Постанова
іменем України
9 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 288/582/20
провадження № 51-4201км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Костюка О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Попільнянського районного суду Житомирської області від 22 січня 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 6 липня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020060270000102, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Первомайська Луганської області, зареєстрованої у АДРЕСА_1 ), жительки АДРЕСА_2 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Попільнянського районного суду Житомирської області від 22 січня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 126 КК України до покарання у виді 150 годин громадських робіт.
Прийнято рішення про долю речових доказів.
Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_2 та постановлено стягнути з ОСОБА_1 на її користь 5000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 1250,00 грн у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено за те, що вона 31 березня 2020 року близько 21:40, перебуваючи біля магазину "Наш Край" на вулиці Богдана Хмельницького, 2/40 у смт. Попільні Житомирської області, діючи умисно, під час словесного конфлікту із ОСОБА_2, який виник на ґрунті довготривалих особистих неприязних відносин, завдала останній удар правою рукою в область обличчя, чим завдала потерпілій фізичного болю і не спричинила тілесних ушкоджень.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 6 липня 2021 року змінив вирок місцевого суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу адвоката та збільшив розмір такого стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 1250,00 грн до 5000,00 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення та невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості у суді і вичерпанні можливості їх отримати. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що у матеріалах кримінального провадження відсутні постанови про призначення групи прокурорів та доручення слідчому на проведення досудового розслідування, що, на думку засудженої, тягне за собою недопустимість зібраних стороною обвинувачення доказів. Також вказує, що повноваження прокурора, який брав участь в суді апеляційної інстанції, нічим не підтверджені. Крім цього, ОСОБА_1 заперечує правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження та вважає, що надані стороною обвинувачення докази є недостатніми для встановлення її винуватості у кримінальному правопорушенні. При цьому зауважує, що суд дав неправильну оцінку окремим доказам та допустив неповноту судового розгляду. Стверджує, що апеляційний суд не звернув уваги на зазначені порушення, належним чином не перевірив усіх наведених стороною захисту доводів і не дав на них вичерпних відповідей.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Костюк О.С. просив залишити судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни як законні, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК України.
Доводи засудженої щодо неповноти судового розгляду, а також її незгода з даною судами оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводяться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини з достатньою повнотою були перевірені судом апеляційної інстанції, який не встановив підстав для скасування чи зміни вироку та навів належні і достатні мотиви та підстави ухвалення свого рішення.
При цьому, з оскаржених рішень вбачається, що суди ретельно перевіряли доводи сторони захисту, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з викладеними у судових рішеннях мотивами, з яких ці доводи визнані необґрунтованими.
Місцевий суд, визнаючи ОСОБА_1 винуватою в умисному завданні удару ОСОБА_2, який завдав потерпілій фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень, такого висновку дійшов за результатами аналізу показань потерпілої, яка під час допиту в суді надала пояснення про обставини, за яких відбувся конфлікт із ОСОБА_1, в ході якого остання вдарила її рукою в обличчя. Крім цього, суд урахував дані протоколу слідчого експерименту, який проведено під час досудового розслідування з метою перевірки і уточнення відомостей, що мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, шляхом відтворення дій, обстановки, обставин події, до участі у якому залучалася потерпіла. Показання потерпілої та дані протоколу, як установив місцевий суд, об`єктивно підтверджуються даними, що зафіксовані на відеозапису події камерою спостереження, встановленою на будівлі магазину.
Ці та інші докази, на які суд послався у вироку, у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення. Що стосується показань ОСОБА_1 та допитаного як свідка її співмешканця ОСОБА_3, котрі заперечували факт завдання засудженою умисного удару потерпілій, то суд розцінив їх критично, достатньо умотивувавши у вироку свою позицію, з якою погодився апеляційний суд.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про визнання допустимим доказом даних, що зафіксовані на відеозапису з місця події. Засуджена обґрунтовує свою позицію тим, що цей відеозапис із камер спостереження міститься не на оригінальному технічному носії інформації, а на оптичному диску, тому, на її думку, він є копією, яка не може використовуватися як доказ. Аналогічні доводи сторони захисту були перевірені апеляційним судом та визнані неспроможними, з чим погоджується колегія суддів Верховного Суду.
Так, суд апеляційної інстанції врахував позицію об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену в постанові від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к), щодо застосування положень ст. 99 КПК України при використанні як доказів електронних документів. У цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8). Відповідно до ст. 7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Тому, як зазначено в постанові, ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія.
Апеляційний суд установив, що електронний документ - відеозапис обставин події з камери відеоспостереження, що розміщена на фасаді приміщення магазину "Наш Край", міститься на оптичному диску "CD-R", який долучено до протоколу тимчасового доступу до речей та документів від 10 квітня 2020 року. У зазначеному протоколі слідчий зафіксував дані про огляд цього оптичного диску та постановою приєднав його до матеріалів кримінального провадження як речовий доказ. Крім цього, апеляційний суд урахував, що даний відеозапис із камери відеоспостереження був отриманий органом досудового розслідування на підставі відповідної ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції не встановив об`єктивних даних про те, що оптичний диск містить електронні документи, створені не камерою відеоспостереження, що розміщена на фасаді будівлі магазину "Наш край" з 21:00 до 22.00 31 березня 2020 року, а в інший час, за інших обставин, чи у інший спосіб. Тому апеляційний суд погодився з оцінкою місцевого суду тих даних, що зафіксовані на відеозапису, зазначивши, що а ні спосіб отримання диску з відеозаписом, а ні достовірність відеозапису не викликає жодних сумнівів щодо допустимості цього доказу у кримінальному провадженні.
Що стосується тверджень засудженої, наведених у касаційній скарзі, про безпідставну відмову місцевого суду в призначенні експертизи відеозапису з метою перевірки її доводів про можливий монтаж зображення, то вони також були перевірені апеляційним судом. Відхиляючи ці аргументи про неповноту судового розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відмова суду в задоволенні зазначеного клопотання сторони захисту не свідчить про порушення кримінального процесуального закону, оскільки обґрунтовані підстави, передбачені статтею 242 КПК України, для призначення експертизи відсутні, а достовірність даних, що міститься на відеозаписі, була оцінена у сукупності з іншими доказами.
Отже, доводи засудженої про неналежне встановлення події цього злочину та недоведеність її винуватості належними та допустимими доказами є непереконливими, адже для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин.
У цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст.91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженою інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів дотримання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, в касаційній скарзі не наведено.
Водночас Верховний Суд не вбачає жодних підстав вважати порушеними вимоги статей 10, 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і використання наданих їм прав. Сторони були рівні в правах та вільні у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог КПК України.
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 зазначила про відсутність у матеріалах справи відомостей про повноваження прокурора та слідчого у цьому кримінальному провадженні, з огляду на що, результати процесуальних дій є недопустимими. Однак такі обставини, про які сторона захисту не заявляла в судах першої та апеляційної інстанцій, і вперше послалася на них лише в касаційній скарзі, жодним чином не можуть свідчити про те, що досудове розслідування проведено неуповноваженими особами.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в реєстрі прийнятих у ході досудового розслідування процесуальних рішень зазначено відомості щодо постанови про призначення групи прокурорів від 2 квітня 2020 року. Отже, сторона захисту під час відкриття їй матеріалів досудового розслідування відповідно до положень ст. 290 КПК України мала можливість ознайомитися зі змістом цієї постанови. Що стосується слідчого, то здійснював досудове розслідування по цій справі керівник органу досудового розслідування ( начальник слідчого відділу) який наділений такими повноваженнями згідно ст. 39 КПК України. У суді першої інстанції сторона захисту не порушувала питання допустимості наданих стороною обвинувачення доказів на тій підставі, що вони були зібрані неуповноваженим слідчим чи прокурором. Аргументи на спростування допустимості цих доказів на зазначеній підставі не заявлялися стороною захисту і в апеляційній скарзі.
Положеннями частин 1, 3 ст. 26 КПК України встановлено, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав, а суд вирішує лише питання, винесені на його розгляд сторонами. Отже, виходячи із такої позиції сторони захисту сторона обвинувачення не вважала за необхідне підтвердити існування обставин, які не стосуються предмета доказування, а саме прийняття відповідних рішень під час досудового розслідування. Таким чином, суди попередніх інстанцій, розглянувши лише питання, що були винесені на їх розгляд сторонами, і прийнявши відповідні рішення, повністю дотрималися вимог процесуального закону. Не розглянувши доводів, які сторона захисту на той час не заявляла, суди діяли у повній відповідності до вимог процесуального закону.
Разом із цим засуджена не ставить під сумнів повноваження слідчого чи прокурора що проводили розслідування та не вказує яким чином не долучення до матеріалів справи постанови про призначення групи прокурорів та доручення слідчому на проведення досудового розслідування, вплинуло на прийняті судами рішення. Також засуджена не зазначила які об`єктивні причини чи дії судів попередніх інстанцій завадили їй порушити вказане питання на більш ранніх етапах кримінального провадження.
Отже підстави для визнання обґрунтованими доводів, наведених у касаційній скарзі засудженої, про недопустимість доказів, отриманих під час досудового розслідування, відсутні.
Також є неспроможними твердження ОСОБА_1 про відсутність повноважень на підтримання державного обвинувачення у прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 36 КПК України у судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку, за нововиявленими або виключними обставинами можуть брати участь прокурори органу прокуратури вищого рівня.
Як убачається з журналу судового засідання від 6 липня 2021 року, в суді апеляційної інстанції брав участь прокурор відділу Житомирської обласної прокуратури, тобто прокурор органу прокуратури вищого рівня, а тому відповідно до вищевказаної норми кримінального закону він мав право брати участь у судовому провадженні з перегляду вироку місцевого суду в апеляційному порядку.
Під час перегляду вироку суд апеляційної інстанції ретельно перевірив аргументи апелянтів, у тому числі щодо безпідставного засудження ОСОБА_1 та порушень під час збирання доказів. У своїй ухвалі апеляційний суд дав вичерпні відповіді на всі доводи апеляційних скарг, умотивовано, з посиланням на докази у справі, визнав вимоги сторони захисту про скасування обвинувального вироку безпідставними; з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення залишив вирок місцевого суду в цій частині без змін. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 419 КПК України та з наведеними у ній висновками погоджується і суд касаційної інстанції.
Призначене засудженій покарання відповідає визначеним у статтях 50, 65 КК України його меті та загальним засадам.
За таких обставин наведені в касаційній скарзі мотиви щодо незгоди із судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що судові рішення суперечать нормам процесуального права щодо їх законності, обґрунтованості та вмотивованості.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції також не встановлено.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги засудженої відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд