ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 810/2770/17
адміністративне провадження № К/9901/51819/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі судді Щавінського В.Р. від 30 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Собківа Я.М., суддів Петрика І.Й., Сорочка Є.О. від 18 квітня 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Манад" до Головного управління ДФС у Київській області, виконуючого обов`язки заступника начальника Головного управління ДФС у Київській області Ярошевської Ірини Леонідівни, начальника управління податків і зборів з юридичних осіб Головного управління ДФС у Київській області Щербини Наталії Юріївни, заступника начальника управління податків і зборів з юридичних осіб - начальника відділу адміністрування податку на прибуток Головного управління ДФС у Київській області Ладовчини Ольги Олександрівни про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправними дій,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Манад" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - Управління, контролюючий орган), виконуючого обов`язки заступника начальника Головного управління ДФС у Київській області Ярошевської Ірини Леонідівни, начальника управління податків і зборів з юридичних осіб Головного управління ДФС у Київській області Щербини Наталії Юріївни, заступника начальника управління податків і зборів з юридичних осіб - начальника відділу адміністрування податку на прибуток Головного управління ДФС у Київській області Ладовчини Ольги Олександрівни, в якому просило: 1) визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Київській області та посадових осіб в особі виконуючої обов`язки заступника начальника Головного управління ДФС у Київській області Ярошевської І.Л., начальника управління податків і зборів з юридичних осіб Головного управління ДФС у Київській області Щербини Н.Ю., заступника начальника управління податків і зборів з юридичних осіб - начальника відділу адміністрування податку на прибуток Головного управління ДФС у Київській області Ладовчини О.О. в частині порушення порядку розгляду заперечень Товариства від 11 липня 2017 року на акт камеральної перевірки від 29 червня 2017 року №1109/10-36-12/32670436; 2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Управління від 25 липня 2017 року №00073511218, яким до платника за порушення граничного строку сплати сум грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємства застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 210378,58 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, окрім іншого, зазначало про відсутність законних підстав для застосування до Товариства штрафних санкцій за затримку строку сплати грошового зобов`язання з податку на прибуток, оскільки несвоєчасне погашення відповідного платежу сталося з вини контролюючого органу внаслідок невиконання заяви позивача щодо зарахування суми податку на додану вартість (далі - ПДВ), що підлягає відшкодуванню з бюджету, в рахунок сплати узгодженого грошового зобов`язання з податку на прибуток по декларації за 9 місяців 2016 року.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року позов задоволено повністю.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що невиконання контролюючим органом обов`язків, визначених положеннями статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), та незарахування суми від`ємного значення з ПДВ в рахунок сплати узгодженого грошового зобов`язання з податку на прибуток по декларації за 9 місяців 2016 року, обставини чого встановлені у постанові Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2016 року у справі №810/3914/16, яка набрала законної сили за результатами апеляційного перегляду, унеможливило здійснення своєчасної сплати Товариством суми такого грошового зобов`язання, що, у свою чергу, не свідчить про порушення саме платником податків законодавчих вимог та виключає підстави для застосування до нього штрафних санкцій. Також суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Управління та його посадових осіб, вказавши на порушення останніми порядку розгляду заперечень Товариства на акт камеральної перевірки.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 квітня 2018 року скасував постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій контролюючого органу та його посадових осіб щодо порушення останніми порядку розгляду заперечень Товариства на акт камеральної перевірки та прийняв у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні таких вимог; в решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Підставою для ухвалення такого рішення апеляційним судом став його висновок про те, що дії по розгляду заперечень на акт перевірки як такі не породжують правових наслідків та не спричиняють виникнення у позивача відповідного обов`язку зі сплати податків, що виключає підстави для задоволення цих позовних вимог. Водночас в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення апеляційний суд зважив на позицію суду першої інстанції.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення процесуальних норм, просило їх скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 липня 2017 року №00073511218 та прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, по суті посилається на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки за результатами камеральної перевірки встановлено порушення Товариством вимог пункту 57.1 статті 57 ПК України, які полягають у сплаті грошових зобов`язань з податку на прибуток за 9 місяців 2016 року за межами граничних строків їх сплати, що є підставою для притягнення такого платника податків до встановленої Законом відповідальності; вказує на те, що нормами ПК України передбачено право на зарахування сум від`ємного значення з ПДВ лише на сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу з платежів, які повністю сплачуються до Державного бюджету України, що свідчить про неможливість здійснення зарахування частини суми від`ємного значення в рахунок сплати грошового зобов`язання з податку на прибуток, оскільки останній розподіляється у різних частинах як до Державного бюджету України, так і до місцевих бюджетів. Крім того звертає увагу, що 10 лютого 2017 року позивачем було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань до декларації з ПДВ за вересень 2016 року, у якому суму від`ємного значення у розмірі 1130000,00 грн., яку перед цим він просив зарахувати в рахунок сплати узгодженого грошового зобов`язання з податку на прибуток по декларації за 9 місяців 2016 року, заявлено до бюджетного відшкодування на рахунок Товариства й така сума була відшкодована платнику на підставі висновку контролюючого органу від 29 березня 2017 року №7-13. Наведене у сукупності, на думку скаржника, підтверджує допущену позивачем помилку при визначенні напряму бюджетного відшкодування в рахунок сплати грошових зобов`язань з податку на прибуток та свідчить про дотримання Управлінням законодавчих вимог при розгляді відповідної заяви Товариства.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 липня 2017 року №00073511218, які просить залишити без змін у цій частині, - обґрунтованими та законними; одночасно у відзиві заявляє вимогу про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій контролюючого органу та його посадових осіб щодо порушення останніми порядку розгляду заперечень Товариства на акт камеральної перевірки.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
В червні 2017 року Управлінням проведена камеральна перевірка з питань своєчасності сплати Товариством узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на прибуток згідно податкової декларації від 08 листопада 2016 року №9210935106, результати якої оформлено актом №1109/10-36-12/32670436 від 29 червня 2017 року, у якому відповідач дійшов висновку про сплату позивачем самостійно визначеного грошового зобов`язання з порушенням граничного строку, визначено пунктом 57.1 статті 57 ПК України, а саме в сумі 846868,88 грн. - граничний термін сплати 19 листопада 2016 року, а фактично сплачено 09 лютого 2017 року, що складає 82 дні затримки; в розмірі 205024,00 грн. - граничний термін сплати 30 грудня 2016 року, а фактично сплачено 09 лютого 2017 року, що складає 41 день затримки.
На підставі акту перевірки відповідач прийняв оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК України за порушення строків сплати суми грошового зобов`язання у розмірі 1051892,90 грн. на позивача накладено штраф у розмірі 210378,58 грн. (20%). Незгода із цим рішенням стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.
Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Виконанням податкового обов`язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
Порядок визначення сум податкових та грошових зобов`язань встановлений статтею 54 ПК України, пунктом 54.1 якої визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 ПК України).
Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Отже передбачена пунктом 126.1 статті 126 ПК України штрафна санкція може бути застосована до платника податку лише тоді, коли податкове зобов`язання є узгодженим і таким, що сплачене із затримкою на визначені цим пунктом терміни.
За правилами пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок суми бюджетного відшкодування з ПДВ (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України.
У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 жовтня 2016 року Товариством подано до контролюючого органу податкову декларацію з ПДВ за вересень 2016 року (реєстраційний номер 9197132379), в якій заявлено до бюджетного відшкодування суму у розмірі 1700000,00 грн., у тому числі на рахунок у банку - 570000,00 грн., у рахунок сплати грошових зобов`язань з податку на прибуток - 1130000,00 грн.
Окрім того 08 листопада 2016 року позивачем подано до контролюючого органу подано декларацію з податку на прибуток за 9 місяців 2016 року (реєстраційний номер 9210935106), в якій задекларовано грошове зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1127631,00 грн.
Натомість, оскільки контролюючим органом так і не було здійснено заходів щодо зарахування частини суми бюджетного відшкодування з ПДВ в рахунок сплати грошових зобов`язань з податку на прибуток, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2016 року у справі №810/3914/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року, адміністративний позов задоволено в повному обсязі та, зокрема, визнано протиправними дії Яготинського відділення Броварської об`єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області в частині незарахування від`ємного значення з ПДВ за вересень 2016 року в рахунок сплати грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 1127631,00 грн.; зобов`язано Яготинське відділення Броварської об`єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області зарахувати кошти від`ємного значення з ПДВ за вересень 2016 року в сумі 1127631,00 грн. в рахунок сплати грошового зобов`язання з податку на прибуток.
За приписами частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - КАС України) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Статтею 255 КАС України встановлено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.
Тобто законна сила судового рішення - це така його властивість, яка робить рішення загальнообов`язковим для виконання та поширюється на всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадових чи службових осіб та громадян. При цьому одним із основних елементів права є принцип правової впевненості, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Застосувавши норму статті 72 КАС України, суди попередніх інстанцій, виходячи із установлених судами по справі №810/3914/16 обставин, визнали встановленим у цій справі невиконання Управлінням визначених ПК України обов`язків щодо незарахування суми від`ємного значення з ПДВ в рахунок сплати узгодженого грошового зобов`язання з податку на прибуток по декларації за 9 місяців 2016 року, що унеможливило своєчасну сплату Товариством податку, й, за наведеного, дійшли висновку про відсутність умов для покладення на позивача відповідальності за фактичну сплату грошових зобов`язань поза межами граничних строків, оскільки останній здійснював залежні від нього заходи та не допустив протиправної бездіяльності.
Наведені ж у касаційній скарзі доводи відповідача не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при вирішенні даного спору; фактично такі доводи зводяться до незгоди із результатом розгляду справи №810/3914/16, прийняте судом рішення по якій станом на момент постановлення оскаржуваних рішень у цій справі набрало законної сили, а обставини, встановлені у ньому, не могли оспорюватися в даному спорі.
Враховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 липня 2017 року №00073511218 не спростовується мотивами, наведеними у касаційній скарзі відповідача, і не дає підстав для задоволення вимог скаржника.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Управління без задоволення, а оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Натомість щодо позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено судом апеляційної інстанції, то в цій частині рішення Київського апеляційного адміністративного суду, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядається, адже не оскаржується відповідачем, а викладена у відзиві на касаційну скаргу вимога Товариства не підлягає розгляду, так як відповідної касаційної скарги про перегляд постанови апеляційного суду в касаційному порядку, право на подачу якої передбачено положеннями КАС України, позивач не подавав.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 359 КАС України, Суд