Постанова
іменем України
9 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 368/702/20
провадження № 51-4146км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Костюка О.С.,
потерпілої ОСОБА_1,
захисника Босенка Ю.Г.,
засудженого ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Босенка Ю.Г. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Київського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019110190000560, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 8 грудня 2020 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн, із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Прийнято рішення щодо розподілу процесуальних витрат, долі речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження (арешту майна).
Київський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив у цій частині новий вирок від 12 серпня 2021 року, яким призначив ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 21 грудня 2019 року близько 19:00, керуючи технічно несправним автомобілем АЗЛК-2140 (д.р.н. НОМЕР_1 ), рухаючись у межах м. Кагарлика Київської області по вулиці Парковій у напрямку до центра міста, в порушення вимог пунктів 1.3, 1.5, 2.3 "б", 10.1, п. 34.1.1 ПДР не був уважний під час керування транспортним засобом, не стежив та не реагував на зміну дорожньої обстановки, не врахувавши яку, маючи технічну можливість попередити зіткнення шляхом дотримання вказаних вимог правил безпеки дорожнього руху, поблизу будинку № 18 на вул. Парковій перетнув суцільну смугу дорожньої розмітки та здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем "RENAULT KANGOO" (д.р.н. НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_3, який рухався по зазначеній вище автомобільній дорозі в напрямку від центра міста. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "RENAULT KANGOO" ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у виді закритого внутрішньо-суглобового перелому зовнішнього виростку правої великогомілкової кістки, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, так як не становили небезпеки для життя потерпілої та призвели до тривалого розладу здоров`я на строк понад 21 день.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Босенко Ю.Г. просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_2 покарання. Вважає, що апеляційний суд безпідставно посилив захід примусу щодо останнього, залишивши поза увагою позитивні дані про особу засудженого, а також те, що потерпілій було надано матеріальну допомогу, однак згодом вона відхилила спроби ОСОБА_2 відшкодувати збитки. З огляду на це та з урахуванням визнання вини, щирого каяття ОСОБА_2 та перебування на його утриманні матері пенсійного віку, котра внаслідок тяжких захворювань потребує постійного піклування, захисник просить призначити засудженому покарання у виді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Позиції інших учасників судового провадження
Потерпіла ОСОБА_1 подала письмові заперечення на касаційну скаргу захисника, та просить залишити вирок апеляційного суду без зміни як законний, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану.
Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_2 та його захисник Босенко Ю.Г. просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор Костюк О.С. та потерпіла ОСОБА_1 вважали, що підстави для задоволення касаційної скарги захисника та пом`якшення призначеного засудженому покарання відсутні.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Захисник Босенко Ю.Г. у касаційній скарзі не оспорює доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та правильність кваліфікації дій останнього, проте стверджує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому, відповідно до вимог статей 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про винувату особу.
Пропорційність покарання вищезазначеним складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Таким чином, приписи закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Суворо індивідуальний підхід при призначенні покарання з урахуванням характеру і ступеню суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного і обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, забезпечує застосування оптимальної моделі кримінального покарання як щодо осіб, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, не стають на шлях виправлення, вчинили нові умисні злочини, так й щодо осіб, які вперше вчинили злочини.
Тобто, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Як убачається з матеріалів справи, переглянувши вирок місцевого суду за апеляційною скаргою потерпілої щодо м`якості призначеного ОСОБА_2 покарання за вчинений ним злочин, вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.
Так, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Санкція вказаної норми в редакції, чинній на момент події, передбачала покарання у виді штрафу від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до 2 років, або арешту на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 3 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
Суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_2 виду та міри покарання, врахував, що він не судимий (у силу ст. 89 КК України), на спецобліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, проживає з матір`ю пенсійного віку. Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття ОСОБА_2 у вчиненому.
Також місцевий суд послався у вироку на висновок органу пробації, згідно з яким виправлення ОСОБА_2 без позбавлення або обмеження волі можливе і не становить високої небезпеки для суспільства.
На підставі цих даних у їх сукупності, суд першої інстанції призначив ОСОБА_2 покарання у межах санкції за злочин, у вчиненні якого його визнано винуватим, у виді штрафу у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, та дійшов висновку, що таке покарання буде достатнім для його виправлення та перевиховання.
Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_2 покарання, взяв до уваги обставини, які були враховані районним судом.
Разом із цим апеляційний суд дійшов висновку, що при призначенні ОСОБА_2 покарання поза увагою суду першої інстанції, по суті, залишилися конкретні обставини вчинення злочину проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а саме те, що засуджений керував технічно несправним автомобілем із непрацюючою гальмівною системою та рульовим керуванням, при цьому допустив грубе порушення правил безпеки дорожнього руху та виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з іншим транспортним засобом, внаслідок чого потерпілій було заподіяно тілесних ушкоджень. Апеляційний суд зазначив, що ці обставини разом із відсутністю у ОСОБА_2 обов`язкового полісу цивільно-правової відповідальності свідчать про грубе нехтування ним своїми обов`язками при керуванні транспортним засобом, що є небезпечним як для нього самого, так і становить загрозу для інших учасників дорожнього руху.
Поряд із цим апеляційний суд урахував, що ОСОБА_2 не розкаявся та не примирився з потерпілою, у зв`язку з чим остання наполягала на призначенні йому більш суворого покарання. Водночас, як зазначено у вироку апеляційного суду, ОСОБА_2 жодним чином не підтвердив свої аргументи щодо повного відшкодування потерпілій заподіяної шкоди.
На підставі наведених обставин у їх сукупності, врахувавши зміст і обсяг допущених засудженим грубих порушень правил безпеки дорожнього руху, які свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки його дій, суд апеляційної інстанції, врахувавши мету покарання, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 більш суворого виду покарання.
Таким чином, повною мірою врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які захисник послався у касаційній скарзі, зваживши на принцип індивідуалізації покарання, апеляційний суд правильно призначив ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, яке не є максимальним у межах санкції вказаної норми.
На думку колегії суддів, таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати його явно несправедливим через суворість, про що захисник порушив питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Отже, обставини, на які посилається захисник у касаційній скарзі, які здебільшого характеризують особу засудженого, були враховані судом апеляційної інстанції при призначенні покарання. Тому підстав для пом`якшення призначеного покарання колегія суддів не вбачає, оскільки обставини, наведені захисником у касаційній скарзі, зокрема перебування на утриманні ОСОБА_2 його матері, яка хворіє та потребує піклування, самі собою не є противагою суспільній небезпечності вчиненого засудженим злочину та даним про його особу.
Вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК України.
Переконливих доводів, які би спростовували висновок суду апеляційної інстанції про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі, захисник у касаційній скарзі не навів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування вироку апеляційного суду, не встановлено.
За таких обставин касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд