ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 826/2954/18
адміністративне провадження № К/9901/61878/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду адміністративну справу №826/2954/18
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Київського міського військового комісаріату про визнання протиправними дій, скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2018 (суддя Келеберда В.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2018 (головуючий суддя Аліменко В.О., судді: Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач-1), Київського міського військового комісаріату (далі також - відповідач-2), в якому просив:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України, Київського міського комісаріату щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконання обов`язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та ст.ст.16 - 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- скасувати рішення Міністерства оборони України від 25 квітня 2016 року в частині відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби;
- зобов`язати Міністерство оборони України, Київський міський військовий комісаріат призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконання ним обов`язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та ст.ст.16 - 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності;
- зобов`язати надати суду звіт про виконання судового рішення протягом семи
днів з дня отримання копії судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 19 січня 2016 року (первинно встановлено ІІІ групу інвалідності, пов`язану із виконанням обов`язків військової служби) у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої нормами Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", однак Міністерство оборони України протиправно відмовило у здійсненні цього права з посиланням на відсутність в законодавстві України норм, які б передбачали виплату такої допомоги військовослужбовцям інших країн, адже позивач звільнений зі Збройних Сил Республіки Білорусь.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Міністерства оборони України, Київського міського комісаріату щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконання ним обов`язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та ст.ст.16 - 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Скасовано рішення Міністерства оборони України від 25 квітня 2016 року в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби.
Зобов`язано Міністерство оборони України, Київський міський військовий комісаріат призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконання ним обов`язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та ст.ст.16 - 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.
В решті позовних вимог відмовлено.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на території Афганістану.
23 січня 1993 року позивача було звільнено зі Збройних Сил Республіки Білорусь.
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0447041 позивачу первинно призначено інвалідність ІІІ групи з 19 січня 2016 року; причина інвалідності - поранення (контузія) та захворювання, ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
У відповідності до копії витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця №4721 від 10 грудня 2015 року у ОСОБА_1, 1965 року народження, наявні вогнепальні осколкові поранення голови, обох ніг (контузія головного мозку - 1988 рік), наслідком яких стали рубці шкіри в зазначених анантомічних областях, що підтверджено висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №2392/Ж від 02 грудня 2015 року, виданим Київським міським бюро судово-медичної експертизи, що в подальшому призвело до розвитку: "Стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді посттравматичної та гіпертонічної дисциркуляторної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст., прогресуючого, кризового перебігу, з церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, емоційно-вольовою нестійкістю мнестичним зниженням, вираженим астеноневротичним синдромом. Посттрамаматичного церебрального арахноїдиту з вираженим лікворно-гіпертензивним синдромом, частини (1-2 рази на тиждень) кризами змішаного характеру (лікворно-гіпертензивні, вертебробазилярні), центральною вестибулярною дисфункцією ІІІ ст., стійким вираженим цефалгічним синдромом.ІХС. Атеросклеротичного кардіосклерозу СН ІІ А ст. ГХ ст. Ангіопатії сітківки обох очей", що підтверджено медичними тавійськово-обліковими документами, - поранення (контузія) і захворювання, ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Позивач звернувся до відповідачів з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із отриманням ІІІ групи інвалідності, пов`язаної із виконанням обов`язків військової служби.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 22 квітня 2016 року №23 майору в запасі ОСОБА_1, який звільнений зі Збройних Сил Республіки Білорусь з 23 січня 1993 року та з 19 січня 2016 року визнаний в Україні інвалідом ІІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, було відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги, з посиланням на те, що законодавство України не передбачає здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.
Не погодившись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди дійшли висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у відповідності ст.ст.16 - 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", що, у свою чергу, свідчить про протиправність рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні такої допомоги.
Відмовляючи в задоволенні вимоги позивача про зобов`язання відповідачів подати звіт про виконання судового рішення, суд виходив з того, що здійснення судового контролю за виконанням рішення суду є правом суду, а не його обов`язком.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач-1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі вказує на те, що звертаючись з заявою про виплату одноразової грошової допомоги, позивач не подав документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного сп`яніння, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або не навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Також посилається й на те, що інвалідність позивачу первинно встановлена більше ніж через три місяці після звільнення з військової служби, що виключає можливість призначення йому грошової допомоги. Крім того, скаржник зазначає, що зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу є втручанням в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Позивач правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Положеннями статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з підпунктом 4 частини другої вказаної статті одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, (далі також - Порядок №975, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Як встановлено судами, предметом спору у цій справі є, зокрема, вимога нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю ІІІ групи, яка встановлена йому 19 січня 2016 року, а відтак положення вказаного Порядку підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Згідно з пунктом 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з пунктом 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.
Системний аналіз вказаних положень дає змогу дійти висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби мають військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від часу настання інвалідності.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №816/353/16 та від 26.09.2018 у справі № 760/9113/17.
Як вже було зазначено у цій постанові, єдиною підставою для відмови у призначені позивачу одноразової грошової допомоги було те, що останній проходив військову службу та звільнявся зі служби в Збройних Силах Республіки Білорусь, а законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.
Відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються. Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов`язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992.
Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Зі змісту наведених положень вбачається, що вищезазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що громадяни України мають право, гарантоване Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю внаслідок захворювань, які пов`язані із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.06.2018 у справах №816/958/16 та №607/10860/16-а, від 26.06.2018 у справі №816/353/16.
В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач є громадянином України, якому після звільнення з військової служби встановлено інвалідність ІІІ групи, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, а відтак колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість рішення відповідача щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги з тих підстав, що позивач є військовослужбовцем іншої країни.
З приводу доводів відповідача-1 в касаційній скарзі про втручання судами попередніх інстанцій в його дискреційні повноваження, зобов`язавши прийняти рішення, Суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Колегія суддів зазначає, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами попередніх інстанцій зазначеного способу захисту права в контексті спірних правовідносин не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження Міністерства оборони України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 (справа №336/2660/17), від 23.10.2019 (справа №324/187/17), від 30.11.2020 (справа № 336/1933/17 (2-а/336/198/2017)).
Разом з тим, Суд відхиляє доводи відповідача про неподання позивачем документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, а також, що інвалідність позивачу первинно встановлено більше ніж через три місяці після звільнення з військової служби, оскільки вони не були підставою для прийняття оскарженого рішення, а суд, розглядаючи цей спір, перевіряє спірне рішення на відповідність вимогам ст. 2 КАС України.
Відповідно до ст. 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,