ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 803/1938/17
адміністративне провадження № К/9901/52378/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №803/1938/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.02.2018 (суддя Волдінер Ф.А.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 (головуючий суддя Кузьмич С.М., судді: Гулид Р.М., Улицький В.З.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23.02.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018, позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДФС у Волинській області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі №803/1938/17.
Ухвалою суду від 13.12.2021 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 14.12.2021.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв у межах та на виконання закону. Рішенням органу місцевого самоврядування запроваджено податок на нерухоме майно. Обов`язок сплачувати податок покладено на позивача. Відповідач переконаний, що рішення органу місцевого самоврядування не суперечить підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення. яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач скористалась правом заперечити проти доводів і вимог касаційної скарги. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено з порушенням норм діючого податкового законодавства, а отже є незаконним та підлягає скасуванню. Позивач просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок, А-1, загальною площею 322,0 кв.м., житлова площа 76,7 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
12.02.2016 Ківерцівською міською радою прийнято рішення "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Ківерці" № 5/5, яким затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
15.06.2017 Головним управлінням ДФС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення №354882-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в розмірі 2783,56грн.
Вважаючи прийняте податковим органом рішення протиправним, позивач звернулась до суду з вимогою про його скасування.
Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій посилались на підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, яким визначено, що податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності. Вищевказана норма означає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Приписи п.п. 2 пункту 72 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" № 909, яким виключено абзац 6 підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, підлягають застосуванню при встановленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2017 рік. Таким чином, застосування контролюючим органом ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який був встановлений рішенням Ківерцівської міської ради 12.02.2016 №5/5 не може мати місце у 2016 році.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.
У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.4.1 статті 266 ПК України визначено, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується, зокрема, для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів.
За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються в залежності від майна, яке є об`єктом оподаткування.
Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об`єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до цього підпункту.
Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Пункт 12.5. статті 12 Податкового кодексу України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Як встановили суди попередніх інстанцій, рішенням Ківерцівської міської ради "Про встановлення податку на майно, відмінне від земельного податку" від 30.01.2015 №48/2 встановлено ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
12.02.2016 Ківерцівською міською радою прийнято рішення "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Ківерці" № 5/5, яким затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому, рішення Ківерцівської міської ради від 30.01.2015 № 48/2 "Про встановлення податку на майно, відмінне від земельного податку" та "Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Ківерці" вважати таким, що втратив чинність.
Відповідно до Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території м. Ківерці встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 1 (одного) відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.
Згідно з пунктом 7 ";Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ (далі - Закон №909-VІІІ), який набув чинності з 01 січня 2016 року, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Пунктом 72 Закону №909-VІІІ змінено також правове регулювання у статті 266 Податкового кодексу України, зокрема зміни стосувались об`єктів, які не підлягають оподаткуванню цим податком (підпункт 266.2.2), порядку встановлення пільг (підпункт 266.4.2), ставки податку (підпункт 266.5.1), обчислення суми податку (266.7.2), порядку сплати податку (підпункт 266.5.9).
Суд визнає, що при прийнятті спірних актів індивідуальної дії, податковий орган, як суб`єкт виконавчої влади, застосував чинне рішення органу місцевого самоврядування (з урахуванням змін), яке в свою чергу прийняте на виконання положень Закону України від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ, норми якого були чинними, не визнані неконституційними, та які рекомендували з метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів.
Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною "правовстановлюючою" компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
В межах спірних правовідносин прийняте органом масцевого самоврядування рішення, є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.
Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог як у позові, так і в апеляційній та касаційній скаргах, доводиться порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України - принципу стабільності податкового законодавства. Однак цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.
Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.
Суд визнає, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими. В межах правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягара, оскільки дії податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень відповідають прийнятому органом місцевого самоврядування рішенню по встановленню певних правил, а також дотримано баланс публічних та приватних інтересів, з врахуванням майнового стану та рівня доходів фізичної особи, що запроваджено нормою підпункту 266.4.2 пункту 266.4статті 266 Податкового кодексу України.
Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 (справа №825/1496/17) викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.
Верховний Суд зауважує, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами КАС України
Враховуючи викладене, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для прийняття обґрунтованого і законного рішення, з урахуванням викладених Верховним Судом висновків.
Разом з тим, у справі, що розглядається в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій, відповідачем надано розрахунок суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки по ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), у якому зазначена наступна інформація: - житловий будинок в м. Ківерці загальною площею 322 кв.м.; - пільга з податку для будинків згідно ПКУ - 120 кв.м.; - ставка податку по м. Ківерці - 1% від мінімальної заробітної плати на 2016 рік (1378грн.) - 13,78грн. Площа, що оподатковується становить 202 кв.м. (322 - 120), відтак сума податку становить 2783,56грн. (202 х 13,78 грн.).
З аналізу доданого до відзиву розрахунку вбачається, що ставка податку по м.Ківерці становить 1% від мінімальної заробітної плати за 2016 рік, яка встановлена саме рішенням Ківерцівської міської ради від 12.02.2016 №5/5.
Відповідач вказує, що при здійсненні розрахунку суми податку він керувався нормами Податкового кодексу України, зокрема, статтею 266 Кодексу, відповідно до якої сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Поряд з цим, рішенням від 12.02.2016 №5/5, в порядку підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, Ківерцівською міською радою встановлено пільгу зі сплати податку для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 90 кв.м.; для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 160 кв.м.
Статтею 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів.
Таким чином, судам слід з`ясувати, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, яким саме актом (рішенням чи законом) керувався відповідач нараховуючи грошове зобов`язання зі сплати податку.
Верховний Суд наголошує, що суд повинен надати належну правову оцінку доводам сторін, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв`язку за правилами статті 90 КАС України.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Верховний Суд звертає увагу, що як встановлено частиною п`ятою статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Керуючись статтями 345, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд