч. 2 ст. 87 ГПК України, без врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14. Вказує і на неправильне застосування ст. ст. 2, 7, 13 ГПК України, адже судом не було враховано висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.09.2020 у справі № 907/5556/14. В обґрунтування підстави для касаційного оскарження згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник стверджує, що висновок Верховного Суду щодо застосування ч.ч. 1, 2 ст. 16, п. 1 ч. 1 ст. 29, ч. 1 ст. 30 Закону України "Про здійснення державних закупівель", відсутній. Скаржник посилається на підставу касаційного оскарження, яка передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує про неправильне застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України, ч. 2 ст. 87 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи. Вказує, що судом касаційної інстанції при розгляді справи № 911/2574/18 та направленні її на новий розгляд зверталася увага судів під час нового розгляду справи на фактичні обставини, які ніколи не досліджувалися у справі № 910/23142/14, однак мають істотне значення для розгляду справи. Також зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права - ст. ст. 2, 7, 13 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення. Судами залишено поза увагою докази, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи.
Також у касаційній скарзі АТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" просило використати процесуальні права суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 7 ст. 301 ГПК України з метою перевірки правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, визначених ч. 3 ст. 269 ГПК України, під час розгляду клопотання від 13.09.2021 про залучення до матеріалів справи документу щодо відповідності письмового доказу - листа заступника голови правління НАК "Нафтогаз України" Кацуби А.В. № 28-6281/1.10-13 від 27.11.2013 критеріям достовірності та вірогідності.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без змін, а оскаржувані судові рішення без змін з наведених у відзиві мотивів.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
У касаційній скарзі позивач посилається на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. ч. 1, 2 ст. 16, п. 1 ч. 1 ст. 29, ч. 1 ст. 30 Закону України "Про здійснення державних закупівель" у подібних правовідносинах.
Щодо вказаної підстави касаційного оскарження, необхідно зазначити таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.07.2013 у державному офіційному друкованому видані з питань державних закупівель та на веб-порталі Міністерства економічного розвитку і торгів України № 156632 (№ 58/3 (801/3) оприлюднено оголошення про проведення ДАТ "Чорноморнафтогаз" процедури закупівлі, а також розміщено документацію конкурсних торгів, затверджену протоколом комітету з конкурсних торгів № 507-у від 24.07.2013.
10.10.2013 позивач акцептував пропозицію ТОВ "Укратоменерго" на конкурсних торгах, про що 14.10.20013 в державному офіційному друкованому видані з питань державних закупівель та на веб-порталі Мінекономіки України № 183533 (81(824)) оприлюднено повідомлення.
11.10.2013 після акцепту конкурсної пропозиції ТОВ "Укратоменерго" (на підставі п. 3.2.3 р. V документації конкурсних торгів) з метою залучення спеціалістів до надання послуг, які є предметом конкурсних торгів, уклало з ТОВ "Консалтингова група Кондишнд Респонс" договір № 11АН/2013.
08.11.2013 між ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (замовник; наразі - АТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз") та ТОВ "Укратоменерго" (виконавець) було укладено договір про надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин Штормового ГКР № 1002, за умовами якого виконавець зобов`язувався надати за завданням замовника послуги з обробки пластів колекторів свердловин позивача, а замовник - прийняти та оплатити надані послуги.
У пункті 3.1 договору сторони погодили його ціну в сумі 28 775 000,00 грн, включаючи ПДВ.
Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 договору оплата наданих виконавцем послуг здійснюється замовником за рахунком-фактурою, складеним на підставі підписаного сторонами акта здавання-приймання наданих послуг протягом 15 календарних днів від дати підписання сторонами акта здавання-приймання наданих послуг та виставлення рахунку-фактури. Вартість хімічних реагентів, придбаних виконавцем для надання послуг за договором, підтверджується бухгалтерськими документами (накладна), які додаються до акта здавання-приймання наданих послуг.
Виконавець приступає до надання послуг за договором не пізніше 35 робочих днів від дати отримання від замовника письмово оформленої заявки (факс) про готовність прийняти персонал виконавця на об`єктах замовника. Строк надання виконавцем послуг за договором складає: не пізніше 30.11.2014 (п. п. 5.1, 5.2 договору).
У п. п. 5.4, 5.5 договору сторони досягли згоди, що здавання виконавцем наданих послуг та приймання їх замовником здійснюється на території замовника. Після завершення надання послуг на кожній свердловині окремо, виконавець протягом 10 робочих днів, за кожною свердловиною окремо, готує 2 екземпляри акту здачі-приймання, інформаційний звіт з техніки та технології обробки свердловини і передає їх замовнику.
Згідно з пп. 6.1.5, 6.1.6 п. 6.1 договору замовник зобов`язаний надати відповідачу територію на промисловій базі позивача для складання технологічного обладнання, матеріалів відповідача перед завантаженням та направленням їх на об`єкти виконання робіт; зобов`язаний здійснити навантажувальні роботи, транспортування техніки, технологічного обладнання, матеріалів, необхідних для надання послуг від промислової бази позивача на об`єкти (з об`єктів) надання послуг.
Виконавець має право надавати послуги самостійно або за погодженням з замовником залучати до надання послуг за договором третіх осіб на підставі укладених з ними договорів, залишаючись при цьому відповідальним перед замовником за результат та якість наданих ним послуг (пп. 6.4.2 п. 6.4 договору).
За пп. 6.4.2.1, 6.4.2.2 п. 6.4 договору при підписанні актів здачі-приймання наданих послуг замовником до актів в обов`язковому порядку мають бути додані завірені копії договорів виконавця з третіми особами, актів здавання-приймання наданих послуг з третіми особами, пакет правовстановлюючих та дозвільних документів третіх осіб на надання відповідного виду послуг.
У п. 10.1 договору сторони погодили, що цей договір набирає сили та вважається укладеним з моменту (дати) його підписання уповноваженими представниками сторін, однак не раніше дати прийняття правлінням ДАТ "Чорноморнафтогаз" рішення про укладення цього договору відповідно до п. 9.5.5 Статуту та діє до 31.12.2014.
На виконання умов договору сторонами погоджено технічне завдання на надання послуг з обробок колекторів свердловин ДАТ "Чорноморнафтогаз", затверджено кошторис № 1 вартості послуг з обробок пластів колекторів свердловин ДАТ "Чорноморнафтогаз" і типовий план проведення робіт з обробки свердловин Штормового ГКР конденсованими дегідратаційними системами.
Також між сторонами було погоджено плани проведення робіт з обробки свердловини № 38, № 33, № 43, № 42, № 34, № 44, № 41, № 40, № 16, № 28 Штормового ГКР конденсованими дегідратаційними системами.
Листом № 07/1-41 від 29.11.2013 ДАТ "Чорноморнафтогаз" повідомило ТОВ "Укратоменерго" про готовність прийняти персонал виконавця для надання послуг.
Крім того, відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору про надання послуг з проведення обробки пластів колекторів свердловин ДАТ "Чорноморнафтогаз" № 11АН/2013 від 11.10.2013, укладеного ТОВ "Укратоменерго" (замовник) і ТОВ "Консалтингова група Кондишнд Респонс" (виконавець) з метою виконання зобов`язань за спірним договором, виконавець зобов`язується надати послуги з матеріалів замовника (хімреагенти для приготування рідини) з проведення обробки пластів колекторів свердловин ДАТ "Чорноморнафтогаз", а замовник - прийняти і оплатити такі послуги; метою виконання послуг з проведення обробки пластів колекторів свердловин ДАТ "Чорноморнафтогаз" є покращення газогідродинамічних характеристик та стабілізація видобутку вуглеводнів на 10 свердловинах Штормового ГКР шляхом обробки їх конденсованими дегідратаційними системами.
Додатком № 1 до договору № 11АН/2013 від 11.10.2013 є кошторис вартості проведення послуг.
Виконання наданих послуг за договором № 11АН/2013 від 11.10.2013 підтверджується підписаними між замовником (ТОВ "Укратоменерго") і третьою особою-2 (ТОВ "Консалтингова група Кондишнд Респонс") актами приймання-здачі наданих послуг № 1-С, № 2-С, № 3-С, № 4-С, № 5-С, № 6-С, № 7-С, № 8-С, № 9-С, № 10-С, № 11-С від 06.02.2014, бухгалтерськими довідками по кошторисам та довідками про надані послуги за договором № 11АН/2013 від 11.10.2013; оплата відповідачем наданих третьою особою-2 послуг за договором № 11АН/2013 від 11.10.2013 підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку.
На виконання умов договору № 1002 від 08.11.2013 відповідач надав, а позивач - прийняв послуги з обробки пластів колекторів конденсованими дегідратаційними системами Штормового ГКР на загальну суму 28 774 667,95 грн, про що свідчать акти здавання-приймання наданих послуг № 1 від 10.02.2014 на суму 71 145,05 грн, № 2 від 10.02.2014 на суму 3 092 015,60 грн, № 3 від 10.02.2014 на суму 2 679 547,85 грн, № 4 від 10.02.2014 на суму 2 462 987,90 грн, № 5 від 10.02.2014 на суму 2 192 525,15 грн, № 6 від 10.02.2014 на суму 3 494 893,25 грн, № 7 від 10.02.2014 на суму 2 002 916,60 грн, № 8 від 10.02.2014 на суму 2 815 253,60 грн, № 9 від 10.02.2014 на суму 2 869 156,40 грн, № 10 від 10.02.2014 на суму 1 624 648,25 грн, № 11 від 10.02.2014 на суму 5 469 578,30 грн, які підписані представниками обох сторін та скріплені їх печатками. До кожного з актів складено та затверджено інформаційні звіти про техніку і технологію проведення робіт з обробки свердловин.
У матеріалах справи є акт звірки взаємних розрахунків від 14.02.2014, підписаний повноважними представниками сторін, зокрема, від позивача - головою правління Головіним С.М. та головним інженером Горобцем Г.В., згідно з яким заборгованість позивача перед відповідачем складає 28 774 667,95 грн.
19.05.2014 ТОВ "Укратоменерго" звернулося до НАК "Нафтогаз України" з листом № 123 щодо оплати за виконані роботи за договором № 1002 від 08.11.2013.
Листом від 18.06.2014 НАК "Нафтогаз України" повідомила відповідача, що порядок вирішення питань, які виникають в процесі реалізації зобов`язань за укладеними договорами, у тому числі питання проведення розрахунків між ТОВ "Укратоменерго" і ДАТ "Чорноморнафтогаз", передбачено умовами укладеного між ними договору та чинним законодавством України.
У зв`язку з тим, що ДАТ "Чорноморнафтогаз" не виконало своїх зобов`язань за договором № 1002 від 08.11.2013 в частині оплати вартості виконаних робіт, ТОВ "Укратоменерго" звернулось до суду із позовом про стягнення заборгованості.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2015 у справі № 910/23142/14, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 та Вищого господарського суду України від 02.12.2015, позов задоволено та стягнуто з ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь ТОВ "Укратоменерго" основний борг в сумі 28 774 667,95 грн.
З матеріалів справи вбачається, що укладення спірного договору відбулось на підставі проведеної процедури конкурсних торгів із закупівлі послуг допоміжних щодо добування нафти та природного газу, 09.10.1 (послуг з обробки пластів колекторів свердловин ДАТ "Чорноморнафтогаз"), результати яких до органів Антимонопольного комітету України не оскаржувались відповідно до ст. 8 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Проведення процедури закупівлі і торгів не є предметом оскарження у межах цієї справи.
Оскільки позивач не просив визнати недійсним спірний договір з підстав недотримання під час проведення процедури закупівлі і торгів вказаних вимог ст. ст. 16, 29, 30 Закону України "Про здійснення державних закупівель", які визначають кваліфікаційні критерії до учасників або учасників попередньої кваліфікації конкурсних торгів при проведенні процедури закупівлі (ст. 16 Закону); підстави для відхилення пропозиції (ст. 29 Закону); відміну замовником торгів чи визнання їх такими, що не відбулися (ст. 30 Закону), то у суду касаційної інстанції відсутні підстави для викладення висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права при розгляді цієї касаційної скарги, на які позивач не посилався в обґрунтування своїх позовних вимог і які не застосовувались судами до спірних правовідносин при прийнятті судових рішень.
Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
Ця презумпція діє доки не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
За змістом ст. ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Аналогічні положення містяться і у ч. 2 ст. 20 ГК України.
Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.
Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17).
Частиною 2 ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
За ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Згідно із частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсність правочину зумовлена наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Отже, відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У зазначеній статті визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, а також встановлено їх перелік.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії, її антисоціального характеру, а також значимості порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину (аналогічний висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19, від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16).
При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо тих, які стосуються суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Об`єктивна сторона такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, в яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина; право державної, комунальної та приватної власності тощо.
Суб`єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії стороні (сторони) на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину.
Отже, для нікчемного за ст. 228 ЦК України правочину очевидним є те, що особа має намір вчинити такі дії, які є суспільно небезпечними, порушують норми публічного права; зазвичай такі дії цілеспрямовано порушують публічний порядок, тобто особа саме це має на меті, усвідомлює, що її дії насправді не є правочином, а суспільно небезпечним правопорушенням.
Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлюють або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов`язання і суперечність його мети публічному порядку інтересам держави та суспільства) та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (аналогічний висновок міститься у постанові суду касаційної інстанції від 13.10.2020 у справі № 910/12692/18).
Отже, Цивільний кодекс України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов (такий висновок міститься у п. 5.20 постанови Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19).
Правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним, а визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, адже він таким є в силу закону. Тому такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (подібний висновок міститься у п. 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач вказує, що договір про надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин Штормового ГКР № 1002 від 08.11.2013 порушує публічний порядок, адже укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Тобто позивач у позові ототожнив підстави для визнання недійсного оспорюваного правочину, передбаченого ч. 3 ст. 228 ЦК України (недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам) та ознак нікчемності правочину, передбачених ч. ч. 1, 2 цієї статті ЦК України (порушення публічного порядку).
З огляду на принцип jura novit curia ("суд знає закон"), на необхідність врахування якого судами при застосуванні норм права вказує Велика Палата Верховного Суду у постанові 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позовні вимоги фактично зводяться до визнання недійсним договору на підставі ст. 228 ЦК України, ч. 3 якої регулює питання визнання недійсним оспорюваного правочину.
Виконавши вказівки, які містяться у постанові суду касаційної інстанції від 07.10.2020 у справі № 911/2574/18 відповідно до вимог ст. 316 ГПК України, надавши оцінку спірному договору, врахувавши вимоги ст. 228 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшли правильного висновку про недоведення того, що сторони спірного договору при його укладенні діяли з умислом, що було б обставиною для визнання спірного договору недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України.
При цьому суди, відмовляючи у задоволенні позову, правильно виходили з такого.
Протоколом № 30 від 04.11.2013 засідання правління ДАТ "Чорноморнафтогаз" вирішено на підставі протоколу оцінки пропозицій конкурсних торгів від 10.10.2013 № 646-т укласти з переможцем конкурсних торгів ТОВ "Укратоменерго" договір про надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин ДАТ "Чорноморнафтогаз" Штормового ГКР на суму 28 775 000,00 грн.
Відповідно до пп. 14 п. 9.5.5 Статуту ДАТ "Чорноморнафтогаз" до компетенції правління товариства належить, зокрема, прийняття рішення щодо вчинення товариством правочинів на суму від 10 (десяти) мільйонів гривень до 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності (крім угод щодо продажу природного газу, нафти, газового конденсату, в тому числі суміші нафти та і конденсату, та договорів на виконання геологорозвідувальних робіт за рахунок державних коштів) за погодженням з акціонером товариства -НАК "Нафтогаз України" в особі її голови правління або особи, що виконує його обов`язки.
За змістом положень ст. ст. 11, 509, 526, 599 ЦК України зобов`язальні правовідносини виникають, у тому числі, з договорів, які мають виконуватися належним чином відповідно до їх умов та вимог законодавства, припинення яких обумовлюється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст. ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України).
Виходячи з викладеної норми права вбачається, що положення цієї статті застосовуються лише тоді, коли представник має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє його з перевищенням обсягу (подібний висновок міститься у п. 3.4.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17).
Встановивши відсутність належних доказів того, що спірний правочин укладався зі згоди НАК "Нафтогаз", господарські суди встановили подальше схвалення цього правочину у порядку для його укладення НАК "Нафтогаз".
Надавши належну оцінку наявним у справі доказам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, зокрема, листу НАК "Нафтогаз України" від 18.06.2014, в якому остання надала відповідь на лист ТОВ "Укратоменерго" від 19.05.2014 № 123 щодо оплати за виконані роботи за договором № 1002 від 08.11.2013 і яким повідомила, що порядок вирішення питань, які виникають в процесі реалізації зобов`язань за укладеними договорами, у тому числі, питання проведення розрахунків між ТОВ "Укратоменерго" і ДАТ "Чорноморнафтогаз", передбачено умовами укладеного між ними договору та чинним законодавством України та не висловила жодних сумнівів щодо дійсності листа-погодження № 6281/1.10-13 від 27.11.2013; заяві свідка ОСОБА_1, який з 20.06.2013 до 30.12.2013 працював в ДАТ "Чорноморнафтогаз", що підтверджується копією трудової книжки, з якої вбачається, що договір № 1002 від 08.11.2013 було погоджено у листопаді 2013 року, про що позивач отримав лист НАК "Нафтогаз України", суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку про вчинення НАК "Нафтогаз України" наступного схвалення спірного правочину відповідно до пп. 14 п. 9.5.5 Статуту ДАТ "Чорноморнафтогаз", а тому відсутні обставини для визнання спірного договору недійсним з підстав перевищення посадовою особою позивача своїх повноважень при його укладенні.
У постанові від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, ч. 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Таким чином, ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (ст. ст. 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
З огляду на приписи ст. ст. 92, 237 - 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.
Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.
Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
Дослідивши наявну у матеріалах справи заяву свідка - ОСОБА_3, який є генеральним директором ТОВ "Укратоменерго", суди встановили, що у ній останній зазначив, що листом № 6281/1.10-13 від 27.11.2013 НАК "Нафтогаз Україна" як акціонер погодила для ДАТ "Чорноморнафтогаз" укладення спірного договору з ТОВ "Укратоменерго", і вказав: "у мене немає жодних підстав не довіряти інформації, яка наведена у цьому листі, адже в листуванні ТОВ "Укратоменерго" з НАК "Нафтогаз України" стосовно погашення заборгованості його дочірнього підприємства - ДАТ "Чорноморнафтогаз" за договором № 1002 від 08.11.2013, цей акціонер ніколи не ставив під сумнів наявність його погодження на укладення цього договору".
Отже, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідач вважав спірний договір погодженим, що вбачається, зокрема із вказаної заяви свідка, а позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не було доведено, що ТОВ "Укратоменерго" діяло недобросовісно або нерозумно. Доводи касаційного скарги про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень і не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Посилання скаржника на те, що інформація про відсутність погодження цього значного правочину ДАТ "Чорноморнафтогаз" зі сторони його акціонера НАК "Нафтогаз України" є загальнодоступною, оскільки позивач є емітентом цінних паперів, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 40 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" викладає звітну інформацію про результати своєї фінансово-господарської діяльності на офіційному веб-сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України (АРІФРУ), до якої не було подано інформації про укладення в 2013 році спірного договору, то необхідно зазначити таке.
Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" (в редакції чинній на час укладення оспорюваного договору) регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку.
Предмет спору у цій справі не стосується будь-яких питань щодо цінних паперів позивача, а тому Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, про що обґрунтовано було вказано господарськими судами попередніх інстанцій.
Також недоречним є посилання позивача і на відсутність реального виконання відповідачем та прийняття позивачем передбачених спірним договором робіт з огляду на таке.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають зображенню в бухгалтерському обліку. Для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції.
Як вбачається з умов спірного договору № 1002 від 08.11.2013, його предметом є надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин позивача.
Згідно з додатком № 1 до договору (технічного завдання) метою надання послуг є покращення газогідродинамічних характеристик та стабілізація видобутку вуглеводнів на 10 свердловинах Штормового ГКР шляхом обробки їх конденсованими дегідратаційними системами.
Отже, спірний договір був спрямований на покращення господарської діяльності позивача, зокрема, видобутку вуглеводнів.
Документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, яка діяла станом на виникнення спірних правовідносин) є первинний документ.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та відображають реальні господарські операції (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19).
Надання відповідачем послуг за спірним договором підтверджується первинними бухгалтерськими документами, зокрема, актами здавання-приймання наданих послуг № 1 від 10.02.2014, № 2 від 10.02.2014, № 3 від 10.02.2014, № 4 від 10.02.2014, № 5 від 10.02.2014, № 6 від 10.02.2014, № 7 від 10.02.2014, № 8 від 10.02.2014, № 9 від 10.02.2014, № 10 від 10.02.2014, № 11 від 10.02.2014, а також актом звірки взаєморозрахунків від 14.02.2014 сторін про наявність у позивача заборгованості, які підписані представниками обох сторін та скріплені їх печатками.
До кожного з актів на виконання умов спірного правочину складено та затверджено інформаційні звіти про техніку і технологію проведення робіт з обробки свердловин.
Підписи на вказаних актах з боку ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ТОВ "Укратоменерго" були засвідчені печаткою цих товариств, що свідчить про участь цих підприємств у відповідній господарській операції (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/1785/17).
Крім того, відповідач надав суду зареєстровані податкові накладні та повідомив, що позивач також відніс відповідні суми ПДВ до свого податкового кредиту, що свідчить про фінансовий та податковий облік господарських операцій як позивачем, так і відповідачем.
Також реальність господарських операцій, вчинених за спірним договором, підтверджено документами про виконання і умов договору № 11АН/2013 від 11.10.2013 та, відповідно, реальність надання послуг за вказаним договором, зокрема: кошторисом вартості проведення послуг з обробки конденсованими дегідратаційними системами на 10 свердловин (додаток № 1 до договору № 11АН/2013 від 11.10.2013); розрахунком фонду оплати праці (додаток 1/1 до кошторису); банківськими виписками про оплату наданих послуг за вказаним договором; приймальним актом від 02.12.2013; наказом № 71/2013 ОК від 11.11.2013 про відрядження співробітників для надання послуг з проведення обробки пластів колекторів свердловин ДАТ "Чорноморнафтогаз" та відповідними дипломами вказаних у наказі працівників; табелем обліку колективного харчування; бухгалтерськими довідками до виконаного кошторису; довідками про надані послуги згідно з умовами договору; довідками про використання хімічних реагентів, які містять реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2015 у справі № 910/23142/14 було задоволено позов ТОВ "Укратоменерго" до ПАТ "Державна акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" та стягнуто з відповідача на користь позивача 28 774 667,95 грн боргу за неналежне виконання відповідачем умов договору № 1002 від 08.11.2013 про надання послуг на обробку пластів колекторів свердловин Штормового ГКМ. Задовольняючи позов у справі № 910/23142/14 суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "Укратоменерго" було належним чином виконано свої обов`язки за договором № 1002 від 08.11.2013 в частині надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин, які ПАТ "Державна акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" не оплатив. Також суд вказав на необґрунтованість посилань ПАТ "Державна акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та сертифікат Торгово-промислової палати України як на підставу для зупинення строку виконання ним свого обов`язку за договором.
Позивач звертався до суду першої інстанції із заявами від 30.06.2015, від 26.01.2016, від 15.02.2017, від 02.03.2017 про відстрочку виконання вказаного рішення у справі № 910/23142/14.
Задоволення позову у справі № 910/23142/14 свідчить про виконання відповідачем спірного договору. Водночас, суд касаційної інстанції не може ставити під сумів судове рішення, яке набрало законної сили.
Також, здійснивши аналіз наказу Мінпаливенерго від 19.06.2002 № 364 (у редакції наказу Міненерговугілля від 12.02.2013 № 56.1) Перелік галузевих стандартів і прирівняних до них нормативних документів колишнього СРСР нафтогазового комплексу України; типового плану проведення робіт з обробки свердловин Штормового ГКР конденсованими дегідраційними системами, затвердженого замовником і погодженому виконавцем; технічного завдання на надання послуг з обробки пластів колекторів свердловин Державного акціонерного товариства ДАТ "Чорноморнафтогаз; Порядку визначення предмета закупівлі, затверджений наказом Мінекономіки України № 921 від 26.07.2010, відповідної тендерної документації; ліцензії серії АД № 03789,1, виданої Державною інспекцією техногенної безпеки України, згідно з якою ТОВ "Укратоменерго" має право надавати послуги і виконувати роботи протипожежного призначення; ліцензії серії АВ № 590379, видана Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київської області Державної архітектурно-будівельної інспекції України на здійснення ТОВ "Укратоменерго" діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури; дозволам № 54.12.32 щодо виконання відповідачем робіт підвищеної небезпеки при будівництві; № 78.12.32 щодо робіт верхолазів, що виконуються на висоті 5 метрів і більше над поверхнею ґрунту, з перекриття або робочого настилу та роботи, що виконуються за допомогою підйомних і підвісних колисок, механічних підіймачів; № 681.13.32 щодо виконання газонебезпечних робіт у вибухопожеженебезпечних зонах; № 454.13.30 щодо виконання відповідачем робіт підвищеної небезпеки, які видані територіальним управлінням Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві; сертифікатам якості та результати щорічних наглядових аудитів Центру незалежних сертифікацій "Євросерт", які підтверджують відповідність здійснюваних ТОВ "Укратоменерго" видів діяльності вимогам міжнародних стандартів ISO 14001:2004, ISO 9001:2008, ISO 18001:2007, суди дійшли висновку про безпідставність посилань позивача на неможливість відповідача здійснити саме будівельні роботи з капітального ремонту свердловин за договором № 1002 від 08.11.2013 та про відсутність у відповідача дозволів на право надання послуг за спірним договором, на що посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.
Отже, спірний правочин був схвалений у встановленому статутом порядку для його укладення, а також виконувався сторонами, що не було спростовано позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України.
Виконавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.10.2020 у справі № 911/2574/18, встановивши, що укладення спірного договору відбулось на підставі проведених конкурсних торгів, які не визнані недійсними; що він був в подальшому схвалений як замовником, так і акціонером замовника - ПАТ "НАК "Нафтогаз України"; був спрямований на реальне виконання і виконувався сторонами; встановивши відсутність доказів умислу осіб, які уклали спірний договір (усіх або одного з них) та з огляду на недоведення позивачем факту порушення ним прав та інтересів сторін, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання договору № 1002 від 08.11.2013 недійсним з викладених у позовній заяві підстав.
Щодо посилань позивача на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначення, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без врахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, зокрема: суди застосували ч. 5 ст. ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України, ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 06.06.2018 у справі № 911/615/15, від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18; ст. 241 ЦК України, ч. 1 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/1855/15, від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16, від 31.07.2019 у справі № 904/8943/16; залишив без уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19 щодо застосування ст. 75 ГПК України; у постанові від 14.08.2019 у справі № 910/1116/18 щодо застосування ч. 5 ст. 310 ГПК України; у постанові від 21.05.2021 у справі № 910/8861/20; застосував ст. 75 ГПК України без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18; застосував ч. 2 ст. 87 ГПК України, без врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14; неправильно застосував ст. ст. 2, 7, 13 ГПК України, оскільки не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.09.2020 у справі № 907/5556/14, то необхідно зазначити таке.
У справі № 911/639/17 та у справі № 911/1107/18 предметом спору було визнання недійсним договору про спільну діяльність (справа № 911/639/17) та договору оренди (справа № 911/1107/18), а не недійсність договору про надання послуг, як у справі, що переглядається. Крім того, суди у справах № 911/639/17, № 911/1107/18 з висновком яких погодився і суд касаційної інстанції, задовольняючи позов, виходили з обставин встановлених ними при розгляді справи, які не були встановлені судами при розгляді справи, яка переглядається.
Щодо посилань на постанови Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16 та від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, необхідно зазначити таке.
Предметом спору у справі № 910/1421/16 було визнання недійсним договору № 24 про відступлення права вимоги від 12.02.2015, укладеного між ПАТ "ХК "Енергомережа", ВАТ "Запоріжжяобленерго", ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат", а у справі № 910/1424/16 - договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 № 641214/41, укладеного між ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа", ВАТ "Запоріжжяобленерго", ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" з підстав порушення при його укладенні вимог ст. 514 ЦК України, ст. ст. 151, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996, оскільки сторонами при укладанні договору було змінено встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію.
Аналіз висновків, зроблених у рішенні і постанові суду апеляційної інстанції, які оскаржуються, не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеному у постановах Верховного Суду у справах № 910/1421/16, № 910/1424/16, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, які формують зміст правовідносин, впливають на застосування норм матеріального права і зумовили прийняття відповідного рішення, що свідчить про неподібність правовідносин.
У постанові від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17 Верховний Суду погодився з висновками суду першої інстанції, який, встановивши наявність доведених фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, правомірно застосував до спірних відносин положення ч. 1 ст.203, ч. 3 ст.215 ЦК України та на підставі ст. 228 ЦК України стягнув з відповідача в дохід держави грошові кошти, сплачені Університетом за договором оренди.
Суди попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, не приймали судові рішення всупереч висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, адже вони не встановили наявності доведених фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, як у справі № 911/1023/17.
У справі № 911/2961/19 судом касаційної інстанції було скасовано рішення Господарського суду Київської області від 19.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020, а справу № 911/2961/19 направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області, але скасування рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі (висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 922/3693/18).
Щодо посилання на постанови Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 904/8943/16, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19 як на підставу касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то у них судом касаційної інстанцією було також скасовано судові рішення господарських судів попередніх інстанцій і справи направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. З огляду на висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 922/3693/18, безпідставними є доводи скаржника про помилкове неврахування судами попередніх інстанції вказаних постанов Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 904/8943/16, від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19. Крім того, у справі № 904/8943/16 позивач просив визнати недійсним договір іпотеки від 22.11.2014, укладений між ПАТ "Златобанк" (іпотекодержатель) і ТОВ "Іріола Фрахт" (іпотекодавець), посвідчений нотаріусом за реєстровим номером № 1323, а у справі № 911/2961/19 - договір підряду від 05.10.2010 № 1086, укладений між Публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" та Публічним акціонерним товариством "Укргазбуд" та недійсною з моменту укладення додаткову угоду від 29.12.2011 № 3/1429 до договору підряду від 05.10.2010 № 1086, тобто в обох цих справах об`єктом оскарження не був договір про надання послуг на обробку пластів колекторів свердловини Штормового газоконденсаторного родовища, як у справі, яка переглядається.
Також недоречним є посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій постанови від 14.08.2019 у справі № 910/1116/18, адже Верховним Судом у цій справі не було сформовано висновку, а скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019, якою було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду міста Києва від 24.04.2018 про передачу справи на розгляд іншого суду, а справу направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. На відміну від цієї справи, у справі, яка переглядається, судом апеляційною інстанцією було прийнято і розглянуто апеляційну скаргу АТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" та залишено в силі рішення суду першої інстанції.
У постанові від 21.05.2021 у справі № 910/8861/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду скасував рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021, а справу передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Водночас, у цій справі предметом спору є стягнення 64 200,24 грн у зв`язку з несплатою відповідачем коштів за поставлений товар, а не недійсність договору.
Щодо посилань на постанову від 06.06.2018 у справі № 911/615/15, то необхідно зазначити, що предмет спору у справі, яка переглядається, суттєво відрізняється від предмету спору у справі № 911/615/15, оскільки остання не стосується визнання договору недійсним на підставі ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України.
У постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного господарського суду про обґрунтованість позовних вимог позивача про визнання недійсним договору поставки як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, однак, у справі, яка оскаржується, позивач відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не довів наявності обставин для визнання його недійсним з огляду на вимоги ст. ст. 203, 228 ЦК України. При цьому, судами попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, не застосовувались ст. ст. 203, 228 ЦК України всупереч висновкам, викладеним у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18.
Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/1855/15, то в ній предметом касаційного оскарження були ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду, якими скаргу КП "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" задоволено частково, визнано протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо примусового звернення стягнення на грошові кошти Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство", що знаходились на рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 326182 яке відбулося 01.02.2017 у межах виконавчого провадження № 50663862 з виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 17.03.2016 у справі №915/1855/15; визнано протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції України щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №50663862 до 24.02.2017.
На відміну від справи № 915/1855/15 у справі, яка переглядається, не оскаржувались дії органу державної служби, а вирішувалось питання наявності чи відсутності підстав для визнання договору недійсним.
У постанові суду касаційної інстанції від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, за позовом Національного антикорупційного бюро України до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлас" про визнання правочинів недійсними, було залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 було змінено, викладено його в іншій редакції, згідно з якою позов було задоволено частково та визнано недійсними низку договорів купівлі-продажу нафтопродуктів.
У справі № 910/15151/17 Верховний Суд дійшов висновку, що сторони, укладаючи договори мали на увазі ухилення від отримання рішення Наглядової ради про укладення договорів вартість майна, робіт, послуг, що є їх предметом, перевищує 50 000 000, 00 грн. Оскільки особи, які вчиняли оспорювані правочини, не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності та в подальшому такі договори не були схвалені у належному порядку, а саме наглядовою радою товариства як органом уповноваженим відповідно установчих документів їх вчиняти, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
У постанові від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16 суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновками про наявність підстав для визнання недійсним договору про надання послуг від 01.09.2015 № 05/09/15, укладеного між Філією Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" - "135 Домобудівельний комбінат" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Бі.Ай.Груп", адже відсутні докази схвалення правочину особою, від імені якої було його укладено.
Судові рішення у справі, яка переглядається, не суперечать висновку, викладеному у справі № 910/15151/17 та справі № 910/8794/16, адже судами при розгляді справи № 911/2574/18 було встановлено подальше схвалення спірного правочину у встановленому пп. 14 п. 9.5.5 Статутом ДАТ "Чорноморнафтогаз" порядку акціонером товариства - НАК "Нафтогаз України".
У справі № 922/2013/18 предметом спору було стягнення з ТОВ "МЛК Трейд" та Кредитної спілки як із солідарних боржників заборгованості за договором про надання кредиту у формі овердрафту від 18.11.2016 № 129 у сумі 1 147 648,27 грн, у тому числі, 587 507,48 грн основного боргу, 77 003,68 грн заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами, 108 787,85 грн пені; 374 349,27 грн штрафу (первісний позов) та прийняття виконання зобов`язання за договором про надання кредиту у формі овердрафт від 18.11.2016 № 129 та договором поруки від 30.03.2017 № 129/7 шляхом списання коштів з рахунків, на яких обліковуються суми акцептованих залишків коштів кредиторів банку (зустрічний позов), а у справі № 911/5358/14 - стягнення 81 949 556,99 грн основного боргу, 105 629 590,86 грн інфляційних втрат та 10 392 177,65 грн 3% річних за договором про закупівлю товару №т15-155/1212000967 від 27.12.2012.
Тобто предмет спору і фактичні обставини у справах № 922/2013/18, № 911/5358/14 і справі, яка переглядається, не є подібними.
Інші постанови суду касаційної інстанції, на які посилається позивач в касаційній скарзі, також є не тими судовими рішеннями, які прийняті в подібних правовідносинах.
