ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа №826/707/17
адміністративне провадження № К/9901/60304/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №826/707/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 (суддя Кузьменко В.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2018 (головуючий суддя Карпушова О.В., судді: Епель О.В., Кобаль М.І.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просила суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.06.2016 №3988-13 щодо визначення позивачу суми податкового зобов`язання за платежем "транспортний податок з фізичних осіб" в сумі 25000,00грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.06.2016 №3988-13. Постановлено стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 5551,20грн., у тому числі 551,20грн. - по сплаті судового збору та 5000,00грн. - витрати на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інстанції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2018 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 змінено. Абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції змінено та викладено його у такій редакції: "Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,20грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 42,68грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інстанції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві". В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 - залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції повністю та суду апеляційної інстанцій в частині скасування податкового повідомлення-рішення, ДПІ у Подільському районі Головного управляння Державної фіскальної служби у місті Києві звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16.10.2018 відкрито касаційне провадження у справі №826/707/17.
Ухвалою суду від 13.12.2021 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 14.12.2021.
Як слідує з матеріалів справи, в обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Податковий орган вказує, що судами не надано належної оцінки доказам контролюючого органу, неповно з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Як зазначає відповідач, позивач є платником транспортного податку у 2016 році, оскільки її автомобіль - об`єкт оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України. Вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2018, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Також, податковий орган звернувся з клопотанням про заміну сторони її правонаступником.
З урахуванням положень статті 52 КАС України, Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про заміну правонаступником.
Касаційний суд вважає, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставини неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні даної справи, з урахуванням наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є власником автомобіля марки TOYOTA, модель "HIGHLANDER", об`єм двигуна 3456 куб.см, 2012 року випуску.
Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов`язання по транспортному податку за 2016 рік в сумі 25000грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернулась до суду.
Задовольняючи позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення, суди мотивувавали своє рішення тим, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не було визначено середньоринкову вартість транспортного засобу позивача відповідно до Методики визнання середньоринкової вартості легкових автомобілів.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок.
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
З 01.01.2016 набрав чинності Закон України,,Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 №909-VІІІ (далі - Закон №909-VІІІ), згідно з яким підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України викладено у такій редакції:,,Об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті".
Пунктом 4 розділу ІІ,,Прикінцеві положення" Закону №909-VІІІ визначено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України,,Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Пунктом 7 розділу ІІ,,Прикінцеві положення" Закону №909-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01.01.2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п`яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
Рішенням Київської міської ради №58/923 від 28.01.2015 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629" внесені зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 а саме, встановлений в м. Києві новий податок на майно - транспортний податок, та затверджено положення про транспортний податок та рішенням Київської міської ради № 103/103 від 11.02.2016 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку" внесено зміни до додатка 2 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року N 58/923)" та викладено пункт 2.1 розділу 2 в такій редакції: "2.1. Об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті", а також доповнено розділу 6 новими пунктами 6.7 - 6.10.
Необхідно відзначити, що відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Повноваження міських рад щодо податків та зборів визначені статтею 12 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
Згідно пунктом 7.3 статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 123, підпунктом 12.4.3 пункту 12.4 та пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України вимоги щодо оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), не поширюються на прийняті органом місцевого самоврядування на виконання Закону рішення про встановлення місцевих податків на 2016 рік.
Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 (справа №825/1496/17) викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.
Слід враховувати, що цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.
Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.
Беручи до уваги вищевикладене, Суд дійшов висновку про наявність у контролюючого органу правових підстав для визначення податкового зобов`язання з транспортного податку у 2016 році з урахуванням змін, внесених до об`єкта оподаткування, та про обов`язок платників податку щодо сплати цього виду податку у порядку, передбаченому Податковим кодексом України.
Станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378грн. (стаття 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік"). Відтак, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 складали 1ʼ033ʼ 500грн.
Таким чином, об`єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1ʼ 033ʼ 500грн. та з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац 2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66, відповідно до положень пункту 2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року N403 (Офіційний вісник України, 2013 р., N 44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Пунктом 3 Порядку N403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку N403).
Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об`єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація.
Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.
Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (п. 13 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункту 14 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.
На підставі матеріалів справи судами констатовано, що відповідач, ні в суді першої інстанції, ні в ході апеляційного провадження не надав жодних доказів, які б підтверджували, що середньоринкова вартість автомобіля позивача перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, а отже й не доведено, що такий автомобіль є об`єктом оподаткування транспортним податком за 2016 рік. Відповідачем взагалі не доведено, що зазначений показник враховувався при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та не надано будь-яких розрахунків, відомостей Мінекономрозвитку, як того вимагає стаття 267 Податкового кодексу України.
Відтак, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів того, що вартість автомобіля позивача перевищує 750 розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Не надано доказів того, що відповідач отримав розрахунок вартості автомобіля позивача від Мінекономрозвитку.
Таким чином, суди дійшли правомірного висновку про безпідставність нарахування відповідачем позивачу зобов`язання з транспортного податку за 2016 рік, та про наявності достатніх і необхідних правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку.
Межі повноважень податкового органу полягають у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. У свою чергу, інформації, яка б підтверджувала правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення відповідач не надав.
Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи.
Відповідно до приписів статтей 72, 77 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Як визначено частиною четвертою статті 74 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи положення вищенаведених норм, колегія суддів Верховного Суду вважає, що відповідачем не виконаний свій обов`язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов`язання.
Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції, що визначення позивачу суми податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб є протиправним, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, з огляду на недоведення відповідачем, що автомобіль позивача є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році.
З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 52, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -