ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 640/13843/19
адміністративне провадження № К/9901/40297/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
за участі:
секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,
представника Позивача: Чекмарьова О.С.,
представника Відповідача: Пілецького Є.Г.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головне управління ДПС у м. Києві на правах відокремленого підрозділу ДПС)
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 липня 2021 року (суддя Келеберда В.І.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2021 року (головуючий суддя Василенко Я.М., судді Ганечко О.М., Кузьменко В.В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група"
до Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головне управління ДПС у м. Києві на правах відокремленого підрозділу ДПС)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна група" (надалі також - Позивач, ТОВ "Інвестиційно-будівельна група") звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (правонаступник Головне управління ДПС у м. Києві на правах відокремленого підрозділу ДПС; надалі також - Відповідач, скаржник), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2016 року №0063631201, винесене Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав про безпідставність висновків проведеної камеральної перевірки, оскільки податкова звітність була подана Позивачем своєчасно, з усіма необхідними додатками та отримана податковим органом, тому висновки про завищення суми від`ємного значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, на суму податку на додану вартість у розмірі 24157272,00 грн по декларації з податку на додану вартість за квітень 2016 року, вважає помилковими.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2021 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2016 року №00063631201 ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.
Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що і податкову звітність за березень 2016 року, і за квітень 2016 року, було подано Позивачем у встановленому порядку та прийнято податковим органом. При цьому, податкову звітність за березень 2016 року було подано з усіма додатками, в тому числі з довідкою про суму від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (Д2) від 20 квітня 2016 року.
Судами обох інстанцій також враховано й те, що декларація з податку на додану вартість за березень 2016 року була прийнята до реєстрації податковим органом, про що свідчать відмітки про прийняття від 20 квітня 2016 року на кожному аркуші та додатках до звітності. Натомість, рішення контролюючого органу про невизнання такої звітності Позивач у встановленому порядку не отримував, позаяк відмітка на поштовому відправленні про вручення листа від 22 квітня 2016 року №4670/10/26-50-08-04 підтверджує його вручення ТОВ "ІБК", а не ТОВ "Інвестиційно-будівельна група".
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухваливши нове про відмову в позові.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу стверджує про законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" за квітень 2016 року, за результатом якої складено акт від 21 червня 2016 року №342/26-50-12-01-11/32486636.
Перевіркою встановлено порушення Позивачем пункту 198.6 статті 198, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) та завищено суму від`ємного значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, суму податку на додану вартість у розмірі 24157272,00 грн по декларації з податку на додану вартість за квітень 2016 року.
На підставі акта перевірки від 21 червня 2016 року №342/26-50-12-01-11/32486636 Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2016 року №0063631201, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 24157272, 00 грн.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2016 року №0063631201 необґрунтованим, Позивачем подано скаргу до ГУ ДФС у м. Києві, за результатом розгляду якої рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 6 жовтня 2016 року №21730/10/26-15-10-01-35 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Також Позивачем було подано скаргу до ДФС України, за результатом розгляду якої рішенням ДФС України від 16 грудня 2016 року №23261/6/99-99-11-03-01-25 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
У касаційній скарзі Відповідач зазначає про ухвалення судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №820/6755/16.
Стверджує про те, що ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" було подано до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві декларацію з податку на додану вартість за березень 2016 року, яка не визнана податковою звітністю у зв`язку з порушенням статті 48, 49 ПК України, про що повідомлено платника податків листом від 22 квітня 2016 року №4670/10/26-50-08-04, який був отриманий уповноваженою особою за довіреністю 25 квітня 2016 року, що підтверджується відміткою у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №0312712684420. Наполягає на тому, що цей лист було надіслано за податковою адресою платника податку, який слід вважати врученим належним чином незважаючи на помилку у найменуванні отримувача як ТОВ "ІБК", що не мало наслідком невручення поштового відправлення.
Всупереч висновку Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №820/6755/16 про те, що надсилання поштового відправлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцезнаходженням фінансової установи є належним виконанням обов`язків, позаяк відправник не може відповідати за доставку кореспонденції, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про невручення повідомлення про невизнання податкової звітності у зв`язку з порушенням статей 48, 49 ПК України.
Враховуючи те, що до податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2016 року Позивачем не додано Додатку 2 "Довідка про суму від`ємного значення звітного (податкового) періоду", визначення у рядку 16 та 16.1 суми від`ємного значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду без попереднього заповнення рядка 21 податкової декларації за попередній звітний період утворює порушення порядку визначення суми від`ємного значення суми податкового кредиту, що зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду, та підтверджує обґрунтованість висновків камеральної перевірки.
3.2. Доводи Позивача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)
У відзиві на касаційну скаргу Позивач зазначає, що доводи податкового органу у касаційній скарзі аналогічні доводам позовної заяви та апеляційної скарги, оцінку яким вже надано судами першої та апеляційної інстанцій.
Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що оскільки Позивачем 20 квітня 2016 року в паперовому вигляді було подано податкову звітність з податку на додану вартість за березень 2016 року з усіма додатками, така звітність разом із усіма додатками уповноваженою посадовою особою контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, була перевірена на наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України, та була прийнята до реєстрації, про що свідчать відмітки про прийняття від 22 квітня 2016 року на кожному аркуші та додатках до звітності. Жодних рішень про невизнання такої звітності Позивач не отримував. За наведеного, відсутні порушення з боку Позивача підпункту 4.7 пункту 4 розділу 5 Порядку №21, тому Позивач правомірно переніс в рядок 16.1 податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2016 року суму податку на додану вартість у розмірі 24157272 грн.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПК України (тут і надалі в редакції на час спірних правовідносин) податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною.
Згідно з пунктами 48.1 - 48.3 статті 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Пунктом 48.7 статті 48 ПК України унормовано, що податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.
За нормами статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв`язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою; у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.
У пункті 49.11 статті 49 ПК України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв`язку, - протягом п`яти робочих днів з дня її отримання; у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.
Відповідно до пункту 49.15 статті 49 ПК України податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв`язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання контролюючим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.
Доводи Відповідача про завищення від`ємного значення податку на додану вартість, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у податковій декларації за квітень 2016 року, базуються на висновках про завищення Позивачем показників рядка 16.1 декларації за квітень 2016 року як таких, що не були відображені у рядку 21 податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2016 року. Також скаржник стверджував про неподання платником податків додатку 2 до декларації за березень 2016 року "Довідка про суму від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду".
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що податкові декларації ТОВ "Інвестиційно-будівельна група" по податку на додану вартість за березень 2016 року та квітень 2016 року були подані платником податку у встановленому порядку та містять відмітки податкового органу про їх прийняття. При цьому, податкові декларації і за березень 2016 року, і за квітень 2016 року подані платником податку з усіма додатками: довідка про суму від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (Д2); розшифровка податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5).
Крім того, судами попередніх інстанцій правильно враховано й те, що в матеріалах справи відсутні докази отримання Позивачем рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про невизнання поданої податкової звітності за березень 2016 року, в тому числі листа від 22 квітня 2016 року №4670/10/26-50-08-04, як такого, що адресований ТОВ "ІБК".
За викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій зроблено обґрунтовані висновки про безпідставність доводів Відповідача щодо завищення Позивачем від`ємного значення у рядку 16.1, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у декларації по податку на додану вартість за квітень 2016 року.
Висновки Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі №820/6755/16, на які посилається скаржник, не свідчать про відмінність правозастосування у цій справі, натомість ухвалені за інших фактичних обставин та з іншим предметом спору, тому не є релевантними до спірних правовідносин.
Так, ключовим правовим питанням, у зв`язку з яким виник спір у справі №820/6755/16, Судом визначено дотримання Комісією порядку повідомлення позивача про виявлення правопорушення, а також застосування до нього заходів впливу.
Застосовуючи положення Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №270, в контексті обставин справи №820/6755/16, Суд дійшов висновків, що надсилання акту та постанови рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцезнаходженням фінансової установи є належним виконанням обов`язків Нацкомфінпослуг щодо інформування. При цьому відносини між оператором поштового зв`язку, який доставляє лист, та адресатом (позивачем), перебувають поза контролем відправника (відповідача). Відправник не знає і не може знати хто саме та за яких обставин отримає поштове відправлення і чи отримає взагалі. У зв`язку з цим, відправник не може відповідати за доставку кореспонденції.
Натомість у справі, що переглядається у цьому касаційному провадженні, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт невірного зазначення Відповідачем на поштовому відправленні одержувача (адресата) листа від 22 квітня 2016 року №4670/10/26-50-08-04 як ТОВ "ІБК", в той час як найменування Позивача - ТОВ "Інвестиційно-будівельна група".
Верховний Суд вважає необхідним звернути увагу на те, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів, правовим обґрунтуванням позовних вимог. Аналіз висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі і у наведеному скаржником судовому рішенні суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.
Отже наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у цій постанові Верховного Суду, є безпідставним.
Фактично доводи, наведені в касаційній скарзі, обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті камеральної перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких судами зроблено висновок щодо їх не доведення Відповідачем у судовому процесі.
Отже, Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях. Натомість, доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
За наведеного, підстави для задоволення касаційної скарги Відповідача відсутні.