ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 922/2194/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г.
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.
за участю представника:
скаржника Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування": Слободенюк Ю. Д.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2021
у складі колегії суддів Фоміна В. О. (головуючого), Крестьянінова О. О., Шевель О. В.
та на рішення Господарського суду Харківської області від 09.08.2021
у складі судді Рильової В. В.
у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія"
про стягнення 53 092,84 грн
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" (далі - скаржник, ТДВ "СК "ВіДі-Страхування") звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" (далі - ТДВ "Міжнародна страхова компанія") страхового відшкодування в розмірі 53 092,84 грн.
2. В обґрунтування цих вимог позивач посилався на положення статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 27 Закону України "Про страхування".
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
3. 26.03.2019 між ТДВ "СК "ВіДі-Страхування" (страховик), ОСОБА_1 (страхувальник) та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк" (вигодонабувач) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту АС № 012787, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом марки Toyota Land Cruiser 200, номер кузова НОМЕР_1, 2019 року випуску відповідно до розділів 4, 5 цього договору, строк дії договору з 27.03.2019 до 26.03.2024.
4. За умовами пункту 4.2 цього договору страхувальник зобов`язався сплатити страховий платіж, а страховик взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку, передбаченого договором, виплатити страхувальнику або іншій особі, зазначеній страхувальником у пункті 3 цього договору, страхове відшкодування у межах страхової суми та на умовах цього договору.
5. Страховим випадком за цим договором є понесення збитків страхувальником в результаті настання подій, передбачених пунктом 25.1 цього договору (зокрема, дорожньо-транспортна пригода, далі ДТП), внаслідок яких виникає зобов`язання страховика здійснити виплату страхового відшкодування.
6. Відповідно до пунктів 32.1, 32.3 договору здійснення страхового відшкодування проводиться страховиком на підставі заяви страхувальника і страхового акту, який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Страхове відшкодування виплачується в розмірі прямого збитку, але не більше страхової суми, визначеної на відповідний період страхування цього договору, з вирахуванням відповідної франшизи, зазначеної в пункті 9 цього договору.
7. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за цим договором, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
8. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 власником автомобілю Toyota Land Cruiser 200, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, 2019 року випуску, є ОСОБА_1 .
9. 23.07.2020 у м. Київ, Шевченківський район, вулиця Прирічна трапилася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу Ford Focus, реєстраційний номер НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_2 (є власником автомобіля). Вказані обставини підтверджуються довідкою Управління патрульної поліції в місті Києві від 18.08.2020 № 28466/41/11/5-20 та постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2020 у справі № 761/24844/20, якою ОСОБА_2 визнано винною особою у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
10. Згідно акта огляду транспортного засобу від 24.07.2020, складеного працівником ТДВ "СК "ВіДі-Страхування", автомобілю Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_3, були завдані механічні пошкодження.
11. Відповідно до звіту про оцінку КТЗ від 03.08.2020 № 03-02/08, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП Куліш О.В. (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності від 18.08.2017 № 714/17) вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_5, складає 72 174,90 грн з урахуванням ПДВ. На підтвердження розрахунку вартості відновлювального ремонту автомобіля додано також ремонтну калькуляцію від 23.07.2020 № 9954ТС, складену за допомогою системи AUDATEX.
12. Відповідно до рахунку від 24.07.2020 № ВДиС-0036060 та акта виконаних робіт від 03.09.2020 № ВДиСА-046913, складених СТО - ТОВ "ВіДі Автострада", вартість ремонтних робіт пошкодженого транспортного засобу Toyota Land Cruiser 200, реєстраційний номер НОМЕР_3, склала 61 217,84 грн.
13. 13.08.2020 ТДВ "СК "ВіДі-Страхування" складено страховий акт № 6719, відповідно до якого підставою для визначення розміру збитку визначено рахунок СТО від 24.07.2020 № ВДиС-0036060 на суму 61 217,84 грн, вартість відновлювального ремонту 61 217,84 грн, франшиза 5 125,00 грн, розмір страхового відшкодування складає 56 092,84 грн. Згідно цього акта страхове відшкодування у розмірі 56 092,84 грн підлягає виплаті шляхом перерахування на рахунок СТО - ТОВ "ВіДі Автострада".
14. ТДВ "СК "ВіДі-Страхування" на виконання своїх зобов`язань за договором добровільного страхування наземного транспорту від 26.03.2019 АС № 012787 здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 56 092,84 грн на рахунок ТОВ "ВіДі Автострада", що підтверджується платіжним дорученням від 17.08.2020 № 3425.
15. Оскільки, цивільна відповідальність власника транспортного засобу "Ford Focus", реєстраційний номер НОМЕР_4, застрахована ТДВ "Міжнародна страхова компанія" згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії 200617587, діючого станом на 23.07.2020, за умовами якого франшиза 0,00 грн ліміт відповідальності за шкоду майну становить 130 000,00 грн, 23.10.2020 позивач звернувся до відповідача із вимогою про виплату страхового відшкодування від 26.10.2020 № 15/04/8.04/377-20, в якій просив сплатити на користь ТДВ "СК "ВіДі-Страхування" страхове відшкодування у розмірі 56 092,84 грн.
16. Відповідач листом від 28.01.2021 № 462 повідомив відповідача про прийняте рішення, відповідно до якого комісія ТДВ "Міжнародна страхова компанія" визнала дорожньо-транспортну пригоду 23.07.2020 за участю застрахованого транспортного засобу "Ford Focus", реєстраційний номер НОМЕР_4, та транспортного засобу "Toyota Land Cruiser 200", реєстраційний номер НОМЕР_3, страховим випадком та визначила страхове відшкодування у розмірі 56 092,84 грн.
17. Проте, відповідач сплатив страхове відшкодування лише в розмірі 3 000,00 грн.
18. Посилаючись на те, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачеві в повному обсязі шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП, позивач у червні 2021 року звернувся з позовом до суду першої інстанції про стягнення невідшкодованих збитків у розмірі 53 092,84 грн.
19. Водночас, судами попередніх інстанцій, встановлено, що станом на час звернення позивача з позовом відповідач знаходиться в стані припинення, зокрема згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення ТДВ "Міжнародна страхова компанія" в результаті її ліквідації було внесене 22.05.2021 (1004801100101006968), а строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог, сплив 22.07.2021, про, що, також зазначено у вказаному витязі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
20. Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.08.2021 у справі № 922/2194/21 відмовлено у задоволенні позову ТДВ "СК "ВіДі-Страхування".
21. Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що ТДВ "Міжнародна страхова компанія" перебуває у стані припинення, а отже, враховуючи відсутність доказів звернення до ліквідаційної комісії відповідача з кредиторськими вимогами та відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, з урахуванням приписів частини другої статті 16 ЦК України, суд дійшов висновку, що позивач обрав невірний спосіб захисту, а звернення позивача з позовом про стягнення матеріальної шкоди з відповідача не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
22. Постановою від 12.10.2021 Східний апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги ТДВ "Страхова компанія "ВіДі-Страхування", рішення Господарського суду Харківської області від 09.08.2021 у справі № 922/2194/21 залишив без змін, погодившись із висновками суду першої інстанції що неправильне обрання позивачем способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові, враховуючи позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 924/478/16 та від 20.01.2020 у справі № 922/416/19.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
23. 08.11.2021 ТДВ "СК "ВіДі-Страхування" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 та на рішення Господарського суду Харківської області від 09.08.2021 у справі № 922/2194/21, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача суму страхового відшкодування у розмірі 53 092,84 грн, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
24. Касант стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права та в якості підстави касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини першої та підпункти "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень у справі № 922/2194/21 не було дотримано сформованої судової практики, що свідчить про порушення принципу "єдності судової практики".
25. Зокрема, скаржник наводить в касаційній скарзі доводи, що суди в аналогічних справах, керуючись нормами Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" приймають рішення абсолютно протилежні оскаржуваним, в тому числі, у справах стороною в яких є ТДВ "Міжнародна страхова компанія".
26. Крім того, касант зазначає, що виходячи зі змісту спірних правовідносин, у даній справі позивачем обраний спосіб захисту безпосередньо встановлений спеціальним законом, який відповідає змісту порушеного права та є ефективним, адже забезпечить можливість повного відновлення такого права позивача (отримання страхового відшкодування).
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
27. Від інших учасників відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції
28. Предметом судового розгляду у цій справі є питання дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та процесуального права під час прийняття рішення про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення суми страхового відшкодування заявленого до юридичної особи, яка перебуває в стані припинення з підстав відсутності доказів звернення позивача до ліквідаційної комісії відповідача з кредиторськими вимогами та відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду.
29. З урахуванням змісту оскаржуваних судових рішень та доводів касаційної скарги, Верховному Суду необхідно вирішити питання щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту у справі за позовом про стягнення грошової суми до відповідача, який перебуває у стані припинення.
30. З урахуванням встановлених судами обставин та приписів статті 300 ГПК України Верховний Суд в світлі порушуваного питання виходить з такого.
31. Статтею 16 Закону України "Про страхування" передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
32. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
33. Згідно зі статтею 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
34. Згідно з абзацом другим статті 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
35. Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
36. У відповідності до статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
37. У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв`язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.
38. Положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
39. Відмовляючи у задоволенні позову судом першої інстанції зазначено, що відповідач перебуває у стані припинення, а отже, враховуючи відсутність доказів звернення до ліквідаційної комісії відповідача з кредиторськими вимогами та відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, позивачем обрано невірний спосіб захисту, а звернення позивача з позовом про стягнення матеріальної шкоди з відповідача не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу.
40. Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації (стаття 104 ЦК України).
41. Статтею 105 ЦК України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.
42. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
43. Згідно із частиною восьмою статті 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, яка ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.
44. За змістом положень частин третьої, четвертої статті 112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.
45. Таким чином, несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог.
46. Між тим, як встановлено місцевим господарським судом в матеріалах справи відсутні докази звернення до ліквідаційної комісії відповідача з кредиторськими вимогами та відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду.
47. Виходячи із змісту статті 112 ЦК України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду.
48. В аспекті питання належності обраного позивачем способу захисту суд зауважує, що згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
49. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
50. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
51. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
52. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
53. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
54. Суд звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
55. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
56. З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
57. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
58. Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.
59. Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
60. Таким чином як ефективний засіб (спосіб) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
61. Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
62. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
63. Тож визначення та обрання ефективного способу є запорукою поновлення порушеного права особи, а у разі такої неможливості - отримання нею відповідного відшкодування.
64. У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
65. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
66. Отже завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.
67. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
68. Позивач у цій справі обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді звернення до суду із позовом про стягнення грошової суми до відповідача, який перебуває в стані припинення.
69. Водночас, законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи. Такого способу захисту порушеного особою, що припиняється, права стягувача (кредитора) як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості норми статей 104-112 ЦК України не передбачають.
70. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 922/416/19.
71. Також у вказаній постанові міститься посилання на висновки Верховного Суду у постанові від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, згідно яких суд погодився з висновками місцевого та апеляційного господарського судів щодо того, що позивачем відповідно до вимог статті 112 ЦК та з урахуванням приписів частини другої статті 16 ЦК України обраний не вірний спосіб захисту, оскільки жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості до звернення з позовом про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу боржника. Належним способом захисту прав кредитора у такому випадку є вимога про зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення з боржника грошових коштів. Звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з боржника не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу особи, що припиняється.
72. Вочевидь, прийняття судом рішення про задоволення позову про стягнення з боржника, який перебуває в стані припинення, грошових коштів не свідчить про можливість ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки не виключає необхідності в подальшому звернутись до ліквідаційної комісії відповідача щодо визнання його кредиторських вимог, та, у випадку відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, повторного звернення до суду.