Отже, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Посилаючись на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник стверджує, що судами неправильно застосовано ч. 4 ст. 75 ГПК України, ч. 2 ст. 87 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи. Вказує, що судом касаційної інстанції при розгляді справи № 911/2574/18 та направленні її на новий розгляд зверталася увага судів під час нового розгляду справи на фактичні обставини, які ніколи не досліджувалися у справі № 910/23142/14, однак мають істотне значення для розгляду справи. Також зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права - ст. ст. 2, 7, 13 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення. Судами залишено поза увагою докази, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи.
Щодо вказаної підстави касаційного оскарження необхідно зазначити, що судами попередніх інстанцій була надана належна оцінка всім наявним в матеріалах справи доказам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, які є достатніми для прийняття законного і обґрунтовано рішення у справі відповідно до вимог ст. 236 ГПК України, а доводи скаржника зводяться до нічим непідтверджених припущень та до надання іншої оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Зокрема, судами було надана оцінка листу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" від 27.11.2013 та встановлено таке.
Позивач в позовній заяві вказував на те, що лист № 6281/1.10-13 від 27.11.2013 підписано заступником голови правління ПАТ "НАК "Нафтогаз України" Кацубою О.В., як одним із колишніх членів виконавчого органу господарського товариства, який не уповноважений вчиняти жодні юридично значимі дії від акціонера ДАТ "Чорноморнафтогаз".
В подальшому позивач вже зазначав, що лист ПАТ "НАК "Нафтогаз України" № 6281/1.10-13 від 27.11.2013, копію якого надано відповідачем, є недостовірним, оскільки, його текст не відповідає тексту листа з тією ж датою та назвою, що надає позивач до матеріалів справи разом з відповіддю на відзив від 21.01.2019.
Отже, спочатку правова позиція позивача про укладення договору з перевищенням повноважень керівника ДАТ "Чорноморнафтогаз" ґрунтувалась на тому, що лист НАК "Нафтогаз України" № 6281/1.10-13 від 27.11.2013 "щодо погодження укладення договорів" підписано заступником голови правління Кацубою О.В., який не мав права приймати рішення від імені акціонера стосовно погодження рішення правління АТ "ДАТ "Чорноморнавтогаз" на укладення договору, а отже і підписувати такий лист, а у відповіді на відзив вже стверджував про те, що цей лист є підробленим, на підтвердження чого надав копію листа НАК "Нафтогаз України" № 28-6281/1.10-13 від 27.11.2013, який також підписано заступником голови правління Кацубою О.В., який, виходячи з доводів позивача, не виконував обов`язки голови правління НАК "Нафтогаз України" і не мав повноважень приймати рішення стосовно погодження або непогодження рішення правління АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" на укладення договору.
Така поведінка позивача свідчить про непослідовність, плутаність при розгляді справи та невідповідність відомостям, відображеним зокрема у листі № 28-6281/1.10-13 від 27.11.2013.
При цьому, судом апеляційної інстанції при оцінці листа № 6281/1.10-13 від 27.11.2013 було встановлено, що доказів підробки листа № 6281/1.10-13 від 27.11.2013 та притягнення особи, відповідальної за підробку (при підтвердженні цього) до відповідальності до суду надано не було.
Подальше схвалення спірного правочину органом, уповноваженим відповідно до установчих документів їх вчиняти, було встановлено судами на підставі всіх наявних у матеріалах справи доказів відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, а не з огляду на лист № 6281/1.10-13 від 27.11.2013.
Щодо посилань в касаційній скарзі на необхідність надання оцінки правильності застосування апеляційним господарським судом ч. 3 ст. 269 ГПК України під час розгляду клопотання від 13.09.2021 про залучення до матеріалів справи документу щодо відповідності письмового доказу - листа заступника голови правління НАК "Нафтогаз України" Кацуби А.В. № 28-6281/1.10-13 від 27.11.2013 критеріям достовірності та вірогідності, то необхідно зазначити, що апеляційним господарським судом при розгляді вказаного клопотання правильно було застосовано ч. 3 ст. 269 ГПК України та з огляду на недоведення позивачем неможливості подання цього документу до суду першої інстанції з причин, які об`єктивно не залежали від нього, з урахуванням заперечень відповідача щодо його прийняття, суд обґрунтовано не прийняв цей документ до розгляду.
Щодо аргументів касаційної скарги про необхідність врахування судами обставин, які ніколи не досліджувалися у справі № 910/23142/14, однак мають істотне значення для розгляду справи, то необхідно зазначити, що судами попередніх інстанцій були виконані вказівки Верховного Суду, які містились у постанові від 07.10.2020 у справі № 911/2574/18, що відповідає вимогам ст. 316 ГПК України, правильно встановлено фактичні обставини справи на підставі наявних у матеріалах справи доказах та з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права прийняли судові рішення.
Також господарськими судами правомірно, відповідно до вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України, було враховано і рішення у справі № 910/23142/14, яке приймалось за участі тих же сторін, що і у цій справі і доводи касаційної скарги вказаного не спростовують.
Доводи скаржника про порушення судами норм процесуального права - ст. ст. 2, 7, 13 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення є безпідставними з огляду на таке.
Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Господарськими судами при прийнятті рішень було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.
Також судами відповідно до вимог ст. 86 ГПК України було ретельно досліджено всі наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі, а також були почуті сторони, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справи "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України") і доводи касаційної скарги вказаного не спростовують.
Отже, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги з огляду на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Згідно з ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд