Постанова
Іменем України
14 грудня 2021 року
місто Київ
справа № 2-1087/11
провадження № 61-669св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, Львівська міська рада, Виконавчий комітет Львівської міської ради,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки",
заявник - начальник Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Тетюк Роман Миронович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2020 року, постановлену суддею Юрківим О. Р., та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: Савуляка Р. В.,Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Галицька районна адміністрація Львівської міської ради (далі - ГРА ЛМР) у листопаді 2010 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1, треті особи: Львівська міська рада, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, який у подальшому уточнила, про зобов`язання ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати самовільно влаштований гараж у подвір`ї будинку АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 у червні 2011 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ГРА ЛМР, Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про визнання за ним права власності на спірний гараж.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 листопада 2012 року позов ГРА ЛМР задоволено, зобов`язано ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати самовільно влаштований гараж у подвір`ї будинку АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21 березня 2013 року апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 листопада 2012 року у частині зобов`язання ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати самовільно встановлений гараж у подвір`ї будинку АДРЕСА_1 змінено, зазначено, що демонтаж необхідно здійснити крім стін, які є підпірними. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 17 жовтня 2017 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2018 року, ГРА ЛМР поновлено пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчих листів у справі №2-1087/11.
Начальник Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Тетюк Р. М. (далі - начальник Галицького ВДВС) у липні 2020 року звернувся до суду із поданням про видачу дубліката виконавчого листа від 11 березня 2015 року № 2-1087/11.
Вимоги подання обґрунтовував тим, що 25 жовтня 2018 року на адресу Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Галицький ВДВС, відділ) надійшла заява про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 11 березня 2015 року
№ 2-1087/11, що виданий Галицьким районним судом м. Львова, про зобов`язання ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати самовільно влаштований гараж у подвір`ї будинку АДРЕСА_1 крім стін, які є підпірними.
Спеціалістом канцелярії Галицького ВДВС ОСОБА_6 25 жовтня 2018 року прийнято заяву з оригіналом виконавчого документа від 11 березня 2015 року № 2-1087/11, про що свідчить вхідний штамп на екземплярі заяви стягувана. Під час проведеної перевірки виявлено відсутність виконавчого документа у відділі, що є підставою вважати, що спеціалістом канцелярії виконавчий документ не був зареєстрований.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2020 року подання начальника Галицького ВДВС Тетюка Р. М. про видачу дубліката виконавчого листа задоволено. Видано дублікат виконавчого листа від 11 березня 2015 року № 2-1087/11.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що виконавчий лист направлено на виконання до Галицького ВДВС, однак під час проведеної перевірки виявлено відсутність виконавчого документа у відділі, що свідчить про те, що спеціалістом канцелярії виконавчий документ не був зареєстрований, тому є підстави вважати, що він втрачений.
Постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначив, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, застосував належні норми матеріального та процесуального права і дотримався процедури розгляду справи, встановленої ЦПК України.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 12 січня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року як такі, що постановлені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні подання про видачу дубліката виконавчого листа.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник зазначив, що:
- оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;
- суд першої інстанції розглянув подання за відсутності заявника та доказів про його належне повідомлення, а суд апеляційної інстанції не розглянув доводи, наведені заявником з цього приводу;
- оскаржувані рішення містять посилання на норми процесуального права щодо поновлення пропущених строків, проте, начальник Галицького ВДВС не звертався до суду із вимогою про поновлення зазначених строків, крім того, подання пред`явлено до суду із пропуском цих строків. Заявник зазначає, що до апеляційної скарги ним подано копію виконавчого листа від 14 листопада 2014 року № 2-1087/11 із визначенням строку його пред`явлення до виконання до 14 листопада 2015 року. Отже, начальник Галицького ВДВС звернувся до суду про видачу дубліката виконавчого листа після закінчення строку, встановленого для пред`явлення його до виконання.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ГРА ЛМР та ОСОБА_7, який є правонаступником ОСОБА_8, у лютому та травні 2021 року із застосуванням засобів поштового та електронного зв`язку направили до Верховного Суду відзиви, у яких просили касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 16 листопада 2012 року Галицьким районним судом м. Львова задоволено позов ГРА ЛМР, яким зобов`язано ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати самовільно влаштований гараж у подвір`ї будинку АДРЕСА_1, та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання права власності. Здійснено розподіл судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21 березня 2013 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 листопада 2012 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати самовільно встановлений гараж у подвір`ї будинку АДРЕСА_1 змінено, зазначено, що демонтаж необхідно здійснити крім стін, які служать підпірними. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до довідки Галицького ВДВС від 11 червня 2020 року вих. № 21176 25 жовтня 2018 року на адресу Галицького ВДВС надійшла заява про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа від 11 березня 2015 року № 2-1087/11, виданого Галицьким районним судом м. Львова, про зобов`язання ОСОБА_1 за власні кошти демонтувати самовільно влаштований гараж у подвір`ї будинку АДРЕСА_1 . Зазначено, що демонтаж потрібно здійснити крім стін, які є підпірними. Спеціалістом канцелярії Галицького ВДВС ОСОБА_6 25 жовтня 2018 року прийнято цю заяву з оригіналом виконавчого документа, про що свідчить вхідний штамп на екземплярі заяви стягувана. Під час проведеної перевірки виявлено відсутність виконавчого документа у відділі, що є підставою вважати, що спеціалістом канцелярії цей виконавчий документ не був зареєстрований. Проведено службове розслідування стосовно відповідального за своєчасну реєстрацію вхідної кореспонденції Галицького ВДВС ОСОБА_6, за наслідками чого спеціаліст канцелярії Галицького ВДВС ОСОБА_6 звільнений із займаної посади.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з частиною першою якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).