Постанова
іменем України
9 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 161/13906/18
провадження № 51-4462км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Костюка О.С.,
а також у режимі відеоконференції
захисників Полячука С.І., Юнчик О.М.,
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 9 червня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030010001275, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 липня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 п. 3 ч. 3 ст. 76 КК України.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що вони 5 квітня 2018 року, біля 3:30, перебуваючи на території ЗОШ № 19, що по вул. Ветеранів в м. Луцьк, Волинської області, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою, групою осіб, здійснили на ОСОБА_3 напад з метою заволодіння майном, поєднаний із насильством, небезпечним для його здоров`я, в ході якого нанесли потерпілому удари руками та ногами в різні ділянки тіла, заподіявши легкі та середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження, та відкрито заволоділи грошовими коштами в сумі 1400 гривень, мобільним телефоном марки "IPhone 7", сім-карткою ПрАТ "ВФ Україна" та чохлом, чим завдали йому матеріальної шкоди на загальну суму 13 775 гривень 83 копійки.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 9 червня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених просить ухвалу апеляційного суду щодо засуджених скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Аргументуючи свою позицію зазначає, що апеляційний суд належними чином доводів апеляційної скарги прокурора не перевірив, залишив поза увагою відсутність правових підстав для застосування до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 положень ст. 69 та 75 КК України і, як наслідок, призначив їм надмірно м`яке покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Костюк О.С. просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Захисники Полячук С.І. і Юнчик О.М. та засуджені ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили залишити судове рішення без зміни як законне, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст.438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Касаційні доводи прокурора про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених внаслідок його м`якості є неприйнятними з огляду на таке.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, який згідно ст. 12 КК України є тяжким.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Так, обираючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 міру примусу за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, суд взяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і дані про особу винних, врахував пом`якшуючу покарання обставину - добровільне відшкодування завданих збитків та зважив на відсутність обтяжуючих покарання обставин.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для призначення обвинуваченим більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.
Апеляційний суд, даючи оцінку доводам прокурора щодо неправильного застосування положень ст. 69 КК України, констатував, що окрім встановленої місцевим судом обставини, що пом`якшує покарання, у даному кримінальному провадженні є й інші обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме: щире каяття обвинувачених та вчинення ними кримінального правопорушення вперше, а тому аргументи сторони обвинувачення щодо незаконності вироку в цій частині визнав неспроможними.
Так, кримінальний закон передбачає можливість застосування положень ст. 69 КК України при наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також даних про особу винного, які позитивно його характеризують.
Встановлюючи обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, яка визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.
Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином вони істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що зазначених вимог закону було дотримано, а висновок апеляційного суду про наявність виключних обставин, які дають можливість призначити обвинуваченим покарання за вчинене кримінальне правопорушення у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі є обґрунтованим.
Що стосується застосування до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інституту засудження з випробуванням слід вказати наступне.
Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
Відповідно до приписів ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Звільняючи обвинувачених від відбування основної міри примусу з випробуванням, місцевий суд, окрім обставин, передбачених ст. 66 КК України, взяв до уваги, що вони є особами молодого віку; не перебувають на обліку у лікаря нарколога чи психіатра; мають постійне місце проживання і реєстрації, міцні соціальні зв`язки; відомості про працевлаштованість ОСОБА_1 та перебування на утриманні ОСОБА_2 матері з І групою інвалідності, яка потребує постійного стороннього догляду; думку потерпілого ОСОБА_3, який просив призначити обвинуваченим покарання не пов`язане з реальним позбавленням волі, зазначаючи, що примирився з останніми та не висуває жодних претензій до них.
Переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, доводи якої аналогічні доводам його касаційної скарги, колегія суддів апеляційного суду навівши в ухвалі достатні мотиви й підстави визнання тверджень сторони обвинувачення необґрунтованими, констатувала, що наведене свідчить про можливість виправлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без відбування покарання, але в умовах здійснення контролю за їх поведінкою та застосування протягом іспитового строку соціально-виховних заходів, що необхідні для позитивних змін та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.
Вищезазначені конкретні обставини справи та дані про особу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у своїй сукупності, на переконання колегії суддів Верховного Суду, давали судам достатні правові підстави для застосування у даному кримінальному провадженні до обвинувачених положень ст. 75 КК України.
Посилання прокурора на тяжкість, ступінь суспільної небезпеки злочину та його наслідки як на обставини, що унеможливлювали у даному випадку застосування інституту призначення покарання з випробуванням не узгоджуються із усталеною правовою позицією, відповідно до якої врахування тих чинників, які охоплюються об`єктивною стороною злочину, для посилення кримінальної відповідальності поза зв`язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винних, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.
Таким чином, ухвала апеляційного суду належно вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених, які були би безумовними підставами для скасування судового рішення апеляційного суду, у справі не встановлено.
Отже, підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.
Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